Постанова

від 27.09.2007 по справі 17/194-3333

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/194-3333

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2007 р.Справа № 17/194-3333

 12:00

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Андрусик Н.О.             

при секретарі судового засідання  Грохольській В.В.

Розглянув справу

За позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільрайенергосервіс», м. Тернопіль

за участю представників :

Позивача: Гафтко Н.Л., головний спеціаліст, доручення № 04-81/648 від 04.07.2007 року

Відповідача: Бутрин С.В., адвокат, доручення № 33 від 13.09.07р.;

                     Коваль Д.І., керівник, доручення № 32 від 13.09.07р.

В процесі розгляду справи представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені статтями 49,51,59, 130 КАС України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Позивач - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль, 26.07.2007р. звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільрайенергосервіс», м. Тернопіль, про стягнення 8590,48 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році та 204,86 грн. нарахованої пені, всього - 8798,34 грн.

Обґрунтовуючи позов, Позивач посилається на те, що підприємство не виконало встановленого відповідно до статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчать дані „Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік” (форма № 10-ПІ), що поданий підприємством.

Як стверджує позивач, норматив робочих місць на підприємстві складає 1 (одне) робоче місце для працевлаштування інваліда, однак Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільрайенергосервіс», м. Тернопіль у 2006 році  не було працевлаштовано жодного інваліда.

Спираючись на положення ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001року №1767 та Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, позивач просить стягнути штрафні санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом та пеню, нараховану за порушення строків їх сплати.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, а отже розглядаються в порядку і за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (надалі –КАС України), що набрав чинності з 01.09.2005р., у відповідності до п.6 Прикінцевих та перехідних положень якого, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України.

Ухвалою суду від 31.07.2007 р. відкрито провадження в порядку ст. 107 КАС України у справі із призначенням попереднього судового засідання.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги  в повному обсязі.

Представники відповідача в судових засіданнях заперечили проти задоволення позовних вимог, однак письмових документально підтверджених заперечень на позов не надали.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:

У відповідності до ч. 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів  при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У відповідності до  статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно пункту 9 цього Положення для реалізації покладених на Фонд завдань, за погодженням з Міністерством праці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до зазначеного Положення, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Закон України „Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні” визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.

У відповідності до вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції Закону, що діяла протягом звітного періоду (періоду, за який заявлено до стягнення штрафні санкції), працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у  нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств,  організацій  громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік,  а  якщо  працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно частини 5 статті 19 зазначеного Закону, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману  працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.  

Згідно даних Звіту про зайнятість інвалідів (Форма № 10-ПІ) за 2006 рік, поданого відповідачем до Фонду, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 21 особу, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільрайенергосервіс», м. Тернопіль становить 1 робоче місце.

Даний норматив відповідачем у 2006 році не дотримано. Фактично жодного інваліда не було працевлаштовано, внаслідок чого відповідачу нараховано штрафні санкції в розмірі 8590,48 грн.

Як стверджує позивач, і вбачається із Звіту, середньорічний розмір заробітної плати на підприємстві складає 8600 грн., а за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач до 15.04.2007 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 8590,48 грн.

Частиною 4 статті 20 зазначеного Закону визначено, що адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій  інвалідів, фізичними  особами,  зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських  санкцій,  передбачених цим Законом, не застосовуються строки,  визначені  статтею  250  Господарського  кодексу України.

Відповідно до ст. 8 Закону України „Про зайнятість населення” громадяни мають право на  працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства,  установи, організації, індивідуального  селянського  (фермерського)  господарства  і   до іншого роботодавця або до  державної  служби зайнятості.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314, визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1).

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Згідно п. 5 Положення ( 314-95-п ), підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих  місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою  зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда відповідно до висновків МСЕК.

З наведених положень чинного законодавства України можна зробити висновок, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування визначених ст. 19 Закону органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Між тим, з пояснень Відповідача суду випливає, що вакантних місць на підприємстві для працевлаштування інвалідів у 2006 р. не було, Підприємство впродовж 2006 р. додаткових місць не створювало, не пристосовувало існуючих для працевлаштування інвалідів, не розробляло заходів щодо створення робочих  місць  і  не включало їх  до колективного договору. Листом № 03-796 від 29.08.2007 р. Тернопільського районного центру зайнятості також підтверджується факт не подання звітності відповідачем до центру.

При таких обставинах справи,  суд дійшов до висновку, що Відповідачем не вживалися усі, передбачені чинним законодавством, заходи із забезпечення працевлаштування інвалідів, а тому на нього може бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. N 17674 затверджено Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (був чинний протягом спірного періоду).

Відповідно до п. 1 Порядку, він визначає механізм сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями незалежно від форми власності і господарювання (далі - підприємства) штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"), а також акумуляції, обліку та використання цих коштів.

Згідно з п.п.2,4 Порядку суми штрафних санкцій перераховуються самостійно підприємствами, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510, не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Враховуючи, що  Відповідач самостійно штрафні санкції до 15.04.2007 р. не сплатив, суд вважає правомірним адміністративний позов щодо стягнення з Відповідача 8590,48 грн. штрафних санкцій за не створення одного робочого місця для інваліда в користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її  вимоги  та заперечення.

Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено  положеннями  статей 70, 138 КАС України.

Окрім того, за несвоєчасну сплату адміністративно-господарської санкції, позивач нарахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Тернопільрайенергосервіс», м. Тернопіль пеню в розмірі 207,86 грн. згідно ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів України”, за період з 17.04.2007 р. по 17.07.2007 р. (92 дні).

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи із 120%  річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки на весь її строк.

Оскільки відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій на 92 дні, тому повинен сплатити пеню в розмірі 207,86 грн., виходячи із розміру застосованих та несплачених адміністративно-господарських санкцій.

У відповідності до приписів ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1,17,49,51,59,70,94,130,138 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 8,18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні”, господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю «Тернопільрайенергосервіс», м. Тернопіль, вул. Микулинецька Бічна, 10а, ідентифікаційний код 02769874 –8590,48 грн. штрафних санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів та 207,86 грн. пені на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, ідентифікаційний код 14032334.

На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Постанова складена в повному обсязі  03 жовтня 2007 року.

Суддя                                                                                                    Н.О. Андрусик