Рішення

від 29.10.2021 по справі 120/8029/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2021 р. Справа № 120/8029/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уланівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року до суду надійшла позовна заява, подана адвокатам Браславцем Я.Ю. (далі - представник позивача) від імені та в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Уланівської сільської ради (далі - відповідач), за вимогами якої позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення в двотижневий строк розгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області;

- зобов`язати відповідача на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га, із земель державної власності, кадастровий номер 0524883100:02:002:0222, та надати позивачу відповідну земельну ділянку у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, 24.06.2021 після отримання від розробника проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність, позивачем було подано до відповідача клопотання про його затвердження у відповідності до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України. Однак, станом на дату подання цього позову будь-якого рішення за наслідками розгляду її клопотання відповідач не прийняв. Таку поведінку відповідача позивач вважає неправомірною, у зв`язку з чим оскаржує його бездіяльність. Крім того, вважає, що оскільки поданий на затвердження до сільської ради проект землеустрою в повному обсязі відповідає вимогам земельного законодавства, тому відповідач зобов`язаний був прийняти рішення про його затвердження та передачу бажаної земельної ділянки у власність.

Ухвалою від 26.07.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

10.08.2021 на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, а також витребувані судом документи. За змістом поданого відзиву відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Вказує на те, що клопотання позивача було розглянуто на 12 сесії 8 скликання сільської ради від 29.07.2021, і відповідний проект рішення з цього приводу про відмову у затвердженні проекту землеустрою був відправлений на доопрацювання. У зв`язку з цим відповідач переконує, що жодної бездіяльності з приводу розгляду поданого позивачем клопотання він не вчиняв, у зв`язку з чим вважає заявлені позовні вимоги безпідставними.

01.09.2021 представником позивача подано письмові пояснення по справі з урахуванням наданого відповідачем відзиву, які суд розцінює як відповідь на відзив. У даних поясненнях представник позивача зазначає, що відповідач у своєму відзиві фактично підтвердив порушення ним вимог ст.118 Земельного кодексу України щодо неналежного розгляду клопотання позивача у двотижневий строк та неприйняття з цього приводу рішення про затвердження проекту землеустрою.

Крім того, цього ж дня, 01.09.2021, від представника позивача до суду надійшла заява про розподіл судових витрат по справі, в якій останній просить суд відшкодувати на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку суд встановив, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2020 у справі № 120/2274/20-а, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ №2-13597/15-20-СГ від 08.09.2020, згідно якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Також судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області" визначено, що Кропивнянська сільська рада Хмільницького району Вінницької області входить до складу Уланівської територіальної громади з адміністративним центром в селі Уланів.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Держгеокадастру доручено прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та забезпечити передачу з 17.11.2020 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 ЗК України.

На виконання вказаних нормативно-правових актів та у зв`язку з утворенням Уланівської об`єднаної територіальної громади, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області передано у комунальну власність Уланівської об`єднаної територіальної громади спірну земельну ділянку. Наведені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Як слідує із матеріалів справи, 24.06.2021 на виконання вимог вищезазначеного пункту 24 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, позивачем подано до Уланівської сільської ради повідомлення про замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність, а також розроблений проект землеустрою разом із клопотанням про його затвердження.

Втім, за твердженням позивача, станом на 19.07.2021 відповідач будь-якого рішення щодо затвердження або відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не прийняв.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно пункту б частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, за змістом даної статті (в редакції, яка діяла до 27.05.2021, тобто на час, коли позивач розпочав процес приватизації бажаної земельної ділянки), було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Із вищевикладеного слідує, що в межах процедури безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності всі дії відповідних суб`єктів цих правовідносин є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання заявником земельної ділянки у власність.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник на стадії подання позивачем розробленого та погодженого проекту землеустрою до органу місцевого самоврядування та його розгляду Уланівською сільською радою.

Так, на час отримання позивачем дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та на час розроблення такого проекту землеустрою, частини 8 та 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) передбачали, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) було визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, із вищенаведених норм Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) передбачалося, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містили. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Суд бере до уваги, що на час звернення до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою (24.06.2021) у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а частину 8 статті 118 та статтю 186-1 ЗК України виключено на підставі Закону №1423-ІХ від 28.04.2021, проте це не звільняє відповідача від обов`язку розглянути у двотижневий строк клопотання позивач та затвердити проект землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України в діючій редакції чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

За таких обставин, враховуючи, що позивач у визначеному законодавством порядку звернулась до відповідача із клопотанням про затвердження розробленого нею проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 24.06.2021, проте відповідач в межах двохтижневого строку, передбаченого частиною 9 статті 118 ЗК України, відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою не прийняв, тому допустив бездіяльність у власній поведінці, яка з огляду на обставини цієї справи є протиправною.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №826/14320/17 від 19.08.2021.

Відносно викладених у відзиві доводів відповідача про те, що клопотання позивача розглянуто на 12 сесії 8 скликання сільської ради, яка відбулась 29.07.2021, то такі, на думку суду, є безпідставними.

Дійсно, із витягу з протоколу 12 (позачергової) сесії 8 скликання Уланівської сільської ради від 29.07.2021 вбачається, що проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ( в тому числі і щодо позивача) відправлено на доопрацювання. Тобто, визначеного у частині 9 статті 118 ЗК України рішення відповідач не прийняв, що лише додатково підтверджує допущення ним протиправної бездіяльності щодо не розгляду клопотання позивача у двотижневий строк та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Таким чином суд доходить висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Уланівської сільської ради щодо не розгляду у двотижневий строк клопотання позивача від 24.06.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області є обґрунтованими, а тому наявні підстави для їх задоволення у відповідній частині.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га за кадастровим номером 0524883100:02:002:0222 та надати позивачу відповідну земельну ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та виходить із наступного.

Так, зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії , водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статі 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування згаданої процесуальної норми і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як уже встановлено судом вище, відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства не розглянуто клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою та не прийнято відповідного рішення про його затвердження, хоча будь-яких передумов, які б перешкоджали цьому, в процесі розгляду справи судом не виявлено.

У відповідності до частини 8 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Втім, обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Натомість, сама поведінка Уланівської сільської ради, яка пов`язана із неприйняттям рішення за наслідками розгляду поданого позивачем клопотання про затвердження проекту землеустрою та відправлення відповідного питання із незрозумілих причин на доопрацювання на невизначений термін, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційного права фізичної особи на отримання земельної ділянки у власність та вказує на фактичне ухилення відповідача від виконання ним вимог частини 9 статті 118 ЗК України щодо прийняття рішення про затвердження такого проекту землеустрою.

За таких обставин та враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою, зокрема позивачем подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, та з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання Уланівську сільську раду прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 2,000 га, кадастровий номер 0524883100:02:002:0222, та надати ОСОБА_1 відповідну земельну ділянку у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області

При цьому, обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24 січня 2020 року та №560/1334/19 від 27.01.2021 року, згідно яких у справах з подібних правовідносин суд касаційної інстанції визнав належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань, саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5000 грн., то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між адвокатом Браславець Яном Юрійовичем (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги № 06/21-3/16 від 18.06.2021, за умовами якого Адвокат взяв на себе зобов`язання з надання правової допомоги Клієнту в частині консультування, підготовки необхідних документів та представництва інтересів клієнта щодо питань, пов`язаних із затвердженням розробленої документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Як зазначено у пунктах 3.1 - 3.3 цього Договору, винагорода за надання послуг - гонорар адвоката сплачується в гривнях та складається з фіксованої плати, розмір якої визначається за згодою сторін в Додатку № 1 цього договору. Оплата гонорару здійснюється клієнтом впродовж 3 робочих днів з моменту підписання Додатку № 1 до цього Договору.

Так, Додатком 1 до договору про надання правової допомоги передбачено вартість гонорару адвоката, яка становить 5000 грн.

Оплата даних коштів в сумі 5000 грн. була здійснена позивачем 18.06.2021, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія квитанції № 06/21-з/16/1 від 18.06.2021.

Також до матеріалів справи представником позивача надано детальний розрахунок понесених позивачем витрат на правничу допомогу, складений 31.08.2021.

Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним

Отже, витрати позивача в розмірі 5000,00 грн. на професійну правничу допомогу підтверджуються належними і допустимими доказами. Також суд вважає, що такі витрати пов`язані з розглядом саме цієї справи, є обґрунтованими, а їх розмір відповідає критеріям співмірності та вимогам розумності.

В свою чергу, суд звертає увагу, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не висловлено заперечень про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та зменшення їхнього розміру, не надано доказів та не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Уланівської сільської ради щодо не розгляду в двотижневий строк клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Зобов`язати Уланівську сільську раду прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 2,000 га, кадастровий номер 0524883100:02:002:0222, та надати ОСОБА_1 відповідну земельну ділянку у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 29.10.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Уланівська сільська рада (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, 22032; код ЄДРПОУ: 04331834).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович