Рішення

від 20.10.2021 по справі 909/669/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.10.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/669/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях

до відповідача: Приватного підприємства Агрофірма "Вільхівці"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Городенківська міська рада

про зобов`язання виконати п. 5.8 договору купівлі-продажу відповідно до чинного законодавства

за участю:

від позивача: Гречко Христина Миронівна,

від відповідача: Петраш Юрій Любомирович,

від третьої особи: представник не з`явився,

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Регіональне відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях із позовною заявою до Приватного підприємства Агрофірма "Вільхівці" про зобов`язання виконати п. 5.8. Договору купівлі-продажу об`єкта приватизації - приміщення лабораторії загальною площею 125,7 кв.м, яке розташоване за адресою: Івано-Франківська область, м. Городенка, вул. Винниченка, 105 А від 17.03.2015.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

15.07.2021 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 11.08.2021; залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Городенківську міську раду.

11.08.2021 представник відповідача подав відзив на позов (вх.№12583/21) та заяву про застосування строків позовної давності (вх.№12582/21), які суд прийняв до розгляду.

11.08.2021 суд постановив продовжити підготовче провадження строком на 30 днів до 15.10.2021 та відкласти на 20.09.2021, в якому оголосив перерву до 07.10.2021.

20.09.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№14496/21), яку суд приєднав до матеріалів справи.

07.10.2021 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№15711/21), яке суд прийняв до розгляду.

07.10.2021 суд постановив підготовче провадження у справі закрити; розгляд справи по суті призначити на 20.10.2021.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, пояснень щодо позову і всіх наявних доказів, що підтверджують підтримання позову чи заперечення проти позову не подав, натомість в поданому 09.08.2021 клопотанні просив про розгляд справи без участі представника третьої особи (вх.№12414/21).

Відповідно до п.1 ч.3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення третьої особи належним чином про розгляд судової справи і забезпечення її явки в судове засідання для реалізації нею права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 20.10.2021 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав умови договору купівлі-продажу приміщення лабораторії загальною площею 125,7 кв.м від 17.03.2015, а саме п.5.8 договору, відповідно до якого мав самостійно вирішити питання землекористування після укладення договору купівлі-продажу відповідно до вимог чинного законодавства та не надав підтверджуючих документів, які б свідчили про вчинення будь-яких дій на вирішення цього питання. Зазначив, що Регіональне відділення ніколи не було власником чи користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2621610100:01:001:0273. Станом на 16.09.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про цю земельну ділянку відсутні.

Позиція відповідача.

Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими, з підстав викладених у відзиві на позов. Зазначив, що в пункті 5.8. договору покупець не взяв на себе зобов"язання вирішити питання щодо землекористування, а погодився самостійно його вирішити, на свій розсуд стосовно доцільності, строків та порядку вчинення ним дій пов"язаних з користуванням земельною ділянкою. Відтак відсутність обов"язку зумовлює відсутність факту порушення права позивача. Невизначеність інформації Держгеокадастру щодо прав на спірну земельну ділянку додатково вказує на відсутність порушень з боку відповідача при виконанні умов договору купівлі - продажу об"єкта приватизації щодо самостійного вирішення питання землекористування.

Крім того, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Обставини справи. Оцінка доказів.

17.03.2015 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі -продавець) та Приватне підприємство Агрофірма "Вільхівці" (далі- покупець) уклали договір купівлі-продажу об"єкта приватизації - приміщення лабораторії загальною площею 125,7 кв.м, яке розташоване за адресою: Івано-Франківська область, м.Городенка, вул. Винниченка,105а.

В пункті 5.8. договору сторони погодили, що питання землекористування покупець вирішує самостійно після укладення договору купівлі-продажу відповідно до вимог чинного законодавства.

12.05.2020 Регіональне відділення, відповідно до Порядку здійснення контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об"єктів приватизації державними органами приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 №1327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2018 за №1349/32801, на виконання щоквартального графіка перевірок виконання умов договорів купівлі-продажу об"єктів приватизації державними органами приватизації, затвердженого Головою Фонду державного майна України 25.03.2020, провело планову документальну перевірку виконання умов договору купівлі-продажу №508 від 17.03.2015 за результатами якої склало довідку №5, копія якої приєднана до матеріалів справи.

Відповідно до розділу "Узагальнення" вказаної довідки, станом на 12.05.2020 умови договору купівлі-продажу покупцем ПП Агрофірмою "Вільхівці" виконані, крім п.5.8 договору, який не виконаний. Покупцем не вирішено питання землекористування під об"єктом приватизації.

14.03.2018, 23.05.2019, 16.04.2020 та 15.05.2020 Регіональне відділення зверталося до відповідача з листами №11-08-00538, №11-08-01074, № 11-023-00676, №11-023-00799 щодо виконання умов договору купівлі-продажу об"єкта приватизації.

У відповідь ПП "Вільхівці" листами № 13/2 від 20.02.2018, №12/2 від 30.04.2019 та №29/2 від 10.06.2019 наголошувало, що вирішення питання землекористування повинно відбуватися згідно чинного законодавства, яке передбачає наявність права власності на майно та визначення власника земельної ділянки.

Невиконання відповідачем п.5.8. договору купівлі-продажу приміщення лабораторії від 17.03.2015 стало причиною звернення до суду.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 вказала таке.

Відповідно до ч. 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорення прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Звертаючись з позовом у цій справі Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях просить зобов`язати виконати п. 5.8. Договору купівлі-продажу об`єкта приватизації - приміщення лабораторії загальною площею 125,7 кв.м, яке розташоване за адресою: Івано-Франківська область, м. Городенка, вул. Винниченка, 105 А від 17.03.2015.

Згідно із абзц. 4 ч.6 ст.26 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна ", приватизація окремо стоячої будівлі, розташованої на земельній ділянці, яка перебуває в оренді або постійному користуванні третьої особи, є підставою для дострокового припинення договору оренди з такою третьою особою (припинення її права постійного користування) в частині земельної ділянки, необхідної для обслуговування і використання приватизованого об`єкта за призначенням. Власник такої земельної ділянки зобов`язаний укласти договір оренди з покупцем об`єкта приватизації, що є окремо стоячою будівлею, відповідно до Земельного кодексу України, у тримісячний строк з моменту реєстрації покупцем права власності на об`єкт приватизації.

Якщо права користування такою земельною ділянкою, визначеною в абзаці четвертому цієї частини, не оформлено або така земельна ділянка не перебуває у користуванні жодної особи, власник земельної ділянки вживає заходів для передачі в оренду покупцю об`єкта приватизації земельної ділянки в частині, необхідній для обслуговування і використання приватизованого об`єкта за призначенням, у шестимісячний строк з моменту реєстрації покупцем права власності на об`єкт приватизації (абзц. 5 ч.6 ст.26 цього Закону).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 06.10.2021 відомості щодо власника земельної ділянки відсутні. Позивач стверджував, що ніколи не був власником чи користувачем спірної земельної ділянки; підстави внесення Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру відомостей про те, що власником земельної ділянки є Фонд державного майна йому не відомі. Відтак вважати, що не оформленням права землекористування відповідач порушив право позивача не можна, оскільки позивач не є власником земельної ділянки та не може бути стороною у правовідносинах, пов"язаних із користування цією земельною ділянкою.

Реалізовуючи своє право на судовий захист саме позивач зобов"язаний обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються невиконанням відповідачем п.5.8. договору, а тому потребують захисту.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 89 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Таким чином, звертаючись з позовом у цій справі Регіональне відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях первісно мало вказати факти існування та порушення його власних майнових прав та інтересів внаслідок не вирішення питання користування земельною ділянкою під об"єктом приватизації та надати на підтвердження таких тверджень відповідні докази.

Доказів порушення права позивача матеріали справи не містять, як і не містять доказів реєстрації права власності (державної чи комунальної) спірної земельної ділянки.

Висновок суду.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності власного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу щодо спірної земельної ділянки як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства, що є самостійною підставою для відмови у позові, а тому суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи відмову в позові з підстав відсутності порушеного права правила щодо строку позовної давності не належать до застосування.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір в сумі 2270 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №71 від 29 червня 2021 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в позові , судовий збір в сумі 2270 грн 00 коп. суд покладає на позивача.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях до Приватного підприємства Агрофірма "Вільхівці" про зобов`язання виконати п. 5.8 договору купівлі-продажу відповідно до чинного законодавства відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01.11.2021

Суддя Т.В. Максимів