Рішення

від 28.10.2021 по справі 120/5073/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 жовтня 2021 р. Справа № 120/5073/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луки-Мелешківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мусіровський Олексій Анатолійович з адміністративним позовом до Лука-Мелешківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення 2 позачергової сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №46 від 10.12.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ".

Ухвалою від 26.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

11.06.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки Указом Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям доручено здійснити заходи щодо забезпечення протягом 2000-2002 років видачі в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Рішенням 1 сесії 3 скликання Лука-Мелешківської сільської ради № б/н від 10.04.2002 погоджено проект організації території земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів СП "Лука" с. Лука-Мелешківська та громадянам колишнього КСП "Перше травня".

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 279 від 15.05.2002 громадянам СП "Лука" та колишнього КСП "Перше травня", як зазначає відповідач, передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Як наслідок, таким громадянам були видані державні акти на право власності на землю, виготовлені взамін сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Окрім того, представник відповідача звернув увагу, що Лука-Мелешківська сільська рада ніколи не була власником (розпорядником) відповідних земель. Це підтверджується наявною у відповідача схемою використання земель територіальної громади по Лука-Мелешківській сільській раді, згідно з якою бажана для позивача земельна ділянка входить до складу розпайованих земель, що, в свою чергу, виключає можливість віднесення цих земельних ділянок до складу земель комунальної власності.

Таким чином, на думку представника відповідача, з урахуванням наведених обставин Лука-Мелешківська сільська рада дійшла правильного висновку щодо відмови позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки у неї відсутні повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, що передані у власність громадянам.

23.06.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив (заперечення), у якій представник позивача вважає доводи відповідача необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що спірна земельна ділянка дійсно перебуває у власності іншої особи.

Водночас представник позивача критично оцінює посилання відповідача на розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 15.02.2002 року №279 "Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв), та видачу державних актів на право власності на землю на території Лука-Мелешківської сільської ради" та від 21.03.2003 року №221 "Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв), та видачу державних актів на право власності на землю на території Лука-Мелешківської сільської ради", як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки, з таких розпоряджень неможливо встановити, яку конкретно земельну ділянку було передано тій чи іншій особі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

08.10.2020 позивач звернулася до відповідача разом з іншими особами з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,00 га на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту, межує із земельними ділянками за кадастровими номерами 0520682800:01:005:0277, 0520682800:01:005:0178, 0520682800:01:005:0134) комунальної форми власності.

Однак, рішенням 2 позачергової сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради №46 від 10.12.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з перебуванням земельної ділянки у власності іншої особи.

На переконання позивача, відповідач протиправно відмовив їй у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що і стало підставою для звернення з цим адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Отже, законом гарантовано право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, не більше як 2,0 гектара.

Порядок набуття права на землю визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 у справі за №360/536/17-а, та інших.

Частиною 5 статті 242 КАС України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Відповідно до положень частини 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону №280/97-ВР).

Отже, аналізуючи вказані норми права, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Із оскаржуваного рішення № 46 від 10.12.2020 вбачається, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з перебуванням земельної ділянки у власності іншої особи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Разом із тим, в силу приписів статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У цьому контексті суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, дійсно перебуває у власності іншої особи.

Суд погоджується із твердженнями представника позивача, що з наданих розпоряджень Вінницької районної державної адміністрації "Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв), та видачу державних актів на право власності на землю на території Лука-Мелешківської сільської ради" № 221 від 21.03.2003 та № 279 від 15.05.2002 не можливо встановити, яку саме земельну ділянку було передано тій чи іншій особі, чи перебувають вони у власності цих осіб. Адже затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видача державних актів на право власності на землю є лише одними з етапів отримання права власності на землю, тому судом не беруться до уваги вказані розпорядження.

Крім того, судом досліджено Публічну кадастрову карту, та встановлено, що земельна ділянка, яка межує із земельними ділянками за кадастровими номерами 0520682800:01:005:0277, 0520682800:01:005:0178, 0520682800:01:005:0134 та яку бажає отримати позивач, згідно наданих до клопотання графічних матеріалів, є несформованою, незареєстрованою та неможливо встановити інформацію про право власності та інші речові права щодо цієї земельної ділянки.

У свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься у висновках Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 22.12.2020 у справі №461/4544/18.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення 2 позачергової сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради № 46 від 10.12.2020 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає, що наслідком скасування судом у цій справі рішення 2 позачергової сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради № 46 від 10.12.2020 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", є те, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою залишається нерозглянутим.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 908 грн підлягають відшкодуванню в сумі 454 грн тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Лука-Мелешківської сільської ради.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 2-ї позачергової сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради № 4 від 10.12.2020 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Лука-Мелешківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.10.2020 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,00 га на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 454 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Лука-Мелешківської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Лука-Мелешківська сільська рада (вул. Центральна, 2а, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область)

Суддя Мультян Марина Бондівна