Рішення

від 01.11.2021 по справі 703/1038/21

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/1038/21

2/703/820/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Ігнатенко Т.В.

секретар судових засідань Бойко Л.М.

за участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики

встановив:

30 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь заборгованість за договором позики від 10 березня 2020 року в сумі 3638 доларів США, пеню за користування коштами у сумі 4662 долари США 89 центів та судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору та на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10 березня 2020 року за усним договором позики, позивачем було передано подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у позику на їх сімейні потреби кошти у сумі 3900 доларів США. При фактичному отриманні зазначеної суми коштів ОСОБА_3 була написана власноручно розписка 10 березня 2020 року, яку також підписав ОСОБА_4 , який підтвердив, що кошти взяті у борг на сімейні потреби, тобто надав згоду своїй дружині на укладення договору позики. Відповідачі зобов`язувалися повернути суму боргу в 3900 доларів США до 10 листопада 2020 року та при виконанні умов договору зобов`язувалися за кожний прострочений день невиплати коштів сплачувати по 1% від суми боргу, як пеню, таким чином відповідно з 11 листопада 2020 року починається прострочення зобов`язання. 07 грудня 2020 року відповідачами із загальної суми боргу, повернуто позивачу лише кошти у сумі 262 долари США. Таким чином, відповідачі повинні сплатити за користування його коштами за кожний прострочений день починаючи з 11 листопада 2020 року по 07 грудня 2020 року сплатити за кожний прострочений день по 1,0 пеню з суми 3900 доларів США, яка складає 1053 долари США. Після 07 грудня 2020 року в добровільному порядку решту суми позики у розмірі 3638 доларів США відповідачі не повертають та продовжують нею користуватися. Тобто відповідачі повинні сплатити позивачу пеню за несвоєчасне повернення коштів за кожний прострочений дань починаючи з 08 грудня 2020 року по день складання позовної заяви, тобто по 30 березня 2021 року, по 1,0 відсотки з суми 3638 доларів США, що складає 4110 доларів США 94 центи. Отже, крім основної суми боргу 3638 доларів США, підлягає стягненню пеня у загальній сумі 5163 долари США, однак позивач зменшує вказаний розмір пені на 501 долар США 94 центи, внаслідок чого пеня до стягнення становить 4662 долари США.

Враховуючи, що відповідачі не виконують взятих на себе зобов`язань за договором позики, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

29 квітня 2021 року ухвалою судді Кирилюк Н.А. відкрито провадження у вказані справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

На підставі розпорядження керівника апарату Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 липня 2021 року №179, повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями вказана цивільна справа передана на розгляд судді Ігнатенко Т.В.

Ухвалою судді Ігнатенко Т.В. від 22 липня 2021 року справу прийнято до свого провадження та, в зв`язку зі зміною складу суду, розгляду справи вирішено проводити спочатку зі стадії підготовчого провадження.

14 вересня 2021 року ухвалою суду у вказаній цивільній справі закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Холодняк В.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та на їх задоволенні наполягали.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та представник останньої - адвокат Шпак В.М. у судовому засіданні позовні вимоги визнали частково та зазначили, що дійсно відповідачі отримали в борг у позивача кошти у сумі 3900 доларів США на придбання будинку, в якому відповідач ОСОБА_3 на даний час проживає. Сплатили позивачу 282 долари США. Але потім обставини склались таким чином, що вони не змогли виплатити відповідну суму боргу. Позовні вимоги в частині основного боргу визнають у повному обсязі, нараховану пеню не визнають, оскільки вона нарахована, на їх думку, безпідставно.

Суд, врахувавши доводи позивача, його представника, відповідачів та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10 березня 2020 року ОСОБА_3 складено боргову розписку, відповідно до якої, вона взяла у борг в ОСОБА_1 кошти у розмірі 3900 (три тисячі дев`ятсот) доларів США терміном на 8 місяців. Борг зобов`язалася повернути до 10 листопада 2020 року. Також зобов`язалася щомісячно до 20 числа сплачувати по 100 доларів, а решту коштів 10 листопада 2020 року. При невиконанні умов угоди зобов`язалася за кожен прострочений день сплачувати 1% від суми боргу (а.с.8).

Під текстом вищевказаної боргової розписки виконаний рукописний текст: Проживаю та зареєстрована в АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Смілянським МВ УМВС України в Черкаській області 19 лютого 2009 року, 10.03.2020, підпис (Кутова) (а.с.8).

Крім того, з зворотної сторони вищевказаної розписки ОСОБА_4 власноручно здійснив запис, відповідно до якого, він з вище укладеною угодою згоден. При невиконанні умов угоди ОСОБА_3 , зобов`язання по її виконанню бере на себе. Кошти взяті на потреби сім`ї (а.с.8-зворот).

Під вищевказаним текстом наявний рукописний текст: Проживаю та зареєстрований АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області, інд.код.3169710011, пасп.вид. 10.01.2003 року, 10.03.2020 року, підпис, ОСОБА_4 (а.с.8 - зворот).

Вищевказана боргова розписка містить у собі інформацію щодо отримання позичальником коштів в борг та зобов`язання щодо повернення боргу у визначений строк.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Згідно ч.2 ст.1046 ЦК України, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості.

Вказана особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст.640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15.

Відповідно до ч.2 ст.360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Аналізуючи вищевказаному норму чинного ЦК України, суд вважає, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.

Зазначені висновки суду у повній мірі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 25 березня 2019 року у справі №183/2689/17 та від 23 вересня 2019 року у справі №385/850/16-ц.

Під час судового розгляду встановлено, що оригінал боргової розписки від 10 березня 2020 року перебуває у позивача та не повернутий відповідачам.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня від 2018 року у справі №713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2019 року в справі №569/7631/15-ц (провадження № 61-1261св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року в справі №133/3928/14-ц (провадження №61-33048св18) зроблено висновок по застосуванню статті 65 СК Українита вказано, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин .

Правовий аналіз частини четверто статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

Під час судового розгляду встановлено та не заперечується сторонами, що станом на 10 березня 2020 року (день укладення договору позики) відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі.

Як вбачається з боргової розписки від 10 березня 2020 року, ОСОБА_3 отримала кошти у борг у ОСОБА_1 зі згоди чоловіка ОСОБА_4 , який також письмово вказав, що кошти отримані ОСОБА_3 на потреби сім`ї.

При цьому, будь-яких доказів, які свідчать про отримання ОСОБА_3 10 березня 2020 року коштів у сумі 3900 доларів США від ОСОБА_1 та в подальшому використані не в інтересах сім`ї, матеріали справи не містять та відповідачами не надані.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем ОСОБА_3 , яка є дружиною відповідача ОСОБА_4 , 10 березня 2020 року укладено договір позики з позивачем ОСОБА_1 в інтересах сім`ї відповідачів та отримані внаслідок укладення даного договору кошти у сумі 3900 доларів США були використані саме в інтересах їх сім`ї, в зв`язку з чим відповідачі є солідарними боржниками за вказаним договором.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однак, будь-яких доказів виконання відповідачами взятих на себе зобов`язань за борговою розпискою від 10 березня 2020 року та повернення, в тому числі частково, позивачу суми позики у визначений розпискою строк, тобто до 10 листопада 2020 року, матеріали справи не містять та відповідачами не надано.

Разом з тим, у борговій розписці від 10 березня 2020 року здійснено запис, відповідно до якого, позивачу 07 грудня 2020 року повернуті кошти за даною розпискою у сумі 262 долари США (а.с.8-зворот).

Повернення відповідачами коштів у сумі 262 долари США позивачем визнається, в зв`язку з чим на вказану суму ним зменшено розмір заборгованості за борговою розпискою від 10 березня 2020 року.

Таким чином, станом на день розгляду даної справи по суті, відповідачі мають заборгованість перед позивачем за борговою розпискою у сумі 3638 доларів США.

При цьому, суд враховує, що вказану сума коштів була повернута відповідачами позивачу після закінчення строку виконання зобов`язання за борговою розпискою.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Борговою розпискою від 10 березня 2020 року визначено розмір відсотків, який зобов`язаний сплатити позичальник, у разі неповернення боргу у визначений сторонами договору строк, тобто до 10 листопада 2020 року, а саме - 1 відсоток від суми боргу за кожний прострочений день (а.с.8).

Крім того, у вказаній борговій розписці сторонами визначено, що відповідач ОСОБА_3 зобов`язана щомісяця до 20 числа сплачувати 100 доларів США, а решту коштів 10 листопада 2020 року (а.с.8).

Разом з тим, вищевказане зобов`язання відповідача ОСОБА_3 щодо сплати щомісяця до 20 числа по 100 доларів США, а решту коштів 10 листопада 2020 року, є неконкретизованим, оскільки з даної умови договору не можливо визначити, в зв`язку з чим вказана сума сплачується щомісячно - на погашення боргу або додатково до суми боргу.

З зазначених обставин суд не приймає до уваги вказану умову договору позики від 10 березня 2020 року при розрахунку як основного зобов`язання, так і відсотків за його невиконання.

Таким чином, враховуючи, що відповідачі порушили умови боргової розписки від 10 березня 2020 року та прострочили виконання грошового зобов`язання за нею, позивач має право на солідарне стягнення з відповідачів суми боргу, за виключенням вже повернутих відповідачами коштів, а також 1 відсотку за кожний прострочений день від загальної суми боргу.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем визначено строк прострочення виконання зобов`язання за борговою розпискою, а саме з 11 листопада 2020 року по 07 грудня 2020 року, що складає 27 днів, на суму боргу у розмірі 3900 доларів США, а також з 08 грудня 2020 року по 30 березня 2021 року, що складає 113 дні, на суму боргу 3638 доларів США.

Так, 1 відсоток від 3900 доларів США становить 39 доларів США, а від 3638 доларів США - 36,38 доларів США. Враховуючи строки нарахування відсотків, які визначені позивачем, сума заборгованості за відсотками по борговій розписці від 10 березня 2020 року: на суму боргу 3900 доларів США становить 1043 доларів США, що є добутком 27 днів - строк прострочення грошового зобов`язання, та 39 доларів США - сума відсотку виражена у грошовому еквіваленті, яку відповідачі зобов`язані були сплачувати за один день прострочення зобов`язання; на суму боргу 3638 доларів США становить 4110 доларів США 94 центи, що є добутком 113 днів - строк прострочення грошового зобов`язання, та 36,38 доларів США - сума відсотку виражена у грошовому еквіваленті, яку відповідачі зобов`язані були сплачувати за один день прострочення зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що сума боргу відповідача за відсотками у період з 11 листопада 2020 року по 30 березня 2021 року за вказаною розпискою у загальному складає 5163 долари США 94 центи.

Однак, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем ОСОБА_1 з власної зменшено вищевказану суму заборгованості за штрафними санкціями, внаслідок порушення відповідачами боргового зобов`язання за борговою розпискою від 10 березня 2020 року, в зв`язку з чим така становить 4662 долари США.

Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі №6-79цс14 і від позиції Верховного Суду у справі №308/3824/16-ц (щодо обов`язкового визначення грошового зобов`язання у національній валюті незалежно від того, що за договором позики предметом позики була іноземна валюта) зробила такі висновки: сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року в справі №761/12665/14-ц, вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Враховуючи, що за умовами боргової розписки від 20 березня 2020 року між сторонами фактично у позику були передані грошові кошти у іноземній валюті - доларах США, у зазначеній розписці зазначено про борг відповідача у іноземній валюті, за її змістом позичальник зобов`язався повернути грошові кошти саме в іноземній валюті - доларах США, та приймаючи до уваги відсутність між сторонами будь-яких домовленостей щодо переведення боргового зобов`язання у національну валюту чи в еквівалент до національної валюти, суд приходить до висновок, що за умовами вказаної розписки позичальники зобов`язані повернути борг та проценти за прострочення виконання зобов`язання у іноземній валюті - доларах США, в зв`язку з чим поверненню позичальником (та стягненню за рішенням суду) підлягає сума боргу та відсотків за прострочення виконання зобов`язання саме у іноземній валюті (валюті позики і валюті визначеного сторонами грошового зобов`язання).

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції №0.0.2070726545.1 від 30 березня 2021 року, позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою сплачено судовий збір у сумі 2320 гривень 68 копійок.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідачів на користь позивача необхідно солідарно стягнути сплачений при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 2320 гривень 68 копійок.

Також, відповідно до частин 1 та 3 статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

29 березня 2021 року між адвокатом Холодняком В.М. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.13).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання про надання правничої допомоги клієнту з приводу представництва та захисту їх інтересів в державних установах, організаціях, правоохоронних органах, судах під час стягнення коштів за договором позики (розписка) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно актів виконаних робіт від 30 березня 2021 року по договору про надання правничої допомоги від 29 березня 2021 року, виконавець надав, а замовник прийняв послуги, передбачені договором про надання правничої допомоги від 29 березня 2021 року, в зв`язку з чим сторони не мають один до одної жодної претензії та роботи виконані на загальну суму 1000 гривень (а.с.14).

Крім того, відповідно до розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс під час розгляду справи в суді, складеного адвокатом Холодняком В.М., останнім на підставі договору від 29 березня 2021 року надано правничу допомогу ОСОБА_1 з приводу розгляду даної цивільної справ в Смілянському міськрайонному суді, а саме: участь у підготовчому судовому засіданні 14 вересня 2021 року, вартість 500 гривень; участь у судовому засіданні, вартість 500 гривень.

Згідно квитанції №05-20, виданої адвокатом Холодняком В.М., ОСОБА_1 за надані адвокатом послуг сплатив кошти у загальній сумі 1000 гривень (а.с.15).

Відповідно до квитанції №14-21 від 14 вересня 2021 року, виданої адвокатом Холодняком В.М., ОСОБА_1 за надані адвокатом послуг сплатив кошти у загальній сумі 1000 гривень.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04).

Враховуючи викладене, а також те, що заявлені та документально підтвердження витрати позивача на правову допомогу адвоката Холодняка В.М. у розмірі 2000 гривень є співмірними із складністю цієї справи, яка була розглянута в порядку загального позовного провадження, наданими адвокатом обсягом послуг під час підготовки позовної заяви, затраченим часом на надання правничої допомоги під час підготовчого провадження та судового розгляду справи, вказані витрати відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, в зв`язку з чим, з врахування задоволення позовних вимог, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст.4, 12, 13, 28, 76-82, 89, 123, 124, 133, 137, 139, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, ст.15, 16, 192, 207, 524, 526, 527, 530, 533, 543, 545, 549, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , заборгованість станом на 30 березня 2021 року за борговою розпискою від 10 березня 2020 року у загальній сумі 8300 (вісім тисяч триста) доларів США, з яких: 3638 (три тисячі шістсот тридцять вісім) доларів США - борг за борговою розпискою; 4662 (чотири тисячі шістсот шістдесят два) долари США - відсотки за прострочення виконання зобов`язання за борговою розпискою.

Стягнути з солідарно з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , 2320 (дві тисячі триста двадцять) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок судових витрат по сплаті судового збору та 2000 (дві тисячі) гривень судових витрат по отриманню професійної правничої допомоги, а всього - 4320 (чотири тисячі триста двадцять) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .

Відповідач - ОСОБА_3 , адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено та проголошено 01 листопада 2021 року о 16 годині 00 хвилин.

Головуючий Т.В. Ігнатенко