Постанова

від 29.09.2021 по справі 400/997/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2021 року м. Кропивницький

справа № 400/997/18

провадження № 22-ц/4809/748/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Дуковського О.Л.

суддів Дьомич Л.М., Карпенка О.Л.

з участю секретаря Демешко Л.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Сільськогосподарський виробничий кооператив Агрофірма Маріампольська .

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Маріампольська на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 28 січня 2021 року, у складі головуючого судді Шаєнко Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Маріампольська про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду і з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Маріампольська про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

В обгрунтування позову вказувала, що між нею та відповідачем 20 листопада 2009 року було укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 3524983100:02:000:0132, площею 7,20 га, яка належить позивачеві на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії РІ №316615, виданого 18.08.2002 року, строком на 5 років - до 2015 року.

Зазначала, що після закінчення строку договору, позивачка не продовжувала його і не поновлювала.

В 2015 році позивач звернулася до відповідача з питанням повернення земельної ділянки, проте їй стало відомо, що існує додаткова угода до договору оренди землі від 28.11.2013, відповідно до умов якої позивач нібито подовжила дію договору оренди землі від 20.11.2009 на 10 років.

Додаткова угода зареєстрована реєстраційною службою Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області 14.10.2014, номер запису про інше речове право: 7384767, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16582785 від 18.10.2014.

Вказувала, що не укладала додаткової угоди до договору оренди землі з відповідачем в 28 листопада 2013 року та не підписувала додаткової угоди, а тому змушена звернутися до суду із даним позовом про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною та про повернення земельної ділянки.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 28 січня 2021 року вказаний позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі, укладену 28 листопада 2013 року від імені ОСОБА_1 з Сільськогосподарським виробничим кооперативом Агрофірма Маріампольська на оренду земельної ділянки площею 7,20 га кадастровий номер: 3524983100:02:000:0132, право оренди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області 14.10.2014, номер запису про інше речове право: 7384767, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16582785 від 18.10.2014 та припинити право оренди земельної ділянки кадастровий номер: 3524983100:02:000:0132, за зазначеним договором.

Зобов`язано Сільськогосподарський виробничий кооператив Агрофірма Маріампольська повернути власнику ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,20 га кадастровий номер: 3524983100:02:000:0132, яка розташована на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважає, що судом першої інстанції незаконно визнано недійсною додаткову угоду, з посиланням на те, що договір, який не укладено не підлягає визнанню недійсним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Вацюка М.В., дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про часткове задоволення скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного.

Звернувшись із позовом ОСОБА_1 просила визнати недійсною додаткову угоду від 28.11.2013 до договору оренди земельної ділянки, яка укладена від її імені.

Також, ставила вимогу про зобов`язання відповідача повернути їй земельну ділянку площею 7,20 га кадастровий номер: 3524983100:02:000:0132

Задовольняючи у повному обсязі позовні вимог, суд першої інстанції послався на доведеність ОСОБА_1 факту не підписання нею спірної угоди, що є підставою для визнання її недійсною .

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 7,20 га, кадастровий номер 3524983100:02:000:0132, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, що підтверджуться копією державного акту на право приватної власності на землю серії РІ №316615, виданого 18.08.2002 (а. с.7).

Зазначена земельна ділянка перебувала в оренді у СВК Агрофірма Маріампольська на підставі договору оренди землі від 20.11.2009, укладеного між сторонами строком на 5 років, що підтверджується копією договору оренди землі, зареєстрованого Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК про Держкомземі України 30.09.2010 та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 28534273 від 23.10.2014 (а. с.8-10).

Встановлено, що згідно додаткової угоди до договору оренди землі від 28.11.2013, позивачка продовжила дію договору оренди землі від 20.11.2009 на 10 років, яка зареєстрована реєстраційною службою Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області 14.10.2014, номер запису про інше речове право: 7384767, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16582785 від 18.10.2014 (а. с.11).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що додаткову угоду до договору оренди землі вона не підписувала, тому вона підлягає визнанню недійсною.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було проведено судово -почеркознавчу експертизу та згідно з висновком судово - почеркознавчої експертизи №20 від 22.04.2019, досліджуваний підпис, розташований в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ в додатковій угоді до договору оренди землі від 28.11.20013, укладеній між ОСОБА_1 та СВК Агрофірма Маріампольська в особі директора Міщаніна К.В., вшитій в реєстраційну справу №7384767 щодо земельної ділянки 3524983100:02:000:0132, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а.с.74-78).

Суд першої інстанції дослідивши доводи позивача та заперечення відповідача, дійшов висновку про недійсність спірної додаткової угоди з огляду на доведеність факту того, що підпис у додатковій угоді до договору оренди землі в графі Орендодавець , вчинений не позивачкою, а іншою особою.

Тобто, підписання договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутність волевиявлення власника, є підставою для визнання договору недійсним, що передбачено ст.ст. 203, 215 ЦПК України.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Колегія суддів вважає, що оскільки позивач оспорювану додаткову угоду не підписувала, тому вона є неукладеною, а позовна вимога про визнання недійсною цієї додаткової угоди є неналежним способом захисту порушеного права.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах, зокрема, негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Тому, позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути власнику, ( ОСОБА_1 ) земельну ділянку є обгрунтованою і підстави для скасування рішення в цій частині відсутні.

Зважаючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але в частині вирішення вимог про визнання правочину недійсним допущено неправильне застосування норм матеріального права, а тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині вимог про визнання недійсною додаткової , з ухваленням нового рішення про відмову у позові в цій частині, з мотивів, викладених в цій постанові.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Маріампольська - задовольнити частково.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 28 січня 2021 року в частині визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі , укладеної 28 листопада 2013 року від імені ОСОБА_1 з сільськогосподарським виробничим кооперативом Агрофірма Маріампольська на оренду земельної ділянки площею 7,20 га кадастровий номер: 3524983100:02:000:0132, право оренди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області 14.10.2014, номер запису про інше речове право: 7384767, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16582785 від 18.10.2014 та припинити право оренди земельної ділянки кадастровий номер: 3524983100:02:000:0132, за зазначеним договором - скасувати та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

29.10.2021 - складено постанову.

Головуючий суддя: О.Л. Дуковський

Судді Л.М. Дьомич

О.Л. Карпенко