Рішення

від 03.11.2021 по справі 600/2429/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2429/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області №Ф-54560-56 від 23.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач вказує, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що ним не здійснюється господарська діяльність, доходи від здійснення діяльності не утримував, відповідно не міг нараховувати єдиний соціальний внесок, оскільки працює найманим працівником.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.06.2021 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено такий строк, а також витребувано у відповідача додаткові докази по справі.

Головне управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки оскаржувана вимога прийнята на підставі чинного законодавства, у зв`язку із несплатою позивачем єдиного соціального внеску.

Ухвалою суду від 03.11.2021 замінено відповідача - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 43143196) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ ВП 44057187).

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований 31.01.2007 як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків 05.02.2007 за № 5616. Основним видом діяльності позивача є діяльність таксі (а.с. 11, 72).

09.03.2021 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності позивача, як фізичної особи - підприємця.

Згідно Ідентифікаційних даних (дані АІС "Податковий блок) позивач взятий на облік як платник податків 05.02.2007 за № 5616 та припинено підприємницьку діяльність 09.03.2021 (а.с. 72).

Як стверджує позивач в позовній заяві, що він є найманим працівником, у спірний період по час прийняття оскаржуваної вимоги не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував дохід від її діяльності.

Вказана обставина підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 та довідкою виданою ПТ Ломбард Заставно-кредитний дім .

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що 07.07.2015 позивач прийнятий на посаду оцінювача-експерта ПТ Ломбард Заставно-кредитний дім (а.с. 12 -13).

Згідно довідки № 10 від 28.05.2021, позивач працює в ПТ Ломбард Заставно-кредитний дім на посаді оцінювача-експерта з 07.07.2015 по теперішній час (а.с. 15).

Дослідженням індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 встановлено, що страхувальниками повним товариством Ломбард Заставно-кредитний дім (код ЄДРПОУ 34478742) та ТОВ Трейд світ груп (код ЄДРПОУ 39609242) у період 2015 - 2021 років сплачувалися щомісячно страхові внески за позивача, у т. ч.: у 2015 році - у сумі 96424,78 грн; у 2016 році - 144730,13 грн; у 2017 році - 152133,62 грн; у 2018 році - 217179,70 грн; у 2019 році - 206413,25 грн, у 2020 році - 109002,39 грн; за січень - березень 2021 року - 23165,81 грн (а.с. 17 - 20).

Дослідженням інтегрованих карток платника встановлено наступне:

- 09.02.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за 2017 р. терміном сплати 09.02.2018 р. в сумі 8448,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.04.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2018 р. терміном сплати 19.04.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.07.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ ІІ квартал 2018 р. терміном сплати 19.07.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.10.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2018 р. терміном сплати 19.10.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.01.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІV квартал 2018 р. терміном сплати 21.01.2019 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.04.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2019 р. терміном сплати 19.04.2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.07.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІ квартал 2019 р. терміном сплати 19.07.2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.10.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2019 р. терміном сплати 21.10. 2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 20.01.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІV квартал 2019 р. терміном сплати 20.01.2020 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.04.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2020 р. терміном сплати 21.04.2020 р. в сумі 2078,12 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 20.07.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІ квартал 2020 р. терміном сплати 20.07.2020 р. в сумі 10393,06 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.10.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2020 р. терміном сплати 19.10.2020 р. в сумі 3178,12 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 20.01.2021 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІV квартал 2020 р. терміном сплати 20.01.2021 р. в сумі 2220,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму (а.с. 73-76).

Отже, за вказаний період позивачу нараховано ЄСВ на загальну суму 37788,74 грн, в т.ч.: за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 р. - 9828,72 грн, за 2019 р. - 11016,72 грн, за 2020 рік - 8495,30 грн.

З матеріалів справи видно, що станом на 31.01.2021 недоїмка по сплаті позивачем єдиного соціального внеску склала 37788,74 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску - 0,00 грн.

23.02.2021 Головне управління ДПС у Чернівецькій області у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф-54560-56 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 31.01.2021 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 37788,74 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 37788,74 грн (а.с. 10, 78).

Вказана вимога отримана позивачем 05.03.2021, та не заперечувалося учасниками справи.

Ухвалою суду від 08.06.2021 визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено такий строк.

В ході розгляду справи по суті відповідач не заперечував щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон - №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Перелік платників єдиного внеску наведено в ст. 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 04.05.2012 р. та припинив підприємницьку діяльність 28.08.2019 р.

Відповідно до абз. 1 п.1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону № 2464-VI застрахована особа може бути застрахованою один раз, єдиний внесок за себе як фізичну особу-підприємця повинна нараховувати та сплачувати самостійно один раз. Відтак, подвійне нарахування застрахованій особі єдиного внеску є неприпустимим та суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що позивач з 07.07.2015 та по час звернення з позовом до суду працює на посаді оцінювача-експерта ПТ Ломбард Заставно-кредитний дім (основне місце роботи).

Вказана обставина підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 та довідкою виданою ПТ Ломбард Заставно-кредитний дім .

Крім того, з матеріалів справи видно, що з квітня 2015 року позивач працює у товаристві ТОВ Трейд світ груп (код ЄДРПОУ 39609242).

Судом становлено, що страхувальниками повним товариством Ломбард Заставно-кредитний дім (код ЄДРПОУ 34478742) та ТОВ Трейд світ груп (код ЄДРПОУ 39609242) у період 2015 - 2021 років сплачувалися щомісячно страхові внески за позивача, у т. ч.: у 2015 році - у сумі 96424,78 грн; у 2016 році - 144730,13 грн; у 2017 році - 152133,62 грн; у 2018 році - 217179,70 грн; у 2019 році - 206413,25 грн; у 2020 році - 109002,39 грн; за січень - березень 2021 року - 23165,81 грн (а.с. 17 - 20).

У позовній заяві позивач стверджує, що протягом спірного періоду він не здійснював господарську діяльність, доходи від здійснення діяльності не отримував, відповідно не міг нараховувати єдиний соціальний внесок, оскільки працював найманим працівником.

За оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-54560-56 від 23.02.2021 позивачу станом на 31.01.2021 нарахована недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску всього на загальну суму 37788,74 грн, в т.ч. недоїмка у сумі 37788,74 грн.

Отже, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок також за періоди сплати за нього страхувальниками страхових внесків, як за найманого працівника.

З наведеною позицією суд не погоджується, з таких міркувань.

Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19.

Судом встановлено, що в період з 31.01.2007 по 09.03.2021 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Однак, у спірний період позивач підприємницьку діяльність не здійснював.

Наведена обставина підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу за 2018 - 2021 роки.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) щодо застрахованої особи ОСОБА_1 , в період з 01.01.2015 по 31.03.2021 страхувальниками повним товариством Ломбард Заставно-кредитний дім (код ЄДРПОУ 34478742) та ТОВ Трейд світ груп (код ЄДРПОУ 39609242) сплачувалися страхові внески за позивача.

У спірний період з 01.01.2017 по 31.01.2021 (включно) страхувальниками повним товариством Ломбард Заставно-кредитний дім (код ЄДРПОУ 34478742) та ТОВ Трейд світ груп (код ЄДРПОУ 39609242) щомісячно здійснювалися виплати страхових внесків за позивача (а.с. 9-10).

Отже, в період з 01.01.2017 по 31.01.2021 позивач займався трудовою діяльністю як найманий працівник. За вказаний період за позивача сплачувалися страхові внески його роботодавцями в сумі не менш як мінімальний страховий внесок.

Оскільки Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та будучи зареєстрованою як фізична особа - підприємець, а із системного аналізу його норм видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність.

Судовим розглядом не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач у спірний період по час прийняття оскаржуваної вимоги здійснював підприємницьку діяльність та отримував дохід від її діяльності.

З матеріалів справи видно, що в оскаржуваній вимозі від 23.02.2021 № Ф - 54560-56 відповідач вимагав від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску всього на загальну суму 37788,74 грн, в т.ч. недоїмку - у сумі 37788,74 грн (а.с. 10).

Отже, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок також за періоди сплати за нього страхувальником страхових внесків.

Статтею 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 р. № 1533-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхуванням на випадок безробіття, включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску (абз. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Оскільки позивач в період з 31.01.2007 по 09.03.2021 перебував на обліку в контролюючому органі та був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював і доходи від такої діяльності не отримував, та одночасно в цей період перебував у трудових відносинах з повним товариством Ломбард Заставно-кредитний дім (код ЄДРПОУ 34478742) та ТОВ Трейд світ груп (код ЄДРПОУ 39609242), які сплачували за нього страхові внески, які включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску, суд вважає, що необхідність сплати позивачем єдиного соціального внеску за спірний період спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що вимога відповідача про подвійне нарахування позивачу як застрахованій особі єдиного внеску за періоди сплати за нього страхувальниками страхових внесків, який включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску, є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно дотримання відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Підпунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI ).

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п.п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Згідно п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень видно, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

З матеріалів справи видно, що 23.02.2021 відповідач сформував оскаржувану вимогу № Ф - 54560-56 станом на 31.01.2021, в якій вимагав від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску за 2017 - 2020 роки, всього на загальну суму 37788,74 грн, в т.ч. недоїмку - у сумі 37788,74 грн.

Судом встановлено, що суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн сформовано відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів - ГУ ДПС у Чернівецькій області.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що мало місце порушення відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску.

Суд звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), без дотримання порядку та поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до переконання, що недотримання відповідачем порядку та строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес".

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи практику ЄСПЛ, а також встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, тому, приймаючи оскаржувану вимогу відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваної вимоги та відповідності її критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Судом встановлено невідповідність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) вимогам, що встановлені Законом № 2464-VI, Інструкцією № 449 та критеріям, що визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Беручи до уваги вище наведене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф - 54560-56 від 23.02.2021 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на правничу допомогу здійснюється у порядку, встановленому ст. 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до змісту заяви, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені на правову допомогу у розмірі 8400,00 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано: копію договору про надання юридичної (правничої) допомоги № 54/21 від 28.05.2021; звіт (акт) про надані послуги у зв`язку з розглядом справи від 30.08.2021; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 30.05.2021; копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру № 18/05/21 від 28.05.2021, № 18/08/21 від 30.08.2021.

Згідно звіту (акту) про надані послуги у зв`язку з розглядом справи від 30.08.2021, на виконання умов договору про надання юридичної (правничої) допомоги № 54/21 від 28.05.2021, адвокатом надано наступні послуги позивачу з правничої допомоги, зокрема: консультація клієнта в офісі, вивчення наданих клієнтом документів, визначення правової позиції, на яку витрачено 30 хв.; підготовка позовної заяви, на яку витрачено 3 год. 00 хв. Всього витрачено часу для надання правничої допомоги - 3 год. 30 хв. Вартість послуг правничої допомоги становить 2400,00 грн за годину роботи, відповідно вартість наданої послуги правової допомоги складає 8400,00 грн.

Згідно п. 4.1 договору про надання юридичної (правничої) допомоги № 54/21 від 28.05.2021, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням Поляк і партнери , винагорода за надані послуги визначається за згодою сторін в межах 40 відсотків розміру місячної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, та відповідно становить 2400,00 грн.

З матеріалів справи видно, що витрати на правничу допомогу у зв`язку із розглядом даної справи підтверджуються квитанціями до прибуткового касового ордеру № 18/05/21 від 28.05.2021 на суму 7200,00 грн та № 18/08/21 від 30.08.2021 на суму 1200,00 грн, всього на загальну суму 8400,00 грн.

Відповідачем подано до суду клопотання, в якому просив відмовити в задоволенні заяви представника позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу на користь позивача, посилаючись на необґрунтованість та не доведеність понесених витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

Однак, суд вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч. 6 ст. 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19 та від 09.03.2021 р. у справі № 200/10535/19-а, від 21.01.2021 у справі №280/2635/204.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд вважає, що у даному випадку витрати на надання правничої допомоги необхідно обраховувати, виходячи із реальної участі представника позивача в підготовці справи.

При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищенаведене, керуючись вимоги ст. ст. 134, 139 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення заяви про витрати на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як видно із матеріалів справи, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України, дана справа є незначної складності, розглядалася без участі сторін у порядку письмового провадження.

Таким чином, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, виходячи із змісту та обсягу наданих послуг, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідно зменшити розмір судові витрати на правничу допомогу до відшкодування у сумі 5000,00 грн.

Беручи до уваги виконані адвокатом роботи (надані послуги), час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, предмет спору, категорію (складність) справи, а також співмірність розміру витрат, суд стягує на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 23.02.2021 № Ф - 54560-56.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ ВП 44057187).

Суддя В.К. Левицький