Постанова

від 03.11.2021 по справі 520/3180/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Горшкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 р. Справа № 520/3180/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/3180/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України третя особа: ОСОБА_2

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.12.2018 №10900-5306-2023, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 43894,32 грн;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.12.2018 №10899-5306-2023, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 47454,95 грн;

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки плата за договором здійснюється орендарем саме за володіння та використання землі. Тобто, обов`язок сплачувати орендну плату виникає у орендаря з моменту фактичного отримання землі у строкове володіння та користування, адже неможливо користуватися землею без її фактичного отримання. Однак, незважаючи на укладений Договір та підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки, ОСОБА_1 був позбавлений об`єктивної можливості використовувати земельну ділянку 6325180700:04:005:0020, площею 55,5049 га, оскільки з 14.02.2002 року частина вказаної земельної ділянки, площею 49,4283 га, перебуває у постійному користуванні громадянки ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 14.02.2002 року №037872.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.09.2016 між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було укладено договір оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів Глибоцької сільської ради на території Харківського району Харківської області з кадастровим номером 6325180700:04:005:0020, площею 55,5049 га.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 02.09.2016 ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку з кадастровим номером 6325180700:04:005:0020 07.09.2016.

21.04.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, було внесено запис про припинення права користування позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 6325180700:04:005:0020, площею 55,5049 га, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №2699-СГ від 01.03.2017 "Про припинення права оренди земельної ділянки".

Відповідачем проведено нарахування податку зі сплати орендної плати з фізичних осіб, за зазначену земельну ділянку за період 2016-2017 роки та прийнято податкове повідомлення-рішення №10899-5306-2023 від 18.12.2018 за період з 02.09.2016 по 31.12.2016 на суму 47454,95 грн та податкове повідомлення-рішення №10900-5306-2023 за період з 01.01.2017 по 21.04.2017 на суму 43894,04 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення були особисто отримані позивачем, про що свідчить наявні в матеріалах справи корінці податкових повідомлень-рішень форми "Ф", з яких вбачається, що позивач особисто їх отримав 20.12.2018.

Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, 28.12.2018 позивачем було подано скаргу до ДФС України, відповідно до якої, скаржник просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.12.2018 №10899-5306-2023 та №10900-5306-2023.

За результатами розгляду справи ДПС було прийнято рішення від 25.02.2019 №9006/6/99-99-11-05-01-25, яким залишено без змін спірні рішення, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

14.01.2021 ОСОБА_1 повторно звернувся зі скаргою на податкові повідомлення-рішення від 18.12.2018 №10899-5306-2023 та №10900-5306-2023 до ДПС України, однак рішенням №2289-16/99-00-06-01-04-06 від 29.01.2021 скаргу залишено без розгляду, з огляду на те, що позивачем вже оскаржувалися спірні податкові повідомлення-рішення.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, звернувся із даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачу зобов`язання з орендної плати за землю за період з 2016-2017 р. та правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Зі змісту Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

ПК України відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

За змістом статті 21 Закону №161-XIV розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Разом з тим підпунктом 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України визначено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто законодавець визначив нижню та верхню граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у його пункті 5.2 статті 5, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗКУ).

Слід зазначити, що згідно із ст. 25 Закону № 161- XIV орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а саме з дня реєстрації договору оренди земельної ділянки, якщо інше не встановлено умовами договору.

Розділом V Закону № 161- XIV визначено порядок зміни, припинення та поновлення договору.

Зокрема, відповідно до ст. 30 Закону № 161- XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч.3 ст. 653 Цивільного кодексу України).

Офіційне визнання і підтвердження державою фактів зміни речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданої заяви та документів для проведення державної реєстрації таких змін (ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-1V "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Таким чином, якщо рішенням органу місцевого самоврядування змінено умови договору оренди землі (змінена площа, розмір орендної плати) та зобов`язано внести зміни до договору оренди земельної ділянки державної і комунальної власності (або переукласти договір оренди), то суб`єкт господарювання сплачує орендну плату за земельні ділянки згідно з новими умовами після внесення таких змін до договору оренди землі та їх державної реєстрації у визначеному законодавством порядку.

Судовим розглядом встановлено, що з 02.09.2016 по 21.04.2017 земельна ділянка державної власності сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів Глибоцької сільської ради на території Харківського району Харківської області з кадастровим номером 6325180700:04:005:0020, площею 55,5049 га перебувала у користуванні позивача з 02.09.2016 по 21.04.2017 відповідно до договору оренди землі від 02.09.2016.

Відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення з нарахування орендної плати з фізичних осіб за період з 02.09.2016 по 21.04.2017, який охоплює саме той період, в який земельна ділянка з кадастровим номером 6325180700:04:005:0020, площею 55,5049 га перебувала в користуванні ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Як вбачається з п. 9 договору оренди землі від 02.09.2016, річна сума орендної плати складає 144342,14 грн з розрахунку середнього розміру нормативно-грошової оцінки одиниці площі ріллі по Харківській області за 1 га станом на 01.01.2016 помноженого на площу земельної ділянки та ставки відповідно до договору оренди.

Відповідачем правомірно розраховано суму податкового зобов`язання, відповідно до якого сума орендної плати за 2016 рік складає 47454,95 грн з 02.09.2016 (дата набуття права користування земельною ділянкою) по 31.12.2016 - податкове повідомлення-рішення №10899-5306-2023: 144342,14 грн/365 днів*120 (кількість днів користування земельною ділянкою в 2016 році) = 47545,95 грн.

Сума орендної плати за 2017 рік складає 43894,04 грн з 01.01.2017 по 21.04.2017 (дата внесення державної реєстрації про припинення договору оренди) - податкове повідомлення-рішення №10900-5306-2023: 32505,30 грн. (середній розмір нормативно-грошової оцінки одиниці площі ріллі по Харківській області станом на 01.01.2017)*55,5049 га*8%/365 днів*111 (кількість днів користування земельною ділянкою в 2017 році) = 43894,04 грн.

Позивачем, однією з підстав неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, зазначається та обставина, що ним не реалізовувалось право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325180700:04:005:0020, площею 55,5049 га через те, що вона перебувала у постійному користуванні третьої особи - ОСОБА_2 . На підтвердження зазначеного факту позивач надав до суду інформаційний лист Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №В-143/0/9-261/0/21-21 від 02.03.2021.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції із вказаного листа та не спростовано доводами апеляційної скарги, дана земельна ділянка дійсно в період з 02.09.2016 по 21.04.2017 перебувала в користуванні позивача та земельна ділянка з кадастровим номером 6325180700:04:005:0020, площею 55,5049 га має перетин із земельною ділянкою з кадастровим номером 6325180700:04:005:0035.

Отже, вказаний лист Головного управління Держгеокадастру не спростовує відсутності у ОСОБА_1 обов`язку щодо сплати орендної плати за землю, яка перебувала у його користуванні за період з 02.09.2016 по 21.04.2017, відповідно до Податкового кодексу України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість нарахування позивачу зобов`язання з орендної плати за землю за період з 2016-2017 р. та правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 по справі № 520/3180/21 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко