Ухвала

від 04.11.2021 по справі 181/1199/19

МЕЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер № 181/1199/19

Провадження №1-кп/181/1/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду смт. Межова Дніпропетровської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017040000000101 від 31 січня 2017 року за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Умань Черкаської області, громадянина України, фактично проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України,-

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Новопавлівка, Межівського району, Дніпропетровської області, громадянки України, фактично проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 191 КК України,-

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт. Межова, Межівського району Дніпропетровської області,громадянина України, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 191 КК України,-

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Дніпропетровськ, громадянки України, зареєстрованої та мешкає за адресою, АДРЕСА_4 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України,

за участю сторін кримінального провадження

зі сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_7

зі сторони захисту: обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисників адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Межівського районного суду перебувають матеріали вказаного кримінального провадження. Ухвалою суду від 28 вересня 2021 року вищезазначена справа прийнята до провадження та призначено підготовче провадження по справі.

В підготовчому судовому засіданні прокурор просила призначити справу до судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_8 - проти призначення справи до судового розгляду не заперечували, інших клопотань не заявлено.

Обвинувачена ОСОБА_4 та її захисник ОСОБА_9 проти призначення справи до судового розгляду не заперечували інших клопотань не заявлено.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_8 проти призначення справи до судового розгляду не заперечували, інших клопотань не заявлено.

Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_9 проти призначення справи до судового розгляду не заперечували, інших клопотань не заявлено .

Представник потерпілого ОСОБА_10 в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

З огляду на положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим КПК України, не обмежуючись виключно положеннями ст. 291 КПК України.

Зокрема зміст обвинувального акту має відповідати у тому числі положенням ст. 9, 17, 314, 337 КПК України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цьогоКодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

На відповідному системному підході до тлумачення норм права з врахуванням обставин конкретного кримінального провадження для дотримання засад законності у своїй практиці наполягає Верховний Суд.

Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к прямо зазначено, що «наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності, передбаченої статтею 9 КПК України».

Наведена позиція свідчить, що до оцінки дотримання принципу законності необхідно підходити системно, а не формально.

Європейський суд з прав людини у п. 34 рішення у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, суд вказав, що положення підпункту «а» п. 3ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Наведене кореспондується з положеннями п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року N8, за змістом яких суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Отже, безумовною є вимога про те, щоб обвинувачення та його формулювання повинні бути викладені настільки конкретно, в тому числі з відображенням часу, місця, способу, інших обставин, мотивів вчинення діяння, щоб це забезпечило право на захист.

Вивченням змісту обвинувального акту встановлено, що ці вимоги при його складанні виконані не були.

Відповідно доп.5ч.2ст.291КПК України обвинувальнийакт маємістити таківідомості,зокрема, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Частиною 1ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

У відповідності до роз`яснень, що містяться п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» у статті 191 КК передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання, тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті - на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Як вбачається з обвинувального акту прокурором зазначена наступна правова кваліфікація яка є ідентичною щодо кожного з обвинувачених ч. 3 ст. 191 КК України а саме, «умисні дії … (ПІБ кожного обвинуваченого).., які виразились у розтраті чужого майна, яке перебувало у її віданні шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб».

При цьому згідно вимог закону про кримінальну відповідальність ч 3 вказаної статті відсилає до положень частин першої та другої щодо кваліфікації дій особи. Так частина 1 містить таке формулювання - Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, частина 2 - Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Однак,прокурор привизначенні кваліфікаціїдій особиза ч.3ст.191вказав,що «діїособи виразилисьу розтратічужого майна,яке перебувалоу їївіданні шляхомзловживання службовоюособою своїмслужбовим становищем»,таким чиномзмішавши кваліфікаціюпершої тадругої частинистатті,що призводитьдо неточногоформулювання кваліфікаціївчиненого діяння. Таким чином, в обвинувальному акті містяться суттєві суперечності щодо форми вчинення злочину, які виключають одна одну, а саме розтрата чужого майна, яке було ввірене особі (ч.1) та розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч.2).

Вказані протиріччя суттєво дезорієнтують суд та сторону захисту щодо їх розуміння, суті і обсягу обвинувачення, істотно обмежують процесуальні права учасників судового розгляду (зокрема щодо реалізації прав обвинувачених на захист та знати сутність обвинувачення), унеможливлюють правильне застосування судом Закону України про кримінальну відповідальність та виконання завдань кримінального провадження, та для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення під час наступного судового розгляду по суті даного кримінального провадження.

Крім того, згідно фактичних обставин кримінального правопорушення стороною обвинувачення в обвинувальному акті зазначено, що кожний обвинувачений (а саме зазначені їх ПІБ в тексті) «відповідно до відведеної ролі у скоєнні корисливого злочину», проте не міститься точного формулювання вчинюваних дій кожним окремо та їх «відведеної ролі» і ким ця роль їм відведена, конкретно той чи інший обвинувачений (по тексу) вступив в злочинну змову з іншим обвинуваченим, конкретно з ким не вказано (а.с.5-7, 10, 11, 12, 15, 16, 17, 18, 21, 23, 26, 27, 28, 29). Формулювання обвинувачення кожного обвинуваченого фактично є скопійованим текстом однакового змісту, не містить конкретних обставин вчиненого діяння кожним обвинуваченим окремо.

Обвинувальний акт також містить в собі посилання органу досудового розслідування при висуненні обвинувачення ОСОБА_3 , що «у ОСОБА_3 , як розпорядника коштів рахунку Межівського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області виник корисливий намір, щодо розтрати зазначених грошових коштів» і так по тексту декілька разів повторюється дане формування, однак воно не містить посилання на підставі якого документу (функціональні обов`язки, наказ ГУМВС) ОСОБА_3 придбав право бути розпорядником вищезазначених грошових коштів, а також не зрозуміло, яким чином він придбав статус голови ліквідаційної комісії підписавши договір купівлі-продажу товарів № ДГ-0000001 від 12.09.2016 року, укладений між ТОВ «Теплоенерготорг» і хто його на це уповноважував. І взагалі у матеріалах справи відсутнє будь-яке посилання на будь-який відомчий документ (наказ по ГУМВС) про призначення ОСОБА_3 на посаду начальника Межівського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області, тобто його правовий статус будь-яким документом не визначений в обвинувальному акті.

В обвинувальному акті (а.с.6) вказується, що « ОСОБА_3 , достовірно знаючи про те, що товар кам`яне вугілля марки АМ (антрацит) фактично на адресу Межівського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області не поставлено, діючи умисно з корисливих мотивів, за попередньою змовою з іншими учасниками злочину надав розпорядження члену ліквідаційної комісії - спеціалісту бухгалтеру Межівського РВ ОСОБА_4 скласти відповідне платіжне доручення на перерахування грошових коштів з рахунку Межівського РВ на рахунок ТОВ « ТЕПЛОЕНЕРГОТОРГ», скріпити печаткою вказаного РВ необхідні фінансово-бухгалтерські документи та надати на підпис члену ліквідаційної комісії ОСОБА_5 видаткову накладну № РН 0000001 від 12.09.2016 року». Однак з даного обвинувачення не вбачається, яку вказівку надав ОСОБА_3 ОСОБА_4 (письмову, усну). Яким чином, на підставі якого документу (наказ по Межівському РВ, ГУМВС) придбали статус членів ліквідаційної комісії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ..

Також в обвинувальному акті зазначено, що « ОСОБА_4 склала платіжне доручення № 12 від 12.09.2016 року, яке у сукупності з іншими фінансово-господарськими документами, є підставою для перерахування грошових коштів відповідно до умов договору № ДГ-0000001 від 12.09.2016» (а.с.17); ОСОБА_6 повинна «скласти та надати пакет необхідних фінансово-бухгалтерських документів, які слугують підставами для перерахування грошових коштів на рахунок ввіреного їй підприємства» (а.с.26); ОСОБА_3 «підписав платіжне доручення № 12 від 12.09.2016 року, яке у сукупності з іншими фінансово-господарськими документами, є підставою для перерахування грошових коштів відповідно до умов договору № ДГ-0000001 від 12.09.2016 року» (а.с.13). Проте відсутні посилання про сукупність конкретних «інших фінансово-господарських документів», що стали підставою для проведення виплати за вказаним договором, що в свою чергу призводить до не конкретизації пред`явленого обвинувачення. Більше того, в тексті обвинувачення сторона обвинувачення не зазначила навіть точний предмет договору, що нібито став підставою для розтрати бюджетних коштів, а саме вугілля, не зазначена його марка, а лише загальна назва «АМ антрацит», що в подальшому при розгляді судом даного кримінального провадження може вплинути на правильне встановлення фактичних обставин скоєння даного кримінального правопорушення.

Суд приходить до висновку, що дані обставини, які містяться в обвинувальному акті, носять розмитий неконкретний описовий характер обвинувачення, які позбавляють сторону захисту здійснити належний захист від обвинувачення та позбавляють суд правильно застосувати закон про кримінальну відповідальність та встановити конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення.

Наведене, на думку суду, порушує право обвинувачених на захист від висунутого обвинувачення, якому за положеннями КПК України відповідає обов`язок слідчого, прокурора забезпечити їм можливість реалізації цього права, в тому числі, шляхом чіткого та зрозумілого формулювання висунутого обвинувачення. Формулювання у обвинувальному акті не містять повного викладу, відповідно до зазначеної кваліфікації інкримінованих діянь відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, у наслідок чого до відома обвинувачених не доведена повна і детальна інформація щодо пред`явленого обвинувачення.

Відсутність в обвинувальному акті чіткого, підтвердженого доказами, викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, тобто всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, залишає відкритим питання про те, чи досліджені органом досудового розслідування (стороною обвинувачення) всі можливі фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, тобто, чи відповідає зміст і форма кримінального провадження засаді презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Така невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України обмежує право сторони захисту обстоювати свої законні інтереси, стороні обвинувачення - можливість доводити обвинувачення, сформульоване в обвинувальному акті, позбавляє суд під час подальшого розгляду кримінального провадження по суті можливості дати оцінку обставинам, які вказані в обвинувальному акті не в повному обсязі з нечітким формулюванням, оскільки в такому разі суд був би змушений вийти за межі обвинувачення, окреслені в обвинувальному акті.

Також, дослідивши зміст обвинувального акту, суд приходить до висновку щодо порушення стороною обвинувачення п. 9 ч. 2 ст. 291 КПК України, зокрема обвинувальний актмає містититакі відомості: дату та місце його складення та затвердження.

Ці вимоги стороною обвинувачення не дотримані. Так на аркушах справи 31 та 32 відсутні дата складання та затвердження обвинувального акту слідчим та прокурором, а містяться лише зазначення місяця та року без зазначення числа такого місяця, що суд вважає грубим порушенням п. 9 ч.2 ст. 291 КПК України.

Обов`язок перевіряти обвинувальний акт на відповідність вимогам закону покладається на суд у підготовчому судовому засіданні та у випадку, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, суд, згідно п. 3 ч. 3ст. 314 КПК України, має право повернути прокурору обвинувальний акт.

Суд оцінює наведені вище порушення ст.9, 17, 314, 337 КПК України як суттєві і такі, що не підлягають самостійному усуненню судом на стадії підготовчого засідання і унеможливлює призначення до судового розгляду. При цьому сторона обвинувачення наполягала саме на направленій до суду формі обвинувального акту, і на залишенні змісту обвинувального акту в даній частині без змін.

Суд вважає,що наведеніобставини унеможливлюютьпризначення судовогорозгляду даногопровадження,у зв`язкуз чимвідповідно доп.3ч.3ст.314КПК України обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, як такий що не відповідає вимогам КПК України.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

При поверненні обвинувального акту прокурору, суд враховує відсутність правового механізму для примусу прокурора змінити обвинувачення в суді під час судового розгляду, а тому вважає, що вказаний обвинувальний акт підлягає безумовному поверненню прокурору без обговорення питання про можливе використання прокурором у наступному під час судового розгляду можливостей, які надає йому ст. 338 КПК України, оскільки закон дозволяє прокурору змінити обвинувачення в суді не для виправлення описок, граматичних помилок, неузгодженостей окремих частин тексту обвинувального акту, а виключно для зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення і тільки за результатами судового розгляду при встановленні нових фактичних обставин кримінального правопорушення.

Керуючись статтями 284, 291, 314, 315, 369, 372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42017040000000101 від 31 січня 2017 року відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191, КК України, повернути прокурору як такий, що не відповідає положенням Кримінально процесуального Кодексу України.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Межівський районний суд Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1