Постанова

від 04.11.2021 по справі 915/1185/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1185/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.

суддів Діброви Г.І., Таран С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10 серпня 2021 року про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні позовні вимоги фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича

у справі № 915/1185/20

за позовом: Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави

до 1-го відповідача: Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області,

до 2-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» ,

до 3-го відповідача: Фізичної особи - підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни,

про: - визнання незаконними і скасування рішень;

- визнання недійсними договору оренди землі та договору суборенди земельної ділянки;

- скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно;

- зобов`язання знести будівлі,

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави з позовною заявою до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» , Фізичної особи - підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни, в якій просить суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №39 від 23.05.2019 про затвердження проекту землеустрою та надання товариству з обмеженою відповідальність «ТРИА ПЛЮС» земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 у довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області,

- визнати недійсним укладений 30.05.2019 між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» договір оренди земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області,

- визнати незаконним і скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №67 від 13.02.2020 про надання товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» дозволу на передачу земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 в суборенду фізичній особі - підприємцю Авдєєвій-Акєнтьєвій Марині Володимирівні для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: просп. Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївська область,

- визнати недійсним укладений 18.02.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» і фізичною особою -підприємцем Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною договір б/н суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 за адресою: АДРЕСА_1 у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області,

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлове приміщення №1 загальною площею 100,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (запис №36115616 від 29.03.2020),

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлове приміщення №2 загальною площею 221,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , (запис №36115620 від 29.03.2020),

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлове приміщення №3 загальною площею 481 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , (запис №36115621 від 29.03.2020),

- зобов`язати фізичну особу - підприємця Авдєєву-Акєнтьєву Марину Володимирівну знести розташовані на земельній ділянці площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 приміщення 1 загальною площею 100,3 кв.м., приміщення 2 загальною площею 221,1 кв.м, приміщення 3 загальною площею 481 кв.м.

05.08.2021 року Фізична особа-підприємець Ізман Олег Михайлович звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою (б/н від 04.08.2021) третьої особи із самостійними вимогами про визнання права власності на майно, в якій просить визнати за ним право власності на наступне майно: - Ѕ частину нежитлового приміщення № 1 загальною площею 100, 3 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4А; - Ѕ частину нежитлового приміщення № 2 загальною площею 221, 1 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4А; - Ѕ частину нежитлового приміщення № 3 загальною площею 481 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4А, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10 серпня 2021 року у справі № 915/1185/20 (суддя Семенчук Н.О.) позовну заяву фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича б/н від 04.08.2021 до фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни, Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 про визнання права власності на майно - повернуто фізичній особі-підприємцю Ізману Олегу Михайловичу.

При винесенні ухвали суд першої інстанції врахував, що предметом захисту в даному спорі за заявою третьої особи з самостійними вимогами є право спільної сумісної власності фізичної особи - підприємця, отже такий спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У даному випадку для розгляду справи щодо визнання права власності на спірне майно не має значення суб`єктний склад сторін правовідносин у розумінні наявності статусу фізичної особи чи Фізичної особи-підприємця, оскільки це не змінює його належність до приватноправових спорів.

Більш того, суд зазначив, що позовна заява Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича б/н від 04.08.2021 та первісний позов не виникли з одних правовідносин, не є взаємопов`язаними та їх спільний розгляд не є доцільним з огляду на приписи ст. 180 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд першої інстанції встановив, що позовна заява подана третьою особою ФОП Ізманом О.М. з порушенням вимог частини першої та другої статті 180 Господарського процесуального кодексу України, а саме з порушенням встановленого ухвалою від 06.10.2020 строку для подання відзиву на позов, та вказана позовна заява б/н від 04.08.2021 та первісний позов не виникли з одних правовідносин, не є взаємопов`язаними та їх спільний розгляд не є доцільним з огляду на приписи ст. 180 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для її повернення ФОП Ізману О.М.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ФОП Ізман О.М. звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10 серпня 2021 року у справі № 915/1185/20, постановити ухвалу про його вступ у якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, постановити ухвалу про прийняття до сумісного розгляду позовних вимог його позовної заяви про визнання права власності на майно з первісними позовними вимогами у даній справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вважає оскаржувану ухвалу такою, що суперечить положенням чинного матеріального та процесуального законодавства, постановленою за невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також такою, що підлягає скасуванню з урахуванням наступного.

Скаржник вважає, що ним подано позовну заяву з дотриманням вимог ст.49, 180 ГПК України та строків, визначених діючим Господарським процесуальним кодексом.

Щодо невірного висновку суду, що розгляд заявлених позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, апелянт зазначає, що він є чоловіком Відповідача, фізичної особи підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни. На теперішній час шлюб не розірвано, сімейні стосунки не припинено, вони продовжують проживати однією сім`єю.

ФОП Ізман О.М. має статус суб`єкта підприємницької діяльності. Предметом спору у справі, в тому числі, виступає майно набуте нами в період шлюбу.

Так, як вбачається з наявних Єдиному державному реєстрі судових рішень відомостей, Позивач просить в тому числі знести будівлі, належні їм на праві спільної сумісної власності подружжя, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019.

У даному випадку заявник звернувся до суду за захистом та визнанням власних прав саме як суб`єкт підприємницької діяльності, спірне майно за своїм характером (комплекс нежитлових приміщень) може використовуватись для підприємницької діяльності.

Таким чином, виходячи із зазначеної норми, наявності статусу фізичної особи-підприємця , апелянт вважає, що заявлення ним позовних вимог саме як фізичною особою - підприємцем, йому гарантовано право на звернення до господарського суду у даному випадку.

Аналізуючи предметну підсудність стосовно заявлених позовних вимог, скаржник зазначає наступне:

1. Позов подано до суду до відповідача - фізичної особи-підприємця, та органу державної влади, який оспорює та не визнає його право власності.

2. Первісний позов у справі в цілому заявлений до ОСОБА_1 саме як до фізичної особи-підприємця.

3. Заявлені Позивачем за первісним позовом вимоги щодо знесення спірних будівель, належних фізичній особі, прийняті судом до провадження в порядку господарського судочинства.

4. Судом вже при прийнятті первісної позовної заяви зроблено ніяким чином не підтверджений висновок щодо використання спірного майна у господарський діяльності, в іншому випадку в суду були відсутні підстави для відкриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо знесення спірних будівель.

5. В оскаржуваній ухвалі судом зроблено невірний висновок щодо того, що спір у справі є земельним. Щонайменше, Позивачем заявлені вимоги щодо знесення належного і мені на праві власності майна, що автоматично робить спір у справі не тільки земельним, а й таким, що прямо впливає на мої права та обов`язки як співвласника майна, а не земельної ділянки.

6. Віднесення спору до приватноправового у даному випадку не є обґрунтованим, оскільки ФОП Ізман О.М. вимушений звернутись до суду із відповідною заявою саме в тій справі, в якій ставиться питання про знищення належного йому на праві спільної часткової власності майна. Заявлення таких вимог в іншому процесі, судочинстві не забезпечить належного та ефективного захисту його прав, оскільки може відбутись вже після остаточного розгляду судом даної справи без його, співвласника, участі.

7. Вимоги заявлено саме про визнання права власності на спірні об`єкти нерухомості, право власності на частку на які апелянт втратить у будь-якому разі за умови їх знесення.

Щодо невірного висновку суду, що поданий позов та первісний позов не виникли з одних правовідносин, не є взаємопов`язаними та їх спільний розгляд не є доцільним, апелянт вважає, що у даному випадку позовні вимоги є взаємопов`язаними із заявленими позовними вимогами у частині первісних позовних вимог про знесення спірних будівель - вони стосуються одного і того самого предмету позову.

Позивач просить визнати право власності на частку саме те майно, яке за розсудом Позивача за первісним позовом підлягає знесенню, тож взаємопов`язаність даних позовних вимог із моїми позовними вимогами, у даному випадку, не викликає сумніву щонайменше за предметом первісного позову.

При цьому позовні вимоги мають на меті саме встановлення титулу - права часткової власності, яке ФОП Ізман О.М., як особа, наділена певними правами на майно, не залучена до участі у справі судом у будь-якому процесуальному статусі, має намір реалізовувати у даній судовій справі та захищати. Однак, без визнання права на спірне майно, тобто юридичної та документальної визначеності як учасника спільної сумісної власності на спірне майно, захист права у даній справі вважає більш, ніж ускладненим.

Також зазначає, що задоволення позовних вимог щодо знесення спірних будівель буде мати наслідком не тільки позбавлення його права власності на спірний об`єкт як учасника спільної сумісної власності подружжя, а й виключення права на заявлення відповідних позовних вимог в подальшому в межах будь-якого судочинства за відсутністю предмета спору - спірних будівель. Тому, з метою захисту та визнання мого права власності на спільне майно, позивач вимушений звернутись до суду з даною заявою та оскаржити в апеляційному порядку вищезазначену ухвалу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2021р. відкрито провадження по справі №915/1185/20 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10 серпня 2021 року.

Ухвалено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10 серпня 2021 року у справі №915/1185/20 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від Миколаївської обласної прокуратури, в якому прокурор зазначає про обґрунтованість та законність ухвали Господарського суду Миколаївської області від 10.08.2021 у справі №915/1185/20 про повернення позовної заяви та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ФОП Ізмана О.М.

Прокурор наголошує, що в обґрунтування позовних вимог ФОП Ізман О.М. зазначає, що спірні будівлі належні йому та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя. При цьому, за захистом своїх прав ФОП Ізман О.М. звертається саме як суб`єкт підприємницької діяльності, оскільки спірний об`єкт може використовуватися ним саме для підприємницької діяльності.

При цьому, як вбачається з обставин справи, позовні вимоги ФОП Ізмана О.М. обґрунтовані тим, що він є чоловіком ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М.В. (шлюб між ними не розірвано, фактичні шлюбні відносини на дату подання позову третьої особи із самостійними позовними вимогами не припинено).

З огляду на це, очевидним є те, що предмет спору, викладений у позові ФОП Ізмана О.М. (визнання спільної сумісної власності подружжя) не має відношення до господарської діяльності, оскільки в силу закону такий спір стосується сімейних правовідносин.

Отже, оскільки предметом захисту в даному спорі за заявою третьої особи з самостійними вимогами є право спільної сумісної власності фізичної особи - підприємця, такий спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Проте, поза увагою ФОП Ізмана О.М. залишилося, що згідно з ч. 5 ст. 49, ч. 2 ст. 180 ГПК У країни позов третьої особи приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами за первісним позовом виник із земельних відносин, а саме з підстав набуття ТОВ ТРИА ПЛЮС та ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М.В. речових прав на земельну ділянку та оформлення права власності на нерухомість, що побудована на цій землі і які не стосуються прав та обов`язків третьої особи ФОП Ізмана О.М.

Заявлений ФОП Ізманом О.М. позов не взаємопов`язаний з первісним позовом, з огляду на те, що вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами сімейного та цивільного права, що унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом

Окремо прокурор наголошує, що позовна заява, подана третьою особою ФОП Ізманом О.М. з порушенням вимог ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГПК України, а саме з порушенням встановленого ухвалою суду від 06.10.2020 строку для подання відзиву на позов.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 року прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10 серпня 2021 року у справі №915/1185/20 до свого провадження колегію суддів у складі Ярош А.І. (головуючий суддя), суддів Діброви Г.І., Таран С.В.

Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2021 фізична особа-підприємець Ізман Олег Михайлович звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою (б/н від 04.08.2021) третьої особи із самостійними вимогами про визнання права власності на майно, в якій просить визнати за ним право власності на наступне майно: - Ѕ частину нежитлового приміщення № 1 загальною площею 100, 3 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4А; - Ѕ частину нежитлового приміщення № 2 загальною площею 221, 1 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4А; - Ѕ частину нежитлового приміщення № 3 загальною площею 481 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4А, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фізична особа-підприємець Ізман Олег Михайлович є чоловіком Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни, шлюб не розірвано та не припинено фактичні шлюбні відносини на дату подання позову третьої особи із самостійними позовними вимогами, має статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Вказує, що предметом спору у справі № 915/1185/20 за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, м. Миколаїв в інтересах держави, на думку заявника, виступає майно, набуте ним у шлюбі з відповідачем-3.

Вважає, що у даному випадку його позовнi вимоги є взаємопов`язаними iз заявленими позовними вимогами прокурора, стосуються одного й того самого предмету позову - спiрних будiвель, вiдповiдно, рiшення по справi впливає на його права та обов`язки як учасника спiльної сумiсної власностi подружжя, а їx задоволення буде наслiдком позбавлення заявника такого права на спiльну сумiсну власнiсть подружжя, та позбавлення його права на судовий захист таких прав.

Фізична особа-підприємець Ізман Олег Михайлович вважає, що задоволення первiсноrо позову в частинi знесення спiрних будiвель повнiстю виключає заявлення ним вiдповiдних позовних вимог в подальшому.

Також ФОП Ізман Олег Михайлович звертає увагу суду на ту обставину, що ним позов заявлений до Фiзичної особи-пiдприємця Авдєєвої-Акентьєвої Марини Володимирiвни, не звертаючи увагу на той факт, що спiрнi будiвлi належать iй як фiзичнiй особi. Посилаючись на низку норм Цивільного та Сімейного кодексів України, заявник просить суд розглядати позовні вимоги за даним позовом як позовні вимоги про визнання права власності.

Досліджуючи законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви ФОП Ізман О.М., судова колегія доходить наступних висновків.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 45 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Разом з цим, суд зазначає, що наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими. Так, неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів.

Як вбачається з вимог ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, аналіз вказаних вище норм процесуального закону свідчить про те, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

В обґрунтування своїх позовних вимог третя особа із самостійними позовними вимогами - Фізична особа-підприємець Ізман Олег Михайлович вказує саме на наявність його частки у спільному сумісному майні подружжя, яке складається з нежитлового приміщення № 1 загальною площею 100,3 кв.м, нежитлового приміщення № 2 загальною площею 221,1 кв.м., нежитлового приміщення № 3 загальною площею 481 кв.м., розташованих за адресою: Миколаївська обл., Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4А, на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019.

Заявник обґрунтовує позовні вимоги порушенням його права на спірне майно, що належить йому на праві спільної сумісної власності, регламентованому нормами ст. 60, 63, 65 Сімейного Кодексу України, а тому вважає, що такий спір має відноситись до юрисдикції господарського суду.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі, суб`єктного складу правовідносин.

Відповідно до вимог ч. ч.1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, правовідносини щодо спільної сумісної власності регулюються, зокрема, приписами Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним підходом, закріпленим у ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Саме ст. 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як вбачається зі змісту частини 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із ч. 1,2 ст. 52 Цивільного кодексу України, фізична особа -підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2018 року у справі № 6-1327цс15 та постанові від 23.10.2019 року у справі № 2-1316/12 надав правовий висновок, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. 60, 61 Сімейного кодексу України.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що шлюб між ним та ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М.В. не розірвано, фактичні шлюбні відносини на дату подання позову третьої особи із самостійними позовними вимогами не припинено.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки предметом захисту в даному спорі за заявою третьої особи з самостійними вимогами є визнання права спільної сумісної власності фізичної особи - підприємця, такий спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Посилання скаржника на те, що спірне майно за своїм характером (комплекс нежитлових приміщень) може використовуватись для підприємницької діяльності, у даному випадку не має вирішального значення, оскільки для розгляду справи щодо визнання права власності на спірне майно не має значення суб`єктний склад сторін правовідносин у розумінні наявності статусу фізичної особи чи Фізичної особи-підприємця, оскільки це не змінює його належність до приватноправових спорів.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.11.2020 року у справі № 912/837/19 також висловив принципову позицію про те, що спір щодо правового режиму майна подружжя не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

З огляду на це, очевидним є те, що предмет спору, викладений у позові ФОП Ізмана О.М. (визнання спільної сумісної власності подружжя) не має відношення до господарської діяльності, оскільки в силу закону такий спір стосується сімейних правовідносин.

Суд першої інстанції також правомірно встановив, що позовна заява Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича та первісний позов не виникли з одних правовідносин, не є взаємопов`язаними та їх спільний розгляд не є доцільним з огляду на приписи ст. 180 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 5 ст. 49, ч. 2 ст. 180 ГПК У країни позов третьої особи приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, взаємна пов`язаність позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за ними можуть зараховуватись.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами за первісним позовом виник із земельних відносин, а саме з підстав набуття ТОВ ТРИА ПЛЮС та ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М.В. речових прав на земельну ділянку та оформлення права власності на нерухомість, що побудована на цій землі і які не стосуються прав та обов`язків третьої особи ФОП Ізмана О.М.

В процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем, третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Натомість, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений ФОП Ізманом О.М. Ізманом позов не взаємопов`язаний з первісним позовом, з огляду на те, що вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами сімейного та цивільного права, що унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.

Апелянт в обгрунтування своїх доводів зазначає, що він просить визнати право власності на частку саме того майна, яке за вимогами Позивача за первісним позовом підлягає знесенню, проте судова колегія зауважує на тому, що це не свідчить про взаємопов`язаність позовних вимог.

ФОП Ізман О.М. не позбавлений можливості звернення до суду в порядку цивільного судочинства із вимогами про визнання права власності на спірне майно або його частку, та за результатами вирішення даного спору захистити своє право, яке на думку скаржника, порушується позивачем.

Частиною 1 ст. 49 ГПК України передбачено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.

До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу (ч.5 ст. 49 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 180 ГПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 180 ГПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Відповідно до ч.6 ст. 180 ГПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог ч.1 та ч.2 цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна заява подана третьою особою ФОП Ізманом О.М. з порушенням вимог частини першої та другої статті 180 Господарського процесуального кодексу України, а саме з порушенням встановленого ухвалою від 06.10.2020 строку для подання відзиву на позов, крім того, позовна заява б/н від 04.08.2021 та первісний позов не виникли з одних правовідносин, не є взаємопов`язаними та їх спільний розгляд не є доцільним з огляду на приписи ст. 180 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для її повернення ФОП Ізману О.М.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ названу Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

В Рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, оскільки доводи апеляційної скарги, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, судова колегія доходить висновку про законність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, обґрунтованість, дотримання норм процесуального права при його ухваленні, що є підставою для залишення ухвали без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 271, п.1 ч.1 ст.275, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10 серпня 2021 року про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні позовні вимоги фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича у справі № 915/1185/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду згідно приписів ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя: А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

С.В. Таран