Рішення

від 03.11.2021 по справі 927/826/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

03 листопада 2021 року справа № 927/826/21 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт", проспект Миру, буд. 233, м. Чернігів, 14007

e-mail: or@ethnoproduct.com

до фізичної особи-підприємеця Колісника Дмитра Сидоровича, АДРЕСА_1

e-mail: відсутній

про стягнення 31463 грн.84 коп.

Без виклику сторін

встановив:

До Господарського суду Чернігівської області звернувся позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" з позовом до фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 25794 грн. 16 коп. основного боргу, 2789 грн. 47 коп. пені, 642 грн. 99 коп. 3% річних та 2237 грн. 22 коп. інфляційних нарахувань.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області 30.08.2021 відкрите спрощене позовне провадження у справі №927/826/21 без повідомлення учасників сторін; надано відповідачу строк (до 29.09.2021) для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України. Вказаною ухвалою відповідача повідомлено про те, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Запропоновано позивачу у строк до п`яти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами №88/А від 27.09.2021, у якому останній щодо позовних вимог заперечив, вказавши що орендна плата за оренду вказаної у договорі суборенди від 24.04.2020 земельної ділянки площею 4,6061 га сплачена згідно платіжного дорученням №799 від 26.10.2020 на суму 50000,00 грн., до яких входить спірна сума у розмірі 25794,16 грн., тобто на момент подання позову заборгованість відсутня. Належні докази існування заборгованості за спірним договором у матеріалах справи відсутні. З моменту укладання договору та до моменту отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі позивач жодних претензій відповідачу не пред`являв. Станом на момент припинення договору та подання позивачем позову заборгованість була відсутня. Договір не був продовжений сторонами. Оскільки заборгованість перед позивачем погашена повністю до пред`явлення позову та в межах строку, визначеного п. 3.1 договору, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних, інфляційних та пені є безпідставними. Відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правову допомогу у сумі 10000,00 грн. У відзиві відповідач просить суд стягнути з позивача 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

17.09.2021 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких останній просить суд поновити строк на подання доказів та залучити до матеріалів справи інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2020; акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року. До письмових пояснень додані докази направлення їх з доданими документами відповідачу.

У поданих поясненнях позивач повідомляє про неотримання відзиву на позов від відповідача, проте він бажає надати додаткові пояснення та докази, у яких зазначає, що в суді перебуває більше 30 справ між цими ж сторонами за аналогічними договором, у яких відповідач, на думку позивача, маніпулює частковою оплатою, надаючи однакові платіжні доручення. Як зазначає позивач, між ним та відповідачем укладено 66 договорів суборенди земельних ділянок на загальну суму 1914741,36 грн, з яких відповіда сплатив лише 960000,00 грн., а за спірним договором оплати взагалі не провів. У підтвердження вказаних обставин позивач надає акт звіряння взаєморозрахунків та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які просить долучити до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення (ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України).

У поданому відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що орендна плата за спірним договором була сплачена позивачу згідно платіжного доручення №799 від 26.10.2020, а тому на момент подання позову заборгованість відсутня.

Позивач у наданих письмових поясненнях заперечує проти факту сплати заборгованості за спірним договором.

Зі змісту вказаних пояснень вбачається, що позивач фактично виклав свої доводи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень, отже, суд розцінює письмові пояснення позивача як відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як вбачається з відповіді на відзив, додані до неї докази безпосередньо стосуються заперечень відповідача про відсутність заборгованості за спірним договором, а тому суд вважає об`єктивною причиною неподання разом з позовом копії цих доказів, оскільки вони подані саме на спростування доводів відповідача, наведених у відзиві, що підпадає під розуміння ст. 166 Господарського процесуального кодексу України.

За наведених обставин суд прийняв до розгляду відповідь на відзив з доданими до неї документами, а спір вирішується з їх урахуванням.

24.09.2021 від представника позивача до суду електронною поштою надійшов детальний перелік робіт, виконаних адвокатом, згідно якого загальний розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу становить 14000,00 грн.

Суд долучив вказаний перелік робіт до матеріалів справи.

Інших заяв та клопотань від сторін не надійшло.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (орендар, позивач) та фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (суборендар, відповідач) було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі- договір) (а.с. 12-14).

Відповідно до п. 1.1-1.4 договору орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства. Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 01.04.2008 між орендарем і орендодавцем Ялинич Г.І. (надалі - договір оренди), у якому передбачено право суборенди (п. 3 додаткової угоди від 01.08.2019). Земельна ділянка розташована за межами села Бутівка, Городнянського району, Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 4,6061 га, у тому числі ріллі - 4,6061 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0095.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання даного договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно із п. 3.1 договору суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн., включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

У відповідності до п. 4.1, 5.1 договору підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених договором, сторони несуть відповідальність на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством та договором.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п. 11.1 договору).

15.05.2020 договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 36540330, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру (а.с. 15).

Як зазначає позивач, суборендар (відповідач) своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю за спірним договору не виконав, у зв`язку з чим відповідно до п. 3.1 договору за останнім утворилась заборгованість з суборендної плати, а саме: з 16.05.2020 - на суму 2579,42 грн. (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - на суму 10317,66 грн. (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 12897,08 грн. (решта 50 %).

30.11.2020 ТОВ "Етнопродукт" за договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 складено для ФОП Колісника Д.С. рахунок на оплату № 92 на суму 25794,16 грн., у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:0095; площа 4,6061; ціна 5600,00 грн. (а.с. 17).

31.12.2020 ТОВ "Етнопродукт" складено податкову накладну №45 від 31.12.2020, яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за №9372655112 (а.с. 18-19).

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, орендна плата вказаної у договорі суборенди від 24.04.2020 земельної ділянки площею 4,6061 га сплачена згідно платіжного дорученням №799 від 26.10.2020 на суму 50000,00 грн. і у цю суму входить спірна сума 25794,16 грн. орендної плати за рахунком на оплату № 92 на суму 25794,16 грн., тобто на момент подання позову заборгованість відсутня.

Позивач заперечив щодо сплати відповідачем заборгованості за спірним договором у розмірі 25794,16 та надав суду акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року, у якому міститься інформація про наявність між сторонами 66-ти договорів суборенди земельних ділянок, укладених 24.04.2020; усього нараховано відповідачу орендної плати 1914741,36 грн, а сплачено останнім 960000,00 грн.

Як докази існування між сторонами інших договірних відносин, пов`язаних з суборендою земельних ділянок, позивач надав суду Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Заборгованість з суборендної плати у сумі 25794,16 грн. заявлена позивачем до стягнення з відповідача за даним позовом.

Відповідно до п. 9.2 договору у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1, останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

З посиланням на п.9.2 договору позивачем за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 09.07.2021 нараховано пеню на суму 2789,47 грн.

На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 09.07.2021 на суму 642,99 грн. та інфляційних нарахувань за період з червня 2020 року по червень 2021 року на суму 2237,22 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно частини 1-3 та 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку загальною площею 4,6061 га га, у тому числі ріллі - 4,6061 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0095, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1 договору повинен сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 ще 40 % від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

За доводами позивача відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 25794,16 грн.

Відповідач заперечує щодо існування заборгованості за спірним договором , у підтвердження чого надав копію платіжного доручення №799 від 26.10.2020 на суму 50000,00 грн. з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020".

В свою чергу позивач вказує про те, що кошти, сплачені на підставі платіжного доручення №799 від 26.10.2020, були зараховані в рахунок оплати орендної плати за іншими договорами суборенди від 24.04.2020 , а порядок та черговість такого зарахування вказані у акті звіряння взаєморозрахунків.

За таких обставин між сторонами існують суперечності в частині зарахування коштів (їх порядку), сплачених згідно із вказаним платіжним дорученням, що має наслідком наявність або відсутність у відповідача заборгованості за спірним договором.

Частиною 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувач) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначаються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Пунктом 32.3 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України №22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція).

Згідно із п. 1.3 Інструкції вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за таким видом розрахункового документу, як платіжне доручення.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 1.4 Інструкції платіжним дорученням є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до положень пунктів 3.1 та п.3.7 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

У пункті 2.9 Інструкції зазначено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі (п.2.29 Інструкції).

З правового аналізу вказаних приписів чинного законодавства слідує, що заповнення реквізиту призначення платежу платіжного доручення належить виключно платнику.

Тобто платник може змінити реквізит "призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення; відповідно, отримувач коштів, в свою чергу, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті, що визначені в призначенні платежу може мати місце лише у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.

У такому випадку застосуванню підлягає стаття 534 Цивільного кодексу України, у якій визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

З наведених правових норм можна дійти висновку, що можливість застосування ст. 534 Цивільного кодексу України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 Цивільного кодексу України, застосовуватися не може.

З приводу наведеного слід також зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Така правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі 911/2630/18.

У свою чергу, якщо заборгованість виникла у боржника за кількома зобов`язаннями одночасно, здійснені платежі, з огляду на викладені вище правила, мають відноситись на погашення заборгованості в пропорційному порядку: порівну щодо кожного із зобов`язань.

Такий порядок зарахування коштів відповідає принципам цивільного законодавства, наведеним у ст. 3 Цивільного кодексу України, та звичаям ділового обороту (ст. 7 цього Кодексу).

Як вбачається з наданої відповідачем копії платіжного доручення №799 від 26.10.2020 на суму 50,000 грн, у якому зазначено призначення платежу - "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020", вказані кошти сплачені за договором від тієї ж дати, що і спірний, та за тим самим предметом - суборенда земельної ділянки.

Позивач надав акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року, у якому, окрім спірного договору, вказані ще 66 договорів від 24.04.2020, а загальна сума нарахованої орендної плати становить 1914741,36 грн, з яких за даними Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" відповідачем сплачено 960000,00 грн. Відповідно до вказаного акту кошти, сплачені згідно із платіжним дорученням №799 від 26.10.2020 у сумі 50000,00 грн., зараховані позивачем за іншими договорами від 24.04.2020.

Як встановлено судом, акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року не підписаний відповідачем, а тому відсутні підстави вважати, що акт звіряння має юридичну сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості та погоджує зазначені проплати.

Позивач не надав доказів існування між сторонами будь-яких домовленостей щодо зарахування коштів у порядку, що вказаний в акті, натомість відповідач заперечує проти такого порядку, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення обох сторін на застосування відповідних умов взаємовідносин.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що у разі недостатності сплачених коштів, якщо за усіма договорами від 24.04.2020 сторонами визначений різний строк виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, перераховані відповідачем кошти з призначенням платежу "за договором суборенди від 24.04.2020", повинні зараховуватись позивачем у хронологічному порядку, починаючи з тієї дати, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

У разі ж настання строку виконання зобов`язань за усіма договорами від 24.04.2020 в один і той же час, зарахування позивачем коштів повинно було здійснюватися пропорційно до суми зобов`язань за кожним з договорів.

У підтвердження укладення 24.04.2020 між сторонами інших договорів суборенди позивач надав суду Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про здійснення державної реєстрації права суборенди за відповідачем, проте такі відомості надані не за усіма, вказаними у акті, земельними діляками.

Судом зазначено про те, що надані позивачем відомості містять лише кадастрові номери земельних ділянок, їх площу, строк дії договору суборенди, проте розміру орендної плати, а також строку виконання зобов`язань щодо її сплати у них не вказано.

Договорів суборенди від 24.04.2020, укладених між сторонами, окрім спірного, а також інших платіжних доручень про сплату відповідачем решти вказаної в акті суми у розмірі 760000,00 грн. суду не надано.

Таким чином, позивач не надав суду належних доказів у підтвердження загальної суми зобов`язань відповідача перед позивачем за усіма договорами суборенди від 24.04.2020, строку їх виконання та загальної суми їх погашення, що унеможливлює як з`ясування належного порядку розподілу сплачених коштів за усіма правочинами, так і встановлення та доведення розміру заборгованості за спірним.

Не може бути прийнятий судом як належний доказ і наданий позивачем акт звіряння.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Враховуючи зазначене вище, суд вважає, що акт звірки взаєморозрахунків який не підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника), за відсутності усіх договорів суборенди від 24.04.2020, внесених до нього, а також первинних документів щодо виникнення у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати та проведення розрахунків за такими договорами не свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу за спірним договором у розмірі 25794,16 грн.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За наведених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують, що сплачених відповідачем згідно з платіжним дорученням №799 від 26.10.2020 коштів у розмірі 50000,00 грн. недостатньо для погашення заборгованості за спірним договором у розмірі 25794,16 грн., а відтак і не довів суду наявності заборгованості у заявленому розмірі.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

З урахуванням викладеного вище у задоволенні позову у частині стягнення суборендної плати у сумі 25794,16 грн. слід відмовити за необгрунтованістю.

У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні від основної вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 2789,47 грн., 3% річних у сумі 642,99 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 2237,22 грн.

Таким чином, позов є необгрунтованим та не підлягає задоволенню.

Оскільки у позові слід відмовити повністю, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Відповідач у відзиві на позов просить стягнути з позивача суд 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідач у відзиві на позов навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому зазначив, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 3000 грн.

Як докази витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:

-копію договору про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів в господарському суді №52 від 24.09.2021, укладений між Адвокатським бюро "Дефініція Кушніра" та відповідачем (далі - договір);

-копію акту прийому-передачі виконаних робіт №1 (опис робіт (наданих послуг) від 26.09.2021 за договором №52 від 24.09.2021про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів в господарському суді за позовною заявою ТОВ Етнопродукт до ФОП Колісник Д.С. про стягнення основної заборгованості та штрафних санкцій у справі №927/826/21 на суму 3000,00 грн.;

- копію рахунку на оплату правничих послуг адвокатського бюро № 52 від 26.09.2021 на суму 3000,00 грн., у якому у найменуванні робіт (послуг) зазначено: Винагорода (гонорар) за надання проф. прав. допомоги відп. дог. №52 від 26.09.2021 та ведення справи у Господарському суді у справі №927/826/21 ;

-копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 345 від 19.10.2009, виданого Кушнір С.В.;

-ордер на надання правничої (правової) допомоги від 24.09.2021 № 1014748 на ім`я адвоката Кушнір С.В.

Згідно із п. 1.1 договору виконавець в особі адвоката Кушніра С.В. зобов`язується надати професійну правничу допомогу, представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, складення усіх необхідних процесуальних документів, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, збір доказів тощо, а замовник зобов`язується виплатити виконавцю винагороду (гонорар), винагороду за результат та оплатити всі витрати виконавця, пов`язані з виконанням завдання замовника відповідно до цього договору.

Виконавець приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси замовника в місцевому господарському суді першої інстанції, апеляційному господарському суді, згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв`язку зі зверненням ТОВ "Етнопродукт" до господарського суду області з позовом до замовника про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у справі № 927/826/21 за договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 (п. 1.2 договору).

У п. 3.2 договору сторони погодили найменування та вартість послуг, які надаються Адвокатом, загальна вартість яких становить 3000 грн. Оплата винагороди (гонорару) виконавцю за цим договором здійснюється замовником шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок виконавця. Оплата винагороди здійснюється замовником до 30.09. 2021.

26.09.2021 Адвокат та відповідач підписали акт прийому-передачі виконаних робіт №1, у якому зазначено про надання Адвокатом Клієнту послуг правничої допомоги, визначених у договорі, на загальну суму 3000,00 грн, а саме:

1. Складено відзив на позовну заяву за предметом позову з проведення аналізу та застосування відповідних правових норм (їх вивчення та можливість застосування) - вартість послуг 2000,00 грн.

2. Направлення поштою матеріалів та відзиву на позовну заяву від імені замовника до Господарського суду та позивача (включено витрати адвоката на відправку поштою) - вартість послуг не визначена.

3. Складення заперечення на відповідь на відзив - вартість послуг 1000,00 грн.

Вивчивши надані відповідачем докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, зазначені у акті наданої правничої допомоги, з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності, характер та обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд, керуючись частиною 4 статті 129 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 3000,00 грн.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу від позивача не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовлено повністю, стягненню з позивача підлягають витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. 129, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007, код 03798553) на користь фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 3000 грн. 00 коп. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписаний 04.11.2021.

Суддя М.О. Демидова