Ухвала

від 26.10.2021 по справі 903/225/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 903/225/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Мохнюк М. В. (адвокат),

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Городище"

на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 (суддя Гарбар І. О.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 (суддя Грязнов В. В. - головуючий, Мельник О. В., Розізнана І. В.) у справі

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Городище"

до Чаруківської сільської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Луцька районна державна адміністрація,

про визнання недійсним рішення та визнання укладеною додаткової угоди.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Городище" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про визнання недійсним рішення Чаруківської сільської ради Луцького району (далі - Сільрада) та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Сільради від 17.02.2020 № 42/65 "Про розгляд клопотання Сг ТзОВ "Городище" не містить посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, і прийняте до закінчення строку дії договору оренди землі.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.09.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 , у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Висновок про необґрунтованість позову суд вмотивував тим, що як відповідно до частин 1- 5, так і частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" до листа-повідомлення орендар має додати проект додаткової угоди, натомість як встановлено судом , проект додаткової угоди до листа не долучався. Таким чином, матеріали справи не містять доказів, що позивач в належний спосіб реалізував право, передбачене статтею 33 Закону України "Про оренду землі" на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), в порядку визначеному положеннями частин 1- 5 та 6 цієї статті. Сільрада розглянула лист Товариства та відмовила у продовженні дії договору, не порушивши при цьому вимог Закону України "Про оренду землі" . Таким чином, волевиявлення відповідача не продовжувати договір оренди мало місце як до закінчення строку договору оренди (рішення сільради), так і після закінчення строку договору (лист від 27.02.2020 № 122/1).

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення і постанову, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, та Верховного Суду, викладені у постановах від 27.07.2020 у справі № 912/686/17 та від 30.01.2019 у справі № 918/518/17 щодо застосування положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 903/225/20 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 09.02.2021.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2021 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 903/225/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.

Великою Палатою Верховного Суду 31.08.2021 прийнято постанову у справі № 903/1030/19, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 28.09.2021.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 поновлено касаційне провадження у справі № 903/225/20 за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 № 903/225/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 26.10.2021.

Суди встановили такі фактичні обставини

Між Товариством (орендар) та Луцькою районною державною адміністрацією (далі - Луцька РДА; орендодавець) було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Луцькому районному відділі Волинської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК" 18.02.2010 за №041007600001 (далі - договір оренди), за умовами якого:

- орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Сільради і за межами населених пунктів ( пункт 1);

- в оренду передається земельна ділянку загальною площею 20,29 га, у тому числі невитребувані земельні частки (паї) - 20,29 га (пункт 2);

- договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8);

- дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку на який його було укладено (пункт 35);

- договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 41).

На підставі цього договору орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди - земельну ділянку загальною площею 20,29 га, у тому числі невитребувані земельні частки (паї) - 20,29 га.

До договору оренди сторони (Луцька районна державна адміністрація та Товариство) уклали додаткову угоду № 1, якою, зокрема, поновили строк дії договору продовживши його дію на п`ять років.

Додаткова угода № 1 зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зі строком дії до 18.02.2020.

12.09.2017 Товариство звернулося до Голови Луцької РДА з проханням надати дозвіл на розроблення технічної документації на невитребувані земельні частки (паї) площею 20,35 га, розташовані на території Сільради за межами населених пунктів, яке 20.10.2017 було переадресовано Сільраді.

05.04.2019 Сільрада отримала від Луцького управління Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області лист від 21.03.2019 № 9296/10/03-20-55-12, у якому останнє просило посприяти у вирішенні питання щодо врегулювання права землекористування земельними ділянками, оскільки 15.06.2015 у Товариства закінчилася дія договорів оренди земельних ділянок (невитребувані паї), площею 30,7177 га, розташовані за адресою: Луцький район, с.Чаруків.

22.04.2019 Сільрада звернулася до Голови Луцької РДА із запитом, за змістом якого просила роз`яснити на якій підставі зазначену земельну ділянку було зареєстровано як "державна" форма власності.

Листом від 05.08.2019 Сільрада просила Товариство звернутися до розробників (виконавців) технічної документації на земельну ділянку площею 20,2918 га, кадастровий номер 0722886800:03:000:4069, про виправлення допущених технічних помилок, а саме: змінити форму власності земельної ділянки. Звернення вмотивовано тим, що технічна документація та відповідні обмінні файли виготовлені саме на замовлення Товариства і замовник має право вносити будь-які зміни у подану ним документацію.

Товариство 16.01.2020 звернулося до Луцької РДА з клопотанням про поновлення строку договору оренди на п`ять років шляхом укладення додаткової угоди. Клопотання містить застереження про додатки на 8 аркушах, однак які саме документи додано не зазначено.

Луцька РДА листом від 21.01.2020 повідомила Товариство, що зазначене клопотання про поновлення договору оренди відповідно до статті 7 Закону України "Про звернення громадян" надіслано за належністю голові сільради Пудлік Ж. Г., оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", який набрав чинності 01.01.2019, викладено статтю 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" в новій редакції, зокрема: нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки. Таким чином, з прийняттям цього закону Луцька РДА втратила повноваження на передачу в оренду нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних часток (паїв), оскільки останні перейшли до органів місцевого самоврядування.

Рішенням від 17.02.2020 №42/65 Сільрада вирішила не поновлювати та не укладати договір оренди землі на земельну ділянку, кадастровий номер 0722886800:03:000:4069, площею 20,29 га, яка була в оренді Товариства на підставі додаткової угоди від 20.03.2018 № 1.

Сільрада листом від 27.02.2020 №122/1 повідомила Товариство про відмову у продовженні строку дії договору оренди.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 № 903/225/20 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі " Monnell and Morris v. the United Kingdom " (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норм права (частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі") у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 та постановах Верховного Суду від 27.07.2020 у справі № 912/686/17 та від 30.01.2019 у справі № 918/518/17, оскільки підстави позовів у зазначеній справі та справі, що розглядається (№ 903/225/20), і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, предметом позову в якій було визнання поновленим договору оренди землі у запропонованій редакції на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, зокрема, з огляду на те, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, у цій справі суди встановили, що орендодавець не надав своєчасної (протягом місяця) відповіді на лист-повідомлення орендаря про згоду або відмову у поновленні договору оренди землі, натомість у справі, що розглядається (№ 903/225/20), суди встановили, що у матеріалах справи відсутні докази надіслання орендарем орендодавцю проекту додаткової угоди.

У справі № 912/686/17 (про визнання поновленим договору, визнання укладеною додаткової угоди) касаційна інстанція погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що орендодавець в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не направляв у визначений цим Законом строк (заперечення проти поновлення договору оренди землі має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі) повідомлень про заперечення у поновленні договору оренди землі, натомість у справі, що розглядається (№ 903/225/20), суди встановили, що Сільрада, прийнявши рішення від 17.02.2020, заперечила у продовженні дії договору.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 918/518/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виходив з того, що як встановлено судом апеляційної інстанції, у встановлений договором оренди строк позивач з метою реалізації переважного права на поновлення договорів звертався до орендодавця за договором та у подальшому до належного розпорядника спірної землі з заявами про поновлення договорів оренди, однак зазначені звернення позивача так і не було розглянуто по суті жодним з відповідачів з посиланням на відсутність у них повноважень на поновлення договорів, натомість у справі, що розглядається (№ 903/225/20), суди встановили, що клопотання орендаря про поновлення строку договору оренди Сільрада розглянула та листом від 27.02.2020 № 122/1 повідомила Товариство про відмову у продовженні строку дії договору оренди.

У справі, що розглядається (№ 903/225/20), висновок про необґрунтованість позову суд вмотивував тим, що як відповідно до частин 1- 5, так і частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" до листа-повідомлення орендар має додати проект додаткової угоди, натомість як встановлено судом, проект додаткової угоди до листа не долучався . Таким чином, матеріали справи не містять доказів, що позивач в належний спосіб реалізував право, передбачене статтею 33 Закону України "Про оренду землі" на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), в порядку визначеному положеннями частин 1- 5 та 6 цієї статті. Сільрада розглянула лист Товариства та відмовила у продовженні дії договору, не порушивши при цьому вимог Закону України "Про оренду землі" . Таким чином, волевиявлення відповідача не продовжувати договір оренди мало місце як до закінчення строку договору оренди (рішення сільради), так і після закінчення строку договору (лист від 27.02.2020 № 122/1).

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 903/225/20 касаційна інстанція встановила, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.07.2020 у справі № 912/686/17 та від 30.01.2019 у справі № 918/518/17 щодо застосування положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 903/225/20.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 903/225/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Городище" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 903/225/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

Н. О. Багай