Постанова

від 03.11.2021 по справі 640/26358/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/26358/19 Головуючий у І інстанції - Добрянська Я.І

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Центртранском-Україна на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Центртранском-Україна до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Центртранском-Україна звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.09.2019 №0000691404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на суму 213 168, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентами, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїм контрагентами, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про таких контрагентів були підтвердженими, такі особи були зареєстровані як платники податку, а відтак податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що факт отримання позивачем товарів/робіт/послуг від контрагентів не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що викладені в позові.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 17.07.2019 № 10232 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за травень 2019 року.

За результатом проведеної перевірки складено акт від 15.08.2019 № 877/26-15-14-04-01/39738956 у висновках якого зазначено про порушення позивачем:

- п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого позивачу відмовлено в бюджетному відшкодуванні ПДВ за травень 2019 на суму 630 955, 00 грн;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2019 року на суму ПДВ в розмірі 213 168, 00 грн.

На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 06.09.2019 № 0000691404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на суму 213 168, 00 грн.

Позивач скористався своїм правом на оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте 21.11.2018 рішенням ДФС України скаргу залишено без задоволення, а спірне рішення - без змін.

Вважаючи дане податкове повідомлення-рішення протиправним та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Так, згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно, враховуючи визначення виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту, встановленого абз. а п.198.1 ст.198 ПК України, необхідно врахувати п.198.2 ст.198 Кодексу, яким встановлено дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

За визначенням п.198.6 ст.198 Кодексу не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. При цьому, відповідно до п.201.7 ст.201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наведені свідчить про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат та податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 року № 88, - 2.1. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повинен підтверджуватися первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно ч. 2 ст. 3 цього Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, водночас, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Так, за встановленими у справі обставинами, на підтвердження реальності здійснених операцій позивачем були надані відповідні копії первинних документів, а саме: договорів, специфікацій, видаткових накладних, актів приймання-передачі, податкових накладних, оборотно-сальдових відомостей, платіжних доручень.

Як вбачається з акту перевірки, нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами встановлена відповідачем, виходячи з того, що згідно проведеного аналiзу зареєстрованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлено, що придбанi постачальниками колiснi пари, якi були поставленi позивачу, незаконно введенi в обiг та вiдсутнiй факт реального їx одержання (купiвлi). Данi факти з пiдмiни товару свiдчать про неможливість здiйснення господарських операцiй, у зв`язку iз вiдсутнiстю факту (джерела) його законного введення в обiг та вiдсутнiсть факту реального одержання (купiвлi) постачальниками постачання (продажу) товарiв (послуг) на адресу ТОВ Центртранском-Україна . Крiм того, зазначено, що постачальники не здiйснювали виготовлення товару (колiсна пара), про що свiдчить вiдсутнiсть вiдповiдних виробничих потужностей та персоналу, необхiдного для забезпечення господарської дiяльностi.

Колегія суддів вважає такі висновки контролюючого органу помилковими, з огляду на наступне.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати, у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах стосовно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі й складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом у розумінні процесуального закону.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 826/6806/17, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, згідно правової позиції колегії суддів Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 28.07.2015 у справі №803/2406/14, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладені обставини справи, на переконання колегії суддів рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зі змісту ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 3 197, 52 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 27.12.2019 № 1136 (а.с. 13) та 4 800, 00 грн за подання апеляційної скарги, що підтверджується платіжним дорученням від 01.07.2021 № 0142, при цьому, судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду мав бути сплачений у розмірі 3 197, 52 х 150% = 4 796, 28 грн.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору мають бути відшкодовані позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві в розмірі 7 993, 80 грн (3 197, 52 грн + 4 796, 28 грн).

Одночасно суд зазначає, що повернення надміру сплаченого судового збору врегульовано п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , де зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, для повернення надміру сплаченого судового збору позивач має право звернутись до суду з відповідною заявою.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 289, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Центртранском-Україна - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Центртранском-Україна до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві № 0000691404 від 06.09.2019.

Стягнути з Головного управління ДПС у м.Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; ідентифікаційний код: 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Центртранском-Україна (03087, м. Київ, вул. Пітерська, буд. 5а; ідентифікаційний код: 39738956) витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 993, 80 (сім тисяч дев`ятсот дев`яносто три гривні 80 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова