Постанова

від 28.09.2007 по справі 55/192-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2007

р.                                                          

Справа № 55/192-07 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Афанасьєв В.В.,

судді Демченко В.О. , Шевель О.В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача -Грошева С.В.

-дов.

відповідача -не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний

№ 2795Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 07

серпня 2007 року по справі № 55/192-07

    за позовом Товариства з

обмеженою відповідальністю «АГАТ-Т», м. Харків

до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Харків

про  стягнення 21963,27 грн.

встановила:

Позивач, ТОВ «АГАТ-Т», звернувся до господарського суду

Харківської області з позовом про стягнення з відповідача, ФОП ОСОБА_1,

21963,27 грн., з яких: 21541,6 грн. сума заподіяних збитків за невиконання

угоди, 141,64 грн. річних та 280,03 грн. інфляційних, а також понесених ним

судових витрат. 

13.07.2007 року позивачем до суду подана уточнена позовна заява, в

якій він просить стягнути з відповідача на свою користь 21541,6 грн. боргу,

138,10 грн. річних за період з 13.04.2007 р. по 01.07.2007 р. (за 78 днів),

603,16 грн. інфляційних за квітень-червень 2007 р., судові витрати, в тому

числі 1500 грн. оплачених послуг адвоката.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07 серпня

2007 року по справі № 55/192-07 (суддя Гребенюк Н.В.) позов задоволено

частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 21541,6 грн. боргу, 603,16

грн. інфляційних нарахувань, 138, 1 грн. відсотків річних, 1500 грн. витрат на

оплату послуг адвоката, 222,63 грн. держмита та 118 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі щодо

стягнення річних у сумі 3,54 грн. припинено на підставі п. 4 ст. 80 ГПК

України.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до

Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій

просить рішення господарського суду Харківської області від 07 серпня 2007 року

по справі № 55/192-07 скасувати у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким

у задоволенні позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі та доповненнях на

неї відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом при

прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права, невірне застосування

норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам

справи. Свої вимоги відповідач обгрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте

за відсутністю відповідача, який не був повідомлений належним чином про час та

місце засідання суду, що позбавило останнього права на участь у судовому

засіданні та можливості надання своїх заперечень щодо позовних вимог.

Відповідач вказує, що висновок суду щодо існування між сторонами усного

договору поставки суперечить приписам чинного законодавства, оскільки згідно зі

ст. 208 ЦК України, правочини між фізичною та юридичною особою повинні

вчинятися в письмовій формі. Відповідач також заперечує щодо існування між ним

та позивачем будь-якого правочину, і зокрема такого, який би виконувався в

момент його вчинення (що передбачено ч. 1 ст. 206 ЦК України). Також відповідач

посилається на те, що ним від позивача не отримувалася претензія чи вимога про

оплату, оскільки у матеріалах справи відсутні докази такого отримання, тоді як

ч. 2 ст. 530 ЦК України встановлює строки виконання зобов'язання від дня

отримання відповідного документу. Таким чином, на думку відповідача, у суду не

було підстав також стягувати інфляційні та річні, які, як вважає відповідач,

також невірно обраховані позивачем. Відповідач вказує, що ним також не

отримувався рахунок-фактура на оплату товару, оскільки такі докази в матеріалах

справи відсутні, а видаткова накладна, на підставі якого судом встановлений

факт отримання товару не є належним доказом за відсутності довіреності на

отримання товару. Стягнення адвокатських витрат, на думку відповідача, також

здійснено місцевим господарським судом невірно, оскільки в квитанції про оплату

юридичних послуг немає посилання на те, за яку саме юридичну допомогу та по

якій справі такі кошти сплачені.

В судове засідання апеляційного господарського суду відповідач не

з'явився, однак, надіслав заяву з проханням розглянути апеляційну скаргу без

його участі, у зв'язку з терміновим від'їздом за межі Харківської області.

Враховуючи те, що явка сторін у судове засідання апеляційним

господарським судом не була визнана обов'язковою, а також те, що матеріали

справи містять достатньо доказів для розгляду справи по суті, колегія суддів

вважає за можливе задовольнити заяву відповідача та розглянути справу без його

участі. 

Позивач проти апеляційної скарги відповідача заперечує, оскаржуване

рішення суду вважає законним та обгрунтованим, просить його залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду прийняте у

відповідності з вимогами чинного законодавства, судом досліджені усі фактичні

обставини справи. Як зазначає позивач, під час розгляду справи у суді першої

інстанції було встановлено, що відповідач змінив своє місцезнаходження, не

повідомивши про це позивача, а тому процесуальні документи направлялися

місцевим господарським судом за фактичною адресою відповідача, про що зазначено

в ухвалі господарського суду від 16 липня 2007 року. Щодо відсутності

довіреності на отримання товару, позивач вказує, що оскільки отримання товару

здійснювалося безпосередньо суб'єктом підприємницької діяльності, довіреність

на отримання товару не є обов'язковою.

Під час розгляду апеляційної скарги по суті представник позивача у

судовому засіданні погодився з апеляційною скаргою відповідача в частині

необгрунтованого стягнення з відповідача 12,39 грн. річних та просив змінити

рішення суду у цій частині, оскільки ним не було враховано при здійсненні

розрахунків передбаченого ст. 530 ЦК України 7-денного строку для виконання

зобов'язання.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній

скарзі, доповненнях до неї та відзиві на апеляційну скаргу доводи сторін,

заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача,

перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм

матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин

справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського

апеляційного господарського суду встановила наступне:

звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою про

стягнення з відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що між ним та

відповідачем існувала усна угода, за якою позивач зобов'язувався поставити на

адресу відповідача певний товар, а останній зобов'язувався такий товар

оплатити. На підставі такої угоди позивачем і було здійснено поставку товару на

загальну суму 21541,6 грн., однак, відповідач не оплатив вартість отриманого

товару ні після його отримання, ні після направлення на його адресу вимоги про

оплату, у зв'язку з чим позивач і вимушений був звернутися до суду з позовом

про стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних та річних, що

нараховувалися від дати направлення вимоги (претензії).

Задовольняючи позовні вимоги позивача господарський суд посилався

на підтвердженість цих вимог матеріалами справи та відповідність їх нормам чинного

законодавства. Припиняючи провадження по справі в частині стягнення 3,54 грн.

річних, місцевий господарський суд посилався на прийняття ним відмови позивача

від позову в цій частині позовних вимог.

Матеріали справи свідчать, що згідно з видатковою накладною

НОМЕР_1 позивачем було видано відповідачу полотно основов'язане невибілене

неткане холстпрошивне бавовняне у кількості 6904,4 пог. м на загальну суму

21541,60 грн. Вказана накладна підписана обома сторонами, з боку відповідача -

особисто ОСОБА_1, та скріплена печатками, що свідчить про отримання вказаного

товару відповідачем (арк. справи 31). Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги

відповідач не спростовує того факту, що товар по вказаній накладній ним не

отримувався, та не стверджує, що накладна ним особисто не підписувалась і не

скріплювалась печаткою. Тобто, сам факт отримання від позивача товару по

видатковій накладній НОМЕР_1 відповідач не спростовує.

Таким чином, факт отримання товару відповідачем від позивача

підтверджений саме вказаною видатковою накладною та не спростований

відповідачем в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення,

в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони

(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,

сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право

вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з

підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені

актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими

актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з

договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є

дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та

обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є

погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в

письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не

встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,

якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах,

телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний сторонами.

   Відповідно до ч.1 ст. 639

ЦК України, договір може бути укладений у будь- якій формі, якщо вимоги

договору не встановлені законом. Згідно ст. 629 ЦК України договір є

обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що поставка товару

позивачем на адресу відповідача здійснена по видатковій накладній НОМЕР_1 у

відповідності з вимогами вищевказаних статей ЦК України та саме по цій

накладній позивач просить стягнути грошові кошти з відповідача. Тобто, між

сторонами по справі виникли договірні відносини.

Згідно з положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має

виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,

інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -

відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

  Відповідно до вимог ст.

530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання,

то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін)

виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати,

підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання

боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення

вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник

повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення

вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів

цивільного законодавства.

   Як вбачається з

матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія

вих. НОМЕР_2 з вимогою перерахувати грошові кошти у сумі 21963,27 грн., а також

інфляційні та річні за прострочення виконання грошового зобов'язання, що

підтверджується копією поштового опису та поштового чеку (арк. справи 13),

однак, відповідач на претензію не відреагував та кошти за отриманий товар не

перерахував, що і стало підставою позивачу для звернення з відповідним позовом

до господарського суду.

Таким чином, відповідно до вищевказаних матеріалів та вимог ст.

530 ч. 2 ЦК України, вимога відповідачу була пред'явлена саме 13.04.2007 року

та на протязі семи днів від цієї дати відповідач і повинен був виконати

обов'язок щодо сплати грошових коштів  (а

не з дати отримання такої вимоги, як вказує відповідач). Твердження відповідача

щодо неотримання ним вимоги документально не доведені.

Як вбачається із матеріалів справи, вищевказана претензія

направлена на адресу відповідача: АДРЕСА_1. Як пояснив у судовому засіданні

представник позивача, відповідна адреса відповідача ним була взята з договору

від 19.01.2006 року, на підставі якого між сторонами по справі існували

договірні стосунки у 2006 році..

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ (надана на запит суду) станом на

11.07.2007 року місцем проживання ОСОБА_1 на 11.07.2005 року зареєстровано

адресу АДРЕСА_1; 21.02.07 р. зареєстровано проведення реєстраційних дій та

місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2. Згідно з копією паспорту, що надана

відповідачем до пояснень на апеляційну скаргу, за адресою: АДРЕСА_2 відповідач

(як фізична особа) був зареєстрований 19.09.2006 року.

Тобто, станом на дату виникнення між сторонами спірних стосунків

відповідач змінив своє місцезнаходження, однак, позивача про це не повідомив.

Більш того, приймаючи товар від позивача по накладній НОМЕР_1, в якій адресою

відповідача зазначено: АДРЕСА_1, останній будь-який зауважень щодо цієї адреси

не зробив, відомостей про зміну адреси позивачу не надав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що претензія була

направлена позивачем за належною адресою, будь-яких доказів, які б свідчили про

неотримання відповідачем претензії останнім до суду надано не було, а тому

вимоги позивача про стягнення суми боргу у розмірі 21541,60 грн. є такими, що

підтверджені документально та обгрунтовано задоволені місцевим господарським

судом.

Що стосується тверджень відповідача про неотримання ним

рахунку-фактури НОМЕР_3  у зв'язку з

відсутністю у матеріалах справи доказів направлення та отримання такого

рахунку, колегія суддів зазначає наступне: доказом отримання такого рахунку є

вказання у видатковій накладній НОМЕР_1 в графі «призначення платежу»  того, що відпуск товару здійснено на підставі

рахунку-фактури НОМЕР_3. Крім того, на думку колегії суддів, відсутність такого

рахунку взагалі або його неотримання стороною не може бути підставою для

відмови у задоволенні позовних вимог при наявності доказів фактичного отримання

товару.

Так само не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних

вимог позивача відсутність довіреності на отримання товару, оскільки, як встановлено

матеріалами справи, товар отриманий у позивача особисто підприємцем

(відповідачем по справі) та сам факт отримання товару по видатковій накладній

НОМЕР_1 особисто відповідачем не спростовується і не оскаржується останнім.

   Відповідно до ч.2 ст. 625

ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на

вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого

індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від

простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або

законом.

    Позовна вимога щодо

стягнення з відповідача інфляційних, нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України

за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 603,16 грн.

обгрунтовано задоволена місцевим господарським судом. Розрахунок позивачем

зроблений вірно за період з квітня (оскільки вимога про оплату пред'явлена

відповідачу 13.04.2007 року, останній повинен був її виконати до 20.04.2007

р.)  по червень включно 2007 року (при

цьому, у квітні 2007 року індекс інфляції становив 100%, тобто, за вказаний

місяць інфляція фактично не нараховувалась).

   Що стосується заявлених

до стягнення річних, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом

правомірно було припинено провадження у справі щодо стягнення річних у сумі

3,54 грн., у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в цій частині

(попередньо заявлено до стягнення 141,64 грн, в подальшому зменшено до 138,10

грн.). Разом з тим задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 138,10 грн.

річних, що нараховані позивачем за період з 13.04.2007 р. по 01.07.2007 р. (за

78 днів), місцевим господарським судом були порушені вимоги ст. 530 ч. 2 ЦК

України та не виключено із розрахунку передбачений вказаним пунктом семиденний

термін. Тобто, при здійсненні розрахунку річних слід враховувати період з

20.04.2007 р. по 01.07.2007 р. (71 день), за який річні становлять 125,70 грн.

   Таким чином, оскаржуване

рішення суду слід змінити, зменшивши стягнуту суму відсотків річних на 12,39

грн. З цією сумою річних позивач також погодився, зазначивши, що ним допущена

помилка при розрахунках, а тому просив змінити рішення суду у вказаній сумі.

   Щодо стягнення 1500 грн.

послуг адвоката: колегія суддів зазначає, що оплата послуг адвоката у

відповідності зі ст. 44 ГПК України відноситься до складу судових витрат. В

обгрунтування доказів понесення таких витрат позивачем надано угоду НОМЕР_4,

згідно з якою адвокат ОСОБА_2 зобов'язується представляти інтереси позивача по

господарській справі про стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_1, свідоцтво

НОМЕР_5 про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 та квитанцію

НОМЕР_4 про сплату позивачем адвокату 1500 грн. 

Підписання угоди та квитанції в один і той же день, а також відсутність

інших угод між позивачем та адвокатом по іншим справам (позивач наявність інших

угод заперечує) є свідченням того, що оплата позивачем по квитанції НОМЕР_4

здійснена саме на виконання угоди НОМЕР_4 від 12.04.2007 р.

  Таким чином, заявлена

позовна вимога щодо стягнення витрат у сумі 1500 грн., сплачених за отримання

адвокатських послуг обгрунтовано задоволена місцевим господарським судом.

   Щодо тверджень

відповідача про неповідомлення його належним чином про час та місце засідання

суду, колегія суддів зазначає, що такі твердження спростовуються матеріалами

справи, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції судом

перевірено адресу відповідача (про що також зазначено у оскаржуваному рішенні)

та встановлено, що згідно довідки з ЄДРПОУ станом на 11.07.2007 року місцем проживання

ОСОБА_1 на 11.07.2005 року зареєстровано адресу АДРЕСА_1; 21.02.07 р.

зареєстровано проведення реєстраційниї дій та місце проживання ОСОБА_1:

АДРЕСА_2. Саме на вказані адреси судом направлялись процесуальні документи (про

що вказано в ухвалі суду від 16 липня 2007 року) а тому відповідач мав

можливість скористуватись своїми процесуальними правами бути присутнім у

судових засіданнях та надати документи в обгрунтування своєї позиції по справі.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів неотримання ним

відповідних ухвал суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів зазначає,

що, як вбачається із матеріалів справи, відповідач зловживає своїми правами, не

вказуючи на невірно зазначену його адресу у видатковій накладній та невірно зазначаючи

свою адресу у апеляційній скарзі (зазначена адреса: АДРЕСА_1).

Керуючись статтями  99, 101,

102, п. 4 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу

України,

постановила:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 07 серпня 2007

року по справі № 55/192-07  змінити.

В частині стягнення відсотків річних у сумі 12,39 грн. рішення

суду скасувати та у цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні

позовних вимог в частині 12,39 грн. відсотків річних відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати наказ з

урахуванням вказаних змін.

         Головуючий суддя                                                                    Афанасьєв В.В. 

                                 Судді                                                                   

Демченко В.О. 

                    Шевель

О.В.