Постанова від 03.11.2021 по справі 350/237/20

Справа № 350/237/20

Провадження № 22-ц/4808/1404/21

Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л.В.

суддів: Горейко М.Д., Максюти І.О.,

секретаря Пацаган В.В.

за участі представника апелянта Рокетської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Рожнятівського районного суду в складі Пулика М.В., ухвалене 13 липня 2020 року в селищі Рожнятів Івано-Франківської бласті, в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк про захист прав споживачів та стягнення безпідставно набутих коштів,

в с т а н о в и в:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ КБ ПриватБанк , у якому просив стягнути на його користь безпідставно набуті кошти в розмірі 6 172,43 грн та судові витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 квітня 2011 року він уклав із АТ КБ ПриватБанк кредитний договір шляхом підписання Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з видачею платіжної картки Універсальна . Відповідно до умов договору отримав кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок. Упродовж строку дії договору кредитний ліміт збільшувався і становить 35 000,00 грн. У підписаній ним заяві процентна ставка не зазначена. Також у заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки. Таким чином, між ним та банком не обумовлено у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами. Проте із отриманих виписок з картки йому стало відомо, що банк в односторонньому порядку та без його погодження списує відсотки за користування лімітом, використовуючи при цьому змінювану процентну ставку, на загальну суму 39 930,50 грн. Враховуючи залишок неповернутого кредиту у сумі 33 758,07 грн вважає, що банк безпідставно списав з його карткового рахунка 6 172,43 грн. Посилаючись на вказані обставини просив задовольнити позов.

Заочним рішенням Рожнятівського районного суду від 13 липня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки, позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 6 172,43 грн, 13 500,00 грн витрат на професійну правичу допомогу. Також стягнуто з АТ КБ ПриватБанк на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою Рожнятівського районного суду від 15 липня 2021 року поновлено АТ КБ ПриватБанк строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву АТ КБ ПриватБанк про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк посилаючисьна неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення місцевого суду скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 11 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ ПриватБанк з метою отримання банківських послуг та підписав заяву, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У заяві зазначено, що відповідач висловлює згоду з тим, що заява разом з Пам`яткою-клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Станом на час укладання договору відсоткова ставка була визначена нарівні 30 % на рік, про що зазначено у довідці, яка підписана позичальником особисто. Таким чином сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору. А тому вважає, що суд першої інстанції помилково врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. Натомість не врахував судову практику Верховного суду України щодо відсутності підстав для застосування положеньстатті 1212 ЦК України за наявності договірних правовідносин.

Також вказує, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат. У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд повинен відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат. Докази щодо розміру витрат на правову допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. В зв`язку з тим, що відповідач належним чином не обґрунтував неможливість подання доказів понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зобов`язаний відмовити в задоволенні заяви про відшкодування витрат на забезпечення професійної правничої допомоги.

У запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним та об`єктивним дослідженням усіх доводів сторін, поданих доказів, що мають значення для справи. При цьому звертає увагу, що під час укладення договору банк не ознайомлював його з усіма істотними умовами правочину. Умови та Правила надання послуг він не читав та не підписував.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта - Рокетська С.В. вимоги скарги підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи в його відсутності. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи у відсутності позивача не встановлено.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення кредитного договору сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Натомість з карткового рахунку позивача банком списувались відсотки за користування кредитним лімітом. А тому безпідставно нараховані та списані кошти у розмірі 6 172,43 грн підлягають поверненню ОСОБА_1 .

Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження№ 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбаченихстаттею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першоюстатті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Суд першої інстанції встановив, що 11 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ КБ ПриватБанк укладений кредитний договір шляхом підписання Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з видачею платіжної картки Універсальна .

Вказана обставина сторонами не заперечується, а тому не підлягає доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно приписів частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За статтею 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПРИВАТБАНК ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо розмір процентів договором не встановлений, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В силу статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

До заяви про перегляд оскаржуваного заочного рішення АТ КБ ПриватБанк долучено довідку про Умови кредитування з використанням платіжної картки Кредитка Універсальна , 55 днів пільгового періоду від 11 квітня 2011 року (а.с.8 т.2).

Згідно із цією довідкою базова процентна ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році) становить 2,5 % і вона підписана відповідачем. Тобто ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами надання платіжної карти Кредитка Універсальна 55 днів пільгового періоду та прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів.

Враховуючи підписання позивачем при укладенні договору довідки про Умови кредитування з використанням платіжної картки Кредитка Універсальна , 55 днів пільгового періоду , колегія суддів вважає, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами. А отже не можна вважати, що банк безпідставно стягував відсотки за користування кредитними коштами.

Таким чином, сторони обумовили зокрема, нарахування процентів та їх розмір, що не враховано судом першої інстанції, при розгляді справи. Суд при розгляді заяви про перегляд заочного рішення не дав належної оцінки наведеній довідці, що призвело до неправильного вирішення спору.

За змістом статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищенаведене апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк задоволити.

Заочне рішення Рожнятівського районного суду від 13 липня 2020 року скасувати та

ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк про захист прав споживачів та стягнення безпідставно набутих коштів відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 листопада 2021 року.

Суддя-доповідач Л.В. Василишин

Судді: М.Д. Горейко

І.О. Максюта