Ухвала

від 29.10.2021 по справі 760/28591/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/28591/21 2-з/760/1146/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2021 року м. Київ

Суддя Солом`янського районного суду міста Києва Ішуніна Л. М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову,

В С Т А Н О В И В:

До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 до пред`явлення позову, в якій остання просить накласти арешт на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку із кадастровим номером 8000000000:69:246:0022, а також заборонити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Більшиній С. О. видавати свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 ..

Заява мотивована тим, що з 2003 року вона проживала однією сім`єю з чоловіком ОСОБА_2 , вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувались один про одного, а також мали взаємні права та обов`язки, які притаманні чоловіку і дружині. 13 червня 2005 року вона з ОСОБА_2 купили будинок за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого складала 490 000 грн. Пізніше на підставі рішення Київської міської ради № 179-10/408 від 22 лютого 2007 року у власність було передано земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:69:246:0022 - на якій розміщено зазначений будинок. 14 квітня 2007 року між ними було зареєстровано шлюб. 05 травня 2015 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким заповів все майно заявнику та їхній дочці ОСОБА_3 в рівних частинах. Проте, 16 травня 2020 року ОСОБА_2 склав новий заповіт, яким поділив будинок між донькою та сином від першого шлюбу. За заявою відповідача, сина померлого - ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Більшиною С. П. 10 травня 2021 заведено спадкову справу № 10/2021. Таким чином, відповідачам має перейти у власність 100% будинку та земельної ділянки в рівних частинах. Заявник вважає, що ОСОБА_2 міг розпоряджатися лише половиною вказаного у заповіті майна, тому у випадку видачі свідоцтва про право на спадщину відповідачам та подальшому визнанні права власності на Ѕ частку у спірному майні за позивачем, виконання рішення про визнання права власності може бути ускладненим.

Враховуючи вищевикладені обставини, заявник звернулася до суду з заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову.

Сторони в судове засідання не з`явились, оскільки не повідомлялись про час та місце розгляду справи у відповідності до вимог частини першої статті 153 ЦПК України, що не є перешкодою для розгляду даної заяви.

Суд, вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, за змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Мета забезпечення позову - це хоч і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і находяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).

При цьому, такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, заявник має намір встановлювати факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 та визнавати право власності на Ѕ частки будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до заповіту від 16 травня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 465, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Симоненко І. М., ОСОБА_2 заповів весь належний йому на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 та всю належну йому земельну ділянку за тією ж адресою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рівних частках кожному.

Ураховуючи вищевикладене, наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, з якими заявник має намір звертатись до суду, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву про забезпечення позову та накласти арешт на Ѕ частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також накласти арешт на Ѕ частку земельної дільнки із кадастровим номером 8000000000:69:246:0022, оскільки позивачем ставиться питання про визнання права власності саме на Ѕ частку вказаного майна.

До такого висновку суд приходить, виходячи із того, що вимоги, які містяться в заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту є законними та співмірними із викладеними позовними вимогами, які заявник має намір заявити у позовній заяві, та з урахуванням того, що спір виник саме стосовно Ѕ частки вказаного майна, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, при цьому заходи забезпечення позову застосовуються судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Щодо вимоги заявника в частині заборони приватному нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , то в цій частині слід відмовити з огляду на те, що пунктом 3 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Враховуючи вище викладене, характер спору, що виник, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви.

Керуючись статтями 149-154, 157 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Накласти арешт на Ѕ частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Накласти арешт на Ѕ частку земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:246:0022, розташовної за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначити дані заявника: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Зазначити дані відповідачів:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Зазначити дані третьої особи: приватний нотаріус Більшина Світлана Олександрівна, місцезнаходження: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 12г, прим. 193.

Направити дану ухвалу всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову (які ідентифіковані судом) для вжиття відповідних заходів.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Л. М. Ішуніна