Постанова

від 03.11.2021 по справі 922/2387/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року м. Харків Справа № 922/2387/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Терещенко О.І.

зза участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

та представників учасників справи:

прокурор - Горгуль Н.В. (посвідчення №057317 від 09.10.2020);

відповідач - Пустовалова Т.В. (свідоцтво №1565 від 09.07.2008, довіреність №18 від 07.09.2021)

інші учасники справи в судове засідання не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" (вх.№2771Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2021 (суддя П.В. Хотенець, повний текст рішення складено 13.08.2021) у справі №922/2387/21

за позовом Керівника Лозівської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі 1. Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова, 2. Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, м. Лозова,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі", с. Надеждівка, Лозівського району, Харківської області,

про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Лозівської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі 1. Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова, 2. Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, м. Лозова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі", с. Надеждівка, Лозівського району, в якому просить розірвати договір № 16-11 від 08 червня 2011 року щодо оренди земельної ділянки к.н. 6323982500:01:000:0713 площею 5,6282 га, укладений між Лозівською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" повернути державі в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку к.н. 6323982500:01:000:0713 площею 5,6282 га.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.08.2021 у справі №922/2387/21 позов задоволено повністю.

Розірвано договір № 16-11 від 08 червня 2011 року щодо оренди земельної ділянки к.н. 6323982500:01:000:0713 площею 5,6282 га, укладений між Лозівською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі".

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" повернути державі в особі Лозівської міської ради Харківської області (земельну ділянку к.н. 6323982500:01:000:0713 площею 5,6282 га.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" на користь Харківської обласної прокуратури 4540,00 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2021 у справі №922/2387/21 та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прокурором у даній справі не надано доказів на підтвердження неналежного здійснення органами Держгеокадастру захисту інтересів держави та виконання прокурором вимог ЗУ Про прокуратуру в цій частині, що свідчить про відсутність у прокурора підстав для представництва.

Вказує, що суд неправомірно відхилив клопотання відповідача про застосування позовної давності.

Зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції про порушення ним земельного законодавства.

07.09.2021 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №922/2387/21 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Терещенко О.І., суддя Гетьман Р.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою у справі №922/2387/21, призначено справу до розгляду на 11.10.2021 об 11:30.

08.10.2021 від прокуратури надійшли письмові пояснення (вх.№11671).

11.10.2021 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№11698) у зв`язку з відпустовою адвоката, який представляє інтереси Товариства, надавши відповідні докази.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 задоволено клопотання ТОВ "Агрофірма Наірі" та відкладено розгляд справи на 01.11.2021 на 12:30 год.

В судове засідання 01.11.2021 з`явився відповідач, який підтримує апеляційну скаргу, просить її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

В судове засідання також з`явився прокурор, який заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Позивачі належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданими їм процесуальним правом не скористалась та в судове засідання не з`явились, своїх повноважних представників не направили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю позивачів.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні прокурора та уповноваженого представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист інтересів держави та брати участь у цих справах.

Згідно частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те. що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskayav. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати и позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Суд зазначає, що пред`являючи позов у вказаній справі, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму захисту інтересів держави у земельній сфері.

Таким чином, звернення прокурора з позовною заявою до суду спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земель державної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Ці дії включають подання прокурором до господарського суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Підставою представництва інтересів держави в судах с наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Аналогічну позицію у своїх постановах висловив Верховний Суд України у справах за № 16/472 від 23 травня 2006 року, № 05-5-46/8142 від 03 квітня 2007 року, № 12/111 від 15 травня 2007 року. А також, вже Верховний суд у справі за № 926/1111/15 від та від 24 липня 2019 року у справі №235/7381/16.

Отже, прокурор, вважаючи, що внаслідок невиконання умов договору порушуються інтереси держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України.

Захист інтересів держави прокурором полягає також у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й орендаря, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 14 Конституції України та частини 1 статті 148 Господарського кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави та об`єктом права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України право на звернення із позовом про захист права власності належить власнику цієї земельної ділянки.

Згідно рішення Лозівської міської ради Харківської області №102 від 24 грудня 2020 року до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Лозівської міської ради у комунальну власність прийнято від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області вказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення та складено акт приймання - передачі від 24 грудня 2020 року (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56203101 від 15 січня 2021 року).

З огляду на викладене Лозівська міська рада є на даний час розпорядником вищевказаної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні, ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону земель" визначено, що всі землі в межах території України є об`єктом особливої охорони держави.

У постанові від 20 травня 2019 року у справі №826/11885/16 Верховний Суд, застосовуючи норми статтей 13, 14 Конституції України, дійшов наступного висновку: оскільки земля є об`єктом права власності Українського народу, тому умови щодо використання даного природного ресурсу є особливо суворими.

Таким чином, інтересом держави, на захист якого пред`явлено позов прокурором, є приведення правовідносин з оренди спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323982500:01:000:0713 у законні умови використання.

Крім того, Лозівська районна державна адміністрація Харківської області є орендодавцем за договором, відповідно до пункту 35 договору має право вимоги його розірвання у разі невиконання орендарем обов`язків, передбачених вказаним договором, тобто є тим органом, яким уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та вправі вимагати належного виконання, умов зазначеного вище правочину відповідачем та ініціювати питання про припинення зобов`язання у разі його порушення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18.

Статус Лозівської районної державної адміністрації Харківської області як органу уповноваженого державою на здійснення функцій у вказаних правовідносинах обумовлений і змістом самого договору. Зокрема Лозівська районна державна адміністрація Харківської області вправі вимагати від орендаря виконання умов договору, а саме: вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку у відповідності до мети, визначеної у пункті 12 цього договору (пункт 25.1 договору). У разі невиконання умов договору ініціювати питання щодо його припинення, а саме: договір припиняється за рішенням суду на вимогу, однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (пункту 35. договору).

Згідно підпункту 1) пункту б) частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо, здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного суду України від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункт 43) прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

З огляду на вищевикладене місцевою прокуратурою листами від 18 лютого 2021 року № 38-1046/вих.-21 і від 23 лютого 2021 року № 38-1146/вих-21 у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" запропоновано Лозівській міській раді самостійно вжити заходи щодо розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням умов договору та законодавства, про що повідомити місцеву прокуратуру.

Листами Лозівська міська рада повідомила про взяття порушеного прокурором питання до відома.

При цьому, як зазначає прокурор, жодних активних заходів, спрямованих на захист свого порушеного інтересу, як суб`єкта права комунальної власності на землю, у використанні спірної земельної ділянки за цільовим призначенням, Лозівською міською радою до цього часу не вжито.

Така усвідомлена пасивна поведінка Лозівської міської ради свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, а тому наявні достатні підстави для звернення до суду прокурора в інтересах держави.

Крім того, Лозівською окружною прокуратурою листом від 07 червня 2021 року №61/1-1253вих-21 у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" запропоновано Лозівській районній державній адміністрації Харківської області самостійно вжити заходи щодо розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням умов договору та законодавства, про що повідомити місцеву прокуратуру.

Листом від 08 червня 2021 року № 01-56/1629 Лозівська районна державна адміністрація Харківської області повідомила, що позови до суду про розірвання вищевказаного договору оренди не подавала.

При цьому, як зазначає прокурор, жодних активних заходів, спрямованих на захист свого порушеного інтересу, у використанні спірної земельної ділянки за цільовим призначенням, Лозівською районною державною адміністрацією Харківської області до цього часу не вжито.

Така усвідомлена пасивна поведінка Лозівської районної державної адміністрації Харківської області свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо, захисту інтересів держави, а тому наявні достатні підстави для звернення до суду прокурора в інтересах держави.

У постанові Верховного суду від 15 жовтня 2019 року справа №903/129/18 Велика Палата зазначила, що сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для представництва інтересів держави, зокрема що прокурором у даній справі не надано доказів на підтвердження неналежного здійснення органами Держгеокадастру захисту інтересів держави не заслуговують на увагу та є безпідставними. Лозівська районна державна адміністрація Харківської області є орендодавцем за договором, а Лозівська міська рада на даний час є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому саме вона є уповноваженим органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а не органи Держгеокадастру.

Враховуючи вищевикладене Лозівською місцевою прокуратурою в ході проведення вивчення стану додержання вимог земельного законодавства встановлено, що 08 червня 2011 року між Лозівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" (відповідачем) укладений договір оренди земельної ділянки площею 5,6282 га., розташованої на території Надеждівського старостинського округу Харківської області за межами населеного пункту з кадастровим номером 6323982500:01:000:0713. Даний договір зареєстрований у Держкомземі м. Лозова і Лозівського району 09 червня 2011 року за № 632390004000165.

Згідно договору оренди земельної ділянки №16-11 від 08 червня 2011 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" в особі директора Волошиної Анжели Володимирівни орендує у Лозівської районної державної адміністрації земельну ділянку загальною площею 5,6282 га в тому числі: під господарськими будівлями і дворами - 5,6282 га. На земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать орендарю на праві власності: нежилі господарські будівлі та споруди. Земельна ділянка передана в оренду для розміщення та обслуговування господарських будівель та споруд. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Умови збереження стану об`єкта оренди - не застосовувати дії, що приводять до зміни її цільового призначення, будівництво будівель та споруд з дозволу орендодавця.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 20 Земельного Кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади. Верховної Ради Автономної республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і перегони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, (статті 22 Земельного Кодексу України).

Договір укладено строком на 49 років (пункт 6 договору).

У своєму позові прокурор зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" під час використання спірної земельної ділянки порушило умови договору та використовує її не за цільовим призначенням (видом використанням).

Так, відповідно до пункту 14 спірного договору оренди земельної ділянки від 18 червня 2011 року №16-11 умовою збереження стану об`єкта оренди - не застосовувати дії, що приводять до зміни її цільового призначення, будівництво будівель та споруд з дозволу орендодавця.

Як зазначає прокурор, в порушення умов договору, відповідач замість використання землі для товарного сільськогосподарського виробництва використало землю для розміщення цеху по переробці насіння соняшника на площі 0,3913 га.

Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Іщенком О.В. на виконання наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 06 травня 2019 року №186 проведено планову перевірку щодо додержання суб`єктом господарювання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" вимог законодавства у сфері використання та охорони земель. За результатами зазначеного заходу складено акт перевірки щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель №186/0105АП/02/01/-19 від 07 червня 2019 року. У зв`язку з виявленим порушенням державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Іщенком О.В. складено протокол про адміністративне правопорушення №186/0179ПТ/04/01/-19 від 07 червня 2019 року. Відповідно до інформації, що міститься в протоколі, відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" зафіксовано використання орендованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,6282 га не за цільовим призначенням, а саме на орендованій земельній ділянці сільськогосподарського призначення виявлено цех по переробці насіння соняшника на площі 0,3913 га.

За результатами розгляду вище зазначеного протоколу стосовно директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №186/0146По/05/01/-19 від 07 червня 2019 року та за порушення статті 53 КУпАП (Порушення правил використання земель) накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 липня 2019 року у справі №629/3047/19, яке залишене в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року відмовлено у задоволені адміністративного позову директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" Волошиної А.В. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №186/0146По/05/01/-19 від 07 червня 2019 року. У наведених рішеннях судів зазначено, що згідно пункту 14 договору оренди земельної ділянки від 18 червня 2011 року №16-11, "умови збереження стану об`єкта оренди" не застосовувати дії, що приводять до зміни її цільового призначення, будівництво будівель та споруд з дозволу орендодавця". 07 червня 2019 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Іщенко О.В., на підставі акту за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель від 07 червня 2019 року, було складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 53 КУпАП відносно директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" Волошиної А.В. на порушення останньою статті 96 Земельного кодексу України, статті 24 Земельного кодексу "Про оренду землі" та пункту 14 договору оренди земельної ділянки від 08 червня 2011 року №16-11, а саме: на орендованій земельній ділянці сільськогосподарського призначення несільськогосподарські угіддя площею 5,6282 га під господарськими будівлями та дворами виявлено цех по переробці насіння соняшника на площі 0,3913 га. Отже у спірному випадку посадовою особою відповідача реалізовано повноваження, які визначені статтею 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Під час обстеження земельної ділянки встановлено, що позивач використовує зазначену земельну ділянку не за цільовим призначенням. Документів на підтвердження зміни цільового призначення суду не надано. Відповідальність за порушення такого обов`язку встановлена положеннями статті 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" по видам діяльності має код за КВЕД 10.41 виробництво олії та тваринних жирів, який відноситься до секції "С" та має вид економічної діяльності "Переробна промисловість", що містить наявні ознаки зміни цільового призначення тобто використання підприємством земельної ділянки не за цільовим призначенням. Згідно розділу 2 пункту 1 Інструкції з оформлення державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель матеріалів про адміністративні правопорушення від 19 січня 2017 року №6, зазначено, що у разі виявлення порушення законодавства у сфері використання та охорони земель, за яке Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення. В судовому засіданні встановлено, та не заперечується позивачем, що постанова про накладання адміністративного стягнення від 07 червня 2019 року була винесена в присутності позивача, та остання підписала дану постанову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Другого апеляційного адміністративного суду погодилась з висновками суду першої інстанції, що відповідачем (Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області) обґрунтовано встановлено порушення положення пункту "а" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України щодо обов`язку землекористувача, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. При здійсненні перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства, позивачем не надано жодних доказів, які могли б свідчити про відсутність факту використання земель не за цільовим призначенням. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення відсутні.

Згідно частини 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно пункту 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власником або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 19 Земельного кодексу України закріплено такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Землями сільськогосподарського призначення згідно з положеннями частини 1 статті 22 Земельного кодексу України визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково- дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель. Обов`язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлений статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

В силу статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Суд першої інстанції зазначив, шо допущене Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" порушення є істотним, оскільки сторони заздалегідь при укладенні договору встановили умову щодо тільки одного виду використання земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Місцевий суд дійшов висновку, що відповідачем порушуються умови пунктів 12-14 договору, а саме орендна земельна ділянка сільськогосподарського призначення несільськогосподарські угіддя площею 5,6282 га під господарськими будівлями та дворами використовується для розміщення цеху по переробці насіння соняшника.

Згідно статті 25 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі", на вимог) однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкту оренди, яке істотно перешкоджає передбаченого договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання мас виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно пункту "г" статті 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Статтею 143 Земельного кодексу України передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку у разі використання земель не за цільовим призначенням здійснюється у судовому порядку.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язків, встановлених договором оренди землі, і порушенням вимог чинного законодавства, що регулює дані правовідносини, а саме використання орендованої земельної ділянки не за передбаченим договором видом цільового призначення земельна ділянка підлягає поверненню у розпорядження Лозівської міської ради.

Проте, судова колегія вважає помилковим такий висновок місцевого суду.

Місцевим судом не прийнято до уваги, що умовами договору оренди земельної ділянки від 18 червня 2011 року №16-11 умовою збереження стану об`єкта оренди - не застосовувати дії, що приводять до зміни її цільового призначення, будівництво будівель та споруд з дозволу орендодавця. (пункт 14).

З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2011 відповідач звернувся до Лозівської РДА з листом № 122, в якому просив останню надати дозвіл на будівництво цеху по переробці насіння соняшнику.

05.09.2011 Лозівською РДА було надано відповідь на зазначений лист (№02-12/2402), в якій зазначено, що Лозівська РДА не заперечує проти будівництва зазначеного об`єкта на земельній ділянці за адресою с. Надеждівка, вул. Механізаторська, 5. (т.1 а.с. 106).

У вересні 2011 р. Лозівською РДА (відділом містобудування, архітектури та ЖКГ) на замовлення відповідача було видано Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки по вул. Механізаторській, 5 в с. Надеждівка (з одночасним графічним позначенням земельної ділянки та посиланням на відповідний договір оренди земельної ділянки).

Серед іншого, Містобудівними умовами і обмеженнями було визначено: об`єкт забудови - цех по переробці насіння соняшнику з допоміжними будівлями та спорудами; земельна ділянка - кадастровий номер 6323982500:01:000:0713 цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (обслуговування господарських будівель та споруд).

29.09.2011 Інспекцією ДАБК в Харківській області було зареєстровано Декларацію про початок будівельних робіт з будівництва цеху по переробці соняшнику. Надалі Інспекцією ДАБК в Харківській області було зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

24.09.2012 Надеждівською сільською радою було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, 03.10.2012 зареєстровано право приватної власності на цех по переробці насіння соняшника.

З огляду на викладене, колегія суддів наголошує, що умовами договору оренди передбачена можливість будівництва на орендованій земельній ділянці але за умови отримання відповідного дозволу.

Матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем такого дозволу, що про свідчить лист-відповідь Лозівської РДА - орендодавця, (т.1 а.с. 106) та видання нею відповідних Містобудівних умов (т.1 а.с. 107-114).

Орендодавцем не надано жодних заперечень щодо наведених обставин.

Судом першої інстанції взагалі не надано оцінки цим доказам, що призвело до неповного з`ясування судом обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що цільовим призначенням орендованої земельної ділянки є ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цех по переробці насіння соняшника розміщено відповідачем для переробки вирощеної ним сировини - насіння соняшника, що відповідає виду діяльності відповідача як сільськогосподарського товаровиробника, що також підтверджується матеріалами справи.

Колегія судів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог земельного законодавства та не вбачає підстав для розірвання спірного договору оренди та повернення земельної ділянки її власнику.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що позовні вимоги прокурора є безпідставними.

Судова колегія зазначає, що рішення судів у справі №629/3047/19 не мають прєюдиційного значення, оскільки предметом розгляду справи №629/3047/19 була відповідність дій державного інспектора Іщенко О.В. вимогами чинного законодавства.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови ВПВС від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17)

Правові підстави та законність розміщення цеху по переробці насіння соняшника на орендованій земельній ділянці не були предметом судового розгляду, відповідні факти та обставини судами не досліджувались, а ТОВ "Агрофірма Наірі" не є стороною справи №629/3047/19.

В матеріалах справи наявне клопотання представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності (т.1 а.с.86-91).

Щодо цього клопотання колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідача, тож суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності.

Згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що призвело до порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2021 у справі №922/2387/21 скасуванню з прийняття нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивачів, оскільки у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача, тобто позивачем у такому разі не є прокурор, а тому і відповідний розподіл судових витрат, відповідно до положень статті 129 ГПК України, повинен здійснюватися з урахуванням належного позивача/позивачів. У постановах Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №908/730/19, від 15.01.2019 у справі №908/799/17, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 15.06.2021 у справі №922/4293/19.

Керуючись статтями 129, 269, п. 2 ч.1 ст.275, п. 3 ч.1 статті 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2021 у справі №922/2387/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Лозівської міської ради Харківської області (64601, Харківська область, м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, буд. 1, код ЄДРПОУ 06716633) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" (64680, Харківська область, Лозівський район, с. Надеждівка, вул. Механізаторська, буд. 8, код ЄДРПОУ 31947092) 3405,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Лозівської районної державної адміністрації Харківської області (64601, Харківська область, м. Лозова, вул. Лозовського, 10а, код ЄДРПОУ 04058746) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наірі" (64680, Харківська область, Лозівський район, с. Надеждівка, вул. Механізаторська, буд. 8, код ЄДРПОУ 31947092) 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08.11.2021.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Терещенко