Ухвала

від 08.11.2021 по справі 120/14239/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

08 листопада 2021 р. Справа № 120/14239/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Жданкіна Наталія Володимирівна розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), в якому просив скасувати арешт з належного йому майна, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:009:0609, яка розташована за адресою: с. Зарванці, Вінницький район, Вінницька область.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є власником земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:009:0609, яка розташована за адресою: с. Зарванці, Вінницький район, Вінницька область. Маючи намір відчуджити майно, яке йому належить на праві приватної власності, позивач 14.09.2021 дізнався, що на вказану земельну ділянку 13.10.2017 накладено арешт. Позивач вказує, що даний арешт було накладено в рамках виконавчого провадження №54258576, на виконання наказу Господарського суду Вінницької області у справі №902/122/17 від 25.04.2017 щодо стягнення з ЖБК "Барський" на користь Якушинецької сільської ради Вінницької області коштів в сумі - 1739870,54 грн. В позовній заяві позивач наголошу на тому, що він не є стороною виконавчого провадження, є власником вищезазначеної земельної ділянки, яка була передана ЖБК "Барський" в користування за договором суперфіцію, а відтак вважає, що наявні підстави для зняття арешту з належному йому на праві власності нерухомого майна.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Ознайомившись з матеріалами адміністративного позову, суддя вважає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положеннями частини першої статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України № 1404-VIII).

Частинами першою, другою статті 56 Закону України № 1404-VIII визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону № 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З огляду на вказану норму цього Закону, зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Разом з тим, частиною першою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

При цьому, для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду.

У пункті п. 27 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 340/25/19 від 22 січня 2020 року, суд зазначив, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається зі змісту позову, то позивач просить скасувати (зняти) арешт з належної йому на праві приватної власності земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:009:0609, який був накладений в рамках виконавчого провадження №54258576, на виконання наказу Господарського суду Вінницької області у справі №902/122/17 від 25.04.2017 щодо стягнення з ЖБК "Барський" на користь Якушинецької сільської ради Вінницької області коштів в сумі - 1739870,54 грн. При цьому, вказує, що боржником за вказаним виконавчим провадженням є ЖБК "Барський", проте арешт накладено на майно, в тому числі на належне йому нерухоме майно.

Відтак, фактично підставою позову є захист права власності позивачки, а саме право вільно розпоряджатися власним майном.

Як вбачається зі статті 59 Закону № 1404-VIII, то вона є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи. За змістом цієї статті у разі виникнення зазначеної спірної ситуації належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.

Пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (частина друга статті 114 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Тобто, вимога спрямована на зняття арешту з майна, розглядається за правилами, визначеними нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, суддя доходить висновку, що даний позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, пов`язаний з розпорядженням власним майном та фактично є різновидом негаторного позову, а тому належить розгляду в порядку цивільно-процесуального законодавства та не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 6 статті 171 КАС України встановлено, що в разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Дотримуючись зазначених приписів процесуального закону, суддя роз`яснює позивачці, що з даними позовними вимогами вона може звернутись в порядку, встановлену цивільно-процесуальним законодавством.

Керуючись ст.ст. 4, 19, 170,171, 256, 293,295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна