Постанова

від 27.09.2021 по справі 391/95/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2021 року м. Кропивницький

справа № 391/95/21

провадження № 22-ц/4809/1239/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді - Дуковський О.Л., Карпенко О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Сорокіної Н.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Селянське (фермерське) господарство Берегиня ;

третя особа - Компаніївська селищна рада Кіровоградської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Берегиня , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Компаніївської селищної ради Кіровоградської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Берегиня на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 травня 2021 року (суддя Червонописький В.С.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

ОСОБА_1 звернулась до Компаніївського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 5,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219, розташованою на території Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, шляхом припинення права оренди Селянського (фермерського) господарства Берегиня (далі - СФГ Берегиня ), зареєстрованого реєстраційною службою Компаніївського району Кіровоградської області 25 березня 2013 року за номером 444637, та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між Першотравенською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області як Орендодавцем та СФГ Берегиня як Орендарем укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219, право оренди відповідача за яким зареєстровано на строк до 25 березня 2023 року. Разом з тим, рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2020 року було скасовано (припинено) право комунальної власності Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області на земельну ділянку, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219; встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за позивачем 21 січня 2021 року. Не бажаючи продовжувати орендні відносини, позивач звернулась до відповідача з відповідним листом-повідомленням від 27 січня 2021 року. У листі від 11 лютого 2021 відповідач зазначив, що договір оренди земельної ділянки діє до 25 березня 2023 року та запропонував продовжити договір на більш вигідних умовах. Стверджується, що оскільки позивач не бажає мати орендних правовідносин з відповідачем, зареєстроване право оренди та використання СФГ Берегиня належної позивачу земельної ділянки порушує права власника землі. Позивач вважає, що пред`явлення негаторного позову є належним способом захисту порушеного права.

Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що СФГ Берегиня договір оренди з сільською радою було укладено без порушень законодавства, протиправних дій по відношенню до власника відповідач не вчиняв, на неналежне виконання Орендарем умов договору оренди позивач у позовній заяві не посилається, а перехід права власності до позивача не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Також вказує, що відповідачем за негаторним позовом є особа, яка своїми протиправними діями перешкоджає позивачу у реалізації його прав щодо користування та розпорядження майном. Зважаючи на викладене вважає, що з позовом у даній справі позивач має право звернутися лише після припинення у Оорендаря права оренди на земельну ділянку, що зареєстроване на законних підставах. Наголошує, що право СФГ Берегиня як Орендаря, що належним чином виконує договірні зобов`язання, не може бути безпідставно порушене (а.с. 37-39).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Компанїівського районного суду Кіровоградської області від 06 травня 2021 року позовну заяву задоволено; ухвалено усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 5,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219, розташованою на території Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області шляхом припинення права оренди СФГ Берегиня , зареєстрованого реєстраційною службою Компаніївського району Кіровоградської області 25 березня 2013 року за номером запису 444637, та повернення земельної ділянки.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ст. 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі земельної ділянки, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь - яких осіб будь - яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, на переконання суду, не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Суд зазначив, що відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства, а тому, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що земельна ділянки, яка перебуває у його користуванні, вибула з володіння комунальної власності на підставі рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області, що ставить добросовісність відповідача під обґрунтований сумнів. Крім того, вказано що стороною договору оренди є Першотравенська сільська рада, яка припинила свою діяльність і увійшла до складу Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, а тому за своєю суттю договір втратив юридичну силу.

Стверджується, що відповідач не надав суду доказів правомочності користування земельною ділянкою позивача, тоді як аналіз наведених позивачем доказів у своїй сукупності дає змогу суду дійти висновку про їх достатність для задоволення позову.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням Компанїівського районного суду Кіровоградської області від 06 травня 2021 року, СФГ Берегиня оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач вказує на те, що правомірно користується земельною ділянкою, тоді як у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2018 року у справі № 925/366/18, на яку посилається позивач у позовній заяві, зазначається про можливість усунення перешкод у здійсненні власником своїх прав лише при доведенні факту порушення прав власника.

Зважаючи на викладене, скаржник вважає, що у суду були відсутні підстави для задоволення позову, а викладені у оскаржуваному рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою СФГ Берегиня на рішення Компанїівського районного суду Кіровоградської області від 06 травня 2021 року ; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю. Наполягає на тому, що не бажає мати орендних відносин з відповідачем, а зареєстроване право оренди та використання скаржником земельної ділянки порушує право власності позивача. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей. Вважає, що саме обраний позивачем спосіб захисту забезпечить реальне відновлення порушеного права власника землі (а.с. 94).

19 липня 2021 року закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду в апеляційному суді на 14 вересня 2021 року, про що постановлено відповідну ухвалу.

У поданій до суду апеляційної інстанції відповіді на відзив СФГ Берегиня пітримало свою правову позицію по суті спору, що була викладена у відзиві на позов та в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції (а.с. 100-103).

У зв`язку з перебуванням члена колегії з розгляду даної справи судді Дуковського О.Л. у відпустці, призначене на 14 вересня 2021 року засідання апеляційного суду у даній справі не відбулося. Судовий розгляд справи за апеляційною скаргою СФГ Берегиня призначено на 27 вересня 2021 року.

У відповідності до вимог процесуального закону учасники справи повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 111-112, 115-116).

Ухвалою від 27 вересня 2021 року апеляційним судом продовжено строк розгляду справи за апеляційною скаргою на п`ятнадцять днів.

У судовому засіданні 27 вересня 2021 року представник скаржника просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції. Представник позивача наполягав на відмові у задоволенні апеляційної скарги.

Представник Компаніївської селищної ради Кіровоградської області участі у засіданні суду апеляційної інстанції не брав, що не є перешкодою для апеляційного розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступного.

Обставини справи, встановлені судами

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2020 року у цивільній справі № 391/494/20 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Компаніївської селищної ради Кіровоградської області про скасування права комунальної вланості та визнання права власності на майно у порядку спадкування позов задоволено повністю; скасовано (припинено) право комунальної власності Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (її правонаступника) - Компаніївської селищної ради на земельну ділянку площею 5,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219, розташовану на території Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області; встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 5,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219, розташовану на території Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7-12).

Зі змісту зазначеного рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області вбачається, що ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 5,37 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-КР № 026178, виданого Компаніївською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 27 березня 2002 року. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до заповіту від 25 липня 1986 року спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є ОСОБА_3 . Остання прийняла спадщину, оскільки проживала (без реєстрації) разом зі спадкодавцем та доглядала за ним у період з грудня 1997 року по день його смерті, провела його поховання, розпорядилася особистими речами, речами домашньої обстановки та вжитку, зберігала домашній архів та правовстановлюючий документ на земельну ділянку, а в кінці 1998 року виїхала з села Вишнівка Компаніївського району Кіровоградської області, де проживав та був зареєстрований померлий. У зв`язку з реєстрацією шлюбу 09 липня 2007 року ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_4 .

За інформацією з Витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) за № 61525349 від 03 вересня 2020 року після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася та свідоцтва на спадщину не видавалися. Постановою державного нотаріуса Компаніївської державної нотаріальної контори від 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, в зв`язку з тим, що право власності на спадкове майно - земельну ділянку, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219 належить Першотравенській сільській раді Компаніївського району Кіровоградської області на підставі рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2006 року. Відповідно до зазначеного рішення місцевого суду визнано відумерлою спадщину ОСОБА_2 та передано у власність територіальній громаді села Першотравенка Компаніївського району Кіровоградської області земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 5,37 га, розташовану на території Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області; 13 грудня 2012 року сільською радою отримано акт на право власності на земельну ділянку; до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено інформацію про право власності на земельну ділянку Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Відповідно до відмітки суду на тексті останньої сторінки копії рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2020 року у справі № 391/494/20, судове рішення набрало законної сили 15 січня 2021 року.

21 січня 2021 року на підставі рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2020 року № 391/494/20 здійснено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219.

Разом з тим, позивачу стало відомо про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на строк до 25 березня 2023 року права оренди СФГ Берегиня на належну їй земельну ділянку, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219, відповідно до договору оренди б/н від 25 березня 2013 року, укладеного на підставі рішення Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 25 грудня 2012 року № 136 між сільською радою та відповідачем (а.с. 13-16).

У звязку з викладеним, ОСОБА_1 направила відповідачу лист-повідомлення від 27 січян 2021 року, в якому повідомила про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку, яка перебуває в оренді СФГ Берегиня , та виразила намір достроково припинити дію відповідного договору оренди шляхом його розірвання, надавши для підписання Орендарю відповідну додаткову угоду (а.с. 17).

Листом від 11 лютого 2021 року відповідач повідомив, що договір оренди діє до 25 березня 2023 року та запропонував продовжити оренду земельної ділянки на більш вигідних умовах (а.с. 18, 40-43).

Оскільки належна ОСОБА_1 земельна ділянка фактично перебуває у користуванні СФГ Берегиня , чим порушуються права власника на користування та розпорядження своїм майном, позивач звернулась до суду з позовом у даній справі.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як унормовано у ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведених норм право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Таким чином, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами (постанова Верховного Суду у справі № 926/2189/17 від 12 квітня 2018 року).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що на підставі судового рішення від 11 грудня 2020 року у справі № 391/494/20, що набрало законної сили, право власності на земельну ділянку визнано за ОСОБА_1 . Оскільки позивач у встановленому законом порядку зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, а, отже, набула щодо нього всіх правомочностей власника, фактичне користування земельною ділянкою відповідачем порушує права позивача як власника земельної ділянки. Зазначене, за висновком суду, є підставою для задоволення пред`явленого у справі негаторного позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції виходив з преюдиційної природи факту прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановленого судом у рішенні від 11 грудня 2020 року у справі № 391/494/20.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України від 16 січня 2003 року, цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Стаття 525 ЦК УРСР (тут і надалі - у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) передбачала, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у ст. 21

цього Кодексу.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За вимогами ст. 549 ЦК УРСР, спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом

шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, виходячи зі встановлених у судовому рішенні, що набрало законної сили фактів щодо позивача у даній справі, ОСОБА_1 , прийнявши спадщину шляхом фактичного заволодіння спадковим майном , є володільцем (власником) спірної земельної ділянки з дня відкриття спадщини, тобто з 17 травня 1998 року.

Також судом першої інстанції у справі № 391/494/20 було встановлено, зокрема, що рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2006 року визнано відумерлою спадщину ОСОБА_2 та передано у власність територіальній громаді села Першотравенка Компаніївського району Кіровоградської області земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 5,37 га, розташовану на території Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області. Вказуючи на доводи ОСОБА_1 , яка вважала, що при вирішенні питання щодо визнання спадщини відумерлою не було з`ясовано обставини щодо наявності спадкоємців, та водночас встановлюючи, що після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася та свідоцтва на спадщину не видавались, суд у справі № 391/494/20 не надав правового значення тому, що судове рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2006 року у встановленому процесуальним законом порядку скасоване чи змінене не було та є таким, що набрало законної сили. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, про застосування положень, які регулюють відумерлість спадщини, в той час коли норми матеріального закону застосовуються ті, які чинні на час відкриття спадщини.

У контексті викладеного, суду першої інстанцій у даній справі не зважено на те, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Так, у даній справі судом першої інстанції також не було враховано, що судове рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2006 року набрало законної сили, а, отже, є підставою для виникнення відповідних цивільних прав та обов`язків, та що саме на підставі зазначеного рішення суду Першотравенською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області було отримано акт на право власності на земельну ділянку, а також 30 грудня 2012 року здійснено державну реєстрацію земельної ділянки та 14 березня 2013 року - державну реєстрацію права власності органу місцевого самоврядування на спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанції у даній справі не звернув уваги також на те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Між тим, фактичних обставин, за яких правовстановлюючий документ спадкодавця на спірну земельну ділянку (Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-КР № 026178) , що як зазначено судом , зберігався у позивача, містив кадастровий номер земельної ділянки та був виданий 27 березня 2002 року, тобто після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судовому рішенні у справі №391/494/20 наведено не було. Не встановлені вказані обставини і у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Колегією суддів враховується, що з наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 січня 2021 року вбачається, що 30 грудня 2012 року Компаніївською районною державною адміністрацією була здійснена державна реєстрація земельної ділянки, кадастровий номер 3522884300:02:000:0219; 25 березня 2013 року на підставі рішення Першотравенської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 25 грудня 2012 року № 136 та договору оренди землі від 25 березня 2013 року, укладеного між Першотравенською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області як Орендодавецм та СФГ Берегиня як Орендарем, здійснено державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки на строк до 25 березня 2023 року (а.с. 13-16).

Однак, встановлюючи обставини та підстави реєстрації за сільською радою права власності на спірну земельну ділянку та з цією метою досліджуючи інформацію щодо земельної ділянки, яка містилась у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, станом на дату ухвалення рішення у справі №391/494/20 фактичні обставини перебування спірного об`єкта нерухомості в оренді СФГ Берегиня судом не з`ясовані, хоча фактично існували з 25 березня 2013 року, а інформація про державну реєстрацію права оренди господарства була внесена до відповідного розділу Реєстру.

Відтак, СФГ Берегиня до участі у судовому розгляді справи №391/494/20 залучене не було, зокрема у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, хоча судове рішення від 11 грудня 2020 року, яким скасовано (припинено) право комунальної власності та визнано право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_5 , беззаперечно впливає на права та обов`язки господарства як Орендаря земельної ділянки.

Процесуальні наслідки незалучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору наведені у ст. 54 ЦПК України. Вказаною процесуальною нормою передбачено, що у разі, якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява. У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

Таким чином, у судовому рішенні №391/494/20 вирішено спір про право лише між ОСОБА_1 та Першотравенською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області, правонаступником якої судом вказана Компаніївська селищна рада Кіровоградської області, та не було враховано прав та інтересів СФГ Берегиня , а тому встановлені у цьому судовому рішенні обставини не мають юридичних наслідків у справі за позовом ОСОБА_1 до СФГ Берегиня , тобто у даній справі.

Колегія суддів зауважує, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Оскільки негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним, характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Разом з тим, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги саме на підставі ст. 391 ЦК України , не встановив обставин на підтвердження фактів, зокрема щодо того, чи дії (бездіяльність) відповідача об`єктивно порушують права власника та чи є вони протиправними.

Зокрема, як було зазначено вище, суд першої інстанції не врахував процесуальні наслідки незалучення СФГ Берегиня до участі у справі №391/494/20, а тому дійшов безпідставного та необґрунтованого висновку про недобросовісність дій відповідача, що полягали у користуванні орендованою земельною ділянкою після набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Крім того, необхідно врахувати, що за імперативними вимогами ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з визначенням, наведеним у ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у відповідній редакції, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з положеннями ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , зокрема, право власності на нерухоме майно, право оренди земельної ділянки підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою (ст. 19 Закону у відповідній редакції).

Як вбачається з фактичних обставин справи, на момент укладення договору оренди спірної земельної ділянки Орендодавцем, право власності на об`єкт оренди якого виникло на підставі судового рішення, що набрало законної сили і судами вищих інстанцій не переглядалось та було зареєстроване у визначеному законом порядку, відповідачу передано в тимчасове платне користування об`єкт оренди на підставі відповідного рішення Першотравенської сільської ради, яке незаконним також не визнавалось. Відповідно до вимог закону здійснена державна реєстрація права оренди СФГ Берегиня за договором оренди земельної ділянки.

Колегією суддів зважено на те, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у п. 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, у п.10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, у п. 7.12 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.

Тож, жодних підстав для сумнівів відповідача щодо наявності у органу місцевого самоврядування правомочностей власника земельної ділянки на момент укладення договору оренди не вбачалось.

Апеляційним судом враховано також позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, яка полягає утому, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (постанова від 02 липня 2019 року у справі № 48/340).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (п. 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

На момент вирішення даного спору, укладений між Першотравенською сільською радою та СФГ Берегиня договір оренди земельної ділянки в судовому порядку недійсним не визнано. Хоча, володільцем спірного майна позивач стала з часу прийняття спадщини, здійснивши фактичний вступ в управління та володіння майном спадкодавця, як передбачено положеннями ст. 549 ЦК УРСР.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у контексті констатації відсутності протиправності дій відповідача апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки СФГ Берегиня було отримано в оренду спірну земельну ділянку відповідно до вимог діючого на момент укладення договору законодавства. Доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.

Підсумовуючи викладене, за відсутності протиправного характеру дій відповідача у спірних правовідносинах, виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном, зокрема, у спосіб, визначений позивачем.

Частинами 3, 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 ).

У своїй практиці Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності дотримання учасниками цивільних правовідносин загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Колегією суддів враховано, що ОСОБА_1 , прийнявши у спадщину спірну земельну ділянку ще 17 травня 1998 року, до звернення у серпні 2020 року до державного нотаріуса Компаніївської державної нотаріальної контори з метою одержання свідоцтва про право на спадщину, жодних дій щодо оформлення права власності на нерухоме майно відповідно до вимог закону не вчиняла та повноважень власника фактично не здійснювала.

Оскільки пред`явлення позову у даній справі свідчить про фактичний намір позивача позбавити відповідача права оренди земельної ділянки, набутого останнім на законних підставах, зазначене не може вважатися поведінкою, яка відповідає принципу добросовісності цивільних відносин.

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого та безпідставного висновку про задоволення позову у даній справі.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити також наступне.

Позивач у даній справі просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом задоволення судом основної вимоги - про припинення права оренди СФГ Берегиня та похідної від неї вимоги - про повернення земельної ділянки. Однак, позивач як власник земельної ділянки, вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, виходячи не тільки з неправомірності такого використання відповідачем у мотивах негаторного позову, а зважаючи також на дійсний зміст правовідносин, які склалися між сторонами у зв`язку з фактичним використанням відповідачем земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції. Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 цього Закону у редакції, чинній із 16 січня 2020 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Як стверджували сторони у ході судового розгляду даної справи, належна позивачу земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача на підставі договору оренди, укладеного між СФГ Берегиня та колишнім власником - Першотравенською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області.

Зважаючи на зміст фактичних правовідносин сторін, вирішуючи спір у даній справі суд першої інстанції мав з`ясувати наявність або ж відсутність підстав для припинення договору оренди спірної земельної ділянки, виходячи з вимог закону, що регулює відповідні правовідносини.

Так, Законом України Про оренду землі унормовано, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст.ст. 1, 6 цього Закону).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 31 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі, договір оренди землі припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Виходячи з викладеного, висновок суду першої інстанції про те, що договір оренди земельної ділянки, стороною якого є Першотравенська сільська рада, яка припинила свою діяльність і увійшла до складу Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, за своєю суттю втратив юридичну силу , є неспроможним. Так, по-перше, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, взагалі не оперують таким поняттям як втрата юридичної сили договором, по-друге, спеціальний закон, що регулює правовідносини у сфері оренди землі не передбачає такої підстави припинення договору оренди як припинення юридичної особи - Орендодавця. При цьому, відсутність підстав для матеріального правонаступництва Компаніївською селищною радою Кіровоградської області прав та обов`язків Першотравенської сільської ради судом першої інстанції встановлено не було.

Разом з тим, положеннями ст. 31 Закону України Про оренду землі не передбачено і такої підстави припинення договору оренди як судове рішення про скасування державної реєстрації права оренди або ж, як зазначено у позові,- припинення права оренди, а тому наявність відповідного судового рішення не впливає на чинність договору оренди , оскільки є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, яка вчиняється на підставі такого рішення.

Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до положень ст. 148-1 ЗК України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному ст. 148-1 ЗК України (ч. 5 ст. 31 Закону України Про оренду землі ).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов у даній справі, не звернув уваги на те, що однією із обов`язкових умов застосування такого способу захисту як пред`явлення негаторного позову, має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, з огляду на вищевказану норму права. Враховуючі те, що сторона позивача обґрунтовувала вимоги і заявляла свої права на земельну ділянку саме з часу визнання права власності за судовим рішенням, реєстрації права власності. Вимоги не стосувалися оспорювання правочину, укладеного без врахування прав особи, володільця спірного майна.

Таким чином, за встановлених фактичних правовідносин , що склались між сторонами, позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, що не відповідає спірним правовідносинам, адже у даному випадку власник здійснює захист зобов`язально-правовими засобами. Зазначенеє окремою підставою для відмови у позові.

Однак, судом першої інстанції зазначеного безпідставно враховано не було.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

У зв`язку з тим, що рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 травня 2021 року не відповідає критеріям законності та обґрунтованості судового рішення, у відповідності до приписів ст. 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 368 , 374 , 376 , 381 , 382 , 383 , 384 ЦПК України , Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Берегиня задовольнити.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 травня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Селянського (фермерського) господарства Берегиня витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1362,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Дуковський

О. Л. Карпенко

\