Рішення

від 03.11.2021 по справі 321/1314/21

МИХАЙЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 321/1314/21

Провадження № 2/321/455/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.11.2021 року

Михайлівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Машкіної Н.В.,

при секретарі - Бородіної І.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Ганюкова В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

14.09.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, мотивуючи свої позовні вимоги наступним.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2020 року позовна заява ОСОБА_2 до нього про визнання договору встановлення емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки була задоволена, було визнано договір встановлення емфітевзису від 31 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - недійсним, зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3100 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0030, земельну ділянку площею 6,2804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0001. Вказане рішення суду позивачем було виконано, земельну ділянку повернуто. Проте, договір емфітевзису від 31.12.2011 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: відповідно до договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) власник передала йому земельні ділянки з кадастровим номером 2323355100:32:014:0001 площею 6,2804 га та 0,3100 га з кадастровим номером 23233551100:32:025:0030, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташованих на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, право володіння та цільового користування цією земельної ділянки строком на 60 років, а позивач прийняв зазначені земельні ділянки та сплатив за користування ними обумовлену в договорі суму у розмірі 84 409 грн. , що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 щодо отримання зазначеної суми та відсутності до нього претензій фінансового характеру.

Згідно рішення Михайлівського районного суду від 03.03.2020 року позивач набула права власності на спірні земельні ділянки в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з чим відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України до неї перейшли всі права і обов`язки померлого власника земельних ділянок. В результаті визнання недійсним договору про встановлення емфітевзісу від 31.12.2011 року за позовом ОСОБА_2 , вона зобов`язана повернути отримані спадкодавицею ОСОБА_3 кошти за передачу емфітевтичного права, як майно набуте без достатньої правової підстави відповідно до ст. 1212 ЦК України. Так, з моменту ухвалення судового рішення суду, тобто з 01.12.2020 року по 31.12.2071 року, вказана сума складає 72 21 7 грн. 08 коп. (84409 грн. - 12 19 грн. (плата за фактичне користування позивачем земельними ділянками) з додатковою компенсацією інфляційних сум в розмірі 106.4% або 768 грн. 39 коп. (72217,08грн. х 106,4%) та 3% річних в розмірі 1602 грн. 62 коп. (72217,08 грн. х 3% : 365 днів х 270 днів)., що разом складає 74 588 грн.09 коп.

У зв`язку з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 74 588 грн. 09 коп., в тому числі 72 217 грн. 08 коп. - безпідставно збережених коштів, 768 грн. 39 коп. - інфляційних коштів, 1602 грн. 62 коп. - 3% річних.

Розгляд цивільної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Клопотань будь-якої із сторін про інше не надійшло.

Відповідачем у визначений судом строк подано відзив на позовну заяву, в якому викладені такі заперечення проти позову.

Після набуття права власності на спірні земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом, відповідачу стало відомо, що вони знаходились в користуванні позивача - ОСОБА_1 на підставі договору про встановлення емфітевзису від 31 грудня 2011 року. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 06.11.2020 року за її позовом вказаний договір визнано недійсним та зобов`язано повернути їй земельні ділянки. Враховуючи, що спадкодавиця ОСОБА_3 не мала боргових зобов`язань перед позивачем ОСОБА_1 , вказаний обов`язок не перейшов до спадкоємиці померлої - ОСОБА_2 . Крім того, посилання позивача на ст.1212 ЦК України є безпідставним, оскільки ОСОБА_2 не була стороною при укладені договору встановлення емфітевзису від 31.12.2011 року і плату за передачу емфітевтичного права не отримувала та не зберігала. За таких обставин, в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі, за необґрунтованістю.

Позивачем ОСОБА_1 надано відповідь на відзив, у якому він вказав, що ОСОБА_2 є спадкоємицею усіх прав та обов`язків після померлої ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 добре обізнана, що земельна ділянка була передана йому в користування на строк до 31.12.2071 року з оплатою за весь строк дії договору в розмірі 84409 грн., що підтверджено нота ріально завіреним договором від 31.12.2011 року. Таким чином, саме ОСОБА_2 в силу ст. 1212 ЦПК України, як спадкоємиця усіх прав та обов`язків ОСОБА_3 , зобов`язана повернути йому частину зі сплачених наперед коштів по визнаному недійсним правочину в розмірі 72217 грн. 08 коп. з 01.12.2020 року до 31.12.2071 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 на задоволенні позовних вимог наполягав, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні до початку судового розгляду позивач підтвердив, що ним подано всі докази, на які він посилається на обґрунтування позовних вимог.

В ході судового розгляду справи встановлено, що рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 03.03.2020 року, яке набрало законної сили 03.04.2020 року позов ОСОБА_2 до Михайлівської об`єднаної територіальної громади Михайлівського району Запорізької області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом був задоволений, визнано за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, зокрема земельну ділянку, кадастровий номер 2323355100:32:025:0030, площею - 0,3100 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Михайлівської селищної ради, Михайлівського району, Запорізької області, земельну ділянку, кадастровий номер 2323355100:32:014:0001, площею 6,2804 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Михайлівської селищної ради, Михайлівського району, Запорізької області.

Вказаним рішенням становлено і відповідно до положень ч.4 ст. 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її єдиним спадкоємцем за заповітом, яка прийняла спадщину є ОСОБА_2 .

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 06.11.2020 року, яке набрало законної сили 27.01.2021 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Михайлівського нотаріального округу Запорізької області Ворожбянова Людмила Миколаївна, про визнання договору емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки, було задоволено. Визнано договір встановлення емфітевзису, укладений 31 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 недійсним. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,3100 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0030; земельну ділянку, площею 6,2804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0001.

Вказаним рішенням становлено і відповідно до положень ч.4 ст. 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню, що договір встановлення емфітевзису від 31 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений і підставою визнання його недійсним була відсутність державної реєстрації, яка передбачалася чинним на той час законодавством.

Згідно копії договору встановлення емфітевзису від 31.12.2011 року, посвідченого Ворожбяновою Л.М., приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області та зареєстрованого в реєстрі за № 2396, ОСОБА_3 - власник земельних ділянок та ОСОБА_1 - емфітевт, уклали договір встановлення емфітевзису про таке: власник земельних ділянок сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування цими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження ними. Предметом договору є земельна ділянка площею 6,2804 гектарів, розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, за межами населеного пункту, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 2323355 100:32:014:0001; земельна ділянка площею 0,3100 (гектарів, розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, за межами населеного пункту, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 2323335100:32:025:0030 (а.с.12-13). Згідно Розділу 2 договору передача емфітевтичного права відбувається за 84409 грн, які власник отримав до підписання цього договору у повній сумі. Своїм підписом власник підтвердив факт повного розрахунку за цим договором і відсутність до емфітевта будь-яких претензій фінансового характеру. Сторони домовилися, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 60 (шістдесят) років. Згідно п. 5.1 Заміна власника земельних ділянок не впливає на долю встановленого емфітевзису.

Відповідно до ст. 102-1 ЗК України , право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України .

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Частиною першою статті 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Згідно зі статтею 410 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ст. ст. 1216-1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

В судовому засіданні встановлено, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 договір встановлення емфітевзису 31 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_1 діяв. До підписання договору ОСОБА_3 отримала плату за передачу емфітевтичного права в розмірі 84409 грн. Розмір плати, її форма - одноразова плата, порядок виплати - до підписання договору, були погоджені сторонами договору. Оскільки договір встановлення емфітевзису від 31 грудня 2011 року був визнаний недійсним після смерті ОСОБА_3 , то суд вважає, що за життя у останньої не було обов`язку повернення позивачу грошових коштів сплачених ним за передачу емфітевтичного права, а відповідно вказаний обов`язок не перейшов до відповідача в порядку спадкування відповідно до вимог ст.ст. 1216-1218 ЦК України. Про відсутність у ОСОБА_3 на день смерті обов`язку повернути позивачу грошові кошти за передачу емфітевтичного права також свідчить той факт, що позивач не мав бідь-яких вимог до неї і не пред`являв їх до спадкоємців ані протягом шести місяців після відкриття спадщини, ані пізніше. Підставою звернення позивача до відповідача з вимогою повернути плату за передачу емфітевтичного права стали інші правовідносини між ними, а саме: набуття відповідачем права власності на земельні ділянки та визнання договору встановлення емфітевзису від 31 грудня 2011 року недійсним.

При цьому, суд вважає, що відсутні підстави стягнення з відповідача грошових коштів, отриманих ОСОБА_3 за договором встановлення емфітевзису від 31 грудня 2011 року, оскільки згідно вимог ст. ст. 216, 1212 ЦК України чинним законодавством таких обов`язок покладено на особу, яка набула майно або зберегла майно у себе за рахунок іншої особи (потерпілого), коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Так, ОСОБА_2 не являється такою особою, оскільки вона не була стороною при укладені договору встановлення емфітевзису від 31.12.2011 року і не отримувала плати за передачу емфітевтичного права, а також доказів того, що вона зберігає вказані грошові кошти в судовому засіданні не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, а також компенсацію інфляційних сум та 3% річних, які є похідними, про слід відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 79-81 , 83 , 89 , 263-265 , 267 ЦПК України , -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - відмовити.

Дата складання повного судового рішення - 08.11. 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду через Михайлівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Михайлівського районного суду

Запорізької області Н.В. Машкіна