Постанова

від 21.06.2010 по справі 2-а-2266/10/0270

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

21 червня 2010 р.           Справа № 2-а-2266/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Гонтарука Віктора Миколайовича,

при секретарі судового засідання: Зелінській Ірині Василівні  

за участю представників сторін:

позивача: Мельник Т.І.

відповідача: Мисюри В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів   

до:   селянського (фермерського) господарства "Прогрес"  

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ :            

До Вінницького окружного адміністративного суду заявлено позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до  селянського (фермерського) господарства "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем, всупереч вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не забезпечено встановленого нормативу  1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, та не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 9553,57 грн. За порушення вимог даного Закону відповідачеві нараховано пеню в сумі 137,76 грн.

Оскільки підприємством кошти в добровільному порядку не сплачено, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до суду із зазначеними вимогами.

Ухвалою суду від 03.06.2010 року провадження по справі відкрито.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити. Заявлені вимоги мотивувала обставинами, наведеними в адміністративному позові та доданих до нього матеріалах.

Представник відповідача з вимогами позову не погодилась, оскільки вважає, що підприємством вчинені всі передбачені законодавством дії по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме створено та виділено робочі місця, надано місцевому центру зайнятості інформацію щодо їх створення та подано звітність до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Враховуючи вказане, у селянського (фермерського) господарства "Прогрес" немає законних підстав для сплати адміністративно-господарських санкцій, а у Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно  - для нарахування пені та стягнення заборгованості.

На підставі вищевикладеного просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши адміністративну справу у відкритому судовому засіданні, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно ст.  19  Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі –Закон) для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,  організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи,  які  використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів  менша,  ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої  річної  заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій  інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування  інваліда  і  не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідачем подано до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007 року, в якому ним зазначено: середньооблікову кількість штатних працівників на підприємстві в 2009 році - 56 осіб; середньооблікову кількість штатних працівників, яким  відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 535 тис. грн.; середньорічну заробітну плату штатного працівника - 9553,57 грн.; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - 2 особи.

Таким чином, як вбачається з поданого до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіту, відповідачем не забезпечено встановленого нормативу 1-го робочого місця для працевлаштування інвалідів, і як наслідок, самостійно розраховано та відображено в Звіті суму адміністративно-господарських санкцій, які підлягають сплаті до Фонду, в розмірі 9553,57 грн.

Частиною 4 статті 20 Закону, зокрема, встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в  якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. З урахуванням вищенаведеної норми відповідачеві нараховано пеню в розмірі 137,76 грн.

Однак відповідач заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені на загальну суму 9691,33 грн. не сплатив, що стало підставою звернення Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до суду з вимогою про примусове стягнення коштів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 18 Закону передбачено, що  забезпечення  прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з тим, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пункт 4 підпункт 3 Положення “Про Фонд соціального захисту інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. №1434 передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює  контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських  санкцій і пені.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов‘язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов‘язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. З ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що підприємство повинне виділити і створити робочі місця для інвалідів та повідомити державну службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця. А державна служба зайнятості направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з врахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК та професійних навичок.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач подавав звітність до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів та  вживав заходів для організації працевлаштування інвалідів шляхом надання інформації в місцевий центр зайнятості щодо потреби в працівниках з обмеженими фізичними можливостями, що підтверджується листом Козятинського міськрайонного центру зайнятості  №06-16/424 від 17.05.2010 року, яким останній повідомив Фонд соціального захисту інвалідів про те, що селянське (фермерське) господарство "Прогрес" в 2009 році надавало центру зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів, приймало участь у семінарі по розгляду питання працевлаштування інвалідів.

Окрім того, представником відповідача в обгрунтування своїх заперечень в судовому засіданні надано копію наказу підприємства №19-А від 30.03.2009 року "Про працевлаштування інвалідів другої-третьої групи", згідно якого створено місця для працевлаштування інвалідів другої-третьої групи на посаду токаря, сторожа та скотаря. Кількість створених підприємством робочих місць для працевлаштування інвалідів перевищує зазначений в ч.1 ст.19 Закону норматив. Разом з тим, як вбачається зі Звіту підприємства за 2009 рік, один інвалід був працевлаштований відповідачем.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством дії  по виділенню та створенню робочих місць, а також повідомлено про  це місцевий центр зайнятості. Однак інваліди самостійно з питань працевлаштування на підприємство не звертались, місцевий центр зайнятості зазначену категорію населення до СФГ "Прогрес" не направляв.

За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем повністю виконано вимоги ч. 3 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, при цьому ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень.

Елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність  причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Однак, суд не вбачає в діях роботодавця складу правопорушення, за яке застосовується юридична відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ч.1 цієї статті Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В силу ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги  та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює  докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

За сукупністю наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому в позові слід відмовити.  

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позовних вимог Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо стягнення з селянського (фермерського) господарства "Прогрес" (22165, с. Збараж, Козятинський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 03732034, банківські реквізити: р/р 2600114430, "Райффайзен банк Аваль", МФО 302247) адміністративно-господарських санкцій в розмірі 9553,57 грн. (дев"ять тисяч п"ятсот п"ятдесят три гривні п"ятдесят сім копійок) та пені в розмірі 137,76 грн. (сто тридцять сім гривень сімдесят шість копійок) відмовити.  

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється  з  дня  отримання  нею  копії  постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено:   25.06.10  

Суддя                                                               Гонтарук Віктор Миколайович

21.06.2010