Вирок

від 08.11.2021 по справі 590/824/21

ЯМПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 590/824/21

Провадження № 1-кп/590/182/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року смт. Ямпіль

Ямпільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі Ямпільського районного суду Сумської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021205570000438 від 23.07.2021 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ічня, Чернігівської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, має на утриманні одну дитину, працюючого директором ТОВ «Вудлайн Плюс», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , згідно ст.89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.175 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора: ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_3 ,

потерпілого: ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудлайн Плюс» і згідно наказу №06/07-к від 06.07.2020, виконує обов`язки директора ТОВ «Вудлайн Плюс» (ідентифікаційний код юридичної особи: 40387240, місцезнаходження юридично: особи: 44226, Сумська область, Ямпільський район, смт Свеса, вул. Грушевського, буд. 27, кв. 24, код КВЕД: 16.10 - Лісопильне та стругальне виробництво (основний)).

Відповідно до п.6.5 Статуту ТОВ «Вудлайн Плюс», виконавчим органом Товариства є Директор.

Відповідно до п.6.6 Статуту ТОВ «Вудлайн Плюс» Директор здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства і несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього завдань, розподіляє обов`язки керівниками структурних підрозділів і визначає їх повноваження у розв`язанні завдань діяльності Товариства; призначає на посади працівників Товариства, його філій та представництв, інших підрозділів, переводить на іншу роботу, накладає стягнення, а також звільняє з роботи, укладає трудові договори (контракти) з працівниками.

Таким чином ОСОБА_3 виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, та, відповідно до примітки 1 статті 364 та ч ст. 18 КК України він є службовою особою.

Відповідно наказу №27-0000000054 від 23.07.2018 виданий ТОВ «Вудлайн Плюс», ОСОБА_5 було прийнято на роботу на посаду підсобного працівника, на якій він працював до 08.10.2020, після чого був звільнений з Товариства на підставі наказу №12-0000000054 від 08.10.2020 а згодою сторін.

Відповідно до ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом.

Враховуючи, що ОСОБА_5 відноситься до вищевказаної категорії робітників, а отже вважається робітником, якому нараховується та виплачується заробітна плата за фактично виконаний обсяг робіт.

Отже, ТОВ «Вудлайн Плюс» в особі директора ОСОБА_3 , будучи роботодавцем, взяв на себе зобов`язання дотримуватись трудового законодавства перед ОСОБА_5 , та діючи умисно, в порушення норм законодавства, що регламентують порядок, систему, форми та строки оплати праці, а саме:

ст.43 Конституції України, якою передбачено, що «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом»;

ч.1 ст.97 Кодексу законів про працю України, у відповідності до якої оплата праці робітників здійснюється погодинною, договірною або іншими системами оплати; оплата може здійснюватися за результатами індивідуальних та колективних робіт;

ч.4 ст.97 КЗпП України, відповідно до якої власник або уповноважений ним орган або фізична особа не має право в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами;

ч.5 ст.97 КЗпП України та ч.3 ст.15 Закону України "Про оплату праці" (в редакції від 21.10.2004 року), які передбачають, що «Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці»;

ч.1 ст.115 КЗпП, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», у відповідності до яких заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органом (а у випадку відсутності таких органів - представниками, обраними та уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, який не перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за яким здійснюється виплата;

ст.21 КЗпП, відповідно до якої власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган виступає з однієї сторони трудового договору, та як роботодавець, зобов`язаний забезпечити реалізацію трудових прав робітників, в тому числі права на своєчасне отримання в повному обсязі заробітної плати;

ч.6 ст.24 Закону України «Про оплату праці», яка передбачає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати робітникам не можуть бути поставлені в залежність від проведення інших платежів та їх черговості;

ст.21 Закону України «Про оплату праці», якою визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання;

ст.22 Закону України «Про оплату праці», якою визначено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами;

ч.1 ст.47 КЗпП України, якою визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу;

ч.1 ст.116 КЗпП України, якою визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум;

ч.1 ст.83 КЗпП України, якою визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, ОСОБА_3 , будучи керівником Товариства, умисно порушуючи вимоги зазначених статей Конституції України, Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці», безпідставно не виплатив заробітну плату найманому працівнику - підсобному працівнику ОСОБА_5 за виконану ним роботу з липня 2020 року по 08 жовтня 2020 року на загальну суму 8855 грн 87 коп., тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 175 КК України

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному проступку визнав та надав суду чіткі та послідовні покази з цього приводу, пояснивши, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 з 06.07.2020 та по теперішній час виконує обов`язки директора ТОВ «Вудлайн Плюс». Він виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції та є службовою особою. Відповідно наказу №27-0000000054 від 23.07.2018, виданого ТОВ «Вудлайн Плюс», ОСОБА_5 прийнятий на роботу на посаду підсобного працівника, де працював до 08.10.2020, після чого був звільнений з Товариства на підставі наказу №12-0000000054 від 08.10.2020 за згодою сторін. Але він, ОСОБА_3 , будучи керівником Товариства, не виплатив заробітну плату найманому працівнику підсобному працівнику ОСОБА_3 за виконану ним роботу з липня 2020 року по 08.10.2020 року на загальну суму 8855,87 грн. Вказав, що на даний час заборгованість по заробітній платі потерпілому виплачена у повному обсязі. У вчиненому щиро розкаявся. Зазначав, що заборгованість виникла у зв`язку із фінансовими труднощами, які виникли на підприємстві на тлі пандемії короновірусної хвороби. Просив суворо не карати.

Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав подану заяву про відмову від цивільного позову, оскільки на даний час заборгованість по заробітній платі виплачена в повному обсязі, а саме на суму 8855,87 грн. Претензій до обвинуваченого ні матеріального ні морального характеру не має.

Заслухавши пояснення обвинуваченого, з`ясувавши думку учасників судового провадження, за згодою обвинуваченого суд відповідно до ч.3 ст.26 та ч.3 ст.349 КПК України визнав за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим змісту цих обставин за відсутності сумнівів у добровільності його позиції, роз`яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.

Дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.175 КК України, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і доведена повністю поза розумним сумнівом. У суду не має сумнівів щодо об`єктивності та правдивості показань обвинуваченого.

За таких обставин, суд вважає, що дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч.1 ст.175 КК України, що виразились у безпідставній невиплаті заробітної плати більш як за один місяць громадянам, вчинена умисно керівником підприємства.

Згідно ст.337КПК України суд діє в межах висунутого обвинувачення.

Згідно з п.3 ч.1 ст.65КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 у відповідності до положень ст.12 КК України вчинив кримінальний проступок, у вчиненому розкаявся, відповідно до ст.89 КК України раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину, заборгованість по заробітній платі виплатив у повному обсязі.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 згідно ст.66 КК України є щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява №10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Відповідно до п.1 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №7від 24.10.2003року «Пропрактику призначеннясудами кримінальногопокарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. При цьому суд також враховує, що відповідно до ст.50КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів.

При розгляді даного кримінального провадження суд керувався принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно ст.6 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, враховуючи думку потерпілого, який подав заяву в якій зазначив, що заборгованість по заробітній платі виплачена повністю, від цивільного позову відмовився повністю, обставин, які пом`якшують покарання, а саме: щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку та відсутність обтяжуючих його покарання обставин, враховуючи роз`яснення, надані в п.2, п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без ізоляції його від суспільства, а покаранням, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів буде з застосуванням ст.69 КК України,призначивши основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст.175 КК України у виді штрафу без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій та займатися вказаною діяльністю, оскільки наявні декілька обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину із урахуванням особи винного призначене покарання, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Речові докази відсутні.

Судові витрати відсутні.

Запобіжний захід під час досудового розслідування відносно ОСОБА_3 не обирався.

Потерпілим ОСОБА_5 , до початку судового розгляду було заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення в розмірі 8855,87 грн.

За змістом ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Частиною 5 ст.128КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуальногокодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

05.10.2021 року ОСОБА_5 , що заявив цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення в розмірі 8855,87 грн, на адресу суду надіслав заяву, в якій зазначив, що на даний час між позивачем та ОСОБА_3 врегульовані питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, претензій до обвинуваченого не має. Подану заяву потерпілий підтрмав і в судовому засіданні.

Оскільки потерпілий ОСОБА_5 , відмовився від цивільного позову до обвинуваченого ОСОБА_3 і відмова прийнята судом, провадження в частині розгляду цивільного позову потерпілого слід закрити на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374, 468, 469, 473-475 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.175 КК України та призначити покарання із застосуванням ч.1 ст.69КК України нижче від найнижчої межі встановленої в санкції статті (санкції частини статті) ч.1ст.175КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) грн. без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій та займатися вказаною діяльністю.

Прийняти відмову потерпілого ОСОБА_5 , від цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення в розмірі 8855,87 грн (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять грн 87 коп.).

Провадження в частині розгляду цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 до відповідача (обвинуваченого) ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення в розмірі 8855,87 грн (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять грн 87 коп.), закрити.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Ямпільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з моменту його проголошення

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя : ОСОБА_1