Постанова

від 05.10.2021 по справі 910/9193/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2021 р. Справа№ 910/9193/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Хрипуна О.О.

Полякова Б.М.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 05.10.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 (суддя Морозов С.М., повний текст рішення складено та підписано 25.06.2021)

за позовом Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

до 1. Національної академії наук України

2. Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Поліщук Вікторії Миколаївни

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ"

про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії наук України (далі - відповідач-1), Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Поліщук Вікторії Миколаївни (далі - відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" (далі - відповідач-3) про:

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.09.2019 №48872293 на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:123:0014, площею 7,7245 га, що знаходиться за адресою вул. Академіка Лебедєва у Голосіївському районі м. Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923217580000 за відповідачем-1;

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.10.2019 №48950385 на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Академіка Лебедєва у Голосіївському районі м. Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923217580000 за відповідачем-3;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що законодавством передбачений певний порядок отримання земельних ділянок державної власності та реєстрації прав на них для користування, який був порушений Національною академією наук України.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме: Земельного кодексу України, Закону України Про державну реєстраціє речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , а отже підлягає скасуванню відповідно до статті 277 ГПК України.

03.08.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Поляков Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 клопотання Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 задоволено. Поновлено Виконавчому органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.10.2021.

02.09.2021 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 без змін.

У своєму відзиві відповідач-1 зазначає, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень та об`єктивному дослідженні доказів наданих сторонами у справі.

15.09.2021 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 без змін.

В судовому засіданні 05.10.2021 представник позивач підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 05.10.2021 представник відповідача-1, -3 заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просили відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 без змін.

Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач-2 про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника відповідача-2.

В судовому засіданні 05.10.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, -3, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, на підставі рішення від 29.07.1958 №1283 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих Інституту ботаніки АНУРСР (база) видано акт на право користування землею від 03.01.1967, за яким відведено в постійне користування земельну ділянку площею 31,20 га по вул. Заболотного, 148, 152 (за нинішньою назвою) під будівництво інституту та житлового будинку.

19.02.2016 між НАН України та ТОВ "Інтербуд ТМ" укладено договір №10/2, предметом якого є будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями на земельній ділянці по вул. Академіка Лебедєва у Голосіївському районі м. Київ,

Відповідно до пункту 1.2. вищезазначеного договору НАН України зобов`язується надати на час будівництва ТОВ "Інтербуд ТМ" земельну ділянку, необхідну дозвільну документацію на її забудову, здати разом з ТОВ "Інтербуд ТМ" об`єкт в експлуатацію, передати ТОВ "Інтербуд ТМ" функції замовника будівництва, в тому числі але не виключно: отримання дозвільної, виготовлення проектної та виконавчо-технічної документації, будівництва та здачі об`єкта в експлуатацію, оформлення усіх необхідних для цього документів.

Згідно з пунктом 1.3. договору ТОВ "Інтербуд ТМ" зобов`язується за рахунок власних та залучених коштів, власними та/або залученими силами і засобами забезпечити оформлення документації на земельну ділянку, розробку, погодження та експертизу (у разі необхідності) у встановленому порядку проектної документації на будівництво об`єкта; отримати дозвільну та виконавчо-технічну документацію на будівництво об`єкта, здійснити будівництво об`єкта та здати об`єкт в експлуатацію у визначені Договором порядку і строки.

У свою чергу, НАН України зобов`язана сприяти ТОВ "Інтербуд ТМ" у виконанні робіт по об`єкту, надати ТОВ "Інтербуд ТМ" земельну ділянку на період будівництва, передати дозвільну та іншу документацію на право її забудови, передати функції замовника будівництва об`єкта.

23.09.2019 НАН України зверталася до суб`єктів державної реєстрації щодо реєстрації відповідно до норм законодавства України в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Київ, Голосіївський р-н, вул. А. Лебедєва, кадастровий номер 8000000000:79:123:0014, загальною площею 7,7542 га.

26.09.2019 державним реєстратором КП "Реєстраційне бюро" Поліщук В.М. прийнято рішення №48872293 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:123:0014 площею 7,7542 га, що знаходиться за адресою: вул. Академіка Лебедєва у Голосіївському районі м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923217580000 за НАН України.

З метою реалізації договору №10/2 від 19.02.2016 між НАН України та ТОВ "Інтербуд ТМ" укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 (надалі - договір суперфіцію).

Відповідно до п. 1.1. договору суперфіцію Суперфіціар надає, а Суперфіціарій приймає в строкове користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Лебедєва кадастровий номер 8000000000:79:123:0014, цільове призначення: Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, площею - 7,7542 га, що належить Суперфіціару (далі - Земельна ділянка), для реалізації Суперфіціарієм свого права на забудову.

Відповідно до п. 1.3. договору суперфіцію, земельна ділянка не вилучається у Суперфіціара, а Суперфіціарій отримує лише право на користування нею для будівництва, експлуатації та обслуговування Об`єктів нерухомості. Площа та межі Земельної ділянки залишаються без змін.

У зв`язку з цим, 01.10.2019 державним реєстратором КП "Реєстраційне бюро" Поліщук В.М. прийнято рішення №48950385 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:123:0014 площею 7,7542 га, що знаходиться за адресою: вул. Академіка Лебедєва у Голосіївському районі м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923217580000 за ТОВ "Інтербуд ТМ".

Надалі, 18.11.2019 наказом №1469 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва - нового будівництва по вул. А. Лебедєва, у Голосіївському р-ні, кадастровий номер 8000000000:79:123:0014, землекористувачем якої виступає НАН України.

Звернувшись з даним позовом до суду, Виконавчий орган КМР (КМДА) просив визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:123:0014 за НАН України та ТОВ "Інтербуд ТМ", оскільки позивач вважає, що саме КМДА у межах своєї території передає земельні ділянки з земель державної власності, а відтак НАН України не мала права звертатися з заявами про державну реєстрацію права на спірну земельну ділянку.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечував, зазначивши про те, що спірна земельна ділянка передана йому в постійне користування ще в 1967 році, що виключає виключну компетенцію позивача на розпорядження такою земельною ділянкою. Поряд із цим, за положеннями чинного законодавства право на управління та розпорядження наявним у користуванні відповідача-1 нерухомим майном належить саме відповідачу-1. Крім того, неодноразово під час судового розгляду представник відповідача-1 зазначала, що форма власності спірної земельної ділянки змінена не була.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-3 у відзиві зауважив, що спірна земельна ділянка належить відповідачу-1 на праві постійного користування, у зв`язку з чим останній має всі права щодо розпорядження нею. У той же час, позивачем не пред`явлено жодних позовних вимог до відповідача-3 та не зазначено, яким чином відповідач-3 порушив права позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність його порушеного права та охоронюваного законом інтересу оспорюваними в справі рішеннями державного реєстратора про реєстрацію права державної власності на спірну земельну ділянку за НАН України та в подальшому реєстрацією права забудови за суперфіціарієм ТОВ "Інтербуд ТМ", ураховуючи що позивач у справі не є власником спірної земельної ділянки.

Розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності.

Наведена норма узгоджується з пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

За приписами статті 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди.

Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Якщо право постійного користування виникло в суб`єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим Земельним кодексом України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

Згідно з розділом VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Пунктом 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що акт від 03.01.1967 на право постійного користування землею, виданий виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих для Інституту НАН України, є належною підставою для реєстрації права постійного користування землею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:123:0014 у відповідності до чинного на той час законодавства передана у постійне користування Інституту ботаніки НАН України під будівництво інституту та житлового будинку.

Статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону об`єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" до суб`єктів управління об`єктами державної власності відноситься, серед інших, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3-11, 14, 15, 18-38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.

Статтею 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" визначено, що Національна академія наук України (надалі - НАН України та/або Національна академія), здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Одночасно колегія суддів звертає увагу, що частиною 2 статті 7 "Прикінцеві положення" Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти, введені в дію до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово - господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Стаття 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" встановлює, що НАН України: виступає орендодавцем цілісних , майнових комплексів та нерухомого майна, що передано державою у безстрокове користування Національній академії наук України; надає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій; надає дозвіл на продаж майна організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України; здійснює інші повноваження з управління, передбачені законодавством України, щодо об`єктів державної власності, які належать до майнового комплексу Національної академії наук України.

Абзац 2 статті 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" передбачає, що НАН України, національні галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.

Відповідно до абзацу 1 статті 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів національних галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.

Згідно з пункту 2.2. Статуту Національної академії наук України, затвердженого постановою Загальних зборів Національної академії наук України від 14.04.2016 №2 (надалі - Статут), НАН України відповідно до основних завдань: 2.2.18. Здійснює відповідно до законодавства та цього Статуту повноваження з управління об`єктами майнового комплексу НАН України; 2.2.25. Веде будівництво об`єктів наукового, житлового та іншого соціального призначення.

Відповідно до пункту 8.9. Статуту майновий комплекс НАН України складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах НАН України та організацій, віднесених до її відання, і які закріплені державою за НАН України в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Пунктом 8.17. Статуту передбачено, що Президія НАН України, здійснюючи передбачені законом повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пункту 8.10. Статуту НАН України та організації, що перебувають у віданні НАН України, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, будівництва об`єктів наукового та соціального призначення відповідно до цілей їх утворення та в межах цивільної правоздатності.

Отже, вищезазначені приписи чинного законодавства та положення Статуту НАН України передбачають наявність у НАН України повноважень на здійснення управління та розпорядження об`єктами майнового комплексу НАН України, до яких належать, зокрема, земельні ділянки, що перебувають у користуванні Інституту ботаніки НАН України.

У зв`язку з наведеним, системний аналіз норм Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та положень Статуту Національної академії наук України дає підстави для висновку про те, що НАН України законодавчо визначена суб`єктом реалізації прав держави, як власника об`єктів державної власності, які передані в її безстрокове безоплатне користування, тобто виконує функції держави, як власника цих об`єктів, пов`язані з ефективним використанням та розпорядженням ними в межах, визначених законодавством, з метою задоволення суспільних потреб.

Відповідно до пункту 30 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141, до Державного реєстру речових прав вносяться відомості про власника об`єкта нерухомості, а у випадку, якщо власником є держава - повне найменування суб`єкта, що здійснює управління (розпорядженням) нерухомим майном.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державу реєстрації речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації прав підлягає право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, у тому числі право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Згідно з вимогами частини 2 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у разі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, зміни правонабувача речового права, похідного від права власності, строку дії такого речового права, а також зміни обтяжувана, особи, в інтересах якої встановлено обтяження речових прав, чи зміни умов обтяження проводиться державна реєстрація таких змін, при цьому дата та час державної реєстрації речових прав, обтяжень речових прав залишаються незмінними.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачено, що у разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

Враховуючи те, що суб`єктом управління земельними ділянками державної власності, що перебувають у користуванні НАН України та/або підпорядкованих їй установ, підприємств і організацій, є виключно НАН України, то, на переконання колегії суддів, внесення 26.09.2019 під час реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:123:0014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про власника цієї земельної ділянки - Держави, та органом управління - НАН України, здійснено у відповідності до чинного законодавства. Також, виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державу реєстрації речових прав на нерухоме майно", є законодавчо правомірною державна реєстрація 01.10.2019 прав забудови земельної ділянки (суперфіцій) за ТОВ "Інтербуд ТМ" як суперфіціарієм відповідно до укладеного з НАН України правочину.

Більш того, приписи статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачають, що рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із ст. 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судами під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність його порушеного права та охоронюваного законом інтересу оспорюваними в справі рішеннями державного реєстратора про реєстрацію права державної власності на спірну земельну ділянку за НАН України та в подальшому реєстрацію права забудови за суперфіціарієм ТОВ "Інтербуд ТМ", ураховуючи що позивач у справі не є власником спірної земельної ділянки.

Зважаючи на вищевикладене, а також беручи до уваги, що за положеннями Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" усі повноваження власника (тобто держави) щодо управління та розпорядженням земельними ділянками, які перебувають у постійному користування у НАН України та/або у підпорядкованих їй організації, установ, підприємств надано саме НАН України, колегія суддів дійшла до переконання, що в даному випадку виключна компетенція Київської міської державної адміністрації щодо розпорядження землями державної власності на території міста Києва на спірну земельну ділянку не розповсюджується, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на встановлені вище обставини, доводи скаржника, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме: Земельного кодексу України, Закону України Про державну реєстраціє речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , а отже підлягає скасуванню відповідно до статті 277 ГПК України, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/9193/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/9193/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді О.О. Хрипун

Б.М. Поляков