Рішення

від 27.10.2021 по справі 200/2766/21-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2021 р. Справа№200/2766/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління МВС України в Донецькій області (87517, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Італійська, 32, код ЄДРПОУ 08592158), Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області (Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Університетська, 30, код ЄДРПОУ 08671604) про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління МВС України в Донецькій області про стягнення заробітної плати за період з 13.04.2020 по 22.06.2020 року в сумі 8 028,00 грн.; стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 рік в сумі 39 211,20 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року суд відкрив провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

23 березня 2021 року позивач надав уточнену позовну заяву, в якій просив суд: стягнути з відповідача 2 заробітну плату за період з 13.04.2020 року по 22.06.2020 року в сумі 8 028,00 гривень; зобов`язати відповідача 1 нарахувати при звільнені 22.06.2020 року дні невикористаної щорічної відпустки за 2016-2019 роки, у кількості 180 днів; стягнути з відповідача 1 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, в сумі 39 211 гривень 20 копійок; стягнути зі Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) (ЄРДПОУ 08671604) на користь - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 21.06.2018 по 16.04.2020 рік у сумі 44 912.33 гривень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року суд залучив до участі по справі в якості співвідповідача - Слов`янський МВ ГУ МВС України в Донецькій області (Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Університетська, 30).

04 червня 2021 року позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив суд: стягнути зі відповідача 2 заробітну плату за період з 04.03.2020 року по 22.06.2020 року, в сумі 13809,80 гривень; зобов`язати відповідача 1 нарахувати при звільнені 22.06.2020 року дні невикористаної щорічної відпустки за 2016-2019 роки, у кількості 180 днів; стягнути з відповідача 2 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, в сумі 9113 гривень 40 копійок; стягнути з відповідача 2 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 21.06.2018 по 16.04.2020 рік у сумі 44 912,33 гривень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 21 липня 2021 року.

Розпорядженням від 26 липня 2021 року № 176 повторно автоматично розподілено справу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Хохленкова О.В. та визначено нового головуючого суддю по справі Троянову О.В.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання на 26 серпня 2021 року.

09 серпня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача 1 про розгляд справи за відсутності представника.

26 серпня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача 2 про розгляд справи без їх участі.

26 серпня 2021 року судом відкладено підготовче засідання до 08 вересня 2021 року.

08 вересня 2021 року судом відкладено підготовче засідання до 28 вересня 2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 27 жовтня 2021 року.

27 жовтня 2021 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі позивача та його представника.

У судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 22 червня 2020 року згідно наказу № 14 о/с ГУ МВС України в Донецькій області (код 08592158) позивача було звільнено з ОВС,за п. 64 г з посади начальника Миколаївського відділення міліції (м. Миколаївка) Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району). Остаточно його було поновлено на посаді начальника Миколаївського відділення міліції (м. Миколаївка) Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) з 06.11.2015 року, згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2020 року у справі № 805/5019/15-а, наказом Голови ліквідаційної комісії №7 о/с лк ГУ МВС України в Донецькій області від 13.04.2020 року. Згідно наказу №14 о/с лк від 22.06.2020 року його було звільнено з органів внутрішніх справ. Крім цього згідно рішення суду йому були виплачені грошові кошти за час вимушеного прогулу в розмірі 217,84 гривень, за кожен день вимушеного прогулу, із 06.11.2015 року по 13.04.2020 року.Після поновлення його на посаді з 13.04.2020 року, до моменту звільнення 22.06.2020 року, посадові особи Слов`янського МВ ГУ МВС України в Донецькій області здійснювали нарахування та виплату йому грошових кошти згідно відомостей, які зазначені в грошовому атестаті, виданому ГУ МВС України в Донецькій області 1155 гривень за місяць із розрахунку: 733,33 гривень посадовий оклад, 91,67 гривень оклад за спеціальним званням, 330,00 гривень надбавка за вислугу років.Вважає, дії відповідачів, стосовно невиплати йому заробітної плати в повному обсязі в період з 13.04.2020 року по 22.06.2020 рік є грубим порушенням Конституції України, Закону України Про оплату праці , та інших вимог законодавства. Так, згідно Закону України Про оплату праці Державою визначено, що в Україні в період з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року установлено розмір мінімальної заробітної плати 4723 гривень, та мінімальний посадовий оклад 2102 гривень, тому вважає безпідставним та незаконним зменшення йому відповідачем як посадового окладу так і заробітної плати за період з 13 квітня 2020 року до 22 червня 2020 року. Таким чином за період з 13 квітня 2020року по 22 червня 2020 року позивачу не було виплачено заробітну плату, згідно вимог діючого законодавства в сумі 10 626,75 грн. (4723x2+1180) - 2598,75 (1155x2+288,75) = 8 028,00 гривень. Крім того, при винесені ГУ МВС України в Донецькій області наказу № 14 о/с лк від 22.06.2020 року про звільнення його зі служби, в наказі ГУ МВС України в Донецькій області не зазначило дні невикористаної ним відпустки за 2016-2019 роки, в зв`язку із чим Слов`янським MB ГУ МВС України в Донецькій області йому не здійснили нарахування та виплату компенсацію за відпустки, які ним не були використані в 2016 році, 2017 році, 2018 році, та 2019 році. При цьому при поновлені його на посаді 13.04.2020 року позивачем на ім`я Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС в Донецькій області було направлено рапорт про надання чергових відпусток за 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки. Однак йому було надано відпустку лише за 2020 рік, а за період 2016-2019 роки йому чергові відпустки надані не були та його було звільнено без надання компенсації за невикористані за зазначений період відпустки.Стосовно невиплаченої компенсації за невикористані відпустки за період 2016 році, 2019 роки позивач зазначив наступне:Відповідно до ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Таким чином: за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки ним з незалежних від нього обставин не були використані щорічні відпустки, загальною кількості днів: 45 (днів) х 4 (роки) = 180 днів. Враховуючи визначену йому судовими рішеннями середньоденну заробітну плату в сумі 217,84 гривень, ГУ МВС України в Донецькій області повинно було виплатити компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 180 х 217,84 = 39 211 гривень 20 копійок.Аналогічну правову позицію в своєму рішенні від 19.01.2021 року виклав Верховний Суд у справі 160/10875/19 К/9901/13369/20.Враховуючи зазначене вище, при звільнені його з посади начальника Миколаївського відділення міліції (м. Миколаївка) Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району), згідно наказом № 14 о\с лк ГУ МВС України вДонецькій області від 22.06.2020 року, з ним не було проведено повного грошового розрахунку на день звільнення, що є незаконним, та є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.Загальна сума середнього заробітку яка підлягає стягненню на його користь становить 44 912.33 гривень.

Відповідачем 1 через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, вважає вимоги, викладені у позовній заяві, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до Постанови КМУ від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб п. 1 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У зв`язку з цим позивач отримував наступне грошове забезпечення:квітень 2020 (посадовий оклад - 1000 грн., оклад за спеціальне звання (майор) - 125 грн., надбавка за вислугу років (40%) - 450 грн.). Разом - 1575 грн.травень 2020 (посадовий оклад - 1000 грн, оклад за спеціальне звання (майор) - 125 грн., надбавка за вислугу років (40%) - 450 грн.). Разом - 1575 грн.червень 2020 (по 22 червня) (посадовий оклад - 733 грн., 33 коп., оклад за спеціальне звання (майор) - 91 грн. 67 коп., надбавка за вислугу років - (40%) 330 грн.). Разом - 1155 грн., відповідно до довідки Слов`янського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про нараховане та сплачене грошове забезпечення від 01.04.2021 № 5051/205/05-2021. Що стосується невикористаних позивачем чергових відпусток відповідача зазначив, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.Таким чином, законодавчі підстави для виплати ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні чергової відпустки у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках відсутні. Крім того, зазначив, що позивачем порушені строки на звернення до суду.

Відповідачем 2 через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, вважає вимоги, викладені у позовній заяві, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до Постанови КМУ від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб п. 1 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У зв`язку з цим позивач отримував наступне грошове забезпечення: квітень 2020 (посадовий оклад - 1000 грн., оклад за спеціальне звання (майор) - 125 грн., надбавка за вислугу років (40%) - 450 грн.). Разом - 1575 грн. травень 2020 (посадовий оклад - 1000 грн, оклад за спеціальне звання (майор) - 125 грн., надбавка за вислугу років (40%) - 450 грн.). Разом - 1575 грн. червень 2020 (по 22 червня) (посадовий оклад - 733 грн., 33 коп., оклад за спеціальне звання (майор) - 91 грн. 67 коп., надбавка за вислугу років - (40%) 330 грн.). Разом - 1155 грн. Що стосується невикористаних позивачем чергових відпусток відповідача зазначив, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Таким чином, законодавчі підстави для виплати ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні чергової відпустки у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках відсутні.Щодо стягнення середнього заробітку за період затримки то відповідач вважає цю позовну вимогу похідною від перших двох, а оскільки установа на його думку розрахувалася з позивачем в повному обсязі то підстави для виплати середнього заробітку за період затримки, відсутні. Крім того, зазначив, що позивачем порушені строки на звернення до суду.

Представник відповідача 1 в судове засідання 21 липня 2021 року з`явився. Проти позову заперечував з підстав вказаних у позові.

Представник відповідача 2 в судове засідання 21 липня 2021 року з`явився. Проти позову заперечував з підстав вказаних у позові

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Отже, щодо порушення позивачем строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина 2 ст. 122 КАС України є загальною нормою, яка визначає строк звернення до суду і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частина 5 ст. 122 КАС України є спеціальною нормою у розв`язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.

Водночас ч.5 ст.122 КАС України є загальною нормою у розв`язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.

У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст.233).

Разом із тим частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Частина 5 статті 122 КАС України, є загальною нормою, оскільки вона прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати (компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, тощо).

Частина 2 ст. 233 КЗпП України конкретизує предмет (заробітна плата) судового захисту та встановлює, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком, і з цієї норми такий висновок прямо випливає.

За загальними правилами визначення пріоритетності змісту норми висновки, що прямо випливають з норми, мають пріоритет над висновками, що непрямо випливають з норми.

Оскільки норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами частини 5статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату.

При цьому, у рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013, №9-рп/2013, які стосуються офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, включається до фонду заробітної плати (додаткового), проте є виплатою за невідпрацьований час (пункт 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.0.2004, зареєстрованого в Мінюсті 27.01.2004 за №114/8713), тобто має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; не пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

Відтак, оскільки грошова компенсація за невикористані дні відпустки є складовою заробітної плати, то позивач має право в силу ч. 2ст. 233 КЗпП України, на звернення до суду щодо її стягнення, без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, під час розв`язання публічно-правових спорів про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці потрібно застосовувати положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, тобто строки звернення до суду у цій категорії спорів не застосовуються.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є громадянином України відповідно до паспорту серія НОМЕР_2 , виданого Слов`янським МВ УМВС України в Донецькій області 05 серпня 1996 року. ІПН № НОМЕР_3 (а.с.6-8).

Відповідачем 1 - Головне управління МВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158), є суб`єктом владних повноважень в розумінні ст. 46 КАС України.

Відповідачем 2 - Слов`янський міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08671604) є суб`єктом владних повноважень в розумінні ст. 46 КАС України.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 805/5019/15-а від 03.03.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було задоволено.

Скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №354 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївського відділення міліції (м. Миколаївка) Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) з 06.11.2015 року.

Стягнуто зі Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу із 06 листопада 2015 року по день прийняття рішення суду в розмірі 217,84 грн. за кожен день вимушеного прогулу (а.с.12-22, 57-67).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020 року по справі № 805/5019/15-а рішення суду першої інстанції було змінено, визначено дату звільнення 07.11.2015 року та суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 79944,77 грн. та застосовано середньоденну заробітну плату в розмірі 50,63 грн. (а.с.23-35, 68-80).

Відповідно до грошового атестату виданого заступником голови ліквідаційної комісії б/н в січні 2021 року, ОСОБА_1 мав посадовий оклад - 733,33 грн., оклад за спеціальним званням- 91,67 гривень, надбавка за вислугу років - 330,00 гривень, усього 1155 гривень за місяць (а.с.36).

Згідно рапортувід 22.04.2020 року, адресованомуголові ліквідаційної комісії, ОСОБА_1 надати йому чергову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки (а.с.37).

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 13.04.2020 року № 7 о/с лк було скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 354 о/с в частині звільнення з 06 листопада 2015 року майора міліції ОСОБА_1 та поновлено його на посаді начальника Миколаївського відділення міліції (м. Миколаївка) Слов`янського міського відділу (з обслуговуванням м. Слов`янська та Слов`янського району) на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2020 року по справі № 805/5019/15-а (а.с.55).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 22.06.2020 року № 14 о/с лк було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил через скорочення штатів майора міліції ОСОБА_1 - начальника Миколаївського відділення міліції (м. Миколаївка) Слов`янського міського відділу (з обслуговуванням м. Слов`янська та Слов`янського району) (а.с.56).

Згідно з довідкою Слов`янського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області № 5051/205/05-2021 від 01.04.2021 року середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 51,64 грн., а складовими є посадовий оклад - 1000,00 грн., оклад за спеціальне звання (майор) 125,00 грн., надбавка за вислугу років 40% - 450,00 грн., загалом 1575,00 грн. (а.с.92).

Відповідно до довідки Слов`янського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області № 5052/205/05-2021 від 01.04.2021 року ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася компенсація за невикористані дні чергової відпустки за 2105 рік у сумі 1873,13 грн. За період з 2016 по 2020 роки нарахування та виплата компенсація за невикористані дні чергової відпустки не проводилась (а.с.93).

Згідно з довідкою Головного управління МВС України в Донецькій області № 165 лк від 02.04.2021 року ОСОБА_1 використав чергову відпустку за 2020 рік (а.с.94).

Відповідно до довідки - витягу з інтегрованої інформаційно-пошукової системи регіонального рівня майор міліції ОСОБА_1 проходив службу в ОВС на посадах рядового, молодшого, середнього та старшого начальницького складу у період з 29.07.1995 року по 22.06.2020 року (а.с.95).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач проходив службу у Слов`янському міському відділі управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області, яке є окремою юридичною особою код ЄДРПОУ 08671604 та в якому йому надавалися відпустки, нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення.

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області є окремою юридичною особою код ЄДРПОУ 08592158, в якій позивач службу не проходив, грошове забезпечення не отримував. В наказі керівника Головного управління МВС України в Донецькій області про звільнення позивача з посади не зазначено кількість невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2016-2020 роки.

Отже, в частині позовних вимог щодо зобов`язання Головне управління МВС України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 при звільнені 22.06.2020 року дні невикористаної щорічної відпустки за 2016-2019 роки, у кількості 180 днів, відповідачем має бути саме Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Стосовно всіх інших позовних вимог суд визначає як належного відповідача Слов`янський міський відділ УМВС України в Донецькій області, який є окремою юридичною особою з кодом ЄДРПОУ 08671604.

Щодо позовних вимог про стягнення зі Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 04.03.2020 року по 22.06.2020 року, в сумі 13 809,80 гривень суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 19 розділ IV (оплата праці працівників міліції) Закону України Про міліцію (був чинний на момент правовідносин) форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Судом встановлено, що відповідач при нарахуванні грошового забезпечення позивачу керувався положеннями постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007 року Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб .

Суд звертає увагу, що зазначений нормативно-правовий акт втратив чинність 01.03.2018 року на підставі постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб .

Отже, відповідач не правомірно застосував для визначення грошового забезпечення позивача вказаний нормативно - правовій акт.

Враховуючи, що позивача було поновлено на посаді в органах внутрішніх справ, тобто не було переведено до органів поліції, нормативно - правове регулювання грошового забезпечення поліцейських до позивача не може застосовуватись.

Суд погоджується з вимогами позивача про застосування до спірних правовідносин Закону України Про оплату праці № 108, який враховується у разі відсутності спеціального нормативно - правового акту.

Так, згідно з ч.4 ст.3 Закону № 108, мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Відповідно до ст.3-1 Закону № 108 розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлена мінімальна заробітна плата з 1 січня 2020 року в розмірі 4723 грн.

Суд враховує розрахунок наданий позивачем та зазначає, що за період з 04 березня 2020 року по 22 червня 2020 року йому не було виплачено заробітну плату, згідно вимог діючого законодавства в сумі 13809,80 грн., а саме: (4293,60 грн. (не виплачена заробітна плата за 20 робочих днів в березні 2020 року + 6296 грн. (недоплачена сума до мінімальної заробітної плати за квітень та травень 2020 року) + 3220,20 грн. (недоплачена сума до мінімальної заробітної плати за 15 робочих днів червня 2020 року)) = 13 809,80 гривень.

Враховуючи зазначене, дана позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління МВС України в Донецькій області нарахувати позивачу при звільненні 22.06.2020 року дні невикористаної щорічної відпустки за 2016-2019 роки, у кількості 180 днів та стягнути з Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, в сумі 9113 гривень 40 копійок суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України(далі- КЗпП України).

З огляду на відсутність правового врегулювання нормативно - правовими актами питання компенсації невикористаної частини відпустки робітнику міліції за минулі роки, суд доходить висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України Про відпустки №504/96-ВР.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 4 Закону №504. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що робітникам можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до п.70 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ,затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114: звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться: до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ. Осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.

Отже, у випадку звільнення робітників міліції з органів внутрішніх справ їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року по справі № 160/10875/19.

Матеріалами справи підтверджено що за період з 2016 по 2019 рік позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась компенсація за невикористані дні чергової відпустки.

Згідно з п.51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.

Відповідно до наказу № 14-лк від 22.06.2020 року у позивача ОСОБА_1 вислуга років у календарному обчисленні склала 26 років 05 місяців 13 днів у пільговому обчисленні 34 років 08 місяців 12 днів.

Оскільки вислуга років позивача складає більше ніж 20 років, то його відпустка повинна бути тривалістю 45 діб щорічно.

Сума середньоденного грошового забезпечення встановлена постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020 року по справі № 805/5019/15-а та складає 50,63 грн.

Розрахунок суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки складає 180 діб х 50,63 = 9113,40 грн.

Отже ці позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 2 на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 21.06.2020 по 16.04.2021 рік у сумі 44 912,33 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд вважає, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/14764/20.

Суд також зазначає, що метою законодавчого регулювання спірних правовідносин є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

В цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

72. … Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

…

86. … оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

…

91. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

…

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). .

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата.

Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно довідки про нараховане та сплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 середньоденний розмір грошового забезпечення складає 51,64 грн. (а.с. 92)

Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21 червня 2020 року (дата звільнення) по 27 жовтня 2021 року (дата постановлення судового рішення) становить 493 календарних днів.

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 25 458,52 грн. (середньоденне грошове забезпечення 51,64 грн. х 493 календарних днів).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не зразу після звільнення 21 червня 2020 року оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач тільки 16 березня 2021 року, тобто майже через дев`ять місяців після звільнення, звернувся до суду із даною позовною заявою.

Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем належних позивачеві сум була обумовлена проявом грубого свавілля.

З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсаційних виплат та стягнути на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3000,00 грн.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 року у справі № 360/3574/19.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про задоволення позову в цій частині частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління МВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158, адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 32) нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) при звільнені 22.06.2020 року дні невикористаної щорічної відпустки за 2016-2019 роки, у кількості 180 днів.

Стягнути зі Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ЄДРПОУ 08671604, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Університетська, 30) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заробітну плату за період з 04.03.2020 року по 22.06.2020 року, в сумі 13 809 (тринадцять тисяч вісімсот дев`ять) гривень 80 копійок.

Стягнути зі Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ЄДРПОУ 08671604, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Університетська, 30) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, в сумі 9 113 (дев`ять тисяч сто тринадцять) гривень 40 копійок.

Стягнути зі Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ЄДРПОУ 08671604, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Університетська, 30) на користь - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 21.06.2020 по 27.10.2021 року у сумі 3000 (три тисячі) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято 27 жовтня 2021 року, складено в повному обсязі та підписано в нарадчій кімнаті 08 листопада 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Перший апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Троянова