Рішення

від 27.10.2021 по справі 380/10321/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Волоско М.Й.,

представників відповідача Максиська Р.М., Мотус М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

І. Стислий виклад позицій учасників справи

1. До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 код РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області код ЄДРПОУ 04372187, Львівська обл., Львівський р-н, м.Пустомити, вул. Михайла Грушевського, 46 (далі - відповідач), у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 про погодження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства позивачу в межах населеного пункту село Береги на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області;

- зобов`язати Семенівську сільську раду Пустомитівського району Львівської області погодити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства позивачу в межах населеного пункту село Береги на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

2. Позов обґрунтований тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у не прийнятті рішення щодо погодження проекта землеустрою протягом встановленого законодавством строку для вирішення відповідного питання. Вважає, що ефективним способом захисту у спірних правовідносинх є зобов`язання відповідача погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства позивача в межах населеного пункту с.Береги на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району.

3. 18.06.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній проти позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства. Зауважує, що відмова у погодженні проекта землеустрою зумовлена тим, що на момент звернення із відповідною заявою генеральний план с.Береги та с.Віняви Пустомитівської міської ради не був затверджений.

4. 16.08.2021 до суду від позивача надійшли заперечення на відзив, у яких останній позовні вимоги підтримав повністю. Вважає доводи представника відповідача необґрунтованими і такими, що не звільняють відповідача від відповідальності за пропуск строку погодження проекта землеустрою.

5. У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов повністю.

6. У судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили, просили суд залишити позов без задоволення.

II. Рух справи

1. Ухвалою від 23.11.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

2. Ухвалою від 12.05.2021 суд допустив заміну відповідача у справі Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на її правонаступника Пустомитівську міську раду Львівського району Львівської області.

3. Ухвалою від 06.09.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

ІІІ. Фактичні обставини справи

1. 20.09.2016 позивач звернувся до Семенівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,5425 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с.Береги, Пустомитівського району Львівської області, до якого долучив викопіювання з кадастрової карти (плану) та інші графічні матеріали на яких позначене бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, копію ідентифікаційного номеру, копію документа, що посвідчує особу.

2. На 9 сесії 7 скликання Семенівської сільської ради розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 20.09.2016 №321, згідно з яким доручено земельній комісії вивчити дане питання та розглянути його на засіданні сесії сільської ради.

3. 28.11.2017 позивач звернувся до Семенівської сільської ради з клопотанням, у якому просив прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,5425 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с.Береги, Пустомитівського району Львівської області, в передбачені законом строки.

4. 22.03.2019 позивач звернувся до Семенівської сільської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,55 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с.Береги, Пустомитівського району Львівської області на території села. У заяві зазначено, що позивач з вказаного питання звертався у сільську раду у 2016 році.

5. 10.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до Семенівської сільської ради з інформаційним запитом щодо надання інформації стосовно розгляду його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,55 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Береги, Пустомитівського району Львівської області на території села.

6. На 36 сесії 7 скликання Семенівської сільської ради розглянуто заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,55 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с.Береги, Пустомитівського району Львівської області та прийнято рішення від 05.04.2019 №1355, згідно з яким заяву позивача залишено без розгляду та рекомендовано звернутись повторно після затвердження генерального плану села Береги.

7. Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом у справі №1.380.2019.005997.

8. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 у названій вище справі позовні вимоги задоволено повністю, а саме:

9. визнано протиправним та скасовано рішення Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05.04.2019 № 1355 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,55 га на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району;

10. зобов`язано Семенівську сільську раду Пустомитівського району Львівської області на черговій сесії сільської ради надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,55 га, на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району.

11. 30.07.2020 рішення відповідача №1844 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,55 га, на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району.

12. 06.08.2020 між позивачем та державним підприємством Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою укладено договір №135, предметом якого було виготовлення проекту землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,55 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с.Береги, Пустомитівського району Львівської області.

13. 31.08.2020 оригінал проекту землеустрою був поданий на погодження голові Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Станом на момент звернення позивача до суду із цим позовом, розгляду і вирішення цієї справи, проект землеустрою погоджено не було.

14. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

IV. Позиція суду

1. Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

2. Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

3. На підставі означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

4. У межах повноважень означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

5. У спосіб означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

6. Відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовано, серед іншого, Законом України Про землеустрій №858-IV від 22.05.2003 у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин (далі - Закон України №858-IV).

7. Стаття 1 Закону України №858-IV встановлює, що проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

8. Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, зазначеним Законом (стаття 30 Закону України №858-IV).

9. Суд звертає увагу на те, що до відповідача позивач звертався 31.08.2020, тому подальша оцінка правомірності рішень першого повинна здійснюватися, виходячи із положень Земельного кодексу України в редакції від 16.07.2020, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

10. Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

11. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

12. За змістом частини 2 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

13. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 статті 186-1 ЗК України).

14. Згідно з частиною 6 цитованої статті ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

15. Системний аналіз наведених нормативних положень дозволяє стверджувати, що законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначалося виключно 2 правомірні та водночас взаємовиключні за змістом варіанти поведінки відповідача, а саме - погодити проект землеустрою або ж відмовити у його погодженні. При цьому строк прийняття вказаних рішень обмежений преклюзивним строком, який становить 10 робочих днів.

16. Більше того, згадана вище частина 6 статті 186-1 ЗК України дефінує вичерпний перелік підстав, за наявності яких орган, який розглядає заяву вправі відмовити у погодженні проекта землеустрою. Так, відмова у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки допускається у разі встановлення невідповідності положень проекта вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Суд наголошує, що законодавством не передбачено можливості уповноважених органів відступати від положень наведеного припису.

17. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

18. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України Про місцеве самоврядування в Україні №280/97-ВР від 21.05.1997 у редакції чинній момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР). Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад регламентується статтею 26 названого Закону України.

19. Так, згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. У відповідності до частини 1 статті 59 Закону України №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

20. Екстраполюючи викладене на спірну правову ситуацію, суд висновує, що за результатами розгляду відповідачем питань регулювання земельних відносин останнім має прийматися відповідне рішення, яке є розпорядчим індивідуальним правовим актом.

21. Між тим, відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання затвердження проекта землеустрою або про відмову у його затвердженні у формі рішення , свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

22. У вимірі спірних правовідносин суд дійшов до переконання, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки заява позивача станом на момент вирішення справи, не розглянута.

23. Суд відхиляє посилання відповідача на акт обстеження земельної ділянки та розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.09.2020, у якому комісія вирішила вважати за недоцільне погодження та передачу у приватну власність земельної ділянки у зв`язку з невідповідністю її цільового призначення вимогам генерального плану села Береги, оскільки такий акт не може підміняти собою рішення, яке зобов`язаний прийняти відповідач як орган місцевого самоврядування, за результатами розгляду заяви позивача.

24. Водночас посилання представника відповідача на відсутність затвердженого генерального та детального планів суд відхиляє, оскільки такі підстави не звільняють його від прийняття відповідного рішення у встановлені строки. Крім того, затвердження містобудівної документації є невід`ємною частиною самоорганізації відповідача як органу місцевого самоврядування. У цьому контексті суд звертає увагу на таке.

25. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

26. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування .

27. В рішенні ЄСПЛ вказав на те, що принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

28. Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).

29. Із урахуванням викладеного суд констатує, що відповідач не прийняв жодного рішення по суті звернення позивача з питань погодження проекта землеустрою.

30. Суд зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суд бере до уваги ефективність такого захисту.

31. Відповідно до 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

32. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", пункт 64).

33. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), пункт 95).

34. Оцінюючи ефективність обраного способу захисту необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", пункт 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

35. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

36. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

37. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12 ).

38. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту, зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

39. Тобто застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

40. Натомість, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, то підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення відсутні.

41. За наведених обставин, враховуючи, що відповідач жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача не прийняв, на переконання суду, належним способом захисту є зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду.

42. Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

43. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

44. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

46. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

47. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

48. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

49. Відповідно до статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 31.08.2020.

3. Зобов`язати Пустомитівську міську раду Львівського району Львівської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.08.2020 та за результатами його розгляду у встановленому порядку прийняти відповідне рішення.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

5. Стягнути із Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області код ЄДРПОУ 04372187, Львівська обл., Львівський р-н, м.Пустомити, вул.Михайла Грушевського, 46 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 код РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 8 листопада 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик