Рішення

від 01.11.2021 по справі 640/13969/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2021 року м. Київ № 640/13969/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Стамар-Крокус

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання незаконним та скасування рішення про застосування адміністративного арешту,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Стамар-Крокус (адреса: 04071, м. Київ, вул. Лук`янівська, буд. 63, ідентифікаційний код 21532356) (далі по тексту - позивач, ТОВ Стамар-Крокус ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) (надалі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків ГУ ДФС у м. Києві № 138103 від 23.07.2019.

В якості підстав позову позивач зазначив, що 22.07.2019 було складено акт недопуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Стамар-Крокус . У акті представник ТОВ Стамар-Крокус зазначив, що недопуск пов`язаний з невідповідністю наказу на проведення перевірки вимогам податкового законодавства. Таким чином, позивач переконаний, що у нього не було обов`язку допускати представника ГУ ДФС у м. Києві до перевірки, більше того, позивач не тільки виклав свої заперечення проти наявності законних підстав для проведення перевірки, а й звернувся до суду з позовом про визнання незаконним наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 17.07.2019 № 1094 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Стамар-Крокус та його скасування. Отже, позивач вважає, що рішення про накладення адміністративного арешту майна платника податків в даному випадку не є необхідним та є незаконним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача проти позову заперечив та подав відзив на позовну заяву, вважає наказ законним, а позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем подано відповідь на відзив у якій зазначено, що у відповідача були відсутні підстави для призначення документальної позапланової перевірки у зв`язку з чим йому і було законно відмовлено у допуску до проведення перевірки. Враховуючи, що позивач звернувся з позовом до суду про оскарження наказу про проведення позапланової перевірки, прийняте відповідачем рішення про накладення адміністративного арешту є незаконним.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ГУ ДФС у м. Києві прийнято наказ від 17.07.2019 № 10194 про проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ Стамар-Крокус з 19.07.2019 по дату завершення перевірки тривалістю 5 днів. Перевірку постановлено провести з метою дотримання вимог податкового законодавства ТОВ Стамар-Крокус у взаємовідносинах з ТОВ Апостеріорі за листопад 2016 року, грудень 2016 року, ТОВ Житлобудмонтаж за серпень 2016 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства, та з ТОВ Єлагін за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства. Підстава: доповідна записка Департаменту аудиту від 12.07.2019 № 6179/26-15-14-02-02.

Посадові особи ГУ ДФС у м. Києві 22.07.2019 на підставі наказу № 10194 від 17.07.2019 прибули за адресою місця реєстрації ТОВ Стамар-Крокус - м. Київ, вул. Лук`янівська, 63 для проведення фактичної перевірки.

Однак законний представник позивача, проаналізувавши наказ № 10194 від 17.07.2019, дійшов висновку, що останній не відповідає вимогам пункту 81.1. статті 81 Податкового кодексу України, в зв`язку з чим відмовив у допуску контролюючих осіб відповідача до проведення перевірки, відтак складено акт від 22.07.2017 № 1337/26-15-14-02-02 про відмову у допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Окрім того, позивач 23.07.2019 звернувся до суду з позовною заявою про скасування наказу № 10194 від 17.07.2019 у справі № 640/14583/19.

Листом № 84 від 23.07.2019 позивач повідомив відповідача про недопущення представників ГУ ДФС у м. Києві та про оскарження наказу № 10194 від 17.07.2019 у судовому порядку.

23.07.2019 о 17 год. 20 хв. відповідачем прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків № 138103 у відповідності до пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби .

Судом з Єдиного реєстру судових рішень встановлено, що до Окружного адміністративного суду міста Києва 24 липня 2019 року о 16 год. 20 хв. звернулось ГУ ДФС у м. Києві із заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамар-Крокус", в якій просило підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамар - Крокус" (код за ЄДРПОУ 21532356), застосованого рішенням керівника контролюючого органу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Погрібніченко І.М.) від 24.07.2019 року у справі № 640/13793/19 заяву ГУ ДФС у м. Києві залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків до 12 год 00 хв. 25.07.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Погрібніченко І.М.) від 25.07.2019 у справі № 640/13793/19 повернуто заяву ГУ ДФС у м. Києві про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків ТОВ Стамар-Крокус .

За таких обставин 26.07.2019 позивач, не погоджуючись із винесеним ГУ ДФС у м. Києві рішення від 23.07.2019 № 138103 про застосування адміністративного арешту майна платника податків, звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Згідно з підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується, що платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

За приписом п. 94.5 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Відповідно до пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Обґрунтованість арешту, накладеного на майно платника податків рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, має бути перевірена судом протягом 96 годин.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Загальна процедура застосування адміністративного майна платника податків визначена Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 632 (далі - Порядок № 632).

Так, відповідно до розділу ІІ Порядку № 632, арешт майна може бути повним або умовним та полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 статті 94 глави 9 розділу II Кодексу.

Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Рішення про застосування арешту майна платника податків та рішення про накладення арешту при тимчасовому затриманні майна приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу.

Відповідно до п.п. 3 п. 1 розділу ІІІ Порядку № 632, арешт майна може бути застосовано якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

За наявності однієї з наведених обставин керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

За приписом п. 1, 2 розділу IV Порядку № 632, керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених розділом III цього Порядку, та на підставі звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків (додаток 1) відповідного підрозділу, який у межах своїх повноважень встановлює такі обставини, приймає рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків (додаток 2).

Обґрунтованість арешту, накладеного на майно платника податків рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, має бути перевірена судом протягом 96 годин.

У такому разі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу подається до суду протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють таке звернення до суду.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків регламентовані статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, частиною другою статті 283 КАС України визначено, що заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

При цьому відповідно до частини першої статті 270 КАС України на обчислення строків, встановлених статтями 273-277, 280-283 цього Кодексу, не поширюються правила частин другої - десятої статті 120 цього Кодексу.

Строки, встановлені у справах, визначених цією статтею, обчислюються календарними днями і годинами (частина друга статті 270 КАС України).

Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду (частина п`ята статті 270 КАС України).

Положеннями розділу VIII Порядку № 632 передбачено, що строк застосування арешту майна не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, передбачених Кодексом.

Припинення арешту майна здійснюється у разі:

1) відсутності протягом строку, зазначеного у пункті 2 розділу ІV цього Порядку, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

2) погашення податкового боргу платника податків;

3) усунення платником податків причин застосування арешту майна;

4) ліквідації платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

5) надання відповідному контролюючому органу третьою особою належних доказів належності арештованого майна до об`єктів права власності цієї третьої особи;

6) скасування судом або контролюючим органом рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про арешт майна;

7) прийняття судом рішення про припинення арешту майна;

8) пред`явлення платником податків дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, а також документа, що підтверджує реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій, здійснену в установленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

9) фактичного проведення платником податків інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Розділом ІХ Порядку № 632 передбачено, що у випадках, визначених підпунктами 2 - 4, 8, 9 пункту 2 розділу VIII цього Порядку, рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймається контролюючим органом протягом двох робочих днів, що настають за днем, коли контролюючому органу стало відомо про виникнення підстав для припинення арешту майна.

У разі якщо рішення про звільнення майна з-під арешту прийнято щодо арешту майна, який було визнано судом обґрунтованим, контролюючий орган повідомляє про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під арешту майна у випадках, визначених підпунктами 1, 6, 7, 9 пункту 2 розділу VIII цього Порядку, повторне накладення арешту на майно на тих самих підставах, на яких було накладено перший арешт, не дозволяється.

В даному випадку обставиною, яка зумовлювала звернення відповідача до суду, була відмова позивача від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, що підтверджується відповідним актом від 22.07.2017 № 1337/26-15-14-02-02.

В зв`язку з не допуском позивачем до проведення перевірки осіб контролюючого органу начальником Головного управління ДФС у м. Києві 23.07.2019 о 17 год. 20 хв. прийнято рішення № 138103 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

З урахуванням положень пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України обґрунтованість застосування арешту майна мала б бути перевірена судом протягом 96 годин.

Проте, як встановлено судом, заяву про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту 25.07.2019 у справі № 640/13793/19 Окружним адміністративним судом міста Києва повернуто у зв`язку з невиконанням у встановлений строк ухвали про залишення подання без руху.

З наведеного слідує, що обґрунтованість застосованого до позивача рішенням контролюючого органу № 138103 адміністративного арешту майна, судом не підтверджено, а арешт в силу п.п. 94.19.1 п. 94.19 ст. 94 Податкового кодексу України та підпункту 1 пункту 2 розділу VIII Порядку № 632 припиняється та не порушує прав платника податків, оскільки рішення контролюючого органу фактично вичерпало свою дію.

Повторне накладення адміністративного арешту з зазначених підстав накладення першого арешту не дозволяється.

Суд звертає увагу на те, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушення вимог Закону рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цим рішенням.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Враховуючи, що податковим органом на виконання вимог п.п. 94.6.1 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України за наявності обставин недопуску ТОВ Стамар-Крокус посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки правомірно прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту, беручи до уваги, що оскаржуване рішення в подальшому рішенням суду в порядку ст. 283 КАС України обґрунтованим визнано не було, що вказує на припинення адміністративного арешту та неможливість його накладення повторно за тих самих підстав, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві обґрунтувань.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Стамар-Крокус - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко