Постанова

від 08.11.2021 по справі 483/116/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.11.21

22-ц/812/1504/21

Єдиний унікальний номер судової справи 483/116/19

Номер провадження 22-ц/812/1504/21

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

08 листопада 2021 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі:

прокурора Волкожи С.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Очаківським міськрайонним судом Миколаївської області 02 лютого 2021 року , під головуванням судді Казанлі Л.І. в приміщені цього ж суду о 16 год. 40 хв., у цивільній справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки ,

УСТАНОВИЛА :

У січні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації з позовом до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Очаківська РДА) та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що розпорядженням Очаківської РДА за №148 від 06 травня 2008 року Про надання громадянам України дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України (44 чоловіки) у власність для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області , надано дозвіл 44 громадянам, згідно списку, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 4.4 га (по 0.1 га кожному) у власність для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Розпорядженням Очаківської РДА №388 від 03 жовтня 2008 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 44 громадянам України для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності не наданих у власність або користування в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність, зокрема, ОСОБА_1 , земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності площею 0.1 га.

На підставі вказаного розпорядження 20 жовтня 2008 року ОСОБА_1 отримала державний акт Серія ЯЗ №137638 про право власності на земельну ділянку площею 0.1000 га, із кадастровим номером 4825184800:03:000:0449, із цільовим призначення для індивідуального дачного будівництва, розташованої в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Вищезазначене розпорядження Очаківської РДА за №388 від 03 жовтня 2008 року прокурор вважає прийнятим з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки передано земельні ділянки державної власності, які знаходяться в межах прибережної захисної смуги та на ці землі поширюється обмеження по їх використанню для індивідуального дачного будівництва і це суперечить містобудівній документації, а саме проекту планування та забудови Очаківського району Миколаївської області та діючому містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

У зв`язку із виявленими порушеннями земельного законодавства та з огляду на те, що Миколаївська обласна державна адміністрація не вживала заходів щодо усунення вказаних порушень, прокурор змушений звернутися з позовом до суду.

Посилаючись на викладені обставини, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 просив:

визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської РДА від 03 жовтня 2008 року за №388 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.100 га для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4825184800:03:000:0449 серії ЯЗ №137638 від 20 жовтня 2008 року, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути вищезазначену земельну ділянку у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Звернення з вказаним позовом заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 обґрунтовував тим, що Миколаївська обласна державна адміністрація не вживала заходів щодо усунення порушень законодавства.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2019 року до участі у справі в якості правонаступника позивача Миколаївської обласної державної адміністрації залучено Чорноморську сільську раду Очаківського району Миколаївської області (том 1 а.с.179).

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 лютого 2021 року позов прокурора задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Очаківської районної державної адміністрації за №388 від 03 жовтня 2008 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.1000 га для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №137638 від 20 жовтня 2008 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010802101406 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0.1000 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0449 призначену для індивідуального дачного будівництва, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0.1000 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0449, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради об`єднаної територіальної громади Очаківського району Миколаївської області .

Стягнуто з Очаківської РДА на користь прокуратури Миколаївської області 882 грн. 13 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області 2 709 грн. 64 коп. судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, оскільки оскаржуване розпорядження Очаківської РДА прийнято з порушенням вимог земельного та водного законодавства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначала, що судом першої інстанції неправильно оцінено наявні у матеріалах справи докази, а також розтлумачено норми матеріального права.

Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, у якому ним наголошено на тому, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залучено до участі у справі Миколаївську районну державну адміністрацію Миколаївської області в якості правонаступника Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції прокурор Миколаївської окружної прокуратури Волкожа С.В. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Від Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.

Представник Чорноморської сільської ради в судове засідання не з`явився про день, час та місце розгляду справи належним чином був повідомлений.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи належним чином була повідомлена у передбачений ЦПК України спосіб. Направлена за адресою місця проживання ОСОБА_1 (що вказана в апеляційній скарзі) поштова кореспонденція (судова повістка) була повернута до апеляційного суду з відміткою, що адресат за вказаною адресою відсутній, відомостей щодо місця проживання відповідача за іншою адресою матеріали справи не містять.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі, з огляду на наступне.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що розпорядженням Очаківської РДА за №148 від 06 травня 2008 року Про надання громадянам України дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України (44 чоловіки) у власність для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області , надано дозвіл 44 громадянам України та, зокрема, ОСОБА_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 4.4 га (по 0.1 га кожному) у власність для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (том 1 а.с.29).

Згідно з висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 18 вересня 2008 року №01-04/5447-05 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 4.25 га вказані ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги за межами населеного пункту в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, на час передачі у власність громадянам перебували у державній власності та відносилися до категорії земель сільськогосподарського призначення пасовищ (том 1 а.с.34).

Відповідно до висновку відділу земельних ресурсів у Очаківському районі Миколаївської області від 11 червня 2008 року №548/01-12, спірна земельна ділянка має обмеження на використання як така, що розташована в прибережній захисній смузі (том 1 а.с.35-38).

Розпорядженням Очаківської РДА за №388 від 03 жовтня 2008 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 44 громадянам України для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності не наданих у власність або користування в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, зокрема у власність ОСОБА_1 (том 1 а.с.30).

На підставі вказаного рішення 20 жовтня 2008 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЗ №137638 на право власності на земельну ділянку площею 0.1000 га, із кадастровим номером 4825184800:03:000:0449, із цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, розташованої в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (том 1 а.с.31-32).

З відповіді Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 січня 2018 року вбачається, що спірна земельна ділянка за проектом планування забудови Очаківського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року №113 розташована на землях Державного лісового фонду, передбачених для берегоукріплювальних насаджень (том 1 а.с.40).

Відповідно до листа №6 Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство від 16 січня 2018 року земельна ділянка із кадастровим номером 4825184800:03:000:0449 станом на 01 січня 2014 року та на час відповіді не входила та не входить до земель Державного лісового фонду Очаківського лісництва Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство (том 1 а.с.39).

За даними Відділу в Очаківському районі Головного управляння Держгеокадастру у Миколаївській області спірна земельна ділянка на час її відчуження перебувала за межами населеного пункту села Чорноморка (том 1 а.с.41).

26 жовтня 2018 року Очаківською районною радою Миколаївської області прийнято рішення №10 Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Чорноморка Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області . На підставі вказаного рішення спірна земельна ділянка увійшла до меж населеного пункту села Чорноморка (том 1 а.с.151).

Зокрема, з відповіді №301/103-19 Відділу в Очаківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21 серпня 2019 року вбачається, що згідно картографічних даних, земельна ділянка із кадастровим номером 4825184800:03:000:0449 увійшла та перебуває в межах села Чорноморка Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (том 1 а.с.152).

В силу ст.ст.13,14,19 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державою.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст.ст.58-61 Земельного кодексу України, 88-90 Водного кодексу України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч.3 ст.60 ЗК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (ч.5 ст.88 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно з нормами Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року №486, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 ВК України.

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Міндовкіллям, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Відповідно до ст.ст.116,118,121 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0.10 гектара.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Статті 21, 393 ЦК України регламентують, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст.152 ЗК України та ст.391 ЦК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), §166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок міськрайонного суду про наявність підстав для задоволення позову прокурора відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на таке.

Судом встановлено, що станом на 03 жовтня 2008 року законодавство не передбачало права передання земель водного фонду, якими є прибережні захисні смуги, у приватну власність громадян.

Спірна земельна ділянка на той час знаходилася за межами населеного пункту, а тому на неї розповсюджувалися вимоги Водного кодексу України про дотримання двокілометрової відстані від урізу води моря.

За такого, установивши, що спірна земельна ділянка була розташована за межами населеного пункту, в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що Очаківська РДА не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності та передачі її у власність відповідачу ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва.

Землі водного фонду можуть передаватися тільки на умовах оренди для визначених законом потреб, зокрема для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а не у приватну власність (ч.4 ст.59 ЗК України ).

Суд першої інстанції встановив належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги, оскільки надана ОСОБА_1 у приватну власність земельна ділянка площею 0.1 га розташована на відстані 1342 м від узрізу Чорного моря.

Цивільний оборот таких земель є і був законодавчо обмеженим, тому не могла законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку, яка знаходяться у прибережній захисній смузі.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 99), від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

За викладених обставин, Очаківська РДА не мала повноважень приймати рішення про передання ОСОБА_1 в приватну власність спірної земельної ділянки площею 0.1000 га, а отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову прокурора.

Доводи викладені в апеляційній скарзі про те, що чинне на той час законодавство не передбачало автоматичного встановлення прибережних захисних смуг та їх відстань до земель водного фонду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з системного логічного аналізу вищезазначених норм права випливає висновок про те, що до встановлення прибережних захисних смуг за окремими проектами землеустрою, розпорядник землі позбавлений можливості виділяти у власність громадян земельні ділянки, із земель, що межують з названими захисними смугами і фактично є однією ділянкою. Лише за умови, що наділена земельна ділянка не віднесена до прибережної захисної смуги, має саме таке цільове призначення; є вільною; надана за відповідною процедурою і щодо неї чинним законодавством чи рішенням компетентних органів, постановлених у межах їх повноважень, не встановлено обмежень, щодо можливості її використання для зазначених цілей - передачу землі у власність фізичної особи можна вважати законною. При цьому, державний орган чи орган місцевого самоврядування не може постановляти рішення, щодо правової долі ділянки усупереч положенням чинного земельного, водного або іншого законодавств. Якщо таке рішення все ж таки постановлено, то воно є незаконним і на ньому не може базуватися право особи на земельну ділянку.

У частині першій ст.58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 справа №1-7/99).

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Виходячи з положень ст.58 Конституції України , ст.5 ЦК України щодо дії цивільно-правових актів у часі не можна вважати обґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом змін до ч.7 ст.88 Водного Кодексу України , що були внесені Законом України №711-ІХ від 17 червня 2020 року, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання цим Законом чинності (24 липня 2021 року).

Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про незаконність висновків суду першої інстанції в зв`язку із неврахуванням судом того, що на час вирішення справи спірна земельна ділянка вже знаходиться в межах села Чорноморка, в зоні де Генеральним планом та планом зонування села Чорноморка передбачено індивідуальне дачне будівництво.

На час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (03 жовтня 2008 року), спірна земельна ділянка перебувала за межами населеного пункту с. Чорноморка, рішення про зміну (збільшення) меж села Чорноморка було прийнято Очаківською РДА пізніше, Генеральний план селаЧорноморка був затверджений рішенням Черноморської сільради 14 грудня 2017 року.

Перевіряючи законність набуття права приватної власності відповідачем ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку із земель державної власності, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ця ділянка на час виникнення спірних правовідносин була розташована за межами населеного пункту в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, та з огляду на приписи діючого на той час актів цивільного законодавства правильно встановив, що Очаківською РДА при розпорядженні спірною земельною ділянкою державної власності та передачі її у власність відповідачці для індивідуального дачного будівництва були порушені норми земельного та водного законодавства.

Також, колегією суддів обговорено і питання дотримання вимог ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол), якою передбачено право кожної фізичної та юридичної особи на мирне володіння своїм майном та зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Практикою Європейського Суду з прав людини напрацьовано три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес, чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.

Визначення цих критеріїв, їх тлумачення та застосування до аналогічних правовідносин, в тому числі і щодо вимог про повернення земель прибережених захисних зон, переданих у приватну власність з порушенням вимог земельного та водного законодавства, неодноразово наводилось Верховним Судом України (постанова від 16 грудня 2015 року у справі №6-2510) та Верховним Судом (постанова від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14ц, та інш.).

При цьому Верховний Суд зауважував, що заволодіння фізичними та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця, крім випадків, передбачених ст.59 цього кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15ц, пункт 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13ц, пункт 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі №487/10312/14ц).

Тому при вирішенні спорів щодо повернення державі земель водного фонду (прибережної захисної смуги), які в силу закону не могли перейти у власність приватних осіб, відсутні підстави для висновків, що таке повернення є непропорційним втручанням у право власності особи на майно (постанова Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі №483/110/19).

Питання щодо пропорційності легітимній меті втручання у право мирного володіння майном було предметом дослідження і судом першої інстанції. Висновки щодо цих питань викладені у мотивувальній частині судового рішення.

За практикою Європейського Суду щодо обґрунтованості судових рішень, суди, відхиляючи скаргу, фактично можуть спиратися на підстави, надані у рішенні суду нижчої інстанції (справа Гарсіа Руїз проти Іспанії, 21 січня 1999 року).

Отже, враховуючи конкретні обставини справи, правові висновки вищої судової інстанції та практику Європейського Суду з прав людини, апеляційний суд погоджується з переваженням суспільного інтересу у контролі за використанням земельних ділянок, зайнятих прибережними захисними смугами, над приватним інтересом у заволодінні такими ділянками для дачного будівництва.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що покладення на відповідача обов`язку повернути спірні земельні ділянки у власність не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції, а тому підстав для скасування судового рішення в цій частині не вбачає.

Не можуть вплинути на висновки суду і зміни у правовому статусі спірної ділянки, що відбулись з 2018 року.

Так, на підставі рішення №10 25 сесії сьомого скликання Очаківської районної ради Миколаївської області Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Чорноморка Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області від 26 жовтня 2018 року спірні земельні ділянки увійшли та перебувають у межах території села Чорноморка.

При цьому, колегія суддів не може погодитись з позицією представника Чорноморської сільради, як органу, що здійснює розпорядження землями комунальної власності, про те, що, оскільки за Проектом землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Чорноморка (далі Проект) спірні ділянки увійшли до меж села та не відносяться до прибережної зони, то відсутні і підстави для їх повернення новими власниками до комунальної власності.

Насамперед, покладення на відповідачів обов`язку щодо повернення спірної ділянки належному власнику територіальній громаді є наслідком визнання незаконними правочинів щодо передачі у приватну власність земель прибережної зони у 2008 році.

Той факт, що за Проектом ці ділянки не віднесені до прибережної зони є наслідком їх попередньої передачі у приватну власність з незаконною зміною цільового призначення, а тому визначення їх нового призначення за Проектом не може бути перешкодою для повернення цим ділянкам їх належного статусу.

У межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склалися (ст.60 ЗК України та ст.88 ВК України). Останнє вказує на ретроспективу правових підстав, тому поняття умови, що склалися не може застосовуватися до відносин, які виникли вже після набуття чинності відповідними нормами, а й після незаконної передачі землі у приватну власність.

До того ж містобудівна документація також має відповідати вимогам закону.

Практикою Верховного Суду підтверджена необхідність застосування вимог та обмежень, встановлених ст.88 ВК України щодо нормативної площі захисних прибережних смуг у населених пунктах. Так, у постанові від 15 січня 2020 року (справа №813/4060/17) Верховний Суд (КАС ) дійшов висновку про неправомірність неврахування у містобудівних умовах та обмеженнях прибережної захисної смуги річки та водойми на ділянці з причини відсутності проекту землеустрою щодо встановлення такої смуги, а також водогосподарського паспорта та правил експлуатації водойми.

Не звільняє від дотримання вимог водного законодавства (обов`язковість прибережних захисних смуг) і особливості тих чи інших ділянок, які межують з урізом води (зарослі очерету тощо).

Отже, наявність з 2018 року Проекту, який не враховує земельні ділянки, що розташовані впритул до урізу води лиману, як прибережну захисну зону, не впливає на законність висновків суду про необхідність повернення спірних ділянок.

Колегія суддів також не може погодитись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що прокурором не доведені належні підстави представництва інтересів держави у цій справі.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру .

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.185 ЦПК України (частини 4,5 ст.56 ЦПК України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.

Також слід зазначити, що прокурором при зверненні до суду із указаним позовом дотримано вимоги ст.23 Закону України Про прокуратуру щодо наявності повноважень на представництво інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, оскільки Миколаївською місцевою прокуратурою №1 було повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію про наявність порушень земельного законодавства.

Порушення інтересів держави полягає також в тому, що внаслідок незаконного розпорядження землею порушуються і суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства, і положення законодавства України щодо обов`язків органів влади та місцевого самоврядування діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди відповідача з ними, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки міськрайонним судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За такого, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення на підставі положень ст.375 ЦПК України, слід залишити без змін.

За правилами п.п. в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 11 листопада 2021 року