Ухвала

від 03.11.2021 по справі 920/753/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 920/753/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Литвинець В.М. (адвокат),

відповідача - Сєделєва Т.А. (самопредставництво)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 (судді: Чорногуз М.Г. (головуючий), Агрикова О.В., Мальченко А.О.)

за позовом Приватного підприємства "Карла Маркса-2"

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Карла Маркса-2" (далі - ПП "Карла Маркса-2", Позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - Держгеокадастр, Відповідач) про визнання поновленим на тих самих умовах на наступні 7 років строком до 01.04.2024 договір оренди землі від 24.03.2010 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5923882300:09:001:0021, площею 4,8831 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач належним чином виконував та продовжує виконувати умови договору, а також вчасно 31.01.2017 звернувся до Відповідача з листом-повідомленням, до якого було додано проєкт додаткової угоди про поновлення договору. Проте, Відповідач безпідставно відмовив в укладенні додаткової угоди з посиланням на відсутність витягу з технічної документації з нормативно-грошової оцінки землі, у той час як обов`язок щодо замовлення проведення нормативної грошової оцінки орендарем не передбачено законодавством. Позивач вважає, що він отримав право на поновлення цього договору на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки продовжував користуватись земельною ділянкою, сплачує орендну плату, а Відповідач протягом одного місяця після закінчення строку договору не повідомляв про заперечення у поновленні договору.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи, Позивачем була подана заява про зміну предмету позову (при збереженні підстав позову), в якій викладено прохання визнати поновленим договір оренди землі від 24.03.2010 на той самий строк на тих самих умовах стосовно земельних ділянок загальною площею 4,8831 га, зокрема земельних ділянок з кадастровими номерами 5923882300:09:001:0198 площею 2,4415 га та 5923882300:09:001:0199 площею 2,4416 га, вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк на тих самих умовах, в редакції запропонованій Позивачем

Заяву про зміну предмету позову мотивовано тим, що позивачем в січні 2019 з`ясовано, що згідно з даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка кадастровий номер 5923882300:09:001:0021 є архівною, у зв`язку з фактом її поділу на дві нові (5923882300:09:001:0198 площею 2.4415 га та 5923882300:09:001:0199 площею 2.4416 га).

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.06.2019 у справі № 920/753/17 відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд із сукупності встановлених фактичних обставин (договір оренди припинив свою дію у зв`язку із поверненням земельної ділянки орендодавцю; орендар не продовжував користуватися земельною ділянкою, що є обов`язковою умовою для застосування частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі") дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 920/753/17 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та прийнято нове, яким задоволено позов. Визнано поновленим договір оренди землі б/н від 24.03.2010 (зареєстровано 01.04.2010 за №041063300529), вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк на тих самих умовах, в редакції, викладеній у резолютивній частині постанови.

Апеляційна інстанція з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів продовження користування Позивачем земельною ділянкою після закінчення строку договору та доказів сплати орендної плати з березня по червень 2017 року, дійшла висновку, що укладений сторонами договір міг вважатись поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені (частина шоста статті 33 Закону), наслідком чого мало бути укладення додаткової угоди про поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах.

У касаційній скарзі Держгеокадастр просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм: статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладених в постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №917/130/19, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, а також у постанові Верховного Суду України від 23.10.2017 у справі № 920/1300/16; норм статті 16 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі №6-110цс12.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Карла Маркса-2" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

18.10.2021 від ПП "Карла Маркса-2" через електронний суд надійшли додаткові пояснення у справі.

20.10.2021 та 28.10.2021 від Держгеокадастру надійшли додаткові пояснення в яких Відповідач, зокрема, зазначає, що у зв`язку зі змінами у чинному законодавстві розпорядником спірної земельної ділянки на даний момент є територіальна громада, а не Держгеокадастр, у зв`язку з чим рішення суду у випадку задоволення позову не можливо буде виконати. Крім того, Відповідач просить залучити у якості співвідповідача Путивльську територіальну громаду Конотопського району Сумської області.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

При цьому, подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (однотипними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц та від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

Так, у справі № 917/130/19 предметом позовних вимог було визнання поновленим договору на нових умовах в порядку частин першої - п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" при реалізації переважного права на укладення договору оренди. Позовні вимоги було аргументовано тим, що позивачем вжито всіх необхідних та можливих заходів для поновлення договору оренди землі, у той же час відповідач безпідставно ігнорує процедуру поновлення договору оренди землі та ухиляється від укладення додаткової угоди щодо продовження дії договору оренди землі на нових погоджених умовах.

Водночас у справі, яка переглядається (№ 920/737/17) Позивач звернувся із позовом щодо укладення договору на тих самих умовах на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", що очевидно має відмінні підстави, зміст позовних вимог та правове регулювання.

У справі № 159/5756/18 розглядались вимоги про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. У вказаній справі суди встановили, що позивач не дотримався вимог частини третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі", не надавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проєкт додаткової угоди. Невиконання зазначених вимог і стало підставою скасування постановою Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 рішень судів попередніх інстанцій і прийняття нового рішення про відмову у позові.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі вирішила не відступати від правового висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 (відповідно до якого частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах у разі користування земельною ділянкою орендарем після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування), оскільки у справі № 920/739/17 установлено, що орендар земельної ділянки виконав свій обов`язок щодо завчасного повідомлення орендодавця до закінчення строку дії договору про намір його поновити та надіслав проект відповідної додаткової угоди. І саме з належним виконанням орендарем обов`язків за договором та вимог частин першої - третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі" й недотриманням орендодавцем вимог частини п`ятої статті 33 цього Закону суд касаційної інстанції пов`язував виникнення в орендаря права на поновлення договору оренди на підставі частини шостої статті 33 зазначеного Закону.

Натомість, у справі № 920/753/17 Позивач навпаки більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі направив до Держгеокадастру лист-повідомлення про поновлення цього договору разом із проєктом відповідної додаткової угоди. Тобто, правовідносини у справах № 159/5756/18 та № 920/753/17 також неподібні зважаючи на різні фактичні обставини, встановлені судами, що має наслідком відмінне правове застосування приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі".

У справі № 6-110цс12 розглядались позовні вимоги про зобов`язання укласти договір про надання послуг за утримання будинку та прибудинкової території, які обґрунтовано тим, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг житлового будинку, квартира у якому належить на праві власності відповідачу На його адресу було надіслано проєкт договору про надання послуг за утримання будинку та прибудинкової території, однак від підпису відповідач відмовилася, мотивуючи свою відмову невідповідністю договору нормам Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Оскільки в процесі переговорів сторони не досягли згоди щодо умов договору, позивач просив на підставі статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ухвалити рішення про зобов`язання відповідача укласти договір.

Таким чином, правовідносини у вказаній справі та у справі, що переглядається відрізняються предметом та підставами позову, а відтак і правовим регулюванням, що свідчить про їх неподібність.

Що ж до посилань скаржника на висновки Верховного Суду України, зазначені у постанові від 23.10.2017 у справі № 920/1300/16, то колегія суддів звертає увагу, що у вказаній справі постанова від 23.10.2017 була прийнята Вищим господарським судом України, а не Верховним Судом України.

При цьому, за змістом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Держгеокадастру на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 920/753/17.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 920/753/17 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова