Рішення від 12.11.2021 по справі 320/10392/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2021 року м. Київ № 320/10392/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10/1824/15-20-сг від 20.02.2020;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання та надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що 13.01.2020 вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 3,0900 га, яка розташована за адресою: Київська область, Сквирський район, Буківська сільська рада.

Проте, відповідач своїм наказом № 10-1824/15-20-сг від 20.02.2020 відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка використовується на умовах оренди у іншої особи.

Позивач стверджує, що відповідач не зазначив чітких підстав відмови у виділенні та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а тому вважає, що наказ відповідача є протиправним та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, отже є таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 адміністративну справу № 320/10392/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

За результатом автоматизованого розподілу справу № 320/10392/20 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Балась Т.П.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 прийнято адміністративну справу № 320/10392/20 до провадження; відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що Головне управління діяло в межах чинного законодавства, а наказ № 10-1824/15-20-сг від 20.02.2020 є таким, що виданий відповідно до повноважень та вимог законів України.

Позивачка скористалась правом надати відповідь на відзив, у якому вказала не безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві на позов.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ворошиловським РВ УМВС України в м. Донецьку 16.11.2001, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

13.01.2020 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням (вх. №965/0/94-20 від 21.01.2020) про надання дозволу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 3,0900 га, яка розташована за адресою: Київська область, Сквирський район, Буківська сільська рада.

За результатами розгляду такого звернення Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було прийнято наказ № 10-1824/15-20-сг від 20.02.2020 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з огляду на невідповідність ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до додатку до оскаржуваного наказу № 10-1824/15-20-сг від 20.02.2020 підставою для такої відмови слугувало те, що за даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3224080600:02:005:0020, за рахунок якої заявник бажає відвести земельну ділянку, використовується на умовах оренди у фізичної особи гр. ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Судом установлено, що фактичною підставою для відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою слугувала та обставина, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224080600:02:005:0020 використовується на умовах оренди у фізичної особи ОСОБА_2 .

Надаючи оцінку наведеним доводам відповідача щодо перебування зазначеної позивачем земельної ділянки в оренді іншої особи, судом установлено наступне.

19.09.2008 між Сквирською районною державною адміністрацією в особі голови адміністрації Власюк Тетяни Григорівни (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) був укладений договір оренди б/н, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови Сквирської райдержадміністрації від 02.09.2008 № 477 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель запасу загальною площею 25,0998 га, у тому числі ріллі - 25,0998 га для фермерського господарства, яка знаходиться в межах Буківської сільської ради.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 зареєстровано Фермерське господарство Олександр-С7 .

Відповідно до рішення засновника ФГ Олександр-С7 від 06.03.2018, до складу фермерського господарства включено ОСОБА_1 .

Згодом, рішенням засновника ФГ Олександр-С7 від 16.03.2018 вирішено розпаювати земельну ділянку ФГ Олександр-С7 площею 25,0998 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3224080600:02:005:0020, яка розташована в межах Буківської сільської ради між усіма членами ФГ по 3,09 га, виділивши, у тому числі, ОСОБА_1 , що проживає у АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України Про фермерське господарство землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частинами другою і третьою статті 13 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Вказана норма Закону України Про фермерське господарство надає членам такого господарства право на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування фермерському господарству. При цьому, такими, що надані фермерському господарству вважають і земельні ділянки, надані голові фермерського господарства для його створення.

Такий висновок судів відповідає правовим висновкам, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, відповідно до яких після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Зокрема, у постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство.

Згодом, цей підхід було використано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.

Враховуючи викладене, суд вважає, що земельна ділянка, надана ОСОБА_2 , після створення ФГ Олександр-С7 , головою якого він став, перейшли у користування фермерського господарства. Отже, обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не голова фермерського господарства ОСОБА_2 .

Право користування земельними ділянками належить усьому ФГ Олександр-С7 , тобто усім його членам у рівній мірі. Тому помилковими є доводи відповідача про те, що лише ОСОБА_2 є користувачем земельних ділянок.

Правову норму, що міститься у статті 13 Закону України Про фермерське господарство про те що, членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради, слід розуміти як таку, що надає членам фермерського господарства право на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування фермерському господарству. При цьому такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, надані голові фермерського господарства для його створення.

Відтак, член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства. Іншими словами, не лише особа, якій раніше була надана у користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання її у власність, оскільки така земельна ділянка була йому відведена саме з метою створення фермерського господарства.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.08.2021 у справі № 540/1590/19.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка як член фермерського господарства має право на безоплатне одержання у приватну власність земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні фермерського господарства.

Суд зазначає, що відмовляючи позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства відповідач не врахував, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є тотожним наданню земельної ділянки у власність, а є лише однією зі стадій процесу набуття особою права власності чи користування на земельну ділянку. Надання особі дозволу не означає позитивного вирішення питання щодо надання їй земельної ділянки у власність, адже дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом на земельну ділянку.

Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16.

Що стосується доводів відповідача, викладених у відзиві на позов відносно належності спірної земельної ділянки до комунальної форми власності з огляду на те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад наказом від 12.01.2021 № 9-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність спірна земельна ділянка передана Сквирській міській громаді Білоцерківського району Київської області, суд зазначає наступне.

Порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність врегульовано статтею 117 Земельного кодексу України.

Так, частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

При цьому, статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224080600:02:005:0020 наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12.01.2021 № 9-ОТГ передана з державної власності у комунальну власність Сквирській міській громаді Білоцерківського району Київської області.

Разом з цим, доказів складення акта приймання-передачі такої земельної ділянки та здійснення державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224080600:02:005:0020 на момент прийняття оскаржуваного наказу відповідачем в ході розгляду справи не надано.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку про протиправність прийнятого відповідачем наказу № 10-1824/15-20-сг від 20.02.2020 та наявність підстав для його скасування, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, суд виходить з наступного.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Поряд з цим, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В свою чергу, завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі № 0640/4248/18 та від 28.11.2019 по справі № 803/1067/17.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність всіх підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В контексті обставин спору та встановлених обставин справи, суд зазначає, що застосування такого способу захисту є передчасним, оскільки суд не досліджував, чи є мотиви відмови вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Отже, у цій справі наразі відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Головного управління Держгеокадастру щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою у даному випадку не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання позивачки про надання їй відповідного дозволу.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 по справі № 803/1067/17, яка згідно з ч. 4, 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковою для всіх суб`єктів владних повноважень та враховується іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

До того ж суд звертає увагу на доводи відповідача стосовно того, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12.01.2021 № 9-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність спірну земельну ділянку передано до комунальної власності Сквирської міської громади Білоцерківського району Київської області.

Відтак, станом на даний час, як зауважує відповідач Головного управління Держгеокадастру у Київській області не є розпорядником даної земельної ділянки.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача у даному конкретному випадку, - є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення іншої частини позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 3,0900 га, яка розташована за адресою: Київська область, Сквирський район, Буківська сільська рада, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка вже передана з державної власності у комунальну власність Сквирської міської громади Білоцерківського району Київської області, у зв`язку з чим право розпоряджатися земельною ділянкою на сьогоднішній день не входить до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн., що підтверджується квитанцією від 01.09.2020 № 0.0.1820909279.1.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10/1824/15-20-сг від 20.02.2020.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13.01.2020 (вх. №965/0/94-20 від 21.01.2020) про надання дозволу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 3,0900 га, яка розташована за адресою: Київська область, Сквирський район, Буківська сільська рада.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код: 39817550) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код: 39817550, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлення та підписано - 12.11.2021.

Суддя Т.П. Балась