Постанова

від 11.11.2021 по справі 185/8114/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7132/21 Справа № 185/8114/20 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення моральної шкоди

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"

на рішення Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 500000 грн. в рахунок відшкодування за завдану моральну шкоду. Позов обґрунтовано тим, що 09.07.2020 року під час роботи у відповідача з позивачем стався нещасний випадок, в результаті якого отримав тілесні ушкодження. За висновком МСЕК від 02.11.2020 року позивача визнано інвалідом другої групи та встановлено 70% втрати працездатності. Нещасний випадок стався не з вини позивача. Моральну шкоду позивач оцінює у 500000 грн.

Рішенням Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля про стягнення моральної шкоди. Стягнуто з ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 70000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля на користь держави судовий збір у розмірі 700 грн (а.с.129-130).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції змінити, збільшити відшкодування моральної шкоди до 500 000 грн.(а.с.135-138).

Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального і процесуального права ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.144-150).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 09.07.2020 року з ОСОБА_1 , працюючого на той час гірничомонтажником підземним дільниці монтажно-демонтажних робіт, стався нещасний випадок в 1041-ій розрізній печі шахти Західно-Донбаська ВСП Шахтоуправління Тернівське ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля , що підтверджується актом спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-1/П від 30.07.2020 року.

Згідно копії виписного епікризу КНП МКЛ № 16 ДМР, позивач має діагноз: травматичні ампутації 2-5 променів з дефектом кісток зап?ястя, рвано-розчавлена рана лівої кисті з декомпенсованим порушенням периферійного кровообігу, забиті рани та ссадна лівого плеча та передпліччя.

За наказом 3212.1 від 05.11.2020 року, позивача звільнено з роботи у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я відповідно до п. 2 ст.40 КЗпП України і переведенням на другу групу інвалідності, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

Як вбачається з копії акту спеціального форми Н-1/П від 30.07.2020 року, нещасний випадок із позивачем стався не з його вини. Основними причинами є: організаційна, порушення технологічного процесу.

За висновком МСЕК від 02.11.2020 року позивача визнано інвалідом другої групи та встановлено 70% втрати працездатності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що каліцтво позивачу заподіяно у зв`язку із порушенням відповідачем вимог щодо безпеки праці. Суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав, що розмір моральної шкоди має становити 70000,00 грн, а позов підлягає задоволенню в межах даної суми.

Проте, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом до стягнення розміром моральної шкоди, виходячи з наступного.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції щодо наявності завдання позивачу моральної шкоди, є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Проте, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено без достатнього урахування роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Колегія суддів вважає визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є дещо заниженим.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої втратою здоров`я, в результаті нещасного випадку, судом не врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.

Доводи апеляційної скарги представника позивача про дещо занижений розмір моральної шкоди, колегія суддів вважає такими, що частково заслуговують на увагу.

Колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотність таких наслідків, розмір втрати працездатності, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 70 %, встановлення другої групи інвалідності, приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 70 000,00 грн. є заниженим, таким що не відповідає перенесеним позивачем моральним стражданням через втрату здоров`я.

Враховуючи стан здоров`я, ступінь, тривалість та характер моральних переживань, що пов`язані з перенесенням позивачем фізичного болю, необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку зі ушкодженням здоров`я та втратою працездатності, а також з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у достатньому та необхідному розмірі 120 000,00 грн.

Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо складення позивачем заяви про відсутність моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки докази, які містяться в матеріалах справи підтверджують її наявність. Перерахування відповідачем матеріальної допомоги позивачу в розмірі 5000 грн., не може бути враховано як відшкодування моральної шкоди, оскільки по випискам має конкретний вид нарахування - «МДзаЗаявою» , тобто матеріальна допомога за заявою позивача. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування перерахування позивачу коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Суд першої інстанції при постановлені рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з втратою здоров`я.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності позивачем, заявлених позовних вимог, оскільки, згідно ст.13 Закону України Про охорону праці , роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Частиною третьою ст. 13 Закону України Про охорону праці на роботодавця покладено безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушень свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду - змінити відповідно до положень статті 376 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення на підставі положень статті 376 ЦПК України підлягає зміні в частині присудженого до стягнення розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши його з 70 000,00 грн. до 120 000,00 грн. з утриманням податків та зборів згідно чинного законодавства України. В іншій оскаржуваній частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року - змінити в частині присудженого до стягнення з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши з 70 000,00 грн. до 120 000,00 грн. з утриманням податків та зборів згідно чинного законодавства України.

В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: