Рішення

від 15.09.2021 по справі 758/12261/18

НОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 758/12261/18

Провадження № 2/741/27/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 15 вересня 2021 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

відповідача та її представника - адвоката Холоденко Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

встановив:

14 вересня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , мотивуючи його тим, що з 24 грудня 1999 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . З грудня 2012 року вона ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 проживали в АДРЕСА_1 . Починаючи з грудня 2016 року ОСОБА_4 хворів та в 2017 році у нього діагностували рак стравоходу, у зв`язку із чим останньому була зроблена операція, застосовувалися поліхіміотерапія та наркотичні засоби. З березня 2018 року ОСОБА_4 не міг самостійно ходити, потребував постійно догляду та отримував медичні препарати, що містили наркотичні засоби зі знеболюючим ефектом. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Перед смертю ОСОБА_4 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , до нього приїздила його сестра ОСОБА_2 , з якої раніше він мало спілкувався та знаходився у неприязних стосунках. 5 квітня 2018 року ОСОБА_2 , заволодівши документами ОСОБА_4 , звернулася до секретаря сільської ради та привела останню додому, щоб вона посвідчила заповіт ОСОБА_4 на її ( ОСОБА_2 ) користь. Вона ( ОСОБА_3 ) заздалегідь не була обізнана про прихід секретаря сільської ради, не знала про мету такого приходу та перебуваючи в стані стресу та страху за те, що її чоловік знаходиться при смерті, не надала цій події жодного значення, тим більше не розуміла намір ОСОБА_2 спонукати ОСОБА_4 на вчинення юридично значимих дій. У день посвідчення заповіту вона ( ОСОБА_3 ) доглядала за чоловіком та знаходилась біля нього. ОСОБА_4 самостійно не виявляв бажання зробити заповіт, не міг ходити та вже неясно говорив тому, що знаходився в безпорадному тяжко хворобливому стані. Вона ( ОСОБА_3 ) знаходилася поряд та бачила, що оформлення усіх документів було здійснено в присутності ОСОБА_5 , секретаря сільської ради Лободи Л.М., які підіймали ОСОБА_4 з ліжка та підписували всі документи беручи його руку в свою руку, оскільки він сам не в змозі був це зробити. Жодного тексту вголос не було зачитано. Таким чином, 5 квітня 2018 року ОСОБА_4 у присутності своєї сестри ОСОБА_2 та під її тиском зробив заповідальне розпорядження, яке було посвідчене секретарем Степовохутірської сільської ради Носівського району Чернігівської області Лободою Лідією Миколаївною та зареєстроване в реєстрі за № 8, відповідно до якого ОСОБА_4 земельну ділянку площею 5,8737 га, кадастровий номер 7423886000:02:001:0351, що розташована на території Степовохутірської сільської ради Носівського району, заповів ОСОБА_2 , а житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та присадибну ділянку за цією ж адресою - їй ( ОСОБА_3 ). 25 квітня 2018 року вона ( ОСОБА_3 ), як спадкоємець першої черги за законом, звернулася до приватного нотаріуса Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області Дмитренко Віти Михайлівни з відповідними документами та подала заяву про прийняття спадщини за законом. На час заведення спадкової справи після померлого ОСОБА_4 нотаріусом у Спадковому реєстрі заповітів не було виявлено. Вона ( ОСОБА_3 ) вважає заповіт ОСОБА_4 недійсним, оскільки він був складений з порушенням вимог цивільного законодавства щодо його посвідчення, підписання та таємниці вчинення нотаріальних дій, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, оскільки підпис ОСОБА_4 фактично зроблений з прикладанням руки ОСОБА_2 . Цей заповіт був зареєстрований в Спадковому реєстрі з порушенням порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України, що є порушенням вимог передбачених ст. 1247 ЦК України та як наслідок має місце недійсність такого заповіту.

ОСОБА_3 просила суд:

- визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений 5 квітня 2018 року секретарем Степовохутірської сільської ради Носівського району Чернігівської області Лободою Лідією Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 8;

- стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. та на правову допомогу у розмірі 20 300 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, у зв`язку із чим ухвалою суду від 5 вересня 2019 року провадження у справі було зупинено до залучення до участі у справі правонаступника.

14 листопада 2019 року судом було постановлено ухвалу, якою поновлено провадження та залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_3 .

22 червня 2021 року судом було постановлено ухвалу, якою відкладено розгляд справи для виклику в судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для надання ними особистих пояснень, визнавши їх явку до суду обов`язковою.

У судове засідання позивач та його представник - адвокат Брагар А.А. не з`явилися, представник подав до суду додаткові пояснення, зміст яких є аналогічним змісту позову, та заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі та участі позивача.

У судовому засіданні відповідач та її представник позовні вимоги не визнали повністю, просили відмовити у задоволенні позову у зв`язку із його безпідставністю. Вона ( ОСОБА_2 ) спілкувалася з братом до його смерті та перебувала у нормальних відносинах. Заповіт підписаний особисто ОСОБА_4 , підстави стверджувати про те, що були інші порушення при його посвідченні, відсутні. Земельна ділянка, яку ОСОБА_4 заповів їй ( ОСОБА_2 ), належала їх матері.

Суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності позивача та його представника за наявними у справі доказами, оскільки в даному випадку відсутні підстави, передбачені ст. 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи.

Вислухавши пояснення відповідача, її представника, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 21).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Частинами 1 та 2 ст. 1247 ЦК України встановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Статтею 1248 ЦК України встановлено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

З матеріалів справи (зворот а.с. 22) вбачається, що 5 квітня 2018 року ОСОБА_4 склав заповіт, який був посвідчений секретарем Степовохутірської сільської ради Носівського району Чернігівської області Лободою Лідією Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 8, яким ОСОБА_4 : належну йому земельну ділянку площею 5,8737 га, кадастровий номер 7423886000:02:001:0351, заповів ОСОБА_2 ; належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та присадибну земельну ділянку за цією ж адресою, заповів ОСОБА_3 .

У судовому засіданні встановлено, що приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу Дмитренко В.М. після смерті ОСОБА_4 зведена спадкова справа № 23/2018, із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 54-69).

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Статтею 1257 ЦК України визначено підстави для визнання заповіту недійсним. При цьому визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таким чином, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. При цьому недійсним заповіт може бути визнаний у випадках в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 9 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18), нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним .

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем та його представником не надано доказів та не доведено існування підстав, визначених ст. 1257 ЦК України, для визнання заповіту недійсним, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача.

За таких обставин суд вважає, що оспорюваний заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Доводи позивача та його представника про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, оскільки підпис ОСОБА_4 фактично зроблений з прикладанням руки ОСОБА_2 , є необґрунтованими та такими, що спростовуються доказами по справі, зокрема висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 23451/23452/20-32 від 8 жовтня 2020 року (а.с. 172-180), відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_4 у графі Підпис у заповіті від 5 квітня 2018 року виконаний самим ОСОБА_4 , будь-які збиваючі фактори, які б вплинули на виконавця підпису від імені ОСОБА_4 у графі Підпис зазначеного заповіту - відсутні.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Доводи позивача та його представника щодо недійсності оспорюваного заповіту через його несвоєчасне внесення до Спадкового реєстру є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Пунктом 1.10 розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, передбачено, що відомості про посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування заповітів та інформація про їх скасування, зміну або видачу дубліката підлягають обов`язковому внесенню до Спадкового реєстру у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 491 Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі .

Пунктами 5, 8, 10, 14 Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі передбачено, що реєстраторами Спадкового реєстру щодо заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування; заповітів і спадкових договорів, посвідчених консульськими установами України; заповітів, посвідчених (складених та/або прийнятих на зберігання) і зареєстрованих в іноземних державах згідно з Конвенцією ( 994_678 ), запити про реєстрацію яких в Україні на прохання заповідача подані Мін`юсту, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів є Держінформ`юст та його філії.

Посадові особи органів місцевого самоврядування вносять до Спадкового реєстру відомості про посвідчені заповіти шляхом подання Держінформ`юсту або його філіям заяв про реєстрацію.

Заяви про реєстрацію подаються (надсилаються) Реєстратору в день вчинення відповідної нотаріальної дії.

Реєстратор здійснює державну реєстрацію посвідчених заповітів і спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів у Спадковому реєстрі: у день вчинення відповідної нотаріальної дії; протягом п`яти робочих днів після зміни місця зберігання заповіту, спадкового договору; протягом двох робочих днів після надходження на зберігання заповітів від осіб, що зазначені в ст. 1252 ЦК України і ч. 1 ст. 40 Закону України Про нотаріат ; в день отримання заяви про реєстрацію, у тому числі, архівних заповітів.

Відповідно до п. 1.3.2. Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 липня 2011 року № 1810/5, Державне підприємство Національні інформаційні системи та його регіональні філії є реєстраторами Спадкового реєстру щодо заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування.

З матеріалів справи (а.с. 60) вбачається, що заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 5 квітня 2018 року, було зареєстровано у Спадковому реєстрі 26 квітня 2018 року реєстратором Чернігівської філії державного підприємства Національні інформаційні системи .

Таким чином, державна реєстрація заповіту проведена та не скасована на даний час.

Реєстрація заповіту у Спадковому реєстрі не залежить від волі спадкодавця, а є технічною дією, від якої не залежить зміст заповіту і дата його посвідчення. Чинні вимоги закону не встановлюють порушення термінів внесення інформації до Спадкового реєстру, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2019 року в справі № 301/2702/16-ц (провадження № 61-26329св18) та від 8 травня 2019 року в справі № 343/2271/16-ц (провадження №61-32св19).

Таким чином, сам факт несвоєчасної реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі не може слугувати підставою для визнання його недійсним.

Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, та зважаючи на те, що позивачем і його представником не доведено існування обставин, викладених у позовній заяві, не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування однозначного існування викладених у позові обставин, які б відповідали фактичним обставинам справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

У силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача не підлягають стягненню з відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , про визнання заповіту недійсним - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв