Рішення

від 02.11.2021 по справі 922/2603/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2603/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ав Інвест Груп", м. Дніпро про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Владимир Я.В. (посвідчення № 2084 дійсна до 31.12.2025);

відповідача - Ботвіної І.О. (ордер серія № 1082111 від 20.07.2021 р.)

ВСТАНОВИВ:

30.06.2021 Харківська міська рада (Позивач) звернулася до суду з позовною заявою про стягнення з до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ав Інвест Груп" безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 3 433 026,30 грн. на підставі використання земельної ділянки площею 1,4468 га по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові (кадастровим номером 6310136900:02:005:0046) без виникнення у відповідача права власності на землю, права постійного користування земельною ділянкою та права оренди земельної ділянки, без державної реєстрації, у зв`язку з чим Відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельної ділянки. Тому, на думку Харківської міської ради, ТОВ "АВ ІНВЕСТ ГРУП" на підставі статей 1212-1214 ЦК України зобов`язане відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав чи міг би одержати від цього майна, оскільки відповідачем порушені права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі безпідставно збережених коштів у сумі орендної плати за земельну ділянку.

Ухвалою суду від 01.07.2021 р. відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін з призначенням підготовчого засідання на 15.07.2021 р. о 11:00.

Ухвалою суду від 15.07.2021 р. було повідомлено про наступне підготовче засідання на 22.07.2021 р. о 10:45.

Ухвалою суду від 22.07.2021 р. продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 29.09.2021 р. та підготовче засідання відкладено на 07.09.2021 р. о 10:30.

Судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 12.10.2021 р. о 10:45 про що постановлено ухвалу суду від 23.09.2021. Ухвалою суду від 12.10.2021 р. повідомлено про наступне судове засідання на 02.11.2021 р. о 10:30.

Представник Позивач в призначеному судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, що також підтверджено у поданому відзиві та запереченні на відповідь на відзив.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання Відповідача.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

З урахуванням наведеного, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (дата держреєстрації - 27.09.2005) від 20.01.2020 № НВ-0004418262020 земельна ділянка площею 1,4468 га з кадастровим номером 6310136900:02:005:0046 по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові сформована: категорію земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для експлуатації та обслуговування виробничих та допоміжних будівель і приміщень; форма власності - комунальна: право власності Харківська міська рада.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.05.2021 № 257592850 право власності на нежитлові будівлі літ. АЕ-1 загальною площею 26,6 кв.м., літ. Ю-1 загальною площею 2 597,9 кв.м., літ. Я-2 загальною площею 119,7 кв.м. по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові з 01.10.2015 зареєстроване за ТОВ АВ ІНВЕСТ ГРУП на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2015 № 637.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.05.2021 №257593416 право оренди земельної ділянки (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046) загальною площею 1,4468 га по вул. Каштанові, 29 у м. Харкові, що була у користуванні ТОВ ВОЯДЖЕР згідно договору оренди землі від 07.04.2005 №6939/05 припинене 14.11.2018.

Звертаючись з позовом, Харківська міська рада здійснювала розрахунок розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046) від 19.03.2020 № 2555/0/45-20, виданий Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Позивач зазначає, що Господарським судом Харківської області вже ухвалювалось рішення від 06.08.2020 у справі № 922/1352/20 з ТОВ АВ ІНВЕСТ ГРУП на користь Харківської міської ради стягнуто 2 103 975,27 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки по

вул. Каштановій, 29 у м. Харкові у період з 01.12.2018 по 31.12.2019.

Позивач зазначив, що ТОВ АВ ІНВЕСТ ГРУП не сплачувало за користування земельною ділянкою по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові плату за землю у період з 01.01.2020 по 31.05.2020 у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові від 21.05.2021.

ТОВ АВ ІНВЕСТ ГРУП набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформило речового права на вказану земельну ділянку.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 21.05.2021 проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ТОВ АВ ІНВЕСТ ГРУП використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310136900:02:005:0046 по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, право власності на які зареєстровано за Відповідачем.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру від 20.01.2020 №НВ-0004418262020 про земельну ділянку по вул. Вишневій, 40у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046) площа вказаної земельної ділянки складає 1,4468 га.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046) від 19.03.2020 № 2555/0/45-20, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, площа вказаної земельної ділянки складає 1,4468 га.

Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046) площею 1,4468 га по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові розташовані нежитлові будівлі літ. АЕ-1 , літ. Ю-1 , літ. Я-2 право власності на які зареєстроване за ТОВ АВ ІНВЕСТ ГРУП .

Тобто, у відповідності до положень п. «а» ч.2 ст.83 ЗК України земельна ділянка по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046) належить територіальній громаді м. Харкова на праві комунальної власності. Перебуває ця земельна ділянка, як свідчать матеріали справи та вбачається з пояснень представників учасників справи, у фактичному володінні і користуванні відповідача ТОВ "АВ ІНВЕСТ ГРУП".

Технічною документацією з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018, яка вводиться в дію з 01.01.2020 затверджені Рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1474/19.

У рішенні Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1474/19 встановлена базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018 становить 639,78 грн. і підлягає в подальшому індексації у порядку, встановленому законодавством України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016 р. затверджено новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (далі - Порядок), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 року за № 1647/29777, який застосовується з 01 січня 2017 року.

Відповідно до цього Порядку коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (додаток 1 Порядку).

Пунктом. 4.1. Положення Про порядок визначення розміру орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові , затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08 (із змінами та доповненнями) (далі - Положення), порядок розрахунку орендної плати, встановлений розділом II цього Положення, не розповсюджується на землі, перелік яких наведений в таблиці (вказана таблиця міститься у самому положенні).

Згідно вищезазначеної таблиці, для земель промисловості (окрім тютюнової та лікеро-горілчаної) встановлено особливий режим розрахунку орендної плати, що полягає у застосуванні ставки річної орендної плати при здійсненні розрахунку у розмірі - 4%.

Пунктом 2.6. Положення встановлено, що орендна плата за земельну ділянку розраховується в залежності від терміну оренди із застосуванням відповідних відсотків від розрахункового розміру орендної плати, що в даному випадку вбачається, що договір оренди у період з 01.01.2020 по 31.05.2021 не укладався (не перевищує 10 років), внаслідок чого застосована вихідна ставка у розмірі 100%.

Також суд звертає увагу на встановлений судом факт визначений у рішенні Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у справі № 922/1352/20, залишеним в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2020, де зазначено: Враховуючи те, що відповідачем право оренди земельної ділянки, на якій розташовані належні йому на праві власності об`єкти нерухомості, не оформлено, відносини з фактичного користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними.

Частиною 4 статті 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтями 142 Конституції України та ст.ст. 16, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджету міст обласного значення належить податок на майно, до складу якого за приписами ст. 14.1.147 Податкового кодексу України входить плата за землю, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідач здійснює свою господарську діяльність на території, яка належить Харківській міській раді.

У спірний період договору оренди між сторонами укладено не було, як наслідок, оренда плата не сплачується.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селиш, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Плата за землю справляється відповідно до закону.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ Про оренду землі ).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що вказана земельна ділянка є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Харкова, представницьким органам якої є Харківська міська рада, доказів протилежного до суду не надано.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Харківська міська рада відповідно до вимог п.п. 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який діє від імені територіальної громади, здійснює права власника щодо спірної земельної ділянки.

Харківською міською радою відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України здійснено заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства.

В пункті п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин від 17.05.2011 року № 6, зокрема зазначено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень .

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

У п. 65 постанови від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд у Постановах від 29.01.2019 року у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 року у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 року у справі № 922/981/18, від 12.06.2019 року у справі № 922/902/18, застосувавши положення ч. 2 ст. 20 і ч. 3 ст. 23 Закону України Про оцінку земель , зазначив, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав, за користування якою Харківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти.

Згідно з п. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст.144, абз. 5 ч. 1 ст. 174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи та з пояснень представників сторін вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

По-перше, судом встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою за адресою: по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046).

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно з ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь Харківської міської ради на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю, тощо.

По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок Харківської міської ради. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки у м. Харкові є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Згідно з ст. 206 Земельного кодексу України, п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Харківській міській раді майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17.

Відповідно до положень п. а ч. 2 ст. 83 ЗК України земельна ділянка по по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові у спірний період належала територіальній громаді м. Харкова на праві комунальної власності. Перебуває ця земельна ділянка, як свідчать матеріали справи та вбачається з пояснень учасників справи, у фактичному володінні і користуванні відповідача.

Згідно з наявними у справі розрахунками розмір орендної плати, нарахованої за володіння і користування Відповіадчем цією земельною ділянкою в спірний період і збереженої (заощадженої) у себе відповідачем становить 3 433 026,30 грн.

Правові підстави для звільнення (відстрочення, розстрочення) від сплати орендної плати і збереження (заощадження) її відповідачем у спірний період відсутні.

Такі обставини свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми вартості належного позивачеві майна збереженого (заощадженого) відповідачем без достатніх правових підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічним чином встановлено перехід права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на будівлі або споруди, унормовують положення статті 377 ЦК України.

Згідно зі ст.7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права користування на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном. Цього обов`язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберігає у себе майно - кошти за оренду землі. Вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок у себе за рахунок іншої особи (потерпілого власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберігав у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Відсутність укладеного між Харківською міською радою та ТОВ АВ ІНВЕСТ ГРУП у спірний період договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов`язання.

Відсутність неправомірних дій (бездіяльності) відповідача означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ відповідачем у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, адже ніяким чином не суперечать чинному законодавству. А саме, в результаті укладання договору купівлі-продажу будівлі, що зареєстровано належним чином в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, посвідчення цього договору в нотаріальному порядку, його державної реєстрації.

Фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачем без укладення договору оренди землі на даний час в Україні також не вважається правопорушенням. Так, частина третя статті 125 Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001 року, котра раніше забороняла приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації була виключена Законом України від 05.03.2009 року № 1066-VI. Жодних інших норм, котрі б містили заборону такого володіння і використання чинне законодавство не містить.

Не є правопорушенням також і дії/бездіяльність відповідача, що безпосередньо стосуються порядку укладання договору оренди землі. Ні Законами України, ні підзаконними, ні локальними нормативними актами відповідачеві не визначено прямого і безумовного обов`язку підписати договір оренди земельної ділянки одночасно з набуттям права власності на об`єкти нерухомого майна, які на ній розташовані. Більш того, згідно з існуючим і станом на даний час порядком укладення договорів оренди земельних ділянок немає не тільки такого обов`язку, немає навіть і такої можливості. Моменту укладення договору оренди передують різного роду організаційні, правові, технічні та інші заходи, здійснення яких знаходиться поза межами волі й контролю потенційного орендаря. Їх невиконання (неналежне чи несвоєчасне виконання) не може бути поставлене в провину відповідачеві.

Не може бути поставлене відповідачеві в провину і невиконання (несвоєчасне виконання) ним приписів ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України (особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації). Ця норма не містить визначення строку, в який ці дії мають бути вчинені. Тобто, строк виконання цього зобов`язання не встановлений. Як свідчать матеріали справи позивач вимог в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України про виконання цього обов`язку відповідачеві не пред`являв, у інший спосіб строк виконання цього обов`язку не встановлював. Тобто, бездіяльність у вигляді не звернення з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки також не може бути визнана деліктом (навіть у разі її наявності, що в цьому випадку матеріалами справи не доведено), а отже не може бути підставою виникнення деліктних зобов`язань.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема, ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно ст.ст. 216, 224, 225 Господарського кодексу України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

Суд окремо зауважує про неможливість застосування норм законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди - ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України та ін. Упущена вигода згідно з п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України є різновидом збитків. Упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди, як різновиду збитків, в повній мірі застосовуються вимоги названих вище норм права, в т.ч. в частині необхідності наявності умов застосування у вигляді делікту (господарського правопорушення).

Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.

За таких обставин можна дійти до висновку про те, що спірні правовідносини охоплюються регулюванням ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений Постановою КМУ від 19.04.1993 року № 284 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він розрахований на застосування лише у деліктних правовідносинах, та інших вичерпно визначених в його пункті 1 випадках (вилучення (викупу) та тимчасове зайняття земельних ділянок, встановлення обмежень щодо їх використання, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведення їх у непридатний для використання стан та неодержання доходів, у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок).

У п. 33 та п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 року по справі №922/2843/19 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (п. 33), нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17) (п. 35).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка є сформованою, оскільки має кадастровий номер, площу, адресу, нормативно грошова оцінка земельної ділянки покладена в основу розрахунку ціни позову, що підтверджується матеріалами справи.

Розрахунок суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснювався на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046) від 19.03.2020 № 2555/0/45-20, виданий Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Суд погоджується з Харківської міської ради щодо застосовування на посилання на судову практику Верховного Суду, викладену, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02.06.2020 року у справі № 922/2845/19, від 25.02.2020 року у справі № 922/748/19, від 17.03.2020 року у справі № 922/2413/19.

Суд також акцентує увагу на судовій практиці Верховного Суду, викладеною в постанові Верховного Суду від 29.05.2020 року у справі №922/2843/19 та постанові по справі №922/2845/19. У даних постановах колегія Суддів вважає, що перевіривши розрахунок, місцевий господарський суд правомірно виходив з правильності визначення Міськрадою суми безпідставно збережених відповідачем коштів на основі належного і допустимого доказу - витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Також, у даній постанові Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, то чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України Про оцінку земель , не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Згідно з ст.ст. 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вказаних норм, відповідач доказів на спростування наведених розрахунків та інших викладених вище обставин не надав.

Матеріали даної справи не містять доказів державної реєстрації права користування або оренди відповідачем спірної земельної ділянки за спірний період, відповідач використовував її для розміщення власних об`єктів нерухомого майна без оформлених у встановленому порядку правовстановлюючих документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 Земельного кодексу України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.

При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною за спірний період.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України № 2 наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі . Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю питомою вагою принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах .

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок помилок законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Хаджинастасіу проти Греції національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України ), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії , параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії , параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

При цьому суд зазначає, що задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 3 433 026,30 грн. відновлює порушені права позивача.

В той час суд вказує, що викладені відповідачем твердження не спростовують доводів позивача та встановлених судом обставин.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р. (далі - Конвенція) , Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Нормами ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Також, у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.

З наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що Європейський суд наголошує на необхідності з`ясування при вирішенні спорів, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. Констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Пунктом 55-58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008 визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки саме їх дії викликали даний спір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ав Інвест Груп" (код ЄДРПОУ: 36573376; 49000, м. Дніпро, вул. Шолом-Алейхема,5) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ: 04059243; за реквізитами : код класифікації доходів бюджету - 24062200, номер рахунку (IBAN) - UA698999980314090611000020649; код отримувача (ЄДРПОУ) - 37874947; банк отримувача - казначейство України; отримувач - ГУК Харків обл/МТГ Харків) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 3 433 026,30 грн. на підставі використання земельної ділянки площею 1,4468 га по вул. Вишневій, 40 у м. Харкові (кадастровим номером 6310136900:02:005:0046) та судовий збір в розмірі 51 495,39 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "10" листопада 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін