Ухвала

від 15.11.2021 по справі 924/1035/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

УХВАЛА

"15" листопада 2021 р. Справа № 924/1035/21

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали

за заявою ОСОБА_1 ,

про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа, ОСОБА_1 (боржник, заявник), звернулася до суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану заяву передано на розгляд судді Димбовському В.В.

Ухвалою суду від 23.10.2021р. вищезазначену заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи залишено без руху, надавши строк у 7 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме:

- докази (договори, квитанції, банківські виписки тощо), що підтверджують суми усіх заявлених грошових вимог кредиторів (заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов`язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;

- конкретизований список усіх кредиторів боржника із зазначенням щодо кожного кредитора окремо загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) з відображенням періоду виникнення зобов`язання;

- докази здійснення авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, а саме у розмірі 35685,00 грн.

Цією ж ухвалою суд повідомив, що у разі не усунення заявником недоліків заяви у строк, встановлений судом, заява вважатиметься неподаною та буде повернута особі, що звернулась із заявою (ч. 4 ст. 174 ГПК України).

08.11.2021р. на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, у якій заявник зазначив, що заява містить в якості додатка конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням щодо кожного кредитора - його найменування, місцезнаходження, ідентифікаційного коду юридичної особи, суми грошових вимог, загальної суми заборгованості, підстав виникнення зобов`язань, строку їх виконання згідно із договором. Щодо більшості кредиторів (щодо тих, договори з якими наявні) - зазначено суму основного зобов`язання, суми неустойки, розмір загальної вартості кредиту щодо кожного кредитора окремо. Для уточнення вищевказаної інформації додано кредитну історію Українського бюро кредитних історій. Надані до суду договори з кредиторами містять вказівку лише на можливі нарахування штрафу або пені у випадку невиконання зобов`язань або їх неналежного виконання, водночас не існує жодного документу, який надав би можливість боржнику розмежувати основну заборгованість та неустойку. Якщо здійснювати відрахування від поточної заборгованості за кредитом його загальної вартості, то вбачається можливість отримати лише можливу суму нарахованих санкцій, що можуть становити як пеню так і штраф.

Заявник зауважив, що не володіє всіма кредитними договорами, на підставі яких виникла заборгованість, оскільки вони знаходяться у кредиторів, і жодних договорів або інакших підтверджень виникнення зобов`язання не отримував. Кредитори володіють як кредитними договорами, так і інформацією щодо тіла кредиту, суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), оскільки наявність договірних відносин між заявником та відповідними кредитними установами підтверджується витягом з Українського бюро кредитних історій, яке додавалось до заяви про неплатоспроможність. Враховуючи вищезазначене, заявник подав клопотання, у якому просить суд витребувати у кредиторів копії кредитних договорів, посилаючись на ст. 81 ГПК України, вказавши про те, що здійснював дії для отримання інформації по заборгованості, прострочку, пеню, штрафи, комісію, відсотки та тіло кредиту, а також надати копії кредитних договорів з додатками, однак не отримав відповіді.

Також заявник просить суд врахувати наявну судову практику, зокрема Чернігівського, Рівненського, Харківського, Кіровоградського, Черкаського, Вінницького, Сумського, Житомирського, Київського, Донецького господарських судів, у яких були відкриті провадження у справі про неплатоспроможності фізичної особи, при цьому умови оплати праці та докази авансування винагороди арбітражному керуючому у даних справах були надані шляхом укладання договору про розстрочення оплати винагороди арбітражного керуючого.

Заявник також зазначив, що відповідно до поданої заяви працевлаштований та отримує заробітну плату, а отже, шляхом жорсткої економії, зуміє виплатити основну винагороду арбітражному керуючому, задля цього укладений договір з ОСОБА_2 . При цьому посилається на пункт 37 Постанови ВСУ у справі № 910/726/20 від 19 листопада 2020 року, зауважуючи, що надання такої Угоди з арбітражним керуючим є саме мирним врегулюванням правовідносин щодо оплати його послуг, то питання виплати такої винагороди (в тому числі порядок та розмір оплати) повинно перебувати та врегульовуватись лише у площині відносин, саме між арбітражним керуючим та боржником.

Заява ОСОБА_1 від 18.10.2021 р. подана до суду без додержання вимог ст. 30, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема щодо обов`язку боржника - фізичної особи авансувати на депозитний рахунок суду винагороду керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень та надати суду докази авансування.

Вказаний недолік щодо відсутності належних доказів авансування винагороди в розмірі, встановленому Кодексом України з процедури банкрутства, що станом на дату звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність становив 35685,00 грн. був визначений судом в ухвалі від 23.10.2021 р. про залишення заяви без руху.

Подана заява ОСОБА_1 про усунення недоліків не містить належних доказів авансування винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень у розмірі та порядку встановлених Кодексом України з процедури банкрутства.

В той же час, заявник наполягає на альтернативі мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому, шляхом укладення договору від 23.09.2021р.

Так, до матеріалів заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 додано договір про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого укладений із арбітражним керуючим Білявським Віталієм Віталійовичем, відповідно до п. 3.1. якого оплата послуг керуючого реструктуризацією становить 17842,50 грн. за весь строк виконання повноважень.

Проте, враховуючи, що Законом України "Про державний бюджет на 2021 рік" установлено у 2021 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 липня - 2379,00 грн., то розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за 1 місяць виконання повноважень керуючого реструктуризацією, починаючи з 1 липня, складає 11895,00 грн. (2379,00 х 5), а за 3 місяці відповідно - 35685,00 грн. (11895,00 х 3).

Отже в силу наведених вище норм заявником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність має бути додано докази авансування у встановленому порядку винагороди арбітражному керуючому у сумі 35685,00 грн.

В свою чергу, заявником надано квитанцію №0.0.2286753551.1 від 01.10.2021р. на суму 1784,25 грн., вимоги ухвали суду від 23.10.2021 р. заявником не виконано.

Так, заявником не тільки не надано доказів авансування у встановленому порядку винагороди арбітражному керуючому у сумі 35685,00 грн., а ще й обумовлено в договорі від 23.09.2021р. плату в розмірі, що є значно нижчим від передбаченого законодавством розміру авансування.

Таким чином, надана заявником квитанція не може бути прийнята як належний та допустимий доказ здійснення авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.

Вказаний договір було досліджено та надано йому оцінку як альтернативному способу здійснення сплати грошової винагороди арбітражному керуючому, однак в ході дослідження його змісту встановлено, що такий договір не є належним та допустимим, в розумінні положень ст. ст. 76-77 ГПК України доказом виконання положень п. 12 частини другої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства - авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень в розмірі встановленому положеннями абз. 3 частини другої статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства - п`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.

Як вбачається із заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, заявник посилається на правову позицію, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2020 р. у справі № 910/726/20.

Крім того, заявник в заяві про усунення недоліків наголошує на врахуванні вказаної позиції Верховного Суду під час дослідження вищенаведеного договору, як альтернативного способу сплати грошової винагороди арбітражному керуючому.

Відносно доводів заявника про врахування судом наведеної вище судової практики Верховного Суду слід зазначити, що в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2020 р. у справі № 910/726/20 зазначено наступне:

"35. Частинами першою, третьою, четвертою та сьомою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; використання примусової праці забороняється; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною першою статті 30 КУзПБ встановлено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород. Абзацом першим частини другої статті 30 КУзПБ встановлено, що розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Пунктом 12 частини другої статті 116 КУзПБ визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.

36. Колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю таких висновків апеляційного суду з огляду на те, що законодавцем обрано спосіб врегулювання неплатоспроможності фізичної особи виключно за заявою боржника. При цьому, Законом України "Про судовий збір" не передбачено сплати судового збору за подання заяви фізичною особою про порушення справи про банкрутство. Зазначене обґрунтовує виконання державою свого позитивного обов`язку забезпечення доступу неплатоспроможних фізичних осіб до правосуддя у справах про банкрутство у спосіб не встановлення для таких фізичних осіб ставок судового збору за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Разом з тим, законодавцем не передбачено жодних альтернативних можливостей авансуванню на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією за три місяці виконання ним повноважень, що є гарантією з боку держави оплати праці цією особи на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відповідає гарантіям на оплату праці відповідно до частин другої, шостої статті 43 Конституції України.

37. Зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи та відповідного звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) до суду про призначення його керуючим реструктуризацією у справу про банкрутство фізичної особи, яке подається разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Місцевий суд може розглянути подані документи, як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому, та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.".

Аналіз зазначених вище висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на які посилається заявник, свідчить про те, що право на одержання винагороди за працю гарантоване законом, зокрема ст. 43 Конституції України. Відповідне правило також поширюється на арбітражних керуючих, право яких на одержання винагороди за виконання обов`язків у справі про банкрутство (неплатоспроможність) регламентоване в ст. 12, 30 Кодексу України з процедур банкрутства.

В той же час, згідно імперативних норм Кодексу України з процедур банкрутства, законодавцем не передбачено жодних альтернативних можливостей авансуванню на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією за три місяці виконання ним повноважень, що є гарантією з боку держави оплати праці цією особи на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відповідає гарантіям на оплату праці відповідно до частин другої, шостої статті 43 Конституції України.

Слід зазначити, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в наведеній постанові вказує на право місцевого господарського суду, а не обов`язок, розгляду питання щодо альтернативного врегулювання питання винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень у справі про неплатоспроможність, зокрема на умовах відстрочення та, більше того, зменшення розміру винагороди від розміру, встановленого Кодексом.

Суд зазначає, що альтернативне врегулювання боржником - фізичною особою та арбітражним керуючим питання щодо винагороди останнього за виконання роботи, не може ґрунтуватись на безоплатному виконанні роботи, оскільки така умова суперечитиме положенням статті 43 Конституції України.

Водночас, згідно частини першої ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В ході дослідження положень вищенаведеного договору від 23.09.2021 р., наданого заявником в якості альтернативного способу виконання обов`язку здійснення авансування винагороди арбітражного керуючого за три місяці виконання ним повноважень у справі, судом встановлено, що такий договір суперечить положенням частини другої ст. 30 Кодексу, зокрема, щодо розміру грошової винагороди керуючого реструктуризацією боргів боржника, що свідчить про порушення сторонами договору положень частини першої ст. 203 ЦК України, а відтак, вказаний договір не може бути прийнятий господарським судом в якості доказу альтернативного врегулювання питання винагороди арбітражного керуючого у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

В ході аналізу вищенаведених обставин, судом також враховано правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 23.11.2020 р. № 922/1734/20, відповідно до якої, обов`язок боржника авансувати винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлено КУзПБ, і подання доказів авансування є обов`язковою умовою, визначеною статтею 116 зазначеного Кодексу. При цьому ані КУзПБ, ані інші діючі норми чинного законодавства не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, а також умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому.

Крім того, зважаючи на юридичну природу винагороди арбітражного керуючого, звільнення від її сплати не вплине на баланс інтересів держави та заявника у справі, оскільки є лише платою суб`єкту незалежної професійної діяльності за виконання ним своїх обов`язків. Водночас звільнення заявника від авансування такої винагороди на етапі подання заяви позначиться на балансі інтересів боржника та арбітражного керуючого, позбавивши останнього права на своєчасне отримання винагороди в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (абзац п`ятий статті 3 КУзПБ). Жодних положень, умов та підстав, за яких суд може відстрочити, розстрочити або звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому чинним законодавством України не передбачено (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2020 р. № 902/227/20).

Суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до ст. 129 Конституції України здійснюючи свої конституційні обов`язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи даний принцип господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі, й у питанні звільнення (з урахуванням змісту договору від 23.09.2021 р.) від сплати винагороди керуючому реструктуризацією (часткове звільнення).

Крім того, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, п. 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, п. 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, п. 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, п. 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 р. № 24402/02, п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 р. № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95).

Таким чином, виходячи із вищенаведених обставин, заявником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та до заяви про усунення недоліків не надано належних та достатніх доказів виконання обов`язку авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень в розмірі встановленому положеннями абз. 3 частини другої статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства - п`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.

Заявник наголошує на тому, що ним надано ті кредитні договори, які наявні в нього, у зв`язку з цим заявником подано клопотання про витребування доказів, відповідно до якого просить витребувати кредитні договори у відповідних банківських установ.

Згідно з вимогами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Частиною першою ст. 81 ГПК України встановлено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (п.п. 4, 5 частини другої ст. 81 ГПК України).

Щодо заявленого заявником клопотання про витребування доказів з посиланням на ст. 81 ГПК України, судом враховується, що у клопотанні заявником не вказано, які копії кредитних договорів або договорів позики (номера, дати договорів, сторони, між якими договір укладено) заявник просить витребувати, вказано лише список юридичних осіб з їх адресами та кодом ЄДРПОУ.

Крім того, із клопотання не вбачається, що заявник вжив усі заходи, передбачені законодавством з метою отримання оскаржуваних доказів, зокрема звертався з листами до кредиторів з метою отримання таких доказів, також не надано суду відповідних доказів вжиття таких заходів.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що клопотання боржника про витребування відповідних доказів є недоведеним та необґрунтованим, а відтак задоволенню не підлягає.

Судом не приймаються до уваги доводи заявника, викладені у заяві від 08.11.2021р. про усунення недоліків про те, що щодо більшості кредиторів (щодо тих, договори з якими наявні) зазначено суму основного зобов`язання, суми неустойки, розмір загальної вартості кредиту щодо кожного кредитора окремо.

Такі доводи заявника не відповідають дійсності, оскільки у конкретизованому списку кредиторів зазначається про порядок нарахування штрафів та пені, однак не містить сум неустойки (штрафу та пені) щодо кожного кредитора окремо. Аналогічним чином, не містить таких даних і кредитна історія Українського бюро кредитних історій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявником не виконано вимоги ухвали суду від 23.10.2021р. щодо надання доказів (договори, квитанції, банківські виписки тощо), що підтверджують суми усіх заявлених грошових вимог кредиторів (заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов`язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; конкретизованого списку усіх кредиторів боржника із зазначенням щодо кожного кредитора окремо загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) з відображенням періоду виникнення зобов`язання.

Проаналізувавши наведене, суд не вважає вказані доводи заявника усуненням недоліків заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, здійсненим у спосіб визначений ухвалою господарського суду Хмельницької області від 23.10.2021 р.

Крім того, суд наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відтак, відсутність документів у заявника не є підставою для невиконання обов`язку, визначеного Кодексом України з процедур банкрутства щодо долучення до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відповідних документів, так як, у такому разі, заявник мав би вчинити заходи щодо їх отримання.

Таким чином, судом встановлено, що заявником не усунено недоліки заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, встановлені ухвалою господарського суду Хмельницької області від 23.10.2021 р. у спосіб та у строки встановлені такою ухвалою суду.

Статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Згідно із частиною третьою ст. 37 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 ГПК України, з урахуванням вимог цього Кодексу.

Частиною першою статті 38 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство підлягає поверненню протягом п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків заяви.

Статтею 174 ГПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Відповідно до частини шостої ст. 174 ГПК України, питання про повернення позовної заяви суд вирішує протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Враховуючи те, що заявником - ОСОБА_1 не було усунуто недоліки заяви від 18.10.2021 р., зазначені в ухвалі господарського суду Хмельницької області від 23.10.2021 р. у справі № 924/1035/21, суд дійшов висновку про повернення зазначеної заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Крім цього, враховуючи, що заява ОСОБА_1 від 18.10.2021 р. повертається судом заявнику без розгляду, заяву арбітражного керуючого Білявського Віталія Віталійовича суд не розглядає.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, що згідно частини восьмої ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої ст. 38 Кодексу України з процедур банкрутства повернення заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку після усунення недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 38, 116, 117 Кодексу України з процедур банкрутства, ч.ч. 4, 8 ст. 174, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність вважати неподаною і повернути заявнику.

Додаток: заява з додатками.

Ухвала підписана 15.11.2021р., набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строку, визначені ст.ст. 254-259 ГПК України.

Суддя В.В. Димбовський

Віддрук 2 прим.:

1 - до справи;

2 - заявнику (29006, вул. Довженка, буд. № 14/2, кв. № 111, м. Хмельницький) - рек. з пов. про вруч.