Постанова

від 15.11.2021 по справі 360/3123/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року справа №360/3123/21

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рубіжанської міської ради Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 р. у справі № 360/3123/21 (головуючий І інстанції суддя К.О. Пляшкова) за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 18.06.2021 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати противоправною бездіяльність відповідача, виражену в нерозгляді на пленарному засіданні Рубіжанської міської ради Луганської області в місячний строк клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність; зобов`язати відповідача розглянути на найближчому пленарному засіданні Рубіжанської міської ради Луганської області питання щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (Код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Рубіжанської міської ради Луганської області в районі села Булгаківка в районі земельної ділянки з кадастровим номером 4421680700:03:001:0071; вирішити питання судових витрат (а.с. 1-6).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року у справі № 360/3123/21 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Рубіжанської міської ради Луганської області щодо нерозгляду на пленарному засіданні в місячний строк клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (Код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Рубіжанської міської ради Луганської області в районі села Булгаківка в районі земельної ділянки з кадастровим номером 4421680700:03:001:0071.

Зобов`язано Рубіжанську міську раду Луганської області розглянути на найближчому пленарному засіданні з прийняттям вмотивованого рішення клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (Код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Рубіжанської міської ради Луганської області в районі села Булгаківка в районі земельної ділянки з кадастровим номером 4421680700:03:001:0071.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 151-156).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідно до графічних матеріалів, наданих позивачем, спірна земельна ділянка знаходиться у межах контуру 518а, 526 а з загальною площею 22, 1000 га, який передано у колективну власність КСП III Інтернаціонал . Тобто, позивач зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель колективної власності, які знаходяться у власності КСП III Інтернаціонал та не належать на праві власності Рубіжанській міській територіальній громаді Сєвєродонецького району Луганської області.

Вважає, що належність земельної ділянки, в якій зацікавлений позивач, до земель, які не відносяться до земель комунальної власності, не надає позивачу права на безоплатну передачу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рішенням Рубіжанської міської ради Луганської області, у зв`язку з відсутністю у останньої відповідних повноважень.

Таким чином позивач звернувся із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не до того розпорядника землі, у відповідача відсутні повноваження щодо розгляду такого клопотання та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відповіді у його наданні та відповідно відсутні повноваження і на прийняття відповідних рішень.

Ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з копій виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, картки фізичної особи - платника податків встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (а.с. 8-9).

Позивач 22 квітня 2021 року звернувся до Рубіжанської міської ради Луганської області із клопотанням про виділення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (Код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Рубіжанської міської ради Луганської області в районі села Булгаківка в районі земельної ділянки з кадастровим номером 4421680700:03:001:0071, разом з яким надав копії паспорту та довідки про присвоєння РНОКПП, а також графічний матеріал з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с. 10-11, 33-38).

Листом від 17 травня 2021 року № 012-108/2901 міська рада повідомила позивача про розгляд його заяви від 22 квітня 2021 року, в ході якого встановлено, що земельна ділянка зазначена позивачем на графічних матеріалах, які додані до заяви, відповідно до даних державного земельного кадастру враховується в спільній сумісній власності співвласників земельних часток (паїв), тому у міської ради відсутні правові підстави для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність (а.с. 12, 32).

Відповідачем до матеріалів справи подано копії Проекту роздержавлення та приватизації земель КСП імені ІІІ Інтернаціоналу Кремінського району Луганської області, затвердженого розпорядженням голови Кремінської районної державної адміністрації від 06 березня 1996 року № 154, та Державного акта на право колективної власності на землю від 04 квітня 1996 року серії ЛГ № 3050000014 (а.с. 41-57, 58-111).

Дослідженням Проекту роздержавлення та приватизації земель КСП імені ІІІ Інтернаціоналу Кремінського району Луганської області, затвердженого розпорядженням голови Кремінської районної державної адміністрації від 06 березня 1996 року № 154, та Державного акта на право колективної власності на землю від 04 квітня 1996 року серії ЛГ № 3050000014 встановлено, що КСП ІІІ Інтернаціонал Булгаківською сільською радою Кремінського району Луганської області передано у колективну власність 3179,9 га землі для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Булгаківської сільської ради від 12 березня 1996 року № 1. Земельні ділянки (контур 518а, 526а), загальною площею 22,1000 га, розпайовані між членами КСП ІІІ Інтернаціонал . У додатку 1 до Державного акта наведений список громадян - членів КСП.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України від 21.05.1997 № 280/97 ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 280/97 ВР)).

За змістом пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частинами першою, другою та десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Завданням земельного законодавства згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За унормуванням пунктів а , б частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частинами першою та другою, пунктом а частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено:

землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;

до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо);

землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом б частини першої статті 81 Земельного кодексу України занотовано: громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Абзацом першим частини першої та частиною другою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом в частини третьої цієї статті передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України, зокрема:

- громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста);

- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина сьома);

- проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма);

- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом-після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята);

- відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята);

- у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята).

В пункті б частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З системного аналізу вищевикладених положень законодавства слідує, що прийняття відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є результатом певної процедури, яка йому передує, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання у місячний строк дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що такий орган у двотижневий строк зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

За такого правового регулювання слід дійти висновку, що відповідний орган місцевого самоврядування зобов`язаний у місячний строк з дня отримання клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність прийняти вмотивоване рішення щодо надання такого дозволу або про відмову в його наданні з наведенням усіх підстав для такої відмови.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що Рубіжанська міська рада за клопотанням позивача від 22 квітня 2021 року у місячний строк з дня його отримання не прийняла жодного вмотивованого рішення, що свідчить про ухилення відповідача від виконання покладених на нього Законом № 280/97-ВР та Земельним кодексом України обов`язків.

Бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

Зважаючи, що відповідачем у визначений статтею 118 Земельного кодексу України строк безпідставно не прийнято рішення щодо порушеного позивачем питання, суд першої інстанції обґрунтовано вважає такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.

Як наслідок, підлягає задоволенню й вимога позивача щодо зобов`язання відповідача розглянути на найближчому пленарному засіданні ради питання щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з прийняттям відповідного рішення.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій не надається правова оцінка твердженням відповідача про відсутність у нього законних підстав для прийняття будь-якого рішення щодо поданого позивачем клопотання, оскільки вищевказаним чинним законодавством не визначено іншої процедури вирішення клопотань про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування, окрім як розгляду на пленарному засіданні ради з прийняттям відповідного рішення. До прийняття відповідачем рішення з мотивованим та вичерпним викладом обставин, врахованих при його прийнятті, між сторонами спір щодо змісту такого рішення відсутній.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень пунктів 1, 4 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої, третьої, восьмої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджено дублікатом квитанції від 17 червня 2021 року (а.с. 7).

Зважаючи, що позов підлягає задоволенню повністю, а також виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд першої інстанції, керуючись положеннями частин першої та восьмої статті 139 КАС України, обґрунтовано стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору повністю.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу.

З системного аналізу вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Такі документи повинні містити відомості, що безперечно свідчать про здійснення позивачем відповідних витрат, пов`язаних із розглядом в суді даної справи. Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з позовною заявою позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 10 червня 2021 року б/н, акт виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої допомоги від 10 червня 2021 року, акт приймання-передачі за договором про надання правничої допомоги від 10 червня 2021 року (а.с. 13-15).

Дослідженням договору про надання правничої допомоги від 10 червня 2021 року б/н встановлено, що цей договір укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та Корнієнком М.І. (Адвокат). За умовами договору адвокат взяв на себе виконання таких дій з надання правової допомоги: надати правову консультацію щодо звернення до суду (пункт 2.2.1) та скласти позовну заяву (пункт 2.2.2). За надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі протягом 10 робочих днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням відповідно до домовленості сторін, а саме за надання правової консультації, зазначеної в пункті2.2.1 цього договору, - 500,00 грн., за складання позовної заяви, зазначеної в пункті 2.2.2 цього договору - 4000,00 грн.

Актами виконаних робіт (наданих послуг) та приймання-передачі наданих послуг від 10 червня 2021 року за договором про надання правничої допомоги підтверджено надання адвокатом вказаних в договорі послуг, витрачений адвокатом на їх надання час, прийняття послуг клієнтом без зауважень.

Згідно з частиною другою статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 4500,00 грн.

Разом з тим, як вже вищевказано, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дана категорія справ є поширеною, в якій існує усталена судова практика, тобто підготовка позовної заяви та вжиття інших процесуальних дій по справі не вимагали від адвоката значних витрат часу, застосування спеціальних професійних навичок з правових питань.

Відповідно, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2500,00 грн, що є співмірною сумою для справи даної складності.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рубіжанської міської ради Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 р. у справі № 360/3123/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 листопада 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

І.Д. Компанієць