Постанова

від 15.11.2021 по справі 520/237/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 р. Справа № 520/237/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 р. (ухвалене суддею Ніколаєвою О.В.) по справі № 520/237/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з серпня 2017 року шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_1 , відкритий у АТ Ощадбанк , МФО 351823), а також здійснити виплату ОСОБА_1 усієї суми заборгованості за страховими виплатами за період з серпня 2017 року по серпень 2020 року включно однією сумою шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_1 , відкритий у АТ Ощадбанк , МФО 351823).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 р. позов задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо припинення соціальних виплат ОСОБА_1 ; зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 01.08.2017 виплативши заборгованість однією сумою; допущено до негайного виконання рішення суду у частині виплати страхових виплат за один місяць.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивач має право на одержання страхових виплат у зв`язку з настанням страхового випадку профзахворювання та є внутрішньо переміщеною особою.

Позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Харкові щомісячні страхові виплати з 01.12.2016 р. по 28.02.2017 р., з 01.03.2017 р. по 31.07.2017 р.

З 01.08.2017 р. позивачу припинено нарахування щомісячних страхових виплат на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46 та ч. 2 ст. 16 Закону України Про загальнообов`язкове соціальне страхування у зв`язку з невідомим місцем мешкання потерпілого, що встановлено із листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Харкові від 10.07.2020 р. № 15.02-14/2938.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції Україні, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 р. №1105-ХІУ (в подальшому - Закон України №1105-ХІУ).

Статтею 3 Закону України №1105-ХІУ визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (підпункт 1, 3 частина перша стаття 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України № 1105-ХІУ, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 р. №1706-УІІ (в подальшому - Закон України №1706-УІІ), для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ст. 12 Закону України № 1706-УІІ, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії. спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

У разі отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, про закінчення строку дії довідки про взяття на облік, її скасування або про відмову у продовженні строку дії такої довідки робочий орган виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) особи, яка тимчасово переміщена, припиняє нарахування і фінансування страхових виплат та страхових витрат на медичну і соціальну допомогу (абз. З п. 2 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції від 11.12.2014 р. № 20)

Згідно із п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Пунктом 2 Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 (в подальшому - Постанова №365) встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до пп. 2 п. 12 Постанови №365, соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Страхові виплати позивачу припинено у зв`язку із встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування.

Разом з цим, частина 1 статті 46 Закону України №1105-ХІV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено.

Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж. 20.ІІІ.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (ч. 1 ст. 2 Закону № 1706-VII).

Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду в межах справи № 805/402/18-а дійшла висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача щодо припинення щомісячних страхових виплат позивачу з 01.08.2017 р.

Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України №1105-ХІУ, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці .

Судовим розглядом встановлено, що страхові виплати не виплачені позивачу з 01.08.2017 р.

Отже, враховуючи, що страхові виплати проводяться через структурний підрозділ - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області та те, що управління безпосередньо не веде обліку осіб, потерпілих на виробництві, не здійснює нарахування та виплату коштів по відшкодуванню шкоди, доцільним з метою забезпечення виконання належним чином рішення суду зобов`язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 01.08.2017 р.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру соціальних виплат однією сумою, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів (рішення у справах Амюр проти Франції , Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції ), Майном може бути як існуюче майно , так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам II проти Німеччини ), Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні грунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі Копецький проти Словаччини ),

В даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсійний виплат передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином, на них поширюється режим існуючого майна .

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).

За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності.

Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Таким чином, необхідно зобов`язати відповідача здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру соціальних виплат однією сумою.

Пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу страхові виплати за відповідний період є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення страхових виплат за один місяць.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача про протиправність бездіяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо припинення соціальних виплат ОСОБА_1 та зобов`язання управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 01.08.2017 р. виплативши заборгованість однією сумою.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 р. по справі № 520/237/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова