Рішення

від 12.11.2021 по справі 120/8762/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2021 р. Справа № 120/8762/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оратівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2021 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Олійник Р.О., подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Оратівської селищної ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" в частині відмови позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га в межах земельної ділянки площею 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради (за межами населеного пункту);

- зобов`язання відповідача прийняти рішення в порядку, встановленому ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, про надання позивачці дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га в межах земельної ділянки площею 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради (за межами населеного пункту).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в квітні 2021 року позивачка та інші заявники звернулися до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га в межах земельної ділянки площею 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради (за межами населеного пункту). До клопотання позивачка додала ряд необхідних документів.

Рішенням 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" відповідач відмовив позивачці у наданні вказаного дозволу у зв`язку з невідповідністю поданого клопотання вимогам земельного законодавства України, а саме: не надання належним чином оформлених графічних матеріалів - не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Позивачка з таким рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому звертається до суду з цим позовом.

За результатами розгляду справи позивачка також просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат у справі та стягнути з відповідача на її користь сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 09.08.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ч. 1 ст. 161 КАС України. Так, судом встановлено, що до позовної заяви додано витяги з оскаржуваного рішення в частині відмови ОСОБА_2 . Але не додано копії витягу з рішення відповідача в частині надання відмови саме позивачці ОСОБА_1 , так само як і не заявлено клопотання про його витребування у суб`єкта владних повноважень, із зазначенням причин неможливості самостійного надання копії оскаржуваного рішення. Тому позивачці надано строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

16.08.2021 до суду надійшла заява представника позивачки про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано копію витягу з оскаржуваного рішення в частині відмови позивачці ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 25.08.2021 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, вирішено витребувати з Оратівської селищної ради належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 20.05.2021, а саме:

- копії рішення 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" та документи, що пов`язані з його прийняттям (протокол засідання відповідної комісії з розгляду поданого клопотання, протокол сесії ради за 20.05.2021, тощо);

- усі інші письмові докази, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" в частині відмови ОСОБА_1 та доводять їх правомірність (якщо відповідач заперечує позов).

22.10.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Як зазначає відповідач, частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України чітко передбачено, що до клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, обов`язково повинні додати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідач зауважує, що в квітні 2021 року гр. ОСОБА_3 , як представник, звернувся до Оратівської селищної ради від імені дев`яти осіб, в тому числі і від імені позивачки ОСОБА_1 , з колективним клопотанням про надання цим особам дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. До клопотання було додано лише один графічний матеріали на 1-му аркуші, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки по всій площі земельної ділянки за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 площею 17,5503 га.

Відповідач вважає, що оскільки від 9-ти заявників до клопотання додано спільний графічний матеріал, визначити бажане місце розташування земельної ділянки площею 2,0 га для кожної особи, в тому числі для позивачки неможливо.

Крім того, відповідач зазначає, що шляхом звичайного математичного підрахунку можна дійти висновку, що в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 площею 17,5503 га кожному з 9-ти заявників неможливо надати земельні ділянки площею по 2,0 га.

Також відповідач вказує на те, що згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 перебуває в оренді фермерського господарства "Агроват", право користування за яким не припинено, а договір оренди не розірвано.

На думку відповідача, розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в користуванні можливе лише після припинення договору оренди.

Додатково відповідач заперечує розмір витрат позивачки на професійну правничу допомогу та зазначає, що вони є неспівмірними зі складністю справи.

01.11.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивачки зазначає, що до клопотання було додано графічні матеріали (викопіювання), роздруковані з Публічної кадастрової карти України, на яких червоним кольором представник заявників позначив бажане місце розташування земельних ділянок, які розташовані в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 площею 17,5503 га.

Представник позивачки звертає увагу, що статтею 118 Земельного кодексу України не передбачено будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки. Відтак графічні матеріали додані до клопотання є належним документом, який дає змогу ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості.

Крім того, представник позивачки вважає, що доводи відповідача в іншій частині суд не повинен брати до уваги, оскільки вони не були підставою для відмови позивачці у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Інших заяв по суті до суду не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

07.04.2021 гр. ОСОБА_3 , як представник за довіреністю, від імені позивачки та восьми інших заявників звернувся до Оратівської селищної ради з колективним клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га в межах земельної ділянки площею 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради (за межами населеного пункту).

До клопотання було додано копії паспортів та РНОКПП заявників, довідки про реєстрацію їх місця проживання, нотаріально засвідчені довіреності про представництво інтересів заявників гр. ОСОБА_3 , заява фермерського господарства "Агроват" про надання згоди для вилучення на користь заявників земельної ділянки за кадастровим номером 0523183600:02:003:0201, графічний матеріал із зазначенням місця розташування бажаних земельних ділянок.

Крім того, у клопотанні конкретизовано бажані для заявників земельні ділянки, в тому числі позивачки, розташовані в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 та позначені червоним кольором на графічних матеріалах.

Вказане клопотання зареєстроване відповідачем 14.04.2021 за вх. № 216.

Рішенням 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що "подане клопотання не відповідає вимогам земельного законодавства України, а саме: ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів - не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки".

Вважаючи вказане рішення незаконним, позивачка звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Вдаючись до оцінки спірних правовідносин та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, закон гарантує громадянам України право на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно з пунктами "а", "б" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як визначено пунктом "б" частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 ЗК України).

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак Земельний кодекс України встановлює конкретний перелік підстав для відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою. Такими підставами може бути виключно невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17.

Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України та інших пов`язаних з нею норм цього Кодексу, можна дійти висновку, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, процедура безоплатного отримання земельних ділянок громадянами чітко регламентується законом. Така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання зазначеними органами встановленої законом процедури є обов`язковим.

Судом встановлено, що 14.04.2021 гр. ОСОБА_3 , як представник за довіреністю, від імені позивачки та інших восьми заявників звернувся до Оратівської селищної ради з колективним клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га в межах земельної ділянки площею 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради (за межами населеного пункту).

До клопотання було додано усі необхідні для його розгляду документи, та при цьому конкретизовано, що бажані для заявників, в тому числі для позивачки, земельні ділянки розташовані в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 площею 17,5503 та позначені червоним кольором на графічних матеріалах.

Оскаржуваним рішенням за № 506 від 20.05.2021 у наданні вказаного дозволу відмовлено зв`язку з невідповідністю поданого клопотання вимогам земельного законодавства України, а саме: не надання належним чином оформлених графічних матеріалів - не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Отже, фактично (та є єдиною) підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало те, що з поданого клопотання неможливо встановити місце розташування бажаної для позивачки земельної ділянки.

Втім, суд не може погодитися із законністю наданої позивачці відмови та вважає, що вищевказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою є неправомірною та не відповідає обставинам справи.

Так, загальне формулювання "невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації" має бути пояснена у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Вказаний висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають у дослідженні суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, він зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені в рішенні.

В рішенні у справі № 805/4508/16-а Верховний Суд зазначав, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04; пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria) заява № 38780/02).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. У рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, ЄСПЛ вказує на те, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Втім, оскаржуване рішення наведеним критеріям обґрунтованості не відповідає та прийняте з непередбачених законом підстав, які, до того ж, в ході судового розгляду справи не підтвердилися та спростовуються зібраними у справі доказами.

Так, надану позивачці відмову відповідач обґрунтував з посиланням на "невідповідність поданого клопотання вимогам земельного законодавства України". Проте в силу вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проєкту землеустрою може бути невідповідність вимогам законів місця розташування земельної ділянки, щодо якої подано клопотання (а не поданого клопотання).

Водночас ані в оскаржуваному рішення, ані у відзиві на позовну заяву не наведено передбачених законом підстав для надання позивачці відмови, а саме в чому конкретно полягає невідповідність місця розташування бажаної для неї земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, законних підстав для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проєкту землеустрою відповідач не навів.

Крім того, судом встановлено, що у поданому клопотанні представник заявників конкретизував, що просить надати дозволи щодо земельних ділянок, які розташовані в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211, при цьому уточнивши, що бажане місце розташування земельної ділянки для кожного із заявників позначено червоним кольором на графічних матеріалах.

Якщо ж звернутися до графічних матеріалів, доданих до клопотання, а це викопіювання з Публічної кадастрової карти України, то на них зображено як земельну ділянку за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211.

Отже, посилання відповідача на те, що на графічних матеріалах не зазначено бажане для позивачки місце розташування земельної ділянки є надуманими та повністю спростовуються наданими суду доказами.

У відзиві відповідач також зазначає, що оскільки земельна ділянка за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 має площу 17,5503 га, то, відповідно, неможливо надати кожному з 9-ти заявників земельну ділянку площею 2,0 га (17,5503 га / 9 = 1,95 га).

Проте суд критично оцінює вказані доводи відповідача.

У Земельному кодексі України встановлена норма безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства "не більше 2,0 гектара" (п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України).

Тобто розмір земельної ділянки визначається у кожному конкретному випадку, і орган місцевого самоврядування не зобов`язаний надавати громадянину дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки саме у розмірі 2,0 га, навіть якщо у клопотанні громадянин просить надати дозвіл на такий розмір.

Отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись органом місцевого самоврядування.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування положень ст. 121 ЗК України (постанова від 11.09.2019 у справі № 379/656/16-а).

Тобто місцева рада вправі на власний розсуд визначатися із площею земельної ділянки, рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відносно якої нею приймається, із врахуванням максимальних норм встановлених ст. 121 ЗК України.

Таким чином, розглядаючи клопотання позивачки та інших заявників, відповідач з урахуванням змісту клопотання та доданих до нього графічних матеріалів не був позбавлений можливості надати позивачці дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо земельної ділянки площею 1,95 га, враховуючи кількість заявників та загальну площу земельної ділянки за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211, за рахунок якої позивачка просила надати дозвіл.

До того ж, на думку суду, доводи відповідача в цій частині не можуть підтверджувати правомірність оскаржуваного рішення, адже відповідач як суб`єкт владних повноважень обрав найбільш несприятливий для прав та інтересів позивачки варіант поведінки та відмовив у наданні дозволу в цілому, хоча, як зазначено вище, мав законні повноваження і право надати дозвіл на менший розмір земельної ділянки, без жодних труднощів вмотивувавши таке своє рішення.

У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначає, що бажана для позивачки земельна ділянка перебуває в оренді фермерського господарства "Агроват", за яким право користування не припинено, а договір оренди не розірвано.

Однак суд зауважує, що це не відображено в оскаржуваному рішенні, тобто не було підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розробку проєкту із землеустрою.

Тому до цієї частини доводів відповідача суд застосовує вимоги абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень останній не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім того, як видно з клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та доданих до нього документів, позивачка надала нотаріально засвідчену заяву-згоду фермерського господарства "Агроват" від 07.04.2021 на виділення у власність позивачки та інших заявників земельних ділянок комунальної власності площами по 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Осичнянської сільської ради Вінницької області в межах земельної ділянки площею 17,5503 га, кадастровий номер 0523183600:02:001:0211, що знаходиться в оренді фермерського господарства "Агроват" на підставі Договору оренди землі № 167 від 27.02.2018. Таку заяву посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хрипко Н.М. 07.04.2021 та зареєстровано в реєстрі за № 686.

Отже, позивачка виконала вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України та надала відповідачу належним чином оформлене погодження законного землекористувача, враховуючи що клопотання подається стосовно землі комунальної власності, яка перебуває у користуванні інших осіб.

При цьому суд зауважує, що чинним законодавством не встановлено заборони щодо передачі у власність громадянам тих земельних ділянок, які перебувають в користуванні третіх осіб. Більше того, положення ч. 5 ст. 116 ЗК України в сукупності з положеннями ч. 6 ст. 118 ЗК України вказують на те, що приватизація можлива, але з дотриманням певних вимог. Однією з них є отримання згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки як обов`язкової умови для надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Водночас надання такого дозволу свідчить лише про те, що заявник може отримати таку земельну ділянку у власність в майбутньому, якщо буде дотримано всіх інших визначених законом процедур.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" в частині відмови позивачці у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є неправомірним, необґрунтованим і таким, що порушує законне право позивачки на отримання у власність земельної ділянки комунальної власності у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування вказаного рішення підлягають задоволенню.

Крім того, позивачка просить суд захистити її порушені права шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення в порядку, встановленому ч. 7 ст. 118 ЗК України, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га в межах земельної ділянки площею 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради (за межами населеного пункту).

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003) .

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

У рішенні від 10 квітня 2008 року "Вассерман проти Росії" ЄСПЛ вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Відтак, оскільки відповідач з незаконних підстав відмовив позивачці у наданні дозволу, а під час розгляду справи не встановлено будь-яких інших обставин, що безпосередньо впливають на позитивне вирішення питання про можливість надання позивачці дозволу на розробку проєкту із землеустрою, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання відповідача надати позивачці такий дозвіл.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши основні доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.

Позивачка також просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, у випадку задоволення позову.

У зв`язку з цим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вирішується судом залежно від обставин кожної адміністративної справи та є його розсудом, а не обов`язком.

В силу положень ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Принцип обов`язковості судового рішення також закріплений у статті 14 КАС України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а обставини справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення в зобов`язальній частині, суд не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідача обов`язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до вимог ст. 382 КАС України. При цьому додатково враховуються положення ст. 383 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, у зв`язку із задоволенням позову, на користь позивачки необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

В силу вимог ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (ч. 5 ст. 252 КАС України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та Адвокатським бюро "Романа Олійника" (далі - Адвокатське бюро) укладено Договір про надання правничої допомоги від 23.07.2021 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 цього Договору Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Адвокатське бюро на підставі звернення Клієнта приймає на себе зобов`язання здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Адвокатське бюро погоджується надавати таку правову допомогу:

- надає Клієнту консультації і роз`яснення з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складення адвокатських запитів, заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разу порушення;

- ведення від імені Клієнта переговорів та попереднього узгодження всіх питань, подання та підпису документів, необхідних для використання повноважень, включаючи позовні та інші заяви, скарги, тощо, а також інших документів, що стосуватимуться прав та законних інтересів Клієнта, сплачувати платежі та виконувати будь-які дії в межах наданих йому повноважень, пов`язані з веденням справи в суді;

- представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта в усіх без виключення судах (незалежно від інстанції) загальної юрисдикції, адміністративних і господарських судах, а також в державних органах (в тому числі, але не виключно, органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах, прокуратури, державної виконавчої служби, державному казначействі), установах, організаціях, перед фізичними та юридичними особами (незалежно від форм власності) з питань захисту прав та законних інтересів Клієнта.

За приписами пункту 3.2 Договору Клієнт зобов`язується прийняти належним чином виконану роботу Адвокатського бюро та оплатити її у розмірі та строки, встановлені в даному Договорі.

Відповідно до розділу 4 Договору розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу є фіксованим і становить:

- в суді І інстанції - 10000,00 гривень;

- в суді апеляційної інстанції - 10000,00 гривень;

- в суді касаційної інстанції - 10000,00 гривень.

Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Клієнт оплачує Бюро послуги з надання правової допомоги протягом 60 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Бюро залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частину роботи безоплатно.

Таким чином, витрати позивача в розмірі 10000,00 грн на професійну правничу допомогу доводяться належними і допустимим доказами.

Разом з тим суд враховує, що справа не вважається складною, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність процесуальних документів також не є значними.

Крім того, розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що додатково вказує на її малозначність.

Також згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", за період з 26.07.2021 по 06.08.2021 адвокатом Олійником Р.О. від імені фізичних осіб (позивачів) до Вінницького окружного адміністративного суду подано 17 позовних заяви про визнання протиправним та скасування рішення 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" в частині відмови позивачам у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (справи за № 120/8327/21-а, 120/8328/21-а, 120/8330/21-а, 120/8331/21-а, 120/8332/21-а, 120/8333/21-а, 120/8334/21-а, 120/8427/21-а, 120/8428/21-а, 120/8429/21-а, 120/8430/21-а, 120/8431/21-а, 120/8432/21-а, 120/8762/21-а, 120/8763/21-а, 120/8764/21-а).

Суд зауважує, що предмети позовів у всіх цих справах подібні, а в багатьох випадках навіть ідентичні, та стосуються визнання протиправним та скасування рішення 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" в частині відмови позивачам у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов`язання відповідача надати позивачам такі дозволи.

Суд вважає, що наявність такої кількості подібних спорів, які є предметом розгляду в суді та ініційовані одним і тим самим адвокатом від імені фізичних осіб (позивачів), безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" , заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) , відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачки та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивачки в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, суд погоджується з доводами відповідача про те, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивачки на допомогу адвоката в сумі 10000,00 грн є надмірним та необґрунтованим.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь позивачки ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Відтак за результатами розгляду цієї справи на користь позивачки підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, а всього 3908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 134, 139, 143, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 7-ї сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 № 506 "Про розгляд заяв громадян" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га в межах земельної ділянки площею 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради (за межами населеного пункту).

Зобов`язати Оратівську селищну раду з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні, надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га в межах земельної ділянки площею 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211 для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн та сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн, а всього 3908,00 грн (три тисячі дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Оратівської селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 );

2) представник позивачки: адвокат Олійник Роман Олександрович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );

3) відповідач: Оратівська селищна рада (код ЄДРПОУ 04327985, місцезнаходження: вул. Паркова, 14, смт. Оратів, Вінницький район, Вінницька область, 22600).

Повне судове рішення складено 12.11.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович