Рішення

від 12.11.2021 по справі 440/10208/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/10208/21 Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

06 вересня 2021 року ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області /надалі - відповідач/ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії восьмого скликання Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області від 11.08.2021 "Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства";

- зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5320255100:00:005:1327, місце розташування: за межами селища Велика Багачка на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням 54 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 14.09.2020 позивачу надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивач звернувся з клопотанням до відповідача про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5320255100:00:005:1327, за результатами розгляду якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Позивач вважає це рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що у оскаржуваному рішенні не наведено будь-які підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/10208/21, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази від відповідача та встановлено строк для їх надання до суду.

18.10.2021 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач висловив свої заперечення проти позову, просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності прийнятого рішення з огляду на те, що землі загального користування населених пунктів, відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, не можуть передаватися у приватну власність.

Розгляд даної справи, відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанської селищної ради із заявою від 29.07.2019 (вх.№355 від 30.07.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів. До вказаної заяви позивачем додано викопіювання з визначенням земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду.

Рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 " вирішено відмовити громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування за межами населених пунктів Великобагачанської об`єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області на підставі ст. 118 Земельного кодексу України, враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Позивач не погодився з рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ", у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 у справі № 440/379/20 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області (вул. Каштанова, 20, смт Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, код ЄДРПОУ 21044600) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено; визнано протиправним та скасувано рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 "; зобов`язано Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів громадянину ОСОБА_1 ; стягнуто з Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

На виконання рішення суду у справі №440/379/20 відповідачем було прийнято рішення на 54 сесії 7 скликання від 14.09.2020, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

За заявою ОСОБА_1 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ФОП ОСОБА_2 у 2020 році був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області.

08.12.2020 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області Огрій Олександром Миколайовичем надано висновок №18599/82-20 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1

30.10.2020 відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй кадастрового номера 5320255100:00:005:1327, що підтверджено копією витягу з ДЗК.

22.07.2021 позивач звернувся до Великобагачанської селищної ради зі заявою про затвердження проекту землеустрою.

Проте, відповідач рішенням 13 сесії восьмого скликання Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області від 11.08.2021 "Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з тим, що землі загального користування населених пунктів не можуть передаватися у приватну власність відповідно до статті 83 Земельного кодексу України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача від 11.08.2021 "Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер: 5320255100:00:005:1327, для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення ненаданих у власність та користування, відповідач виходив з того, що землі загального користування населених пунктів не можуть передаватися у приватну власність відповідно до статті 83 Земельного кодексу України.

Так, частиною четвертою статті 83 Земельного кодексу України дійсно передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів;

є) землі під об`єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.

Отже, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік випадків, коли забороняється передача земельних ділянок у приватну власність.

Підпункт "а" частини четвертої статті 83 ЗК України передбачає, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів.

Водночас земельна ділянка, проект землеустрою щодо відведення якої розробив й подав на затвердження позивач, не належить до земель населених пунктів.

Матеріалами справи підтверджено, що на земельну ділянку, яку має намір отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області.

Зі змісту проекту землеустрою, а саме відомостями акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 16.09.2020 вбачається, що голова Великобачанської селищної ради Саковський Ю.Б., як уповноважена особа власника/користувача суміжних земельних ділянок посвідчив, що земельна ділянка загальною площею 2,00 га, яку бажає отримати у власність позивач знаходиться за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради, при погодженні меж земельної ділянки спірні питання і претензії з боку землекористувачів (землевласників) відсутні.

Крім того, актом приймання - передачі межових знаків від 09.12.2020 посвідчено, що межі земельної ділянки з кадастровим номером: 5320255100:00:005:1327 знаходяться за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради. Власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж заявлено. Код згідно з Класифікацією видів цільового призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства. Вказаний акт підписаний, зокрема, головою Великобачанської селищної ради Саковським Ю.Б.

08.12.2020 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області Огій О.М. надано висновок №18599/82-20 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що знаходиться за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради. На момент складення документації із землеустрою: код згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель: 18.00 - землі загального користування; запропоновано документацією із землеустрою: 01.03 - для ведення особистого селянського господарства.

30.10.2020 державним реєстратором відділу у Великобагачанському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області внесені відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй кадастрового номера: 5320255100:00:005:1327, що підтверджено копією витягу з ДЗК, згідно з яким цільове призначення - 18.00 землі загального користування; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Зазначені докази, вказують на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель загального користування за межами населеного пункту.

З урахуванням вищенаведеного, посилання відповідача у спірному рішенні на обмеження, визначені частиною четвертою статті 83 Земельного кодексу України, не відповідають обставинам, які мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому визнаються судом безпідставними.

Одним з аргументів на користь відсутності підстав для затвердження проекту землеустрою позивача, Великобагачанська селищна рада приводить той факт, що на момент набрання законної сили рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 по справі №440/4462/19, вже був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5220255100:00:005:1294 зі зміною цільового призначення на 18.00 землі загального користування для створення громадського пасовища.

Однак створення громадського пасовища за межами населеного пункту із земель загального користування не може бути підставою для неможливості поділу цієї земельної ділянки розміром 42,3955 га для відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розміром 2,00 га у власність, зокрема, позивачу.

Крім того, оцінюючи наведені доводи відповідача, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.08.2018 у справі №817/586/17 та від 24.01.2020 у справі №316/979/18, відповідно до яких перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту.

З урахуванням наведеного, оскільки проект землеустрою погоджено у визначеному законом порядку за принципом екстериторіальності, у відповідача були відсутні підстави перевіряти такий проект землеустрою на відповідність вимогам ЗК України та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів та висувати власні зауваження до такого проекту.

Отже, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, з урахування чого позов у цій частині вимог належить задовольнити.

Надаючи оцінку вимогам позивача в частині зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5320255100:00:005:1327, місце розташування: за межами селища Велика Багачка на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, суд зазначає наступне.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 18.07.18 у справі №826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному випадку належним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Великобагачанську селищну раду на черговому пленарному засіданні сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер: 5320255100:00:005:1327 для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 червня 2019 року по справі 808/4158/17 та постанові від 08 серпня 2019 року по справі 808/3080/17.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно квитанції № 18-11122691/С від 18.08.2021 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Таким чином із бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради на користь позивача підлягає стягненню 454,00 грн.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, суд зазначає наступне.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір від 16.08.2021 № 1/1 з додатком, попередній розрахунок, перелік послуг, ордер, Квитанцію № 1/1 від 26.08.2021, Акт виконаних робіт (надання послуг) від 26.08.2021.

Згідно з Актом виконаних робіт (наданих послуг) від 26.08.2021 адвокатом надано такі послуги:

- опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню рішення Великобагачанської селищної ради про відмову в затвердженні проекту землеустрою. Формування правової позиції. Збирання документів необхідних для написання позову (6 годин - 1000,00 грн);

- складення адміністративного позову (10 год - 3000,00 грн).

Отже, суд враховуючи часткове задоволення позову, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21044600, юридична адреса: вул. Каштанова, 20, смт. Велика Багачка, Полтавська область, 38300) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення 13 сесії восьмого скликання Великобагачанської селищної ради від 11.08.2021 "Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства".

Зобов`язати Великобагачанську селищну раду Миргородського району Полтавської області на черговому пленарному засіданні сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер: 5320255100:00:005:1327 для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.М. Петрова