Рішення

від 16.11.2021 по справі 120/10882/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 листопада 2021 р. Справа № 120/10882/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Погребищенської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

07.09.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов за підписом адвоката Тиховського Миколи Олеговича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (далі - позивачі) до Погребищенської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

У позовній заяві позивачі просять:

- визнати протиправним та скасувати рішення 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 29.07.2021 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність;

- зобов`язати відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та передати у власність земельні ділянки, для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник зазначив, що 06.07.2021 позивачі звернулися до відповідача з клопотаннями про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства кожному на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Листами відповідача від 09.08.2021 № 5451, № 5450, № 5406, № 5452, № 5455, № 5453 позивачів повідомлено про те, що на засіданні 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради рішення про затвердження проекту землеустрою не було підтримано більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Позивачі вважають відмову у затвердженні проекту землеустрою протиправною, оскільки підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише не погодження такого проекту в порядку передбаченому Земельним кодексом України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи.

У позові зазначено, що поданий проект землеустрою погоджений та підписаний у встановленому порядку, відповідає усім вимогам земельного законодавства, а відтак відсутні підстави для відмови у його затвердженні. Позивачі вважають, що Рада у спірному випадку безальтернативно повинна прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою та передати земельні ділянки у власність. Зважаючи на неправомірну відмову у затвердженні документації із землеустрою, з метою зобов`язання відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність, адвокат в інтересах позивачів звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 13.09.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

14.09.2021 до суду надійшла заява адвоката в інтересах позивачів про усунення, вказаних в ухвалі від 13.09.2021, недоліків.

Ухвалою від 20.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.

Також витребувано у відповідача:

- належним чином засвідчені копії клопотання позивачів від 06.07.2021 із додатками до них;

- належним чином засвідчені копії рішень (рішення) 4 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради про відмову позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність;

- інформацію про те, які обставини, стали підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачам;

- інформацію про погодження у встановленому Земельним кодексом України порядку поданого позивачами на затвердження проекту землеустрою щодо відведення їм земельних ділянок; щодо проведення обов`язкової державної експертизи (за наявності для цього підстав) та щодо державної реєстрації сформованих земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

08.10.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що міською радою розглянуто питання позивачів, однак питання про затвердження проекту землеустрою не вирішено позитивно для позивачів з тих підстав, що при голосуванні рішення не підтримано достатньою кількістю голосів депутатів.

Також відповідач у відзиві просив врахувати, що цей спір є приватно - правовим та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

На виконання ухвали від 20.09.2021 відповідачем надано витяг з протоколу 14 сесії 8 скликання з поіменним голосуванням по кожному позивачу; копії клопотань з листами по кожному з позивачів.

13.10.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій представник позивачів вважає твердження викладені у відзиві необґрунтованими.

Мотивуючи відповідь на відзив представник позивачів зазначає, що належного розгляду клопотань позивачів Погребищенською міською радою не здійснено, оскільки не прийнято законного рішення передбаченого ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України.

Також представник позивачів з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду зазначив, що відповідач дійшов помилкового висновку про існування підстав для розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства.

21.10.2021 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач вважає твердження представника позивачів необґрунтованими.

10.11.2021 року представником позивачів подано клопотання, яким останній конкретизує, які саме земельні кожен з позивачів бажав отримати у власність, зазначивши кадастрові номера відповідних ділянок.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в своїй сукупності, суд встановив наступне.

23.09.2020 позивачі звернувся через Цент надання адміністративних послуг "Прозорий офіс" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність (а.с.58-62).

Оскільки після спливу місячного строку, передбаченого ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України Головним управлінням не прийнято рішення про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або мотивованої відмови у наданні такого дозволу, позивачами 17.11.2020 було укладено договір № 324-2020 на виконання землевпорядних робіт за принципом "мовчазної згоди" про що повідомлено Головне управління (а.с.65-68).

Після виготовлення документації із землеустрою та її погодження відомості про земельні ділянки були внесено до Державного земельного кадастру.

З метою завершення процедури приватизації земельних ділянок, позивачі 06.07.2021 звернулися до відповідача з клопотаннями про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства кожному на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області (а.с.21-26, 47-140).

За результатом розгляду клопотань, листами відповідача від 09.08.2021 № 5451, № 5450, № 5406, № 5452, № 5455, № 5453 позивачів повідомлено про те, що на засіданні 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради проекти рішень "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 " розглянуто. Однак такі проекти рішень не були підтримані більшістю голосів депутатів від загального складу ради (а.с.15-19).

Позивачі вважають відмову у затвердженні проекту землеустрою протиправною, оскільки підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише не погодження такого проекту в порядку передбаченому Земельним кодексом України, а також відсутність державної експертизи у випадку якщо її проведення є обов`язковим в силу Закону.

Тому з метою зобов`язання відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання її у власність, адвокат в інтересах позивачів звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в тому числі у разі:

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На дату звернення позивачів із клопотаннями про надання дозволу на виготовлення проекту (23.09.2020) порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами був врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачалося, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином на підставі норми ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, із застосуванням правила мовчазної згоди позивачами правомірно замовлено виготовлення (розробку) проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції чинній на дату замовлення позивачами виготовлення (розробку) проекту землеустрою 17.11.2020) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 6 ст. 186 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021).

Згідно зі ч. 1, 4, 5, 6 ст. 186-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до ч. 8 ст. 186-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021 - на час розроблення та погодження проекту землеустрою позивачами) у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції чинній на дату замовлення позивачами виготовлення (розробку) проекту землеустрою 17.11.2020).

Таким чином, нормами Земельного кодексу України передбачено два варіанти рішень, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

При цьому з вищенаведених норм ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021), а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження, норми ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 у справі № 580/1494/19.

Як встановлено судом 06.07.2021 позивачі звернулися до відповідача з клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства кожному на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

З наданого до суду копії проекту землеустрою вбачається, що такий містить висновок від 26.01.2021 № 1388/82-21 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданий експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Максимчук С.В. (а.с.139).

Зі змісту зазначеного висновку судом встановлено, що обрана позивачами земельна ділянка не належить до особливо цінних земель (п.п. 4 п. 6), обмеження щодо використання земельної ділянки - відсутні (п.п. 5 п. 6).

Відповідно до пунктів 8, 10 - проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам і погоджується державним кадастровим реєстратором.

Відтак, поданий позивачами на затвердження проект землеустрою є погодженим у встановленому нормами Земельного кодексу України порядку, а проведення обов`язкової державної експертизи проекту позивачів приписами земельного законодавства не передбачено.

Земельні ділянки щодо яких звернулися позивачі сформовані у процесі розроблення проекту землеустрою, зареєстровані у Державному земельному кадастрі із присвоєнням кадастрових номерів: 0523488200:01:001:0146, 0523488200:01:001:0147, 0523488200:01:001:0149, 0523488200:01:001:0145, 0523488200:01:001:0144, 0523488200:01:001:0148. Їх площа відповідає встановленим ст. 121 ЗК України нормам безоплатної приватизації земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

За таких обставин у органу, що приймає рішення про затвердження проекту землеустрою (відповідача) відсутні підстави для розсуду при прийнятті рішення за результатом вирішення питання про затвердження проекту та передачу земельних ділянок у власність, адже позивачами дотримано усіх умов для прийняття єдиного правомірного за цих обставин рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність.

Однак, за результатом розгляду клопотань, листами відповідача від 09.08.2021 № 5451, № 5450, № 5406, № 5452, № 5455, № 5453 позивачів повідомлено про те, що на засіданні 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради проекти рішень "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 " розглянуто. Однак такі проекти рішень не були підтримані більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З метою встановлення підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та перевірки дотримання позивачами усіх умов для прийняття бажаного для них рішення ухвалою від 20.09.2021 витребувано у Погребищенської міської ради:

- належним чином засвідчені копії клопотання позивачів від 06.07.2021 із додатками до них;

- належним чином засвідчені копії рішень (рішення) 4 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради про відмову позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність;

- інформацію про те, які обставини, стали підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачам;

- інформацію про погодження у встановленому Земельним кодексом України порядку поданого позивачами на затвердження проекту землеустрою щодо відведення їм земельних ділянок, щодо проведення обов`язкової державної експертизи (за наявності для цього підстав) та щодо державної реєстрації сформованих земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

На виконання ухвали від 20.09.2021 відповідачем надано лише витяг з протоколу 14 сесії 8 скликання з поіменним голосуванням по кожному позивачу; копії клопотань з листами по кожному з позивачів.

Разом з тим, відповідачем не надано інформації про існування обставин, які б в силу норм Земельного кодексу України вважалися правомірною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передання земельних ділянок у власність.

Таким чином, єдиною причиною для відмови у затвердженні поданого позивачами проекту землеустрою стало суб`єктивне уявлення депутатів (членів Ради як колегіального органу місцевого самоврядування) про недоцільність затвердження проекту та небажання передати позивачам земельні ділянки у власність, адже інших нормативно обґрунтованих підстав для відмови у прийнятті бажаних для позивачів рішень при розгляді цієї справи не встановлено.

Таким чином законодавцем чітко передбаченні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, які Погребищенською міською радою дотримані не були.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасувати рішення 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 29.07.2021 в частині відмови позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти чітко визначене судом рішення яким затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та передати позивачам у власність земельні ділянки, для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області за межами населеного пункту, то суд розглядаючи її керується такими мотивами.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини ).

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі Гурепка проти України , п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі Кудла проти Польщі , п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі Гарнага проти України , п. 29).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов`язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб`єктом.

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 4 ст. 245 КАС України.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Однак при розгляді цієї справи встановлено, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, оскільки позивачами дотримано усіх умов для прийняття щодо них рішення про затвердження поданого проекту землеустрою, а єдиною підставою для відмови у затвердженні могло б стати відсутність погодження поданого проекту, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 у справі № 580/1494/19.

В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Тому, за встановлених у справі обставин, суд вважає, що всі умови для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою виконані, а відтак перешкод для покладення на відповідача чіткого обов`язку прийняти вказане рішення та передати позивачам у власність бажані для них земельні ділянки не встановлено.

Отже, адміністративний позов в частині вимог зобов`язального характеру теж підлягає повному задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передати їх у власність позивачам для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Щодо аргументів відповідача про те, що позивачі не проживають на території Погребищенської ОТГ, то суд зазначає, що відповідно до ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Норми Земельного кодексу України не містять правил про застосування критерію місця проживання особи при вирішенні ініційованого нею земельного питання, а врахування наведеного відповідачем аргументу призведе до дискримінаційного підходу щодо осіб, які не проживають на території відповідної громади за ознакою місця проживання, що суперечитиме ст. 24 Конституції України.

Щодо аргументів відповідача про приватно - правовий характер спору у цій справі і наявність підстав для його розгляду за правилами цивільного судочинства, то такі оцінюються критично, оскільки є усталеною практика Верховного Суду про те, що спори які виникають на етапі затвердження проекту землеустрою носять публічно - правовий характер та розглядаються за правилами передбаченими нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 28.11.2018 у справі № 820/4219/17, від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а, від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а, у постановах Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 820/5349/17, від 23.09.2021 у справі № 200/9454/20.

Щодо аргументів відповідача про те, що висновки Верховного Суду не підлягають врахуванню при розгляді цієї справи оскільки не являються джерелом права, то суд при їх оцінці керується такими мотивами.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Основним способом забезпечення єдності судової практики є касаційний перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, в рамках якого Верховний Суд як суд касаційної інстанції повинен перевірити правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, обов`язок суду першої інстанції врахувати релевантні висновки Верховного Суду прямо передбачений нормами процесуального Закону. Таке нормативне регулювання обумовлено правозастосовчою, а не нормотворчою, як помилково вважає відповідач, діяльністю Суду касаційної інстанції як найвищого суду у системі судоустрою України.

Щодо клопотання позивачів про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, то суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки при прийнятті рішення судом не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність дій відповідача в процесі виконання цього рішення. Однак у разі виникнення фактів неправомірної поведінки Ради у процесі виконання покладеного судом обов`язку, позивачі вправі ініціювати розгляд цього питання на стадії виконання рішення суду.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

У такому випадку, в силу ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачений позивачами при зверненні до суду судовий збір підлягає стягненню в їх користь кожному по 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у цій справі.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020, № 640/15803/19 від 05.08.2020.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивачів подано:

- договір про надання правової допомоги від 15.07.2021 року, у якому встановлено розмір гонорару адвоката на загальну суму 30000,00 грн, з розрахунку по 5000 грн., за надання послуг правової допомоги одному клієнтові;

- квитанцію до прибуткового касового ордера № 20 від 03.09.2021 про сплату 30000,00 грн;

- ордера від 03.09.2021 серії ВН № 190503, серії ВН № 178998, серії ВН № 178999, серії ВН № 179000, серії ВН № 190501, серії ВН № 190502

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Однак, з аналізу матеріалів справи, суд вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, є неспівмірними з розміром понесених позивачами витрат на правничу допомогу.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на викладене, враховуючи документи, надані представником позивачів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також на сталу судову практику у даній категорії справ, виходячи з реальності витрат на професійну правничу допомогу, обставин справи, складності справи, часу, затраченого на послуги адвоката, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат в частині понесених позивачами витрат на професійну правничу та стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів по 1000 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 29.07.2021, в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Зобов`язати Погребищенську міську раду прийняти рішення про затвердження розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_1 кадастровий номер - 0523488200:01:001:0146, ОСОБА_2 кадастровий номер - 0523488200:01:001:0147, ОСОБА_3 кадастровий номер 0523488200:01:001:0149, ОСОБА_4 кадастровий номер 0523488200:01:001:0145, ОСОБА_5 кадастровий номер 0523488200:01:001:0144, ОСОБА_6 кадастровий номер 0523488200:01:001:0148 та передати земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в сумі по 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) кожному та витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) кожному за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 );

Позивач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 );

Позивач: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 );

Позивач: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 );

Відповідач: Погребищенська міська рада (вул. Б. Хмельницького, 77, м. Погребище, Вінницька область, 22200, код ЄДРПОУ 03772654)

Суддя Богоніс Михайло Богданович