Постанова

від 08.11.2021 по справі 911/3183/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 911/3183/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. головуючий, Міщенко І. С., Случ О. В.,

секретар судового засідання Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Геомаркет ЛТД"

до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області

про визнання поновленим договору оренди землі.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача Патюк С. О. (адвокат), відповідача Тимошенко П. О. (с/п).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Геомаркет ЛТД" (далі ТОВ "Фірма Геомаркет ЛТД", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі Сільрада, відповідач) про:

- визнання поновленим договору оренди землі від 11.09.2009, укладеного між Сільрадою та ТОВ "Фірма Геомаркет ЛТД", посвідченого державним нотаріусом 11.09.2009, про що зроблено запис в реєстрі за № 1-1429 та взято на облік управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошенському районі за № 770 від 23.10.2009 (далі договір оренди землі) із урахуванням додаткової угоди від 20.12.2012 на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення додаткової угоди в редакції проекту додаткової угоди до договору оренди землі в судовому порядку;

- зобов`язання відповідача укласти з позивачем додаткову угоду до договору оренди землі із урахуванням додаткової угоди від 12.12.2012 у редакції проекту додаткової угоди до договору оренди землі.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідачем ігноруються його звернення щодо підписання додаткової угоди та продовження строку договору оренди земельної ділянки з належною оплатою орендних платежів. Отже з урахуванням положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", належного повідомлення відповідача про намір продовжити строк дії договору та належного виконання позивачем умов договору в частині сплати орендних платежів, наявні підстави для поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 06.10.2020 у справі № 911/3183/19 (суддя Саванчук С. О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Рішення суду арґументовано тим, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, направивши на адресу відповідача лист-повідомлення про поновлення договору, та направив лист-повідомлення з проектом додаткової угоди протягом 30 днів з моменту закінчення строку дії договору, що підтверджується долученими до матеріалів справи документами, тобто належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити у відповідності до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" і продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору. При цьому суд визнав, що відповідачем пропущено строк направлення заперечень для пролонгації дії договору, оскільки цей строк збіг 29.11.2019, а рішення про відмову у продовженні строку дії договору прийнято відповідачем лише 19.12.2019. Проте, враховуючи, що прохальна частина позовної заяви не містить редакції проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, обов`язковість укладення якої передбачена частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 (Кравчук Г. А. головуючий, судді Козир Т. П., Коробенко Г. П.) рішення Господарського суду Київської області від 06.10.2020 у справі № 911/3183/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання поновленим договору оренди землі від 11.09.2009, укладеного між Сільрадою та ТОВ "Фірма Геомаркет ЛТД" скасовано; в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано поновленим договір оренди землі від 11.09.2009, укладений між Сільрадою та ТОВ "Фірма Геомаркет ЛТД", із врахуванням додаткової угоди від 20.12.2012 на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення додаткової угоди у редакції, викладеній у резолютивній частині цієї постанови; в іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 06.10.2020 у справі № 911/3183/19 залишено без змін.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що права позивача як землекористувача підлягають захисту відповідно до спеціальних норм земельного законодавства, зокрема частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Апеляційний господарський суд, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, зазначив, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту. Разом з цим колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи правову позицію Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18, дійшла висновку, що вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 Господарського кодексу України (далі ГК України). За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що визначення позивачем у даній справі позовної вимоги у виді визнання поновленим договору оренди землі в редакції проекту додаткової угоди до цього договору, яка додана до позовної заяви, в судовому порядку помилково визнано судом першої інстанції неналежним способом захисту.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі № 911/3183/19, Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати повністю, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

В обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення частини 5 статті 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 922/1249/17 (постанова від 08.05.2018), № 902/1592/15 (постанова від 06.12.2018), № 916/2889/13 (постанова від 21.05.2019). Скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції положень частини 5 статті 269 ГПК України шляхом розгляду та вирішення спору з іншим предметом спору, який не був зазначений позивачем у цій справі, що, на думку скаржника, свідчить про вихід апеляційного господарського суду за межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а таке порушення норм процесуального права призвело до ухвалення незаконної постанови.

Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області також звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної оцінки тому факту, що за весь час оренди позивач не вчинив на спірній земельній ділянці жодних дій, спрямованих на її використання, а тому до спірних правовідносин в частині переважного права на продовження дії договору оренди землі не можна було застосовувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Крім цього, скаржник зазначає, що в суді першої інстанції відповідачем заявлялося клопотання про огляд орендованої земельної ділянки за її місцезнаходженням з метою з`ясування фактів наявності або відсутності користування позивачем земельною ділянкою, проте зазначене клопотання задоволено не було, через що не досліджено відповідні докази у справі.

3.3. ТОВ "Фірма Геомаркет ЛТД" у відзиві на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, між ТОВ "Фірма Геомаркет ЛТД" (орендар) та Сільрадою (орендодавець) укладено договір оренди земельних ділянок від 11.09.2009, за умовами якого орендодавець, згідно з рішенням 18-ї сесії 5 скликання Сільради від 11.06.2009 № 85, надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки для облаштування зони відпочинку під розміщення культурно-розважального та спортивно-оздоровчого центру, а також під розміщення житлової забудови, які знаходяться в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району в межах населеного пункту, кадастрові номери № 3222485901:01:049:0016 та № 3222485901:01:028:033.

Відповідно до пункту 3 договору оренди землі в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 2,5760 га.

Згідно з пункту 4 договору оренди землі нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 129 8857,58 грн.

Пунктом 6 договору оренди землі визначено, що договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі, орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір посвідчено державним нотаріусом 11.09.2009, зареєстровано в реєстрі за № 1-1429 та взято на облік управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі за № 770 від 23.10.2009. Державну реєстрацію прав оренди проведено 29.10.2009, що підтверджується матеріалами справи.

Акт приймання-передачі земельної ділянки складено між сторонами 11.09.2009, відповідно до якого на умовах договору оренди земельної ділянки, посвідченого Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 11.09.2009, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння і користування земельні ділянки загальною площею 2,5760 га для облаштування зони відпочинку, під розміщення культурно-розважального та спортивно-оздоровчого центру, а також під розміщення житлової забудови, яка знаходиться за адресою: с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, вул. в межах населеного пункту, кадастрові номери 3222485901:01:049:0046, 3222485901:01:028:0033, строком на 10 років.

20.12.2012 між сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, згідно з яким за згодою сторін в оренду передаються земельна ділянка площею 0,1549 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:5004, за рахунок земель водного фонду для облаштування зони відпочинку та земельна ділянка площею 1,7700 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:5005, за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва, експлуатації та обслуговування культурно-розважального та спортивно-оздоровчого центру та житлової забудови. Договір оренди землі також доповнено пунктом 53, відповідно до якого орендар зобов`язався згідно з генеральним планом села, розробленої технічної документації та норм ДБН побудувати на орендованій земельній ділянці дошкільний навчальний заклад та інші об`єкти соціально-побутового призначення. Будівництво дошкільного закладу розпочати та здати в експлуатацію одночасно з будівництвом та здачею в експлуатацію першої черги житлових будинків.

Договір посвідчено державним нотаріусом 20.12.2012, зареєстровано в реєстрі за №1-4301 та зареєстровано виконкомом Сільради за № 28 0.10.2010, державна реєстрація прав на землю та нерухоме майно запис №322240004000151 від 26.12.2012.

19.09.2019 до відповідача звернувся позивач з листом-повідомленням щодо поновлення дії договору оренди землі, до якого, за твердженням позивача, було долучено проект додаткової угоди, що підтверджується змістом цього документа.

Листом виконавчого комітету Сільради від 26.11.2019 № 1-12/1371 (додаток: копія рішення № 116 від 14.11.2019) повідомлено позивача про направлення питання про продовження строку дії договору на доопрацювання.

У межах повноважень постійною комісією Сільради з питань використання земель і водних ресурсів та екології і охорони навколишнього середовища на засіданні 13.11.2019 розглянуто питання щодо поновлення договору оренди землі, на якому прийнято рішення рекомендувати депутатам Сільради відправити на доопрацювання питання щодо продовження договору оренди землі у зв`язку із відсутністю у зверненні товариства проекту додаткової угоди.

14.11.2019 на черговій сесії Сільради розглянуто питання щодо продовження договору оренди і прийнято рішення № 116, яким дане питання відправлено на доопрацювання згідно з висновком комісії, про що позивача повідомлено у телефонному режимі та направлено зазначений документ на його адресу, проте позивач зазначені документи не отримував, що підтверджується відомостями на конверті Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" з причиною неотримання за закінченням строку зберігання.

12.12.2019 на адресу відповідача повторно надійшов лист, в якому йшлося про намір продовжити договір оренди землі, який розглянуто на сесії 19.12.2019, та прийнято рішення про відсутність підстав для продовження строку дії договору з метою збереження цих ділянок у комунальній власності для створення на цій території природного парку для культурно-спортивного відпочинку.

24.12.2019 Сільрада в листі-повідомленні вих. № 1-12/1494 проінформувала позивача про те, що договір оренди земельної ділянки не продовжено і припинено згідно з умовами даного договору з 29.10.2019, що виключає можливість пролонгації договору оренди землі на підставі положень статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Оскільки позивач продовжує користуватися вказаними земельними ділянками, належним чином виконує обов`язки за договором оренди землі, сплачує орендну плату, впродовж місяця після закінчення строку його дії від відповідача не надходило заперечень щодо поновлення договору оренди земельних ділянок, а відповідач зволікає з укладенням додаткової угоди про поновлення договору оренди земельних ділянок, посилаючись на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", позивач вважає, що у нього виникло право вимагати визнання договору поновленим на той самий строк і на тих самим умовах в редакції проекту додаткової угоди, доданої до позовної заяви, та зобов`язання відповідача укласти з позивачем спірну додаткову угоду до договору оренди землі. У зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.

Крім цього, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ураховуючи рішення Борщагівської сільської ради Бучанського Бучанського району Київської області 2 сесії VIIІ скликання від 10.12.2020 № 6-2-VIII та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань, апеляційний господарський суд, замінив найменування відповідача з Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на Борщагівську сільську раду Бучанського району Київської області.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Питання щодо права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

В обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення частини 5 статті 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 922/1249/17 (постанова від 08.05.2018), № 902/1592/15 (постанова від 06.12.2018), № 916/2889/13 (постанова від 21.05.2019).

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржуване судове рішення та судові рішення Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке

Так, у справі № 922/1249/17, на яку посилається скаржник, Публічне акціонерне товариство "Завод "Лтава" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оттом" про зобов`язання усунути невідповідність електропічі опору камерної вакуумної моделі СНВЕ-1.3.1/14-ИО-ОТТОМ вимогам якості, а саме технічним характеристикам відповідно до Технічного завдання, яке є невід`ємним додатком до договору поставки № 10-2014 протягом 20 днів. Позов мотивовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оттом" поставило товар, який не відповідає умовам договору поставки № 10-2014 від 15.12.2014, зокрема узгодженим технічним характеристикам, які зазначені у Технічному завданні, що є додатком № 1 до договору поставки. Публічне акціонерне товариство "Завод "Лтава" направляло на адресу відповідача акти про невідповідність товару за якістю, претензію з вимогою усунути недоліки товару або замінити товар на якісний. Однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оттом" обґрунтованих заперечень на претензію та акти про невідповідність товару за якістю не надало, недоліки товару не усунуло та не замінило товар на якісний.

Зі змісту постанови Верховного Суду у справі № 902/1592/15 убачається, що судами розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Енергогруп" до Вінницької міської ради про скасування пункту 6.1.6 додатку № 3 до рішення 26-ої сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 31.11.2012 № 1042 та визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,5622 га, кадастровий номер 0510100000:03:034:0084, цільове призначення для комерційного використання, на якій розміщено належну позивачу на праві власності автомобільну газонаповнювальну компресорну станцію, розташовану за адресою: м. Вінниця, пров. Костя Широцького, 14-Д, з дати набрання рішенням суду законної сили, у редакції, запропонованій позивачем. При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний пункт додатку до рішення Вінницької міської ради суперечить положенням чинного законодавства, оскільки розмір орендної плати за земельну ділянку, передану позивачу згідно з вказаним рішенням Вінницької міської ради, не повинен перевищувати 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у зв`язку з чим спірний пункт додатку до рішення відповідача підлягає скасуванню, так як є незаконним та порушує права позивача. Крім цього позивач вказував на те, що відповідач безпідставно ухиляється від укладення з позивачем договору оренди землі через незгоду щодо встановлення орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки. У зазначеній справі № 902/1592/15 також розглядався спір за зустрічною позовною заявою Вінницької міської ради, в якій з урахуванням уточнення позовних вимог Вінницька міська рада просила визнати укладеним між ним та позивачем з дня набрання рішенням суду законної сили договір оренди цієї земельної ділянки у редакції, запропонованій відповідачем. На обґрунтування зустрічного позову відповідач посилався на те, що позивач не підписав запропонований відповідачем проект договору оренди землі внаслідок незгоди щодо встановлення орендної плати на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки, у зв`язку з чим договір підлягає укладенню в судовому порядку.

Зі змісту постанови Верховного Суду у справі № 916/2889/13 убачається, що судами розглядався спір за позовом Приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з відповідача 174 430,06 грн заборгованості. При цьому позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, взятих на себе згідно з мировою угодою про реструктуризацію зобов`язань від 24.11.2011 № 212 в частині сплати суми боргу в строки, визначені умовами цієї мирової угоди. 29.03.2018 Приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 330 066,71 грн, посилаючись на збільшення періоду прострочення виконання відповідачем зобов`язань за мировою угодою від 24.11.2011 №212.

Разом з тим предметом розгляду справи № 911/3183/19, яка переглядається, є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Геомаркет ЛТД" про визнання поновленим договору оренди землі на підставі положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

З викладеного слідує, що правовідносини у справі № 911/3183/19 та справах № 902/1592/15, № 922/1249/17, № 916/2889/13 різняться за суб`єктним складом учасників, об`єктами та предметами правового регулювання, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ.

За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Доводи скаржника про безпідставну відмову місцевого господарського суду у задоволенні клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням колегією суддів відхиляються, адже, як правильно зазначив суд першої інстанції в ухвалі від 02.06.2020, відсутні спірні обставини, які потрібно встановити суду, так як позивач не заперечує перелічені відповідачем обставини, крім того, підставами для заперечень позову визначені інші обставини потреба орендодавця використовувати земельну ділянку для власних потреб, а не порушення позивачем умов договору оренди.

Щодо решти доводів, викладених скаржником у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава для касаційного оскарження постанови з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилася.

Загалом доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 911/3183/19 за касаційною скаргою Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувану постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі № 911/3183/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийН. О. Волковицька

СуддіІ. С. Міщенко

О. В. Случ