Постанова
від 16.11.2021 по справі 640/17010/19
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17010/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 листопада 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Чаку Є.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер ТВ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер ТВ" до Членів національної ради України з питань телебачення і радіомовлення: Черниша Олега Миколайовича, Ільяшенка Олександра Борисовича, Герасим'юк Ольги Володимирівни, треті особи: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Верховна Рада України, про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Герасим'юк О.В. із участі 01.08.2019 у засіданні Національної ради України з питань радіомовлення в якості члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та голосування на вказаному засіданні за рішення з питань порядку денного;

- встановити відсутність у Герасим'юк О.В. визначених Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" повноважень члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з 04 липня 2019 року;

- визнати протиправними дії члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ільяшенка О.Б. із участі 01.08.2019 у засіданні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в якості члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та голосування на вказаному засіданні за рішення з питань порядку денного;

- встановити відсутність у Ільяшенка О.Б. визначених Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" повноважень члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з 04.07.2019;

- визнати протиправними дії члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Черниша О.М. із участі 01.08.2019 у засіданні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в якості члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та голосування на вказаному засіданні за рішення з питань порядку денного;

- встановити відсутність у Черниша О.М. визначених Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" повноважень члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з 04.07.2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані дії відповідачів є протиправними з огляду на відсутність у них відповідних повноважень.

Член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Черниш О.М. та Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ Партнер ТВ є юридичною особою, видом діяльності якої є діяльність у сфері телевізійного мовлення на підставі ліцензії HP № 00171-м, виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) 19.09.2011, на вид мовлення: багатоканальне (телебачення).

Герасим'юк О.В. призначена на посаду члена Національної ради постановою Верховної Ради України № 1584-VII від 04.07.2014. Ільяшенко О.Б. призначений на посаду члена Національної ради постановою Верховної Ради України № 1583-VII від 04.07.2014. Черниш О.М. призначений на посаду члена Національної ради постановою Верховної Ради України №1585-VII від 04.07.2014.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Національної ради з питань телебачення і радіомовлення за 01.08.2019 № 19 у складі членів Національної ради Герасим'юк О.В. (головуюча), Фещук У.Ю., Ільяшенко О.Б., Зіневич Ю.М., Коваль В.Ю., Костинський С.А., Онопрієнко М.В., Черниш О.М. на засіданні прийнято, зокрема, рішення про призначення позапланової виїзної перевірки ТОВ Партнер ТВ .

Позивач, вважаючи, що три члени Національної ради, а саме Черниш О.М., Ільяшенко О.Б., Герасим'юк О.В., всупереч приписам частини третьої статті 4 Закону України Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення виконували повноваження члена Національної ради після спливу передбаченого законом п'ятирічного строку їх повноважень, звернувся до суду.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскільки Верховна Рада України не приймала постанову (постанов) про припинення повноважень відповідачів, а комітет Верховної Ради України, до компетенції якого віднесені питання телерадіомовлення (Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики), не оприлюднював оголошення про відбір кандидатур на посаду члена (членів) Національної ради, а отже відповідачі на той момент були діючими та повноважними членами Національної ради. Суд вказав, що доводи позивача щодо протиправності дій членів Національної ради щодо участі в засіданні Національної ради є безпідставними.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

У контексті завдань адміністративного судочинства, що визначені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Згідно з положеннями статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У свою чергу, статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Що стосується "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 у справі № 757/12159/17-а вже наголошував, що за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес".

Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 6 КАС, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово її ); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до юридичного відповідно до частини другої статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності).

Вказана правова позиція сформована в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач вказував, про порушення його інтересу, оскільки за протиправної участі відповідачів Національною радою у нелегітимному складі було прийнято рішення про призначення його позапланової перевірки як телерадіоорганізації, яка здійснює діяльність на підставі ліцензії на мовлення.

Водночас, суд наголошує, що сам лише факт участі відповідачів у засіданні Національної комісії, їх голосування за прийняття тих чи інших рішень, жодним чином не порушує будь-яких прав позивача, не зачіпає його свобод та інтересів. Самі лише такі дії відповідачів не є перешкодою у здійсненні позивачем будь-якої діяльності, у тому числі і пов'язаної із реалізацією ліцензії на мовлення.

Межі предмету спору у даній справі не вирішують будь-яких публічно-правових спорів за участі позивача, а фактично є виключно намаганням покласти на суд контрольні (наглядові) функції стосовно належного виконання посадовими особами суб'єкта владних повноважень окремих норм закону. Спір у даній справі не призведе до відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, позаяк такі у даному спорі не зачіпаються.

Протиправність дій щодо участі певних осіб у засіданні Національної комісії, відсутність у них повноважень, можуть бути покладені в основу підстав позову про визнання протиправним та скасування владного, управлінського рішення, яке було прийняте Національною комісією та безпосередньо стосується позивача й впливає на його права та інтереси (зокрема рішення про призначення позапланової перевірки).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії відповідачів а також питання наявності/відсутності у них повноважень, що є предметом розгляду вказаного провадження, не мають та не можуть мати негативного впливу на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку у заявлений ним спосіб, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову, проте з помилкових мотивів, передчасно надавши оцінку спірним правовідносинам по суті.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.

Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер ТВ" задовольнити частково.

Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2021 року в мотивувальній частині .

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2021 року залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя Є.В. Чаку

Повний текст постанови складений 17.11.2021.

СудШостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення16.11.2021
Оприлюднено19.11.2021
Номер документу101187792
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —640/17010/19

Постанова від 26.08.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Стародуб О.П.

Ухвала від 21.08.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Стародуб О.П.

Ухвала від 12.01.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Стародуб О.П.

Постанова від 16.11.2021

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Сорочко Євген Олександрович

Постанова від 16.11.2021

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Сорочко Євген Олександрович

Ухвала від 28.09.2021

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Сорочко Євген Олександрович

Ухвала від 28.09.2021

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Сорочко Євген Олександрович

Рішення від 20.07.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Шевченко Н.М.

Ухвала від 18.11.2020

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Шевченко Н.М.

Ухвала від 18.11.2020

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Шевченко Н.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні