Постанова

від 17.11.2021 по справі 370/823/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2021 року місто Київ

справа № 370/823/21

провадження №22-ц/824/12992/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Макарівського районного суду Київської області від 2 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Тандира О.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом що ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 22 січня 2021 року о 12 год. 20 хв. в смт Макарів Бучанського району Київської області по вул. Володимирській, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки Кіа Черато, д.н.з. НОМЕР_1 , виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав переваги у русі автомобілю марки Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі, під його керуванням. Внаслідок зазначених обставин сталося дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Макарівського районного суду Київської області від 26 лютого 2021 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до звіту визначення вартості матеріального збитку, проведеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_3 становить 30427,06 грн. За складання звіту про визначення матеріального збитку він сплатив 2000 грн. Загальний розмір завданої йому відповідачем матеріальної шкоди становить 32427,06 грн. Крім матеріальної шкоди йому завдано моральну шкоду, яка полягає в моральних стражданнях з приводу пошкодження належного йому майна, а також фізичних та душевних стражданнях, перенесених під час дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої він оцінює у 20000 грн., що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 2 липня 2021 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 32427,06 грн., судові витрати в розмірі 3123,17 грн., а всього 35550,23 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема зазначає, що судом визначено розмір завданої дорожньо-транспортною пригодою шкоди на підставі звіту визначення вартості матеріального збитку, проведеного ФОП ОСОБА_4 . Вартість матеріального збитку заподіяного саме власнику транспортного засобу Chevrolet Aveo державний реєстраційний номер НОМЕР_3 становить 30 427, 06 грн.. Разом з тим, судом не перевірено чи вправі ФОП ОСОБА_3 встановлювати чи визначати вартість матеріального збитку для суду. Під час розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення відносно нього судова авто-технічна експертиза не призначалась. Суд не прийняв до уваги той факт, що у вказаному звіті не зазначено позивача взагалі, а отже звіт не може бути доказом у цій справі. У зв`язку з пошкодженням автомобіля позивач не звертався до відповідного суб`єкта за оцінкою і не отримував висновок з зазначенням суми збитку. Таке право має тільки власник автомобіля, як і заявляти позов про відшкодування. Висновок експертного авто-товарознавчого дослідження вартості відновлювального ремонту автомобіля Chevrolet Aveo державний реєстраційний номер НОМЕР_3 з урахуванням фізичного зносу, в матеріалах справи відсутній. Експертного авто-товарознавчого дослідження взагалі не проведено. Тобто висновок суду ґрунтується на недопустимих доказах.

Висновок суду про те, що позивач ОСОБА_1 є належним позивачем суперечить чинному законодавству, адже він не є власником автомобіля, який був пошкоджений у ДТП та не є представником власника автомобіля Chevrolet Aveo державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . У рішенні суду зазначено про усну домовленість між позивачем та власником автомобіля про його використання позивачем, але це не є підставою звернення позивача до нього з вимогами. Позивач у справі на час ДТП керував автомобілем. Завдана шкода відшкодовується особі, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,

На його думку, ДТП сталася з вини ОСОБА_1 , адже це він в`їхав в його автомобіль. Матеріали справи не підтверджуються експертним висновком та не встановлюють чи зазначені пошкодження перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з зазначеною ДТП. Такі факти судом не досліджувались.

Вважає, що у дорожньо-транспортній ситуації, за якої сталося зіткнення автомобілів, фактичні дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам пункту 12.1 ПДР України і перебували у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП. Вважає, що позивачем також було допущено порушення ПДР, що призвели до ДТП, а тому суд мав застосувати положення ч.1 ст. 1188 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зокрема зазначив, що хоча він і не є власником пошкодженого автомобіля, але мав законне право володіння ним на підставі доручення та наявного у нього свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, а тому вправі вимагати відшкодування шкоди, завданої майну. Він є потерпілим у справі, ОСОБА_2 постановою суду визнано винним у вчиненні ДТП, в результаті якої було завдано шкоди транспортному засобу, який перебував у його володінні та користуванні, ним були надані належні докази розміру завданої шкоди, які апелянтом не спростовані, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 жовтня 2021 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Макарівського районного суду Київської області від 26 лютого 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 340 (триста сорок) гривень. Зі змісту вказаної постанови суду вбачається, що 22 січня 2021 року о 12 год. 20 хв. по вул. Володимирській у смт Макарів Київської області, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Кіа Черато д.н.з. НОМЕР_1 , виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав перевагу в русі автомобілю Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, та допустив з ним зіткнення. ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 10.1, 10.2,10.3 ПДР України.

Відповідно до звіту визначення вартості матеріального збитку, проведеного ФОП ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_3 складає 30 427,06 грн.

На момент ДТП автомобіль Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_3 , яким керував позивач ОСОБА_1 , перебував у останнього у користуванні на підставі домовленості з ОСОБА_5 , та підтверджується наявністю у позивача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, документів на підтвердження понесених позивачем витрат на його відновлення після ДТП. Законним власником автомобіля на той момент та на час розгляду справи є ОСОБА_6 .

Позивач хоч і не є власником, але має законне право володіння ним, як і має право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що транспортному засобу, яким правомірно володіє ОСОБА_1 , з вини ОСОБА_2 завдано шкоди, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача, як особи відповідальної за заподіяння шкоди, на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 32 427,06 грн..

Колегія суддів в цій частині погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Відповідно до п.п.2.2. Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 7 листопада 2018 року у справі №200/21325/15-ц.

Встановивши, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди Відтак, тому доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, оскільки не є власником транспортного засобу та керував транспортним засобом без відповідної правової підстави, суд апеляційної інстанції відхиляє, як безпідставні.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За положеннями ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК, п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України.

ОСОБА_1 , як потерпіла сторона подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач ОСОБА_2 є завдавачем шкоди.

З огляду на те, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується винуватцем ДТП, а такою особою є ОСОБА_2 , суд обґрунтовано стягнув із відповідача матеріальну шкоду в сумі 32427,06 грн.

Як убачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди було надано звіт про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу від 2 лютого 2021 року, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , відповідно до якого вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_3 , станом на 2 лютого 2021 року складає 30 427,06 грн. /а.с. 16-30/.

ФОП ОСОБА_3 зареєстрована в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вид діяльності ФОП -66.21 оцінювання ризиків та завданої шкоди (основний), зареєстрована як суб`єкт оціночної діяльності про що наявна інформація в Державному реєстрі оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності України (розділ "суб`єкти оціночної діяльності").

Згідно Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності України, (розділ "оцінювачі") ОСОБА_7 має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача (напрямок діяльності 1.3.- "Оцінка колісних транспортних засобів").

Звіт про оцінку містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна. Звіт підписаний оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплений печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до ст.12 цього Закону.

Згідно зі ст. 5 зазначеного Закону, суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання, зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Статтею 7 Закону передбачено, що проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст.12 Закону встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до п.п. д) п.1.4 Наказу МЮУ фонду державного майна України " Про затвердження методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів" від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 встановлено, що методика застосовується з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.

Пунктом 4.3 Методики передбачено, що за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає можливим дійти висновку, що належним підтвердженням розміру оціненої шкоди є звіт або акт оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_3 зареєстрована в установленому законодавством порядку як фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, здійснює господарську діяльність за напрямом оцінювання ризиків та завданої шкоди, у складі якої працює оцінювач, та яка отримала сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно Закону, - доводи апеляційної скарги про те, що ФОП ОСОБА_3 не мала повноважень на визначення вартості матеріальних збитків, є безпідставними.

Розмір матеріальної шкоди відповідачем не спростований належними та допустимими доказами.

Посилання ОСОБА_2 на те, що у справі не проводились авто-технічна та транспортно - трасологічна експертизи є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що у дорожньо-транспортній пригоді винен також водій іншого автомобіля, який допустив порушення п.п. 12.1 ПДР України, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вина ОСОБА_1 у ДТП , що мала місце 22 січня 2021 року, належними та допустимими доказами не підтверджується, навпаки вина ОСОБА_2 встановлена постановою Макарівського районного суду Київської області від 26 лютого 2021 року у справі про адміністративне правопорушення і ця обставина не підлягає доведенню у цій справі (ч.4 ст. 82 ЦПК України).

Крім того необхідно зазначити, що згідно даних Єдиного Державного реєстру судових рішень, постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а постанова Макарівського районного суду Київської області від 26 лютого 2021 року залишена без змін.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та їх правильність не впливають.

Відповідно до п. 9 ч.1 ст.5 Закону України " Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 .

Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми права, не урахував, що відповідач звільнений від сплати судового збору, як особа з інвалідністю ІІ групи, а тому безпідставно поклав на нього обов`язок з відшкодування ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви. У зв`язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про компенсацію ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1123,17 грн. за рахунок держави.

За таких обставин рішення суду в частині вирішення питання щодо судового збору підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,

суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 2 липня 2021 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1123,17 грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Компенсувати ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1123,17 грн. за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус