Рішення

від 22.11.2021 по справі 345/4284/21

КАЛУСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/4284/21

Провадження № 2/345/1245/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.11.2021 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Онушканича В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання справу за позовом Калуської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельної ділянки комунальної власності, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, а саме просить стягнути з відповідача на користь Калуської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю за період з 15.09.2018 року по 15.03.2019 року в сумі 514 648,16 грн. Позов мотивує тим, що 26.04.2013 року було проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 1,8280 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 2610400000:06:005:0007, з цільовим призначенням - 03.07. - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; вид використання: база для ремонту транспортних засобів. Власником даної земельної ділянки є Калуська міська рада.

На вищевказаній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі та споруди майнового комплексу (авто гараж з адміприміщеннями, ангарий склад, прохідна, гараж диспетчерська, склад ПММ, естакада, ворота, огорожа. ворота, стіна), що на праві приватної власності належать відповідачу ОСОБА_1 . За період з 05.06.2008 року по 22.05.2011 року відповідач користувався даною земельною ділянкою правомірно, а саме на підставі відповідного договору оренди землі від 05.06.2008 року. Проте всупереч вимогам законодавства відповідач з 23.05.2011 року по теперішній час використовує земельну ділянку без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст.ст.125,126 ЗК України.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Відповідно до інформації, наданої Фінансовим управлінням Калуської міської ради за період від 15.09.2018 року по 15.03.2019 року, від відповідача не надходило коштів за користування спірною земельною ділянкою.

Позивач зазначає, що нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки становить 23 062 867,15 грн., а розмір ставки орендної плати складає 4,5% від нормативної грошової оцінки, а тому слід констатувати факт того, що відповідач безпідставно зберіг у себе кошти за користування спірною земельною ділянкою за період від 15.09.2018 року по 15.03.2019 року у загальному розмірі 514 648,16 грн. Збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем. Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію виправдане очікування . Отже, відповідач у період з 15.09.2018 року по 15.03.2019 року користувався земельною ділянкою комунальної власності без сплати орендної плати, внаслідок чого зберіг у себе грошові кошти, які підлягали сплаті , як орендна плата, а тому зобов`язаний повернути ці кошти Калуській міській раді.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 04.10.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної з додатками відповідач отримав 08.10.2021 року. Проте у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачем не надано відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.

За таких обставин суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 1,8280 га, кадастровий номер якої 2610400000:06:005:0007, з цільовим призначенням 03.07- для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; вид використання: база для ремонту транспортних засобів перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Калуша, від імені якої права власника реалізує орган місцевого самоврядування - Калуська міська рада (а.с. 12-15).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с.9-11) нежитлові будівлі та споруди майнового комплексу, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , належать на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 .

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до рішення Калуської міської ради від 22.05.2008 року №611 ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку у строкове платне користування для реконструкції викуплених пиміщень для обслуговування виробничої бази для ремонту та обслуговування власних транспортних засобів та їх паркування, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Зі змісту договору оренди від 05.06.2008 року, укладеного між Калуською міською радою та ОСОБА_1 , вбачається, що договір оренди було укладено до 22.05.2011 року (а.с. 27).

В період з 15.09.2018 року по 15.03.2019 року, про який йде мова у позовній заяві, договору оренди спірної земельної ділянки між Калуською міською радою та відповідачем не було укладено.

Частиною 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому, відповідач належні дії, спрямовані на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою не вчинив.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відповідний висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів глави 83 ЦК України (відповідний висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником об`єкта нерухомості, який розміщений на спірній земельній ділянці, що належить до комунальної власності.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 ЗК України).

За змістом глави 15 ЗК України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Виникнення права власності на жилий будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Велика Палата Верховного Суду своїй постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

До моменту оформлення власником об`єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об`єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідач на момент звернення позивача з цим позовом права власності або користування на спірну земельну ділянку не набув, проте нею фактично користувався.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, про що зазначено у пункті 288.1. статті 288 ПК України, що узгоджується з положеннями статті 125 ЗК України.

Отже, у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

До позовної заяви позивачем додано розрахунок суми безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування спірною земельною ділянкою (а.с. 16).

З розрахунку вбачається, що при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 15.09.2018 року по 15.03.2019 року в сумі 514648,16грн. позивачем було враховано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с. 24); ставка орендної плати за оренду земель - 4,5% від нормативної грошової оцінки землі (а.с. 18-23).

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, в порушення вищезазначених норм цивільного процесуального права, розрахунки позивача не спростовані відповідачем, іншого розрахунку останнім також не наведено.

За таких обставин, оцінюючи в сукупності зібрані про справ докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності зі ст.141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача також необхідно стягнути сплачені витрати по оплаті судового збору у розмірі 7719,72 гривень

На підставі викладеного, ст.1212 ЦК України, ст.ст. 120,125, 152, 156, 206 ЗК України та керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позов задоволити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 . РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 33578261, юридична адреса м. Калуш, вул. І.Франка, 1) безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки, площею 1,8280 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 2610400000:06:005:0007, в розмірі орендної плати за землю за період з 15.09.2018 року по 15.03.2019 року в сумі 514 648,16 грн., а також 7719,72 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 22.11.2021 року.

Суддя