Рішення

від 15.11.2021 по справі 910/10418/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.11.2021Справа № 910/10418/21 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши справу за правилами загального позовного провадження

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Локсір

до Товариства з додатковою відповідальністю Лайн Фреш

про стягнення 197 248, 60 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 16.08.2021)

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 15.11.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Локсір звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лайн Фреш про стягнення 247 248, 60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем передбаченого обов`язку оплати за транспортно-експедиційні послуги згідно Договору від 12.11.2020 № 1211-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

02.08.2021 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив в задоволені позову відмовити.

25.08.2021 від позивача через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, яка належним чином оформлена та прийнята судом до розгляду.

За приписами ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З урахуванням наведеної норми ГПК України та заяви позивача, остаточними позовними вимогами по даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 197 248, 60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання у справі призначено на 11.10.2021.

07.10.2021 від позивача надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання 11.10.2021 без участі позивача та заява про долучення доказів часткової оплати заборгованості у розмірі 50 000 грн.

11.10.2021 від відповідача через канцелярію суду надійшов лист, в якому відповідач надав докази направлення позивачу клопотання про врегулювання спору за участю судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 відкладено розгляд справи на 01.11.2021. Запропоновано позивачу надати письмові пояснення/заперечення на клопотання відповідача про врегулювання спору за участю судді.

01.11.2021 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.

У вказаній заяві позивач також зазначив, що заборгованість основної суми боргу після зменшення позовних вимог на 50 000 грн та ще двох платежі у вересні 2021 на загальну суму 50 000 грн, становить 116 873, 87 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 186 ГПК України, врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

В даному випадку відповідне клопотання було подано лише відповідачем, яке позивачем підтримано не було, що не унеможливлює застосування приписів ч. 1 ст. 186 ГПК України.

Представники сторін в судове засідання 01.11.2021 року не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 15.11.2021.

15.11.2021 від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат. До вказаного клопотання, відповідач також додав докази часткової сплати основної суми заборгованості на загальну суму 120 000 грн за період з 01.07.2021 по 29.10.2021.

15.11.2021 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача, в якій позивач з урахуванням часткової сплати відповідачем основної суми заборгованості також просив стягнути з відповідача на користь позивача 96 873, 87 грн основної заборгованості, 13 939, 35 грн пені, 3119, 32 грн 3 % річних, 13 316, 06 грн інфляційних втрат та понесені судові витрати.

Представник відповідача в судовому засідання 15.11.2021 надав пояснення суду щодо заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 15.11.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

12.11.2020 між позивачем (експедитор) та відповідачем (замовник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполучені і транспортно-експедиторське обслуговування № 1211-1.

Згідно п. 1.1. Договору, цей договір регулює взаємини сторін при виконанні експедитором доручень замовника по плануванню, організації перевезень і транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажів в міжнародному сполученні, а також при розрахунках за виконані послуги.

Відповідно до п. 1.2. Договору, замовник доручає, а експедитор бере на себе організацію транспортно-експедиторського обслуговування перевезення експортно-імпортних вантажів у відповідності до заявок і за рахунок коштів Замовника.

Вартість транспортних послуг вказується у заявці і включає винагороду експедитора і вартість перевезення. Ціни на транспортні послуги є договірними і визначаються виходячи з поточної ситуації на ринку автоперевезень.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що замовник оплачує рахунки експедитора шляхом безготівкового переказу в день доставки (розвантаження) вантажу. До моменту надання оригіналу рахунку, сторони визнають юридичну силу рахунків, переданих факсимільним зв`язком.

Розрахунки, що виконуються за перевезення вантажів, проводяться безпосередньо шляхом банківського переказу з рахунку замовника на рахунок експедитора. Грошовою одиницею, яку використовують сторони при встановленні розміру ставки і розрахунках, є національна валюта України - гривня.

Позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу послуги з організації перевезення вантажів на загальну суму 815 109, 57 грн, що підтверджується Актами наданих послуг: №79 від 24.12.2020 на суму 145 385, 52 грн, № 76 від 22.12.2020 на суму 140 142, 51 грн, № 61 від 07.12.2020 на суму 123 802, 20 грн, № 49 від 29.11.2020 на суму 63 798, 77 грн, № 39 від 23.11.2020 на суму 66 580, 67 грн, № 53 від 30.11.2020 на суму 118 858, 60 грн; № 47 від 27.11.2020 на суму 108 305, 60 грн та № 33 від 15.11.2020 на суму 48 235, 70 грн.

Вказані Акти наданих послуг підписані сторонами без зауважень та скріплені їх печатками.

Однак відповідач свої зобов`язання за договором щодо оплати за організацію перевезення вантажу виконав частко, а саме у розмірі 598 235, 70 грн, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 216 873, 87 грн (815 109, 57 грн - 598 235, 70 грн), що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Після звернення позивача до господарського суду з даним позовом, відповідач сплатив позивачу 50 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 01.07.2021 № 1183 та 30.07.2021 № 1270.

У зв`язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості за договором, позивач подав через канцелярію суду заяву про зменшення розміру позовних вимог від 16.08.2021, в якій просив стягнути основну суму заборгованості в розмірі 166 873, 87 грн (815 109, 57 грн - 598 235, 70 грн - 50 000 грн), пеню в розмірі 13 939, 35 грн, інфляційні втрати в розмірі 13 316, 06 грн, 3 % річних у розмірі 3119, 32 грн та понесені судові витрати.

За приписами ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після зменшення позовних вимог, відповідач ще частково сплатив заборгованість за договором у розмірі 70 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 01.09.2021 № 1302, від 30.09.2021 № 1325 та від 29.10.2021 № 1344.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору відбувається, зокрема, у випадку сплати суми боргу боржником.

За таких обставин, оскільки відповідачем сплачено позивачеві частково основну суму заборгованості за договором, провадження у справі в частині стягнення 70 000 грн заборгованості підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства (ст. 311 ГК України).

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача організувати перевезення довіреного йому вантажу до пункту призначення, а відповідач зобов`язується сплатити встановлену плату.

Враховуючи, що строк оплати за перевезення вантажу настав, відсутність в матеріалах справи доказів оплати є підставою для задоволення вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором у розмірі 96 873, 87 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 4.2. Договору, за прострочення платежів експедитор має право стягнути із замовника пеню у розмірі 0, 1 відсотка від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Господарський суд, враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, у розмірі 13 939, 35 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 3119, 32 грн 3% річних та 13 316, 06 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 13 316, 06 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його також обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 3119, 32 грн.

Суд, вважає безпідставними доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про відсутність у останнього оригіналів Актів наданих послуг № 61 від 07.12.2020 на суму 123 802, 20 грн та № 49 від 29.11.2020 на суму 63 798, 77 грн, які підписані обома сторонами, оскільки в матеріалах справи наявні вказані акти, які підписані, як позивачем так і відповідачем без зауважень та скріплені їх печатками.

Позивач, також просить покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 25 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Локсір (замовник) та Адвокатським об`єднанням Адвокадська компанія А.З. Партнери (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу, а замовник зобов`язується сплатити виконавцю винагороду за надану правову допомогу, якщо інше не передбачено умовами договору.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що за надання правової допомоги, замовник сплачує виконавцю винагороду, розмір якої становить 25 000 грн. За представництво інтересів у суді замовник сплачує виконавцю винагороду, розмір якої становить 2500 грн за кожне судове засідання незалежно від його тривалості.

Згідно п. 4.2. Договору, оплата наданої правової допомоги здійснюється протягом 3 днів в готівковому або безготівковому порядку в національній валюті України з моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Судом встановлено, що 16.08.2021 між сторонами договору було підписано акт виконаних робіт на суму 25 000 грн за складання позовної заяви, заяв по суті справ та з процесуальних питань.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Враховуючи ту обставину, що сума, яка була заявлена позивачем до стягнення частково сплачена відповідачем, а також з огляду на не співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, суд вважає, що заявлена відповідачем сума на правову допомогу є необґрунтованою.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне зменшити заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу у даній справі до 15 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі № 910/10418/21 в частині стягнення 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп. закрити

2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ЛАЙН ФРЕШ (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 82, офіс 256, ідентифікаційний код 39692519) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ЛОКСІР (82400, Львівська обл., місто Стрий, ВУЛИЦЯ СИДОРА , будинок 4, ідентифікаційний код 42478768) заборгованість у розмірі 96 873 (дев`яносто шість тисяч вісімсот сімдесят три) грн 87 коп., пеню у розмірі 13 939 (тринадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн 35 коп., 3 % річних у розмірі 3119 (три тисячі сто дев`ятнадцять) грн 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 13316 (тринадцять тисяч триста шістнадцять) грн 06 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 3708 (три тисячі сімсот вісім) грн 73 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 22.11.2021.

Суддя І.В. Алєєва