Ухвала

від 17.11.2021 по справі 346/2238/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

.

УХВАЛА

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 346/2238/15-ц

провадження № 61-14680св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - релігійна організація Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - Слобідська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 14 лютого 2020 року у складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Матківського Р. Й., Максюти І. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року Коломийсько-Чернівецька єпархія Української греко-католицької церкви (далі - Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ), яка в подальшому змінила назву на релігійна організація Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви , звернулася з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , Слобідська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на земельні ділянки, визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , який за життя придбав у ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_10 земельні ділянки площами 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, на які в подальшому отримав державні акти на право власності на земельні ділянки. Будучи правлячим архієреєм Коломийсько-Чернівецької єпархії (єпископом), ОСОБА_9 придбавав вказані земельні ділянки не особисто, а за кошти Коломийсько-Чернівецької єпархії, отримані від благодійних організацій та фізичних осіб. На зазначених земельних ділянках єпархія мала намір побудувати молодіжний реколекційний центр. Обставиною, яка перешкоджала оформити договори купівлі-продажу земельних ділянок на належного покупця була стаття 82 ЗК України, яка передбачала, що земельні ділянки за договорами купівлі-продажу можуть набуватися юридичними особами у власність для здійснення підприємницької діяльності. Набуття земельних ділянок не для здійснення підприємницької діяльності розцінювалося нотаріусами як заборона. Тому єпископом ОСОБА_9 було прийнято рішення про оформлення вищезазначених договорів купівлі-продажу земельних ділянок на своє ім`я. Відтак, вказані правочини є удаваними в частині покупця, а фактичним власником земельних ділянок є Коломийсько-Чернівецька єпархія.

Враховуючи вищевикладене, просили:

визнати недійсними договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок та державні акти на право власності на земельні ділянки;

визнати покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок Коломийсько-Чернівецьку єпархію УГКЦ;

визнати за єпархією право власності на земельні ділянки та скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_9 .

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 17 червня 2015 року третю особу - ОСОБА_7 замінено на ОСОБА_12 , ухвалою від 06 травня 2016 року третю особу - ОСОБА_12 замінено на ОСОБА_2 , а ухвалою від 24 жовтня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1004053736 від 05 червня 2018 року позивач змінив найменування на: Релігійна організація Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви .

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року, позов Коломийсько-Чернівецької Єпархії Української греко-католицької церкви задоволено.

Визнано недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2963 га, що знаходиться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, від 29 грудня 2006 року у частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6178 га, що знаходиться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1587 га, що знаходиться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, від 05 березня 2007 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1047 га, що знаходиться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, від 15 липня 2009 року в частині, що стосується покупця; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2963 га від 19 лютого 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,6178 га від 19 лютого 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1587 га від 15 травня 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1047 га від 16 листопада 2009 року.

Визнано Коломийсько-Чернівецьку єпархію Української греко-католицької церкви покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га, що знаходяться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Визнано за Коломийсько-Чернівецькою єпархією Української греко-католицької церкви право власності на земельні ділянки площею 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га, 0,1047 га, що знаходяться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_9 на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1047 га, 0,1587 га, 0,6178 га, 0,2963 га, що знаходяться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову Коломийсько-Чернівецької Єпархії Української греко-католицької церкви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок в частині покупця є удаваними, оскільки земельні ділянки були придбані за кошти та для потреб Коломийсько-Чернівецької єпархії, однак оформлені на ОСОБА_9 , як на фізичну особу. При цьому суд вказав, що позивачем не пропущено строк позовної давності. Крім того, апеляційний суд зазначив, що позов, пред`явлений Коломийсько-Чернівецькою Єпархією Української греко-католицької церкви, не є тотожним з позовом Єпархії в іншій справі, оскільки склад учасників цивільного процесу в цих справах не співпадає, до участі у даній справі притягнуто продавців спірних земельних ділянок та сільську раду, тому правових підстав для закриття провадження у справі немає.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що у цивільній справі № 346/7550/13-ц та у даній цивільній справі сторонами є: позивач - Коломийсько-Чернівецька Єпархія Української греко-католицької церкви, та відповідач - ОСОБА_1 , а предмет позовних вимог у обох справах - недійсність тих самих договорів щодо тих самих земельних ділянок. Проте суди не звернули уваги на тотожність предмета і підстави позову, що спір виник між тими самими сторонами - позивачем і відповідачем (ст. 30 ЦПК України), та не перевірили наявність підстав для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України. Разом з тим суди не врахували, що треті особи відносяться до осіб, які беруть участь в справі (ст. 26 ЦПК України), і не є сторонами у справі та не впливають на визначення тотожності позовних вимог.

Суди, визнавши недійсними в частині покупця договори купівлі-продажу земельних ділянок та зазначивши, що вони є удаваними правочинами, не встановили, які саме правочини сторони договорів мали намір вчинити, приховуючи їх укладенням спірних договорів, та які докази підтверджують такі обставини.

Разом з тим суди, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_9 купував земельні ділянки від імені та за грошові кошти позивача, не врахували, що матеріали справи не містять доказів, які б відповідали вимогам статей 57 - 59 ЦПК України, на підтвердження таких фактів.

Крім того, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК України), однак позивачем не надано доказів щодо наявності будь-яких перешкод в оформленні оскаржуваних договорів купівлі-продажу на його користь.

Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 14 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року позов релігійної організації Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви задоволено.

Визнано недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2963 га в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6178 га в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1587 га в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 05 березня 2007 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1047 га в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 15 липня 2009 року в частині, що стосується покупця; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2963 га від 19 лютого 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,6178 га від 19 лютого 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1587 га від 15 травня 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1047 га від 16 листопада 2009 року.

Визнано релігійну організацію Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок площами 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га, що знаходяться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Визнано за релігійною організацією Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви право власності на земельні ділянки площами 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га, що знаходяться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_9 на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площами 0,1047 га, 0,1587 га, 0,6178 га, 0,2963 га, що знаходяться в урочищі Кичера в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Судовi рішення суду мотивовані тим, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок в частині покупця є удаваними, оскільки придбані ОСОБА_9 за кошти та для потреб позивача, без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи. Вiдповiдно до пояснень свідків, ОСОБА_9 купував земельні ділянки від імені та за грошові кошти позивача. Пояснення вказаних свідків не спростовані відповідачем. Пунктом 9.5 Статуту Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ визначено, що єпархія - це юридична неприбуткова організація, яка володіє, користується та розпоряджається майном, яке належить їй на праві власності. Згідно зi статею 81 ЗК України фізичні особи мали право придбавати земельні ділянки без зазначення будь-яких умов. З наведеного слідує, що права фізичної особи та юридичної не були однаковими. Єпархія хоча і була неприбутковою релігійною організацією, але мала право займатись виробничою, реставраційно-будівельною та іншими видами господарської діяльності, тому мала місце невизначеність в законодавстві. Також це питання на момент укладення оспорюваних договорів не було чітко визначено і у статтях 17, 18 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , якими передбачено право власності релігійних організацій на майно. Що стосується незалучення до участі у справі правонаступника позивача релігійної організації Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви , суд виходив з того, що для заміни сторони позивача Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ її правонаступником не було, оскільки зміна найменування юридичної особи - не є правонаступництвом в розумінні статті 55 ЦПК України.

Апеляційний суд при відхиленні доводів апеляційної скарги вказав, що застосував положення статті 235 ЦК України та визнав оспорювані договори купівлі-продажу недійсними в частині покупця, однак жодною нормою чинного законодавства такого не передбачено, оскільки згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , з підстав, зазначених у статті 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають окремі його частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому випадку, суд може визнати недійсною частину правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією із сторін, суд визнає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суди не зазначили ОСОБА_1 як відповідача в справі, хоча первинно позов було подано саме до нього, як єдиного відповідача і він особисто та за участю представника ОСОБА_13 , приймав участь у всіх судових засіданнях при розгляді справи.

Позовні вимоги, а саме предмет та підстави позову в цивільній справі № 346/7550/13-ц, де ухвалено нове рішення апеляційним судом та в цивільній справі № 346/2238/15, що були предметом перегляду судом апеляційної інстанції є ідентичними. Відмінність обох справ полягає тільки в тому, що збільшено кількісний склад відповідачів та залучено в якості співвідповідачів осіб, що в справі № 346/7550/13-ц не приймали участі. Отже, є сумніви в неупередженості або об`єктивності судді Горейко М. Д. при апеляційному розгляді цивільної справи № 346/2238/15-ц, оскільки за її участю ухвалювалося рішення з того самого предмету та з тих самих підстав.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції застосував статтю 235 ЦК України, яка визначає поняття удаваного правочину - правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. З таким твердженням суду неможливо погодитись, оскільки судом не визнано недійсним правочин в цілому, а тільки в частині покупця - однієї із сторін правочину, що не передбачено жодною нормою чинного законодавства. Не встановлено який саме правочин сторони мали намір вчинити, а за змістом статті 235 ЦК України при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин і цього бажають досягти обидві сторони.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу у строк до 18 лютого 2021 року.

У лютому 2021 року матеріали цивільної справи № 346/2238/15 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегії суддів вважає, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду з таких мотивів.

У справі, що переглядається, суди при задоволенні позову вважали, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок в частині покупця є удаваними на підставі статті 235 ЦК України, оскільки придбані ОСОБА_9 за кошти та для потреб позивача, без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (статті 235 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/10 (провадження № 61-2308св19) вказано, що:

за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

При вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір відповідно до статей 235, 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно .

Колегія суддів не погоджується з цим висновком з таких підстав.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що:

(1) удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний маскувати волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не приховують сторону;

(2) у статті 235 ЦК не передбачається можливості застосування інших правових наслідків удаваності правочину, окрім поширення на правовідносини сторін норм, що регулюють прихований правочин;

(3) кваліфікація правочину як удаваного у частині неможлива без урахування положень статті 217 ЦК, якою передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Втім, щодо недійсності в частині сторони правочину навіть гіпотетично неможливо припустити, що цей правочин був би вчинений;

(4) нормами ЦК не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її приписам.

Тому колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування статті 235 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/10 (провадження № 61-2308св19)

У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У зв`язку із зазначеним, на підставі частини другої статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від висновку зробленого в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/10 (провадження № 61-2308св19) та вказівки, що:

удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони. Нормами ЦК не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її приписам.

Керуючись статтями 260, 400, 403, 404 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680св20) передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук