Окрема думка

від 05.10.2021 по справі 910/18647/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (провадження № 12-88гс20)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю С.П.Т. до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Товариства з обмеженою відповідальністю Пелучо , Державного підприємства СЕТАМ про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Пелучо на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю С.П.Т. (далі - Позивач, ТОВ С.П.Т. ) звернулося до суду з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Відповідач-1, Агентство, АРМА), Товариства з обмеженою відповідальністю Пелучо (далі - Відповідач-2, ТОВ Пелучо ), Державного підприємства СЕТАМ (далі - ДП СЕТАМ ) про визнання недійсними результатів електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу земельної ділянки площею 11,9356 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив Ульянівка , масив Радужний , земельна ділянка № 27, кадастровий номер 5123755800:01:001:0401 (далі - Земельна ділянка), які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03 липня 2019 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19 липня 2019 року, укладеного між Агентством та Відповідачем-2 (далі - Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23); витребування Земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25174951237, цільове призначення - для розміщення торгівельно-розважального центру з гостьовою автопарковкою, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив Ульянівка , масив Радужний , земельна ділянка № 27, з незаконного володіння Відповідача-2 на користь Позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначав, що належна йому Земельна ділянка реалізована Агентством за відсутності ухвали слідчого судді або суду про передачу активів для реалізації та без згоди власника цієї ділянки, що є порушенням частини п`ятої статті 21 Закону України Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Закон про АРМА) , враховуючи також те, що Земельна ділянка не входить до переліку майна, визначеного частиною четвертою цієї статті, що виключає можливість її реалізації Агентством.

Вказав, що Земельну ділянку Агентство передало на реалізацію за ціною, яка майже у 27 разів нижча за ринкову, що також свідчить про порушення частини четвертої статті 21 Закону про АРМА.

Позивач посилався на те, що електронні торги з реалізації Земельної ділянки проведені з грубим порушенням порядку, оскільки Агентство скоротило строк підготовки до реалізації Земельної ділянки з 30 днів до 5 днів, що суперечить Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 719 від 27 вересня 2017 року (далі - Порядок реалізації арештованих активів) .

Зазначив, що ухвала слідчого судді про арешт майна в подальшому була визнана незаконною та скасована в апеляційному порядку, а отже, не створила жодних правових наслідків, тому Земельна ділянка не могла бути передана в управління Агентству, оскільки незаконно віднесена до арештованого майна.

Звертав увагу, що всупереч статті 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23 укладений у простій письмовій формі та не посвідчений нотаріально.

16 квітня 2020 року рішенням Господарського суду міста Києва в позові відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд керувався тим, що в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2019 року у провадженні № 522/25776/16?к було визначено можливість Агентства вживати заходи з управління майном у розумінні статей 19, 21 Закону про АРМА.

Суд указав, що відповідно до пункту 2 Порядку реалізації арештованих активів реалізації підлягають активи - майно, майнові та інші права, на які накладено арешт у кримінальному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування і які передані Агентству в управління (для реалізації або без визначення шляху управління ними) на підставі ухвали слідчого судді, суду або згоди власника активів, що підлягають реалізації на підставі частин четвертої, п`ятої статті 21 Закону про АРМА. Отже, майно, передане Агентству, може бути реалізоване за умови накладення на нього арешту в кримінальному провадженні та його передачі в управління Агентству, при цьому вказівка про управління цим майном відповідно до положень законодавства не вимагається. Вказане підтверджується також і змістом Настанов з управління арештованим майном, затверджених наказом Агентства від 29 листопада 2018 року № 343.

З огляду на наведене господарський суд першої інстанції зробив висновок про те, що посилання Позивача на незаконність проведених електронних торгів та укладеного за їх результатами Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 з підстав відсутності в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2019 року у провадженні № 522/25776/16-к зазначення права на реалізацію арештованого майна спростовується змістом вказаної ухвали, а також положеннями законодавства.

Суд указав, що Позивач, посилаючись на порушення порядку визначення ціни об`єкта, строків підготовки до електронних торгів, не мотивує, яким чином вказані порушення призвели до невизнання, оспорення або порушення його суб`єктивного права або законного інтересу, адже навіть за результатами визнання недійсними результатів цих торгів вони мали б бути проведені заново, що в будь-якому випадку призводить до позбавлення права власності на об`єкт продажу.

У зв`язку із цим суд першої інстанції дійшов висновку, що права Позивача не можуть бути захищені із зазначених ним підстав та у визначений ним спосіб, а за наявності обґрунтованих підстав Позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).

14 липня 2020 року Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТОВ С.П.Т. задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2020 року скасував; прийняв нове рішення, яким позов задовольнив; визнав недійсними результати електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу Земельної ділянки, які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03 липня 2019 року; визнав недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19 липня 2019 року, укладений між Агентством та ТОВ Пелучо ; витребував Земельну ділянку, цільове призначення - для розміщення торгівельно-розважального центру з гостьовою автопарковкою, з незаконного володіння ТОВ Пелучо на користь ТОВ С.П.Т. .

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що Приморський районний суд м. Одеси в ухвалах не визначив можливості Агентству вживати заходи з управління майном у формі його реалізації. У мотивувальних частинах ухвал слідчого судді від 01 березня 2019 року та 05 квітня 2019 року зазначено про необхідність збереження речових доказів та не надано оцінку Земельній ділянці як активу, який може бути реалізовано, що виключає навіть припущення можливості реалізації ділянки.

Суд указав, що арешт на Земельну ділянку накладено у зв`язку з тим, що вона є предметом кримінального правопорушення та існує необхідність у її збереженні, запобіганні подальшому перепродажу, зміни її території та складу.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Агентство за наявності лише повноважень здійснювати заходи з управління активами - забезпечення їх збереження / збереження їхньої економічної вартості, визначені частинами другою, третьою статті 21 Закону про АРМА, які не передбачають можливості реалізації активів, незаконно та за відсутності належних повноважень прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах.

Суд апеляційної інстанції також указав, що суд першої інстанції не врахував висновки Вищого антикорупційного суду, який, скасовуючи арешт на Земельну ділянку, накладений ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2019 року та від 05 квітня 2019 року в частині порядку зберігання земельних ділянок шляхом їх передачі в управління Агентству, підкреслив, що за змістом абзацу сьомого частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передача відповідних речових доказів Агентству для здійснення заходів з управління ними або для їх реалізації відбувається на підставі різних процесуальних рішень (ухвал) слідчого судді.

Суд зазначив, що звіт про оцінку майна був складений неуповноваженими на це особами, а наявними у справі доказами підтверджується істотне заниження вартості Земельної ділянки при її реалізації на електронних торгах. Також указав на те, що незаконне та безпідставне скорочення строку підготовки до електронних торгів зумовило незабезпечення можливості участі всіх заінтересованих осіб в електронних торгах, що унеможливило проведення конкурентних торгів та мало наслідком продаж Земельної ділянки на користь ТОВ Пелучо за істотно заниженою ціною.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що порушення Порядку реалізації арештованих активів, допущені під час проведення торгів, призвели до порушення прав ТОВ С.П.Т. як власника майна, що є підставою для визнання торгів недійсними на підставі частини першої статті 203, статті 215 ЦК України.

Суд указав, що договір купівлі-продажу укладено на виконання статті 21 Закону про АРМА під час здійснення заходів з управління арештованим нерухомим майном та не стосується випадків управління конфіскованим майном, у зв`язку із чим до укладення такого договору підлягають застосуванню загальні приписи щодо форми договору, встановлені статтею 657 ЦК України.

Зважаючи на те, що Позивач не є стороною спірного Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23, а майно вибуло з володіння Позивача не з його волі, суд апеляційної інстанції задовольнив вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, яка є похідною від вимоги про визнання недійсним правочину та ефективним способом захисту права власника.

ТОВ Пелучо звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

05 жовтня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ Пелучо задоволено частково.

Скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року в частині задоволення вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу земельної ділянки площею 11,9356 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив Ульянівка , масив Радужний , земельна ділянка № 27, кадастровий номер 5123755800:01:001:0401, які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03 липня 2019 року, та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19 липня 2019 року, укладеного між Агентством та ТОВ Пелучо . У цій частині залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2020 року у справі № 910/18647/19 з мотивів, викладених у цій постанові.

У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання щодо повноважень здійснювати реалізацію речового доказу Велика Палата Верховного Суду вказала, що стаття 21 Закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Вона розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому за змістом частини шостої цієї статті для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

Земельна ділянка до таких видів майна не належить.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що підставою для передачі Агентству активів, визначених частиною четвертою статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.

Водночас Земельна ділянка була передана Агентству як речовий доказ згідно зі статтею 100 КПК України на підставі судового рішення - ухвали слідчого судді, яка не містила відомостей щодо передачі Земельної ділянки Агентству для її реалізації, а визначала лише порядок зберігання її як речового доказу, на який накладено арешт у кримінальному провадженні, шляхом передачі цієї ділянки Агентству в управління відповідно до статей 19, 21 Закону про АРМА.

Ураховуючи наведене, відсутні підстави для висновку про те, що спірна Земельна ділянка була передана Агентству за вказаною ухвалою слідчого судді саме для реалізації.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Агентство за наявності лише повноважень здійснювати заходи з управління активами - забезпечення їх збереження / збереження їхньої економічної вартості, визначені частинами другою, третьою статті 21 Закону про АРМА, які не передбачають можливості реалізації Земельної ділянки, незаконно та за відсутності належних повноважень прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах, що мало наслідком порушення прав Позивача як власника цієї ділянки.

Погоджуємося з такими висновками Великої Палати Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо ефективного захисту порушеного права, Велика Палата Верховного Суду вказала, що предметом поданого в цій справі позову є вимоги про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, реалізованого на цих торгах за ухвалою слідчого судді щодо визначення порядку зберігання речових доказів, прийнятою в межах кримінального провадження, витребування Земельної ділянки.

З огляду на висновки, викладені в підпунктах 9.1-9.19 цієї постанови, враховуючи, що Агентство розпорядилося переданою йому як речовий доказ Земельною ділянкою фактично від імені власника за відсутності на це законних підстав, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що апеляційний суд мав підстави визнати, що електронні торги є незаконними.

Водночас за змістом статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57).

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що задоволення заявлених позовних вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів та визнання недійсним укладеного між Відповідачами Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 за їх наслідками не призведе до поновлення майнових прав Позивача, що свідчить про обрання неефективного способу захисту, у зв`язку із чим скасувала постанову суду апеляційної інстанцій та залишила в силі рішення суду першої інстанції в цій частині з мотивів, наведених у цій постанові.

Стосовно вимоги про витребування Земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду вказала, щоправо власності на Земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем-2 на підставі спірного Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 (див. підпункт 8.9 цієї постанови), що за висновками Великої Палати Верховного Суду, хоч і не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану юридичну презумпцію права власності такої особи (див. підпункт 4.17 постанови від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Дійшовши висновку про незаконність електронних торгів та відсутність правових підстав для укладення договору, враховуючи ту встановлену судами обставину, що згідно із записом в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Реєстр) власником спірного майна зазначений Відповідач-2, апеляційний господарський суд міг виходити з того, що Земельна ділянка вибула з володіння Позивача, тому ефективним способом захисту порушеного права власності Позивача є витребування Земельної ділянки від Відповідача-2.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до частини другої цієї статті майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Та обставина, що Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки № 23, укладений між Відповідачами за результатами електронних торгів, є наслідком саме виконання Агентством ухвали слідчого судді про передачу ділянки в управління на підставі та відповідно до положень Закону про АРМА, дає підстави для висновку про обізнаність сторін цього Договору про існування зазначеного рішення, доступ до тексту якого є відкритим.

Урахувавши, що ухвала слідчого судді, якою визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні та передано Земельну ділянку в управління Агентству, не є судовим рішенням, на виконання якого здійснюється продаж майна у значенні частини другої статті 388 ЦК України, доступність цього судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, обізнаність сторін Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 з положеннями законодавства, аналіз яких здійснено в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що Відповідач-2, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність продажу Земельної ділянки, внаслідок чого вона вибула з володіння власника поза його волею. У зв`язку із цим постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення вимоги про витребування Земельної ділянки на користь Позивача зміні чи скасуванню не підлягає.

Однак з такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суди встановили, що 18 березня 2013 року ТОВ С.П.Т. набуло право власності на нерухоме майно - Земельну ділянку, право власності на яку посвідчується державним актом на право власності, серія ЯМ № 228645, виданим 21 грудня 2012 року відділом Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області.

18 березня 2013 року право власності ТОВ С.П.Т. на Земельну ділянку зареєстровано в Реєстрі, номер запису про право власності 404301, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25174951237.

Слідчим відділом управління з розслідування кримінальних проваджень, слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури Одеської області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016160000000903, відомості про яке 01 листопада 2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 369, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

01 березня 2019 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси в ході досудового розслідування з метою збереження, запобігання подальшому перепродажу, зміні території та складу майна у справі № 522/25776/16-к накладено арешт на три земельні ділянки, у тому числі на Земельну ділянку.

05 квітня 2019 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси у справі № 522/25776/16-к визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні № 42016160000000903 від 01 листопада 2016 року шляхом передачі в порядку та на умовах, визначених статтями 19, 21 Закону про АРМА, в управління майна, на яке ухвалою слідчого судді від 01 березня 2019 року у справі № 522/25776/16-к (провадження № 1-кс/522/3214/19) накладено арешт, - Земельної ділянки; зобов`язано Агентство та уповноважених ним осіб забезпечити реєстрацію прав на управління та інших речових прав, що виникатимуть на підставі ухвали слідчого судді про передачу Агентству в управління майна, на яке накладено арешт; зобов`язано здійснити в суб`єкта державної реєстрації реєстрацію прав на нерухоме майно; надано право державним реєстраторам, нотаріусам усіх нотаріальних округів як спеціальним суб`єктам, наділеним функціями державного реєстратора, а також іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти реєстраційні та нотаріальні дії щодо вказаного майна лише за відповідним зверненням Агентства та уповноважених ним осіб.

У межах проведення процедури управління майном Агентство прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах.

03 липня 2019 року ДП СЕТАМ провело аукціон з продажу Земельної ділянки за номером лота 359447, переможцем якого оголошено ТОВ Пелучо .

19 липня 2019 року за результатами проведення аукціонів за вказаним номером між Агентством та ТОВ Пелучо (як переможцем аукціону за номером лота № 359447) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23, відповідно до пункту 1.1 якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) Земельну ділянку.

19 липня 2019 року сторони підписали акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна.

25 липня 2019 року зареєстровано право власності на зазначену Земельну ділянку за ТОВ Пелучо , про що внесено відповідний запис № 32554621 до Реєстру.

30 серпня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду (провадження № 11-се/813/1043/19; справа № 522/25776/16-1-кс/522/3215/19) скасовано ухвалу про арешт з підстав істотного порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону.

13 березня 2020 року ухвалою Вищого антикорупційного суду арешт на спірну Земельну ділянку, накладений ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2019 року та від 05 квітня 2019 року, скасовано в частині порядку зберігання земельних ділянок шляхом їх передачі в управління Агентству.

За змістом поданої заяви, права ТОВ С.П.Т. порушуються тим, що Земельна ділянка вибула з володіння поза його волею, реалізована Агентством за відсутності ухвали слідчого судді або суду про передачу активів для реалізації, а на час звернення з позовом право власності на спірну Земельну ділянку зареєстроване за ТОВ Пелучо як переможцем електронних торгів.

Позивач вважав належним способом захисту свого права визнання недійсними результатів електронних торгів, які оформлені протоколом проведення електронних торгів, визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 та витребування Земельної ділянки від кінцевого набувача з підстав, передбачених статтями 203, 215, 216, 317, 319, 321, 387, 388 ЦК України.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 ЦК України, у пункті 2 частини другої якої вказано, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Крім того, цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідних статтях.

Судами підтверджено наявність спору щодо Земельної ділянки, яка була реалізована ТОВ Пелучо .

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами статті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 650 ЦК України встановлено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Отже, набуття права власності на підставі договорів, укладених за результатами торгів (аукціонів), має специфіку, у зв`язку із чим у кожному конкретному випадку необхідно враховувати правила, установлені спеціальним законодавством. У цьому випадку такі правила містяться в Порядку реалізації арештованих активів.

У пункті 21 Порядку реалізації арештованих активів у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, вказано, що результати електронних торгів оформлюються протоколом електронних торгів, який складає організатор. Належним чином оформлений протокол електронних торгів, підписаний переможцем та організатором, невідкладно надається (надсилається) організатором Агентству.

Згідно з пунктом 22 вказаного Порядку переможець торгів у визначений правилами електронних торгів строк зобов`язаний підписати протокол електронних торгів та протягом п`яти банківських днів, а щодо майна у вигляді товарів або продукції, яке піддається швидкому псуванню, - протягом одного банківського дня із дня, наступного за днем підписання протоколу електронних торгів, зобов`язаний: перерахувати кошти за придбаний актив на рахунок Агентства, зазначений в протоколі електронних торгів; звернутися до Агентства та надати підписаний проект договору купівлі-продажу активу (лота), який розміщувався в інформаційному повідомленні.

Проект договору купівлі-продажу активів підписується Агентством наступного робочого дня після його надходження від переможця електронних торгів, але не раніше надходження коштів за придбаний лот на рахунок Агентства, зазначений в протоколі електронних торгів.

Укладення договору купівлі-продажу активів є підставою для вжиття визначених законом заходів із скасування арешту таких активів з підстав, що в арешті таких активів відпала потреба.

Право власності на актив переходить до переможця електронних торгів з моменту укладення договору купівлі-продажу активів за винятком активів, виникнення (перехід) прав власності на які підлягають державній реєстрації.

Зі змісту вказаних положень Порядку реалізації арештованих активів убачається, що правова природа процедури реалізації активів на торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - переможця торгів, невід`ємною і завершальною стадією якої є оформлення результатів такого продажу договором купівлі-продажу, що укладається Агентством з переможцем торгів.

Правова природа процедури реалізації майна на торгах (аукціоні), яка полягає в процедурі підготовки, проведення торгів, продажу майна боржника учаснику торгів, та особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів та оформлення їх результатів, свідчать про укладення правочину.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З аналізу частини першої статті 650 , частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

Таким чином, правова природа продажу майна з торгів (аукціону) дає підстави для визнання (за наявності підстав) результатів таких торгів (аукціону) недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, у тому числі й на підставі норм цивільного законодавства.

Аналогічний висновок щодо правової природи процедури реалізації майна на торгах викладено в постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, від 29 червня 2016 року у справі № 6-370цс16, від 14 грудня 2016 у справі № 904/9284/14.

Норми частини першої статті 215 ЦК України визначають, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу , а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання недійсними результатів торгів, договору купівлі-продажу, укладеного за наслідком проведення торгів, позивач повинен довести належними і допустимими доказами недотримання вимог, які ставляться Порядком реалізації арештованих активів до проведення торгів, результати яких оформлено оспорюваним договором.

Разом з тим порушення порядку організації будь-якого з етапів проведення торгів, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки та проведення торгів; правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів, є підставою для визнання результатів торгів недійсними в цілому. Отже, вирішуючи спір щодо визнання недійсними результатів торгів з продажу активів, суд має встановити факт дотримання порядку їх проведення на кожному з таких етапів.

При вирішенні спорів про визнання торгів недійсними, слід встановити: чи мало місце порушення вимог законодавства при їх проведенні; чи вплинули ці порушення на результати торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює результати торгів.

Крім того, для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсними результатів торгів є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У силу вимог статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України ).

Суд апеляційної інстанції та Велика Палата Верховного Суду встановили, і це підтверджується матеріалами справи, що спірне майно передано Агентству на зберігання, тобто Агентство було зберігачем цього майна, і передати його на реалізацію в цьому випадку могло лише на підставі відповідної ухвали слідчого судді, якщо існували обставини, передбачені частиною четвертою статті 21 Закону про АРМА. В іншому разі для реалізації майна необхідна не лише ухвала слідчого судді, але і згода власника, про що зазначено в частині п`ятій статті 21 цього Закону .

Тобто, в цьому випадку Агентство виступало лише зберігачем майна і не набуло права розпоряджатися Земельною ділянкою ні відповідно до спеціального Закону про АРМА та Порядку реалізації арештованих активів, ні відповідно до загальних норм ЦК України, передбачених у главі 66 розділу ІІІ книги п`ятої вказаного Кодексу.

Однак усупереч положенням указаних норм матеріального права Агентство за відсутності згоди власника безпідставно відчужило спірне майно.

Незаконна реалізація Земельної ділянки на електронних торгах мала наслідком порушення прав Позивача як власника цієї ділянки.

Позивач як власник спірного майна бажав відновити свої права саме в спосіб визнання недійсними електронних торгів та укладеного між відповідачами внаслідок їх проведення договору купівлі-продажу, і ці вимоги узгоджуються з наведеними нормами закону, оскільки на час проведення електронних торгів нерухоме майно вибуло з володіння власника і на підставі на той час чинної ухвали про передачу речових доказів на зберігання перебувало у володінні Агентства.

З огляду на характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, обраний позивачем спосіб захисту ґрунтується на нормах закону , є належним, ефективним та відновить його порушені права.

Вважаємо, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав недійсними результати електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу Земельної ділянки, які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03 липня 2019 року та визнав недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19 липня 2019 року, укладений між Агентством та ТОВ Пелучо .

На наше переконання, Велика Палата Верховного Суду помилково скасувала постанову суду апеляційної інстанції у вказаній частині, пославшись на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав.

Неможливо погодитися також з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде витребування Земельної ділянки від Відповідача-2, оскільки ухвала слідчого судді, якою визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні та передано Земельну ділянку в управління Агентству, не є судовим рішенням, на виконання якого здійснюється продаж майна в значенні частини другої статті 388 ЦК України, а доступність цього судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень та обізнаність сторін Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 з положеннями законодавства свідчать про те, що Відповідач-2, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність продажу Земельної ділянки, внаслідок чого вона вибула з володіння власника поза його волею. Указані висновки не враховують такого.

За змістом статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, стаття 387 ЦК України передбачає беззаперечну (абсолютну) можливість витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Тобто ця стаття застосовується до правовідносин витребування майна від недобросовісного набувача.

У свою чергу стаття 388 ЦК України регулює правовідносини витребування майна від добросовісного набувача.

За загальним правилом, указаним у статті 330 ЦК України, витребування майна від добросовісного набувача неможливе. Проте у випадках, передбачених у частинах першій та третій статті 388 ЦК України, є можливість витребування майна від добросовісного набувача.

При розгляді позову про витребування майна з чужого незаконного володіння суд, зокрема, повинен встановити обставини, що мають значення для вирішення цього спору, а саме: наявність у позивача права на витребування майна; обставини, за якими майно вибуло від нього; правовий статус набувача цього майна; правові підстави для витребування спірного майна чи обставини, що унеможливлюють його витребування.

У цій справі судами встановлено, що Відповідач-2 набув право власності на спірну Земельну ділянку на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23, укладеного між Агентством та ним як переможцем торгів.

Разом з тим визнання судом порушення порядку проведення торгів є підставою для визнання їх результатів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину. Крім того, без визнання недійсними торгів з продажу активів набувач майна на таких торгах ґрунтує своє право власності на дійсному правовому титулі, через що віндикацію застосувати неможливо, оскільки від власника майно не витребовується.

Отже, позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті торгів, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки згідно із частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Щодо встановлення недобросовісності кінцевого набувача, який придбав майно в результаті торгів, то її можливо установити лише за наявності відповідного судового рішення (вироку) в кримінальній справі, яким би підтверджувалася вказана обставина.

Зазначенепідтверджується тим, що, за змістом положень Закону про АРМА та Порядку реалізації арештованих активів, у разі прийняття рішення про реалізацію активи передаються Агентством визначеній на конкурсних засадах юридичній особі для реалізації, а проведення електронних торгів забезпечує організатор.

Вимог щодо учасника торгів спеціальне законодавство не містить. Відповідно до Порядку реалізації арештованих активівучасник торгів наділений повноваженнями лише щодо сплати гарантійного внеску, участі в торгах та пропозиції ціни, а також повного внесення коштів за результатами торгів .

Тобто учасник торгів жодним чином не може впливати ні на визначення стартової ціни предмета продажу, ні на результати продажу, окрім пропозиції найвищої ціни у торгах, у результаті чого він стає переможцем відповідних торгів.

Тому відсутня необхідність посилатися на встановлення добросовісності набувача майна на торгах, оскільки навіть змова з організатором торгів чи Агентством не може свідчити про недобросовісність учасника, який запропонував найвищу ціну, адже в такому разі відповідальність покладається лише на Агентство та організатора торгів, бо в торгах бере участь не менше двох учасників.

Вважаємо, що не можна покладати на учасника торгів обов`язок перевірки дотримання продавцем (Агентством) чи організатором торгів вимог законодавства, оскільки перевірка повноважень продавця має здійснюватися юридичною особою, відібраною у встановленому порядку, тобто організаторомелектронних торгів, а продавець (Агентство), у свою чергу, має контролювати дотримання організатором процедури продажу на торгах.

Недобросовісним набувач може бути в торгах лише якщо він вчинив правопорушення, яке підтверджено відповідним судовим рішенням, так як сама природа торгів виключає будь-який вплив покупця на перебіг процедури продажу.

Крім того, ухвала слідчого судді про накладення арешту та передачу речових доказів на зберігання, у розумінні частини другої статті 369 КПК України, є судовим рішенням, у якому слідчий суддя, суд вирішує інші, непов`язані з вирішенням обвинувачення по суті, питання. І в контексті частини другої статті 388 ЦК України таку ухвалу в цій справі можна розглядати не як належне чи неналежне судове рішення, а з точки зору його змісту: чи таке рішення наділяє Агентство правом реалізації переданого в управління майна, чи ні.

Вважаємо, що постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання торгів недійсними є законною та обґрунтованою.

Судді: О. М. Ситнік

Ю. Л. Власов

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко