Рішення

від 18.11.2021 по справі 120/2931/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 листопада 2021 р. Справа №120/2931/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування пункту додатку до рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Вінницької міської ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 25 листопада 2020 року звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Проте, за результатами розгляду поданого клопотання міська рада своїм рішенням №262 від 26 лютого 2021 року відмовила у надані такого дозволу у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (ділова зона).

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із позовом щодо визнання протиправним та скасування пункту 7 рішення №262 6 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26 лютого 2021 року, яким йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по вулиці Ватутіна у місті Вінниці поряд із ділянкою з кадастровим номером 051010000:01:060:0013, орієнтовною площею 0,10 га, а також зобов`язати надати відповідний дозвіл.

Ухвалою від 12 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні).

26 квітня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема у відзиві зазначено, що із витягу з Генерального плану міста Вінниці видно, що на території, на якій розміщена бажана позивачем земельна ділянка, наявні призначені для забудови території громадської забудови та території багатоповерхової житлової забудови, а відтак місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам містобудівної документації, а саме знаходиться в межах зони багатоквартирної житлової та громадської забудови (Ж-2). Отже, оскільки вказана зона не передбачає такого виду забудови, як будівництво індивідуальних житлових будинків з присадибними ділянками, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

14 травня 2021 року представником позивача подано клопотання про долучення доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що 25 листопада 2020 позивач звернувся до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:01:060:0013. До такого клопотання, окрім інших документів, долучено також і графічний матеріал із зображенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

Рішенням 6 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26 лютого 2021 року №262 позивачу відмовлено у наданні такого ним дозволу у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (ділова зона).

Надаючи правову оцінку рішенню міської ради, що оскаржується, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положеннями частини 1 статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 Земельного кодексу України).

Конкретні категорії земель визначені у частині 1 статті 19 Земельного кодексу України, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у статті 40 Земельного кодексу України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом "г" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у містах - не більше 0,10 гектара.

Водночас, порядок набуття відповідного права визначається главою 19 розділу IV Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 Земельного кодексу України.

Зокрема, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом із тим, зі змісту рішення міської ради, що оскаржується, слідує, що ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у місті Вінниці у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (ділова зона).

У відзиві на позов відповідач конкретизував підставу відмови позивачеві у наданні відповідного дозволу. Так, відповідач зазначив, що однією із категорій земель є землі житлової та громадської забудови (пункт б частини 1 статті 19 Земельного кодексу України). До них належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 Земельного кодексу України). Водночас, відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23 липня 2010 року, землі житлової та громадської забудови поділяються на землі житлової забудови (код 02) та землі громадської забудови (код 03). Так, до земель житлової забудови належать землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва. При цьому, до земель громадської забудови належать землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів. Під час розгляду поданого позивачем клопотання встановлено, що місце розташування бажаної ним земельної ділянки не відповідає вимогам містобудівної документації, адже знаходиться в межах ділової зони, що підтверджується витягом із Генерального плану міста Вінниці та Плану зонування міста.

Визначаючись з приводу того, чи обгрунтовано відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу, суд враховує наступне.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України Про регулювання містобудівної документації (надалі - Закон; слід застосовувати в редакції, чинній на момент прийняття рішення, що оскаржується).

Так, у статті 1 цього Закону наведені визначення, зокрема, генерального плану населеного пункту та плану зонування території (зонінг).

Під генеральним планом населеного пункту розуміється містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. План зонування території (зонінг) - це містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону об`єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об`ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об`єктів будівництва, що визначаються у населених пунктах, відповідно до меж населених пунктів, їх функціональних зон (сельбищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні.

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Приписами статті 18 Закону передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Водночас, статтею 38 ЗК України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновків, що наміри щодо використання земельної ділянки в межах певної категорії земель мають відповідати містобудівній документації та документації із землеустрою. Водночас забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого містобудівною документацією на місцевому рівні, що визначено статтею 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Такий висновок узгоджується із судовою практикою Верховного Суду (зокрема, такі висновки викладені у постановах від 23 лютого 2019 року у справі №813/2946/17, від 15 липня 2020 року у справі №826/1419/18, від 31 травня 2021 року у справі №826/1581/18).

В ході судового розгляду встановлено, що рішенням Вінницької міської ради від 23 листопада 2007 року №1498 затверджено Генеральний план міста Вінниці, до якого вносилися зміни.

Іншим рішенням Вінницької міської ради від 04 липня 2008 року №2012 затверджено також План зонування м. Вінниці, до якого також вносилися зміни.

Так, при дослідженні долученого позивачем до клопотання про надання відповідного дозволу графічного матеріалу, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, встановлено, що така ділянка межує із суміжною земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:01:060:0013 та знаходиться в межах території громадської забудови, що не заперечується і позивачем, адже у позові ним зазначено, що із Генерального плану міста Вінниці видно, що бажана ним ділянка розташована саме у межах території громадської забудови.

При цьому, згідно із Переліком переважних і допустимих видів використання земельних ділянок відповідно до функціональних типів територій - територіально-планувальних зон, що є додатком до Плану зонування території міста Вінниці, зона багатоквартирної житлової та громадської забудови (Ж-2) не передбачає такого виду її використання, як будівництво індивідуальних житлових будинків.

Відтак, враховуючи те, що місце розташування земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, не відповідає вимогам Генерального плану міста Вінниці, а також Плану зонування міста Вінниці, які є різновидами містобудівної документації, тому відповідачем обгрунтовано відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

При цьому, критично слід оцінити доводи позивача про те, що в усіх без винятку випадках розташування земельної ділянки в межах такої категорії земель, як землі житлової та громадської забудови, надає можливість отримання такої ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. На думку суду, така можливість ймовірна, якщо містобудівною документацією не встановлені умови та обмеження використання території, в межах якої знаходиться така ділянка, для містобудівних потреб. Проте, якщо ж містобудівною документацією населеного пункту (генеральним планом населеного пункту, планом зонування території) встановлено особливості забудови та іншого використання території населеного пункту із визначенням обмежень використання такої території для містобудівних потреб у межах визначених зон, тоді у такому випадку використання земельних ділянок слід здійснювати відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення, в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, прийняте в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а тому підстави для його скасування відсутні.

У зв`язку із відмовою у задоволенні основної вимоги, тому задоволенню не підлягає і похідна вимога зобов`язального характеру.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька міська рада (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 25512617)

Рішення суду в повному обсязі складено 18.11.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович