Постанова

від 10.11.2021 по справі 757/38771/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 757/38771/17-ц

провадження № 61-4983св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого (суддя-доповідач) - Черняк Ю. В.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів Олексій Ігорович, на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовну заяву мотивовано тим, що 15 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 16 091 775,12 грн, що еквівалентно 1 888 706,00 дол. США.

На підтвердження отримання суми позики 15 лютого 2014 року позичальник видав позикодавцеві розписку. Пунктом 4.1 договору позики передбачено, що строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і встановлено строк повернення позики не пізніше 15 серпня 2014 року, який сторонами не продовжувався.

Згідно з пунктом 5 договору позики після закінчення строку, визначеного у пункті 4.1, позичальник зобов`язується негайно повернути позику в готівковій формі, яка вважається повернутою після отримання позикодавцем коштів в сумі, що еквівалентна 1 888 706,00 дол. США.

Усупереч умовам договору ОСОБА_2 не було повернуто позикодавцеві позику і на претензії відповіді не надано.

Посилаючись на викладене та збільшивши позовні вимоги, у листопаді 2017 року ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму позики у національній валюті України - гривнях, що еквівалентно 1 888 706,00 дол. США на день платежу, проценти за користування позикою у сумі 32 146 609,15 грн та 3 % річних - 4 885 416,21 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у складі судді Підпалого В. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 56 477 309,30 грн, з яких: сума боргу за договором позики від 15 лютого 2014 року в розмірі 1 888 706,00 доларів США, що в еквіваленті становить 51 591 893,10 грн, та три відсотки річних, що становить 4 885 416,21 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено письмовим договором позики та розпискою від 15 лютого 2014 року, а також показаннями свідка ОСОБА_3 обставини, що підлягають доказуванню у справі: факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики від 15 лютого 2014 року та передачі позивачем відповідачу коштів на його виконання.

Оскільки відповідач ухилявся від проведення комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, звернувшись до правоохоронних органів з заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за статтею 358 КК України, створив передумови для вилучення із матеріалів даної цивільної справи оригіналів договору позики та розписки, що унеможливило проведення експертизи на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року, категорично заперечував можливість надання оригіналів документів безпосередньо до експертної установи і порушував питання про витребування таких документів судом, тривалий час не надавав суду зразків свого підпису, а заявляючи клопотання про проведення експертизи від 27 листопада 2017 року, не мав на меті її реального проведення, суд дійшов висновку, що вилучення з матеріалів цивільної справи оригіналів документів, договору позики та розписки від 15 квітня 2014 року, є наслідком свідомої поведінки відповідача, спрямованої на приховання таких оригіналів документів та унеможливлення проведення судової експертизи, та з огляду на приписи частини четвертої статті 12 та статті 109 ЦПК України вважав можливим визнати факти, для встановлення яких призначалася експертиза, а саме, що підписи у договорі позики та розписці від 15 лютого 2014 року, у відповідних рядках належить ОСОБА_2 , а розписка і договір позики виготовлені у той час, яким датовані ці документи.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 58 629,00 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за статтею 358 КК України є його правом, гарантованим статтею 40 Конституції України.

Враховуючи, що відповідач не міг передбачати процесуальні дії правоохоронних органів і суду, які могли вчинятися за наслідками його звернення, а також відсутність прямого причинно-наслідкового зв`язку між зверненням відповідача у жовтні 2017 року та вилученням на підставі відповідної ухвали слідчого судді поданих до матеріалів справи 06 березня 2018 року представником позивача документів до моменту призначення та проведення судової експертизи в справі, висновки суду першої інстанції про те, що відповідач міг ініціювати вилучення оригіналів письмових доказів з матеріалів справи, звернувшись до правоохоронних органів з заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за статтею 358 КК України, є такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертизи від 08 червня 2018 року № 146/1, складений на підставі постанови про призначення почеркознавчої експертизи від 04 травня 2018 року за матеріалами кримінального провадження від 24 жовтня 2017 року № 120171000600005342, а також висновок судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22 листопада 2019 року № 16066/16067/19-32, проведений за клопотанням сторони відповідача, є достатньо обґрунтованими, чіткими та такими, що мають визначений, конкретний характер, узгоджуються з іншими доказами та не викликають сумнівів у їх правильності.

Інші висновки апеляційний суд не вважав допустимими доказами у справі.

На підставі оцінки прийнятих судом доказів як окремо, так і у сукупності з іншими доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт укладення ОСОБА_2 договору позики, підписання ним договору позики та розписки, а також факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що зі змісту листа слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України (далі - ГСУ НП України) неможливо достовірно встановити, чи є надані ним в опечатаному конверті документи тими документами, які 15 березня 2018 року було вилучено із матеріалів цієї цивільної справи у межах надання слідчим суддею тимчасового доступу. Зазначене унеможливлює доведення обґрунтованості позову з незалежних від позивача причин, для чого і було ініційовано проведення відповідних експертиз, які апеляційний суд усупереч вимогам статей 89, 110 ЦПК України визнав неналежними та недопустимими доказами у справі.

Водночас висновок експертизи, проведеної під час кримінального провадження, є неналежним доказом у справі, оскільки не містить інформації щодо предмета доказування. При цьому апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції в частині неможливості врахування висновків почеркознавчих експертиз як належних доказів.

Твердження апеляційного суду про те, що відповідач не міг передбачити процесуальні дії правоохоронних органів щодо визнання договору позики та розписки речовими доказами та подальше їх вилучення, а також те, що він сприяв проведенню експертизи, спростовуються вчиненими відповідачем діями.

Також заявник обґрунтовує підстави для касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статей 218, 1051 ЦК України в частині допустимості показань свідка на підтвердження факту існування боргових правовідносин між сторонами договору позики.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2021 року, представник ОСОБА_2 адвокат Бєлкін М. Л. заперечував проти доводів ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., а оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року просив залишити без змін.

05 травня 2021 року представник ОСОБА_2 адвокат Осколков І. Л. подав до суду клопотання про закриття касаційного провадження.

Клопотання мотивовано необґрунтованістю підстав, наведених ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., для касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 березня 2021 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В. Визначено суддів, які входять до складу колегії суддів: Воробйова І. А., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, відмовлено ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року в частині стягнення судових витрат у розмірі 58 629,00 грн і витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/38771/17-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05 липня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Черняк Ю. В. та суддів: Луспеник Д. Д. (головуючий), Воробйова І. А., Лідовець Р. А., Коломієць Г. В.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Луспеника Д. Д. на підставі службової записки судді-доповідача Черняк Ю. В. від 27 вересня 2021 року та відповідно до пункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 4.2.5 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи за касаційним провадженням № 61-4983св21.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 27 вересня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі головуючого судді Черняк Ю. В. (суддя-доповідач) та суддів: Воробйова І. А., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Фактичні обставини справи

У матеріалах справи міститься копія договору позики від 15 лютого 2014 року, укладеного від імені ОСОБА_1 як позикодавця з однієї сторони, та від імені ОСОБА_2 як позичальника з другої сторони.

Місце укладення договору позики: м. Львів - Калуш Львівської області (а. с. 10, 11, т. 1).

Згідно з пунктом 1.1 договору позики в порядку та на умовах, визначених статтями 1046-1047 ЦК України, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у пункті 2.1 цього договору (надалі іменується позика ), а позичальник зобов?язується повернути позику у визначений цим договором строк та в порядку, встановленому цим договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору, розмір позики становить 16 091 775,12 грн, що еквівалентно 1 888 706,00 дол. США за комерційним банківським курсом 852 UAH/100 USD.

Згідно з пунктом 3 договору позики позикодавець передає позику позичальникові в день підписання сторонами цього договору. Позика передається у готівковій формі. На підтвердження отримання позики в сумі, встановленій пунктом 2.1 цього договору, позичальник видав позикодавцеві розписку, що додається до цього договору.

Відповідно до пункту 4 договору позики строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить 13 календарних днів, з можливістю повернення усієї суми протягом 6 місяців, не пізніше 15 серпня 2014 року. Строк, визначений у пункті 4.1 цього договору, може бути продовжений за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 5 договору позики після закінчення строку, визначеного в пункті 4.1 цього договору, позичальник зобов`язується негайно повернути позикодавцеві позику. Позика повертається в готівковій формі. Позика вважається повернутою позикодавцеві після отримання позикодавцем коштів в сумі в гривнях, що еквівалентна 1 888 706,00 дол. США на день повернення.

Відповідно до пункту 6 договору позики, якщо позичальник не поверне позичену суму грошей (відповідну їх частину) в порядку, визначеному цим договором, позикодавець має право, починаючи з наступного дня після цього строку, пред`явити цей договір до стягнення, в тому числі шляхом виконавчого напису нотаріуса. У випадку несвоєчасного повернення суми позики відповідно до пункту 2.1 цього договору позичальник сплачує на користь позикодавця грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, а також відшкодовує збитки та втрачену вигоду позикодавця.

За змістом пункту 8 договору позики цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові - в момент підписання цього договору сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1 договору, та закінчується після повернення повної суми позики позичальником.

Реквізити позичальника зазначено таким чином: ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Калуським РВ УМВСУ в Івано-Франківській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи міститься копія розписки від 15 лютого 2014 року ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Калуським РВ УМВСУ в Івано-Франківській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , позичальника згідно з договором позики б/н від 15 жовтня 2013 року про те, що ним отримано від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 16 091 775,12 грн, що еквівалентно 1 888 706,00 дол. США за комерційним курсом банків України 852 UAH/100 USD. У нижній частині розписки міститься підпис свідка ОСОБА_3 . Місце складення розписки: м. Львів - Калуш Львівської області (а. с. 12, т. 1).

На наявній у матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_2 містяться такі реквізити: серія НОМЕР_3, виданий Калуським РВ УДМС України в Івано-Франківській області 21 серпня 2012 року, місце реєстрації АДРЕСА_1 , з 18 квітня 2014 року (а. с. 149, 150, т. 1).

Згідно з копіями претензій та вимог про повернення боргу від 25 січня 2017 року та від 24 травня 2017 року ОСОБА_1 просив негайно повернути суму боргу в гривнях, еквівалентну 3 137 993,70 дол. США на день повернення (а. с. 13, 15, 16, т. 1).

Листом ПрАТ ВФ Україна від 22 вересня 2017 року абонента ОСОБА_2 повідомлено, що згідно з даними інформаційних систем ПрАТ ВФ Україна його термінал з абонентським номером НОМЕР_2 в період 15 лютого 2014 року та 10 липня 2014 року обслуговувався базовими станціями компанії, розташованими у м. Києві та Київської області (а. с. 141, т. 1).

Відповідно до заяви про вчинення злочину, поданої ОСОБА_2 у жовтні 2017 року до Печерського УП ГУНП в м. Києві, заявник повідомив про вчинення ОСОБА_1 умисних дій, які мають всі ознаки кримінального правопорушення та підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено статтею 358 КК України. На підставі указаної заяви 24 жовтня 2017 року до ЄРДР внесено відомості за № 12017100060005342 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України. В зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_2 мав статус потерпілого (а. с. 94-96, т. 1).

Листом Печерського УП ГУНП в м. Києві НП України від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_2 повідомлено, що відомості про вчинення кримінального правопорушення за його заявою внесені до ЄРДР за № 12017100060005342, кримінальне провадження відкрите і досудове розслідування триває (а. с. 140, т. 1).

27 листопада 2017 року представником відповідача ОСОБА_4 подано клопотання про призначення комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, обґрунтоване тим, що відповідач не підписував спірний договір та розписку, вважав ці документи підробленими, у зв`язку з чим і звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення (а. с. 131-137, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року клопотання представника відповідача Гури С. М. задоволено, призначено у справі комплексну почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - Київський НДІСЕ), провадження у справі зупинено (а. с. 158, 159, т. 1).

20 грудня 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Новака Р. В. від 14 грудня 2017 року у справі № 757/73638/17-к, постановленої в рамках кримінального провадження № 12017100060005342 за клопотанням слідчого СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві НП України Тімкова О. С., погодженого прокурором Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва Мазуриком С. В., здійснено тимчасовий доступ до матеріалів справи № 757/38771/17-ц та згідно з протоколом для забезпечення проведення почеркознавчої експертизи вилучено з матеріалів справи копії договору позики від 15 лютого 2014 року та розписки від 15 лютого 2014 року. Тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі документів було надано уповноваженими працівниками апарату суду (а. с. 171-175, т. 1).

16 січня 2018 року матеріали справи було надіслано до експертної установи Київського НДІСЕ (а. с. 194, т. 1).

13 лютого 2018 року на адресу Печерського районного суду міста Києва від Київського НДІСЕ надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи (а. с. 195-197, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року провадження у справі поновлено (а. с. 205, т. 1).

26 лютого 2018 року представником позивача адвокатом Лисим М. І. подано клопотання про виклик експерта до суду для надання йому у розпорядження оригіналів документів (а. с. 219-221, т. 1). Своє клопотання представник позивача обґрунтував тим, що ним було виявлено в ЄДРСР ухвали слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва, постановлені в рамках кримінального провадження № 12017100060005342, від 31 жовтня 2017 року у справі № 757/64296/17-к, від 14 грудня 2017 року у справі № 757/73638/17-к, якими працівникам правоохоронних органів надано право на тимчасовий доступ до матеріалів цивільної справи № 757/38771/17-ц з правом вилучення оригіналів документів, що свідчить, на думку представника позивача, про незаконні спроби вилучити докази з матеріалів справи.

У судовому засіданні Печерського районного суду міста Києва 06 березня 2018 року разом із клопотанням від 06 березня 2018 року представником позивача адвокатом Лисим І. М. на виконання вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року (про призначення експертизи) та клопотання експерта надано оригінали договору позики від 15 лютого 2014 року та розписки від 15 лютого 2014 року, що відображено в протоколі судового засідання від 06 березня 2018 року (а. с. 1-6, а. с. 7, 8, т. 2).

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г. О. від 16 лютого 2018 року у справі № 757/8734/18-к, постановленої в рамках кримінального провадження № 12017100060005342, за клопотанням слідчого СВ Печерського УП ГУ НП у м. Києві НП України капітана поліції Гайової Н. І. останній надано тимчасовий доступ до справи № 757/38771/17-ц з можливістю вилучення її оригіналів, у тому числі оригіналів договорів позики та розписки про отримання грошових коштів від 15 лютого 2014 року.

15 березня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г. О. від 16 лютого 2018 року у справі № 757/8734/18-к з матеріалів справи вилучено надані представником позивача адвокатом Лисим І. М. оригінали договору позики від 15 лютого 2014 року та розписки від 15 лютого 2014 року, копії яких на виконання частини четвертої статті 165 КПК України виготовлено під час слідчої дії та вшито до матеріалів справи (а. с. 26, 27, т. 2).

Тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі документів було надано уповноваженими працівниками апарату суду.

Встановлено, що всупереч частині третій статті 165 КПК України під час виконання слідчої дії уповноваженими особами органів Національної поліції не залишено опис речей і документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді.

Внаслідок вилучення оригіналів документів виконання клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи судом фактично призупинено до їх повернення, матеріали справи та порівняльні зразки до експертної установи не направлено.

26 червня 2018 року на адресу Печерського районного суду міста Києва із супровідним листом Печерського УП ГУНП у м. Києві НП України від 26 червня 2018 року за підписом заступника начальника Печерського УП ГУНП у м. Києві НП України, начальника слідчого відділу Недошовенко С. С. надійшли копія висновку експерта Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 08 червня 2018 року № 146/1, проведеної у кримінальному провадженні № 12017100060005342, згідно із яким в досліджуваних договорі та розписці від 15 лютого 2014 року підписи від імені ОСОБА_2 виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою, та копія постанови від 12 червня 2018 року про визнання оригіналів договору та розписки від 15 лютого 2014 року речовими доказами (а. с. 66-83, т. 2).

06 серпня 2018 року на адресу Печерського районного суду міста Києва від Київського НДІСЕ надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи від 30 липня 2018 року № 1776/18-34/1777/1778/18-32 у зв`язку з ненаданням у розпорядження експертів оригіналів досліджуваних об`єктів - вилучених під час тимчасового доступу до матеріалів справи правоохоронними органами оригіналів договору та розписки від 15 лютого 2014 року та порівняльного матеріалу (а. с. 102-104, т. 2).

18 лютого 2019 року до Печерського районного суду міста Києва надійшло клопотання представника відповідача адвоката Шевченка К. О. про витребування у ГСУ НП України, яким здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100060005342, вилучених оригіналів договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року, яке обґрунтовано неможливістю розгляду справи без повернення вилучених раніше документів та без проведення експертизи таких документів (а. с. 116, т. 2).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року поновлено провадження у справі у зв`язку з надходженням клопотання представника відповідача (а. с. 124, т. 2).

Листами Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року та від 26 квітня 2019 року (повторно) витребувано з ГСУ НП України оригінали документів договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року (а. с. 137, 142, т. 2).

Разом із супровідним листом старшого слідчого ГСУ НП України Чередник І. А. від 02 травня 2019 року до суду надійшов опечатаний паперовий конверт (а. с. 143, 144, т. 2).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2019 року призначено у справі комплексну почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої доручено Київському НДІСЕ, провадження у справі зупинено (а. с. 169-174, т. 2).

21 травня 2019 року Печерський районний суд міста Києва на виконання вимог ухвали суду від 08 травня 2019 року направив на адресу Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України матеріали цивільної справи № 757/38771/17-ц для проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи (а. с. 175, т. 2).

23 липня 2019 року на адресу Печерського районного суду міста Києва надіслано клопотання експерта Київського НДІСЕ Гріненко Ж. Г., якій було доручено виконання судово-технічної експертизи документів, про надання необхідних матеріалів для проведення судово-технічної експертизи документів, призначеної у цивільній справі № 757/38771/17-ц, та повернуто матеріали справи до суду (а. с. 176-178, т. 2).

03 грудня 2019 року на адресу Печерського районного суду міста Києва від Київського НДІСЕ надійшов висновок експерта від 22 листопада 2019 року № 16066/16067/19-32 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, згідно з яким підписи у досліджуваних договорі позики та розписці від 15 лютого 2014 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його підпису (а. с. 23-39, т. 3).

20 січня 2020 року на адресу Печерського районного суду міста Києва від Київського НДІСЕ надійшов висновок експертів від 14 січня 2020 року

№ 16064/19-34/2279-2305/20-34 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів, згідно з яким давність (абсолютний час) виконання підпису від імені ОСОБА_2 у досліджуваному договорі позики від 15 лютого 2014 року встановити не видається можливим, а підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 15 лютого 2014 року виконаний не у той час, яким датований документ, а після грудня 2017 року (а. с. 44-84, т. 3).

06 лютого 2020 року представником відповідача адвокатом Бєлкіним М. Л. надано пояснення щодо зібраних у справі доказів, до яких долучено копію висновку експертизи від 25 квітня 2018 року № 8-4/860, проведеної Київським НДЕКЦ МВС України в рамках кримінального провадження № 12017100060005342, згідно з яким вирішити питання про те, чи виконано підписи від імені ОСОБА_2 у досліджуваному договорі від 15 лютого 2014 року не виявилося можливим, а підписи від імені ОСОБА_2 у розписці від 15 лютого 2014 року, ймовірно, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою (а. с. 121-125, 131-144, т. 3).

07 лютого 2020 року представник позивача адвокат Лисий М. І. на підставі статті 96 ЦПК України звернувся до суду з клопотанням про повернення йому оригіналів письмових доказів: оригіналів договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року (а. с. 173, т. 3).

Зазначене клопотання судом задоволено, надано представнику позивача оригінали договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року, які повернулися після проведення експертизи з відповідними відмітками експертних установ, про що представником позивача складено розписку від 12 лютого 2020 року. Копії відповідних документів виготовлено секретарем судового засідання, посвідчено підписом представника позивача та вшито до матеріалів справи (а. с. 174-176, т. 3).

24 лютого 2020 року в судовому засіданні представником позивача адвокатом Лагутіним І. В. подано клопотання про призначення у справі психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа відносно ОСОБА_2 (а. с. 179-182, т. 3). Адвокат просив на вирішення експертам поставити питання про те, чи виявляються у ОСОБА_2 виражені психофізіологічні реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_2 особисто підписував договір позики та розписку від 15 лютого 2014 року, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язання за вказаним договором, що ОСОБА_2 сприяв вилученню та підміні договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року, з матеріалів справи. На обґрунтування клопотання представник позивача зазначив, що надані раніше представником позивача оригінали договору та розписки від 15 лютого 2014 року було вилучено зі справи та підмінено на виготовлені за їх зразком документи з метою спотворення результатів почеркознавчої експертизи, такі дії вчинено за відома та сприяння відповідача в його інтересах, аби не допустити ухвалення законного рішення у справі. Крім того, посилався на те, що ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження від 17 серпня 2018 року № 42018000000002019 сам ініціював проведення психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа щодо його опитування на предмет укладення з ОСОБА_1 договору позики від 10 липня 2014 року, про що свідчить ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду (а. с. 183-185, т. 3).

У судовому засіданні в Печерському районному суді міста Києва 24 лютого 2020 року представником позивача подано клопотання про витребування з ГСУ НП України матеріалів, які стали підставою для вилучення 15 березня 2018 року оригіналів договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року. Клопотання обґрунтовано тим, що вилучення 15 березня 2018 року оригіналів документів та їх подальша підміна є наслідком поведінки ОСОБА_2 , спрямованої на спотворення результатів почеркознавчої експертизи (а. с. 209-211, т. 3).

Листом Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року з ГСУ НП України витребувано матеріали, які стали підставою для вилучення 15 березня 2018 року оригіналів договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року (а. с. 223, т. 3).

ГСУ НП України зазначені матеріали до суду не надало, про причини ненадання або про неможливість надання таких матеріалів не повідомило.

29 квітня 2020 року представник відповідача адвокат Бєлкін М. Л. направив на електронну адресу суду копію висновку експертного судово-психологічного дослідження від 15 квітня 2020 року № 35, яким було розглянуто питання Чи відповідає висновок експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження 22411/22412/19-61 від 11 жовтня 2019 року принципам проведення судових експертиз (психологічних)? . У висновку зазначено, що висновок експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження відносно ОСОБА_3 від 11 жовтня 2019 року № 22411/22412/19-61 є неповним, не обґрунтований фактичними даними та не відповідає затвердженим законодавством принципам проведення судових експертиз та експертних досліджень (психологічних): повноти дослідження, обґрунтованості об`єктивними даними, узгодженості та доказовості даних (а. с. 45-52, т. 4).

20 травня 2020 року до Печерського районного суду міста Києва від представника позивача адвоката Меніва О. І, надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, зокрема, висновку судово-технічної експертизи документів від 14 травня 2020 року № 5173/12859-12871/20-34 та висновку від 06 травня 2020 року № 8047/8048/20-32, проведених експертами Київського НДІСЕ в порядку статті 102, 106 ЦПК України на замовлення позивача (а. с. 92-188, т. 4).

Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року зазначені документи приєднано до матеріалів справи (а. с. 189-192, т. 4).

Згідно з висновком судово-технічної експертизи документів у досліджуваному договорі позики від 15 лютого 2014 року рукописний текст виконано не у той час, яким датований документ, а після березня 2018 року, а підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 15 лютого 2014 року виконаний після березня 2018 року. Експертиза проведена відносно оригіналів документів, які надано судом представнику позивача в порядку статті 96 ЦПК України 12 лютого 2020 року, про що свідчать відмітки експертних установ Київського НДЕКЦ МВС України, Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України та Київського НДІСЕ.

Згідно з висновком від 06 травня 2020 року № 8047/8048/20-32 підписи від імені ОСОБА_1 у копіях договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року не відповідають підписам від імені ОСОБА_1 у нотаріально посвідченому дорученні від 25 вересня 2000 року.

Крім того, 27 червня 2018 року представником відповідача адвокатом Наталушко А. О. було подано зустрічний позов про визнання договору позики від 15 лютого 2014 року недійсним, який обґрунтовано висновками судових експертиз, проведених в рамках кримінального провадження, якими встановлено, що в договорі позики від 15 лютого 2014 року та розписці від 15 лютого 2014 року підписи виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (а. с. 94-97, т. 2).

24 лютого 2020 року в судовому засіданні Печерського районного суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкликання зустрічного позову ОСОБА_2 . Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року клопотання про відкликання зустрічного позову задоволено (а. с. 218, т. 3).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., зазначає відсутність висновку Верховного Судущодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи

№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження

№ 61-5020св18) та від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18).

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Предметом позову у справі, яка розглядається у порядку касаційного провадження, є вимоги про стягнення позики у розмірі 1 888 706,00 дол. США, процентів за користування позикою у сумі 32 146 609,15 грн та 3 % річних у розмірі 4 885 416,21 грн.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторони покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами договору позики та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати доводи позивача.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною) у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України).

Водночас за приписами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Вирішуючи спір у справі, що переглядається, апеляційний суд виходив із необґрунтованості позовних вимог, вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами договору позики.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції представниками відповідача неодноразово порушувалось питання про необхідність призначення у справі судової почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_2 у договорі позики та розписці, а також комплексної судово-технічної експертизи вказаних документів.

13 лютого 2018 року на адресу Печерського районного суду міста Києва від Київського НДІСЕ надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, зокрема, оригіналів договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року.

Позивач не заперечував проти проведення у справі експертиз, для чого 06 березня 2018 року надав до суду оригінали договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року.

Водночас призначене вперше ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року проведення Київським НДІСЕ у справі комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів не відбулось з тих причин, що надані позивачем оригінали документів були вилучені 15 березня 2018 року з матеріалів цієї справи на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року у справі № 757/8734/18-к, постановленої в рамках кримінального провадження № 12017100060005342 за клопотанням слідчого СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві НП України про надання тимчасового доступу до матеріалів справи № 757/38771/17-ц.

При цьому в матеріалах справи наявні копії вилучених договору позики від 15 лютого 2014 року та розписки від 15 лютого 2014 року, які на виконання частини четвертої статті 165 КПК України виготовлено під час слідчої дії та вшито до матеріалів справи (а. с. 26, 27, т. 2).

Питання щодо незаконності походження указаних копій та невідповідності їх оригіналам тих документів, які були вилучені, сторони не порушували.

26 червня 2018 року на адресу Печерського районного суду міста Києва із супровідним листом Печерського УП ГУНП у м. Києві НП України від 26 червня 2018 року надійшла копія висновку експерта Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 08 червня 2018 року № 146/1, проведена у кримінальному провадженні № 12017100060005342, згідно з яким в досліджуваних договорі та розписці від 15 лютого 2014 року підписи від імені ОСОБА_2 виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою, та копія постанови від 12 червня 2018 року про визнання оригіналів договору та розписки від 15 лютого 2014 року речовими доказами (а. с. 66-83, т. 2).

Саме зазначений висновок експертизи суд апеляційної інстанції поклав в основу постанови у справі, виходячи з того, що досліджувані підписи не належать ОСОБА_2 .

Водночас, як вбачається з наявних у матеріалах справи копій договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року, які виготовлено на виконання частини четвертої статті 165 КПК України під час слідчої дії, та копій, виконаних судом першої інстанції з оригіналів документів і повернутих суду в опечатаному паперовому конверті разом із супровідним листом старшого слідчого ГСУ НП України Чередник І. А. від 02 травня 2019 року, зазначені копії в частині виконання реквізитів документів суттєво відрізняються між собою.

Зазначеним обставинам суд першої інстанції надав належну правову оцінку, обґрунтував неможливість врахування наданого висновку експерта Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 08 червня 2018 року № 146/1, проведеного у кримінальному провадженні, з огляду на те, що цей висновок міг бути зроблений на підставі інших документів, ніж ті, які входять до предмета доказування у цій справі.

Доводи апеляційного суду про відсутність обвинувального вироку щодо підміни наданих позивачем документів висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки відмінності наявних у матеріалах справи копій є суттєвими навіть за візуальним оглядом, висновок про що не потребує спеціальних знань чи документального підтвердження.

З огляду на викладене помилковими та необґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про неможливість врахування копій договору та розписки, які на виконання частини четвертої статті 165 КПК України виготовлено під час слідчої дії, як доказів у справі. Позивач надав до суду оригінали договору позики від 15 лютого 2014 року та розписки від 15 лютого 2014 року, які з незалежних від нього обставин було вилучено уповноваженими особами на підставі ухвали слідчого судді з виготовленням відповідних копій.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано не врахував висновки експертизи Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 08 червня 2018 року № 146/1, проведеної з урахуванням копій документів, які визнані судом неналежними доказами у справі.

Отже, з огляду на приписи частини четвертої статті 12 та статті 109 ЦПК України, суд першої інстанції правильно виходив із можливості визнання фактів, для встановлення яких ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року та від 08 травня 2019 року призначалися експертизи, а саме, що підпис у договорі позики та розписці від 15 лютого 2014 року у відповідних рядках належить ОСОБА_2 , а розписка і договір позики виготовлені у той час, яким датовані ці документи.

Крім того, на підтвердження зазначених мотивів, судом першої інстанції правильно враховано наявність висновку Київського НДІСЕ від 14 січня 2020 року № 16064/19-34/2279-2305/20-34 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів, згідно з яким давність (абсолютний час) виконання підпису від імені ОСОБА_2 у досліджуваному договорі позики від 15 лютого 2014 року встановити не видається можливим, а підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 15 лютого 2014 року виконаний не у той час, яким датований документ, а після грудня 2017 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що такі висновки не стосуються переоцінки касаційним судом доказів у справі, оскільки Верховний Суд виходить із аналізу процесуальних принципів щодо необхідності дослідження доказів, які повинні містити інформацію про предмет доказування.

Таким чином, колегія суддів вважає, що, оцінюючи надані сторонами докази та встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, а апеляційний суд помилкового скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

За таких обставин постанова Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо вирішення клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Осколкова І. Л. про закриття касаційного провадження

За змістом пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., зазначав відсутність висновку Верховного Судущодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга також містить доводи про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом б пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., сплатив 16 000,00 грн судового збору, що підтверджено платіжним дорученням від 22 березня 2021 року № 21.

Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів О. І., підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі, сплачений за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 16 000,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь заявника.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Осколков Іван Леонідович, про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів Олексій Ігорович, на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Менів Олексій Ігорович, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасувати, рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16 000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. В. Черняк

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець