Рішення

від 23.11.2021 по справі 640/15382/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 року м. Київ № 640/15382/20

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мілк Ест до Київської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мілк Ест (код ЄДРПОУ 34413236, 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 18) звернулось з позовом до Київської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43997555, 03124, м. Київ, бул. Вацвала Гавела, будинок 8-А) про:

- визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UА100000/2020/300122/1 від 21.04.2020 року Київської митниці Державної митної служби;

- визнання протиправною та скасування картки відмови в прийняті митної декларації митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100550/2020/00040.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ним під час проходження процедури митного оформлення товарів було надано відповідачу документально підтверджені дані про ціну договору. Вказані документі не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товару, проте відповідачем, протиправно було застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів та необґрунтовано винесено рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 15 липня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що документи, які були подані позивачем для визначення митної вартості товару відповідно до положень статті 53 МК України не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Відтак, відповідачем була визначена вартість товару за другорядним методом та винесене оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UА100000/2020/300122/1 від 21.04.2020.

Ухвалою суду від 23 листопада 2021 року замінено відповідача у справі в порядку процесуального правонаступництва з Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) на Київську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (ідентифікаційний код: 43997555, адреса: 03124, місто Київ, бульвар Гавела Вацлава, будинок 8А).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

22 липня 2019 року між позивачем та Компанією Navigaator Ltd (Продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 22-07-2019 (надалі - Контракт).

Відповідно до пункту 1.1 Контракту, Продавець продає, а Покупець купує та оплачує Товар. Кількість Товару, найменування, виробник Товару, асортимент, умови поставки та його ціна визначається Додатками, які є невід`ємною частиною даного Контракту.

09 квітня 2020 року між позивачем та Продавцем було укладено Додаток № 14 до Контракту №22-07-2019 від 22.07.2019 року, у якому сторони погодили умови, які передбачені п.1.1. Контракту, а сам: кількість Товару - 20 000 кг., найменування - Масло Екстра , виробник Товару - Lumiko SP. О.О., асортимент - Масло Екстра 82% , умови поставки - FCA Lukow, Poland (Інкотермс 2000) та його ціна - 55 000.00 евро.

21 квітня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю МІЛК ЕСТ подало до відділу митного оформлення Бердичів митного поста Житомир , митну декларацію UA 100550/2020/123994 на суму 55 000,00 євро.

Відповідно до графи 44 ЕМД від 21.04.2020 № UA 100550/2020/123994 на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем митному органу були подані:

- комерційний інвойс № 2004101005 від 10.04.2020 року;

- автотранспортна накладна від 17.04.2020 року;

- пакувальний лист від 17.04.2020 року;

- сертифікат про перевезення (походження) товару за формою EUR 1 №PL/MF/AR І 0513369;

- експортний сертифікат PL.2020.0002134 від 16.04.2020 р. з додатками;

- загальний ветеринарний документ на ввезення від 21.04.2020 року;

- митна декларація країни відправлення № 20PL445010E0569559;

- зовнішньоекономічний контракт № 22-07-2019 від 22.07.2019р.;

- додаток № 14 від 09.04.2020 р. до контракт № 22-07-2019 від 22.07.2019 р.;

- довідка № 99 від 16.04.2020 року про транспортні витрати;

- контракт купівлі-продажу S6703562 від 09.04.2020 р.;

- аналітичний сертифікат № 1423 від 17.04.2020 р

Розглянувши подані позивачем документи, Київською митницею було прийняте оскаржуване рішення про коригування митної вартості від 21.04.2020 року №UA 100000/2020/300122/1, згідно з яким відповідач, застосував метод визнання митної вартості за методом 2а.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, відповідач видав позивачу картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100550/2020/00040.

За наслідками опрацювання наданих документів Київська митниця дійшла до висновку, що документи подані для визначення митної вартості товару відповідно до положень статті 53 МК України не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Тому, митний орган запропонував декларанту позивача надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару шляхом надсилання електронного повідомлення, а саме:

1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) виписку з бухгалтерської документації;

4)висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією

29 травня 2020 року позивач подав письмові пояснення та документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються, а саме: рахунок- фактура (Інвойс) S6703562-01 від 17.04.2020 року, договір № 4 транспортного експедирування від 20.01.2020 року, договір-заявку № 99 на перевезення (експедирування) вантажів автомобільним транспортом від 13.04.2020 року; довідку № 99 від 16.04.2020 року про транспортні витрати, акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 97 від 22.04.2020 року.

Проте, 12 червня 2020 позивач отримав лист Київської митниці № 7-8-1/1511/11421 від 09.06.2020, відповідно до якого відповідач не вбачав підстав для визнання заявленої митної вартості товару за митною декларацією, оскільки декларантом не надано документів.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Згідно з п. 34-1 ч. 1 статті 4 Митного Кодексу України (далі - МК України), органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, митниці та митні пости.

Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;

2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (ч. 2 статті 52 МК України).

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 статті 52 МК України).

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей. (ч.ч. 8, 9 статті 52 МК України).

Відповідно до ч. 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

- декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

- рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

- ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

- якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

- виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

- довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

- розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1 та 2 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодекс (ч. 3 статті 54 МК України).

Відповідно до ч. 12 статті 264 МК України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.

Згідно з ч. 1 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (ч. 7 статті 55 МК України).

Згідно з ч. 8 вказаної статті МК України, протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

Відповідно до ч. 9 статті 55 МК України, у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов`язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню (частини 5-8 статті 58 МК України).

З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів від 11 червня 2020 року (графа 33 - обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості) вбачається, що на момент митного оформлення, додані до ЕМД документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не містили всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, що слугувало підставою для початку процедури консультацій між митним органом та декларантом.

Зокрема, відповідачем було встановлено, що у наданій копії митної декларації країни відправлення № 20PL445010E0570646 від 18.04.2020 року зазначений інший рахунок-фактуру (S6703562-01 від 17.04.2020 року), ніж той, що було долучено до митної декларації (№200410141005 від 10.04.2020 року).

Суд не погоджується із такими висновками відповідача з огляду на наступне.

З наданого позивачем рахунку-фактури (Інвойсу) № S 6703562-01 від 17.04.2020 року встановлено, що договір поставки № S 6703562-01 між RUMI s . a . r . l . (первинний продавець) та Navigaator Ltd (покупець, який для позивача є Продавцем) укладений 09.04.2020 року, тобто до підписання Додатку № 14 до Контракту №22-07-2019 від 22.07.2019 року між позивачем та Продавцем. Тому, такий рахунок-фактура стосується оцінюваного товару

Крім вказаного вище, відповідач зазначав, що довідка про транспортні витрати не містила інформації про товар, який транспортувався, що на думку контролюючого органу може свідчити про те, що даний документ не стосується оцінюваного товару.

Суд зауважує, що такі твердження відповідача повністю спростовуються наданим договором-заявкою №99 на перевезення (експедирування) вантажів автомобільним транспортом, в якому зазначене найменування, кількість, вага та об`єм вантажу.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Така позиція суду узгоджується із обов`язковою для врахування практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 826/27058/15 (№К/9901/35148/18).

Судом встановлено, що в рішенні про коригування митної вартості товарів відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого транспортного засобу не може бути визначена за ціною договору.

Більш того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання декларантом документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.

Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12 та від 31 березня 2015 року у справі № 21-127а15.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані ТОВ МІЛК ЕСТ документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.

У рішенні про коригування митної вартості також відсутні усі відомості про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Більш того, як вбачається з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів: застосовано метод 2а, який ґрунтується на ціновій інформації на ідентичні за МД від 31.03.2020 року № UA100310/2020/654595 - масло солодковершкове, несолоне, натуральне, з вмістом жиру 82%, у картонних коробках по 25 кг, виробник: LUMIKO SP.Z.O.O і складає 335 Євро/кг.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Однак, в порушення наведених норм МК України, оскаржуване рішення не містить: обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Відповідачем не зазначено фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну за МД від 31.03. 2020 року № UA100310/2020/654595, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів від 21.04.2020 року №UA100000/2020/300122/1 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оскільки на час прийняття картки відмови в прийняття митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100550/2020/00040 були відсутні підстави, передбачені ч. 6 статті 54 МК України, зазначене рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

У поданому адміністративному позові, разом із заявленими позовними вимогами, позивач просив стягнути на його користь витрати, пов`язані із надання йому правової допомоги у даній справі. При вирішенні даного питання суд враховує наступне.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Суд зазначає, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача, а саме: копію договору про надання юридичних послуг №0702/20-1 від 07.02.2020 року, додаткову угоду № 5 до договору про надання юридичних послуг від 19.06.2020 року, акт здачі-прийняття наданих послуг №60/39 від 26.06.2020 року, платіжне доручення №693 від 22 червня 2020 року на суму 2800,00 грн.

Таким чином, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 2800,00 грн. повністю підтверджені доказами, що були надані позивачем одночасно із позовною заявою.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2800,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 139,143, 241-243, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Мілк Ест (код ЄДРПОУ 34413236, 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 18) задовольнити повністю;

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UА100000/2020/300122/1 від 21.04.2020 року Київської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України;

3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100550/2020/00040.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мілк Ест (код ЄДРПОУ 34413236, 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 18) сплачений судовий збір у розмірі 4922,22 (чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві грн 22 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43997555, 03124, м. Київ, бул. Вацвала Гавела, будинок 8-А);

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мілк Ест (код ЄДРПОУ 34413236, 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 18) витрати на правову допомогу у розмірі 2800,00 грн (дві тисячі вісімсот грн) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43997555, 03124, м. Київ, бул. Вацвала Гавела, будинок 8-А).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги

Суддя Н.Г. Вєкуа