Постанова

від 22.11.2021 по справі 826/12145/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12145/18 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі ГУ ДФС у м. Києві, правонаступник Головне управління Державної податкової служби у м. Києві), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.04.2018 №57829-1305-2651,

- зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок суми податкового зобов`язання Позивача із земельного податку за 2016 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у власності Позивача є нежитлове приміщення, яке складається із 1/10 площі багатоквартирного будинку. Позивачем зазначено, що контролюючим органом невірно розраховано суму земельного податку, а саме нараховано земельний податок із невірним визначенням площі земельної ділянки. У зв`язку із цим вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.04.2018 №57829-1305-2651;

- зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві здійснити перерахунок суми податкового зобов`язання ОСОБА_1 із земельного податку за 2016 рік;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суму земельного податку нараховано на площу, пропорційну площі нежитлового приміщення, що перебуває у власності Позивача. Відповідачем вказано на те, що при розрахунку застосовано нормативну грошову оцінку земельної ділянки комерційного використання, та здійснено розрахунок у відповідності до вимог законодавства.

На адресу суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу апелянта без задоволення. Так, позивач зазначає, що контролюючим органом невірно розраховано суму земельного податку, а саме нараховано земельний податок із невірним визначенням площі земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи, що до суду апеляційної інстанції не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів вважає, що наявні підстави для розгляду апеляційної справи та матеріалів справи в письмовому провадженні.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (вбудовано-прибудований магазин з мініпекарнею) загальною площею 853,2 кв.м., що становить 1/10 площі будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться в багатоквартирному будинку, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2001 №3229, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк Г.О.

Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 04.04.2018 №57829-1305-2651, яким визначено Позивачу суму земельного податку з фізичних осіб у розмірі 94939,46 грн.

Позивач, вважаючи, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано розрахунку, за яким було визначено загальну площу земельної ділянки, які перебувають у користуванні позивача; не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належних позивачу нежилих приміщень, що суперечить приписам пунктів 287.6 статті 287 Податкового кодексу України.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції на 2018 року) встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності

За змістом підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Так, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше було надано їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (стаття 81 Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно із положеннями пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

У разі якщо платник податків має у власності декілька земельних ділянок, щодо яких необхідно провести звірку даних, для її проведення такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу за місцем знаходження будь-якої з таких земельних ділянок.

Платники плати за землю мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельних ділянок для проведення звірки даних щодо: розміру площ та кількості земельних ділянок, що перебувають у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою зі сплати податку з урахуванням положень пунктів 281.4 та 281.5 цієї статті; розміру ставки земельного податку; нарахованої суми плати за землю.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою а також у разі зміни розміру ставки плати за землю контролюючий орган (контролюючі органи) за місцем знаходження кожної із земельних ділянок проводить (проводять) протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) / надсилають (вручають) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена неодноразово Верховним Судом у постановах від 17 грудня 2019 року по справі № 804/4739/16, від 27 січня 2020 року по справі №804/886/18, від 27 лютого 2020 року по справі №804/4665/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року N 1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Так, суд першої інстанції звернув увагу, що позивачем надано до матеріалів справи копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.07.2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:002:0028 має площу 5163 кв.м.

Разом з тим, з розрахунку, наведеного відповідачем у відзиві на позов та апеляційній скарзі вбачається, що при визначенні суми земельного податку розрахунок здійснено з площі земельної ділянки 10598 кв.м. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що площа земельної ділянки, на якій розташовано будинок за адресою: АДРЕСА_1 становить 10598 кв.м.

Крім того, з розрахунку відповідача вбачається, що загальна площа земельної ділянки становить 12143 кв.м. Разом з тим, з договору купівлі-продажу від 29.12.2001 №3229 слідує, що позивачем придбано нежитлове приміщення площею 853,2 кв.м., що дорівнює 1/10 площі всього будинку. Таким чином, з даного договору слідує, що загальна площа будинку становить 8532 кв.м.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, при визначені площі земельної ділянки, за яку визначено грошове зобов`язання, відповідачем в розрахунку зазначено 853,20 кв. м, що відповідає площі приміщень, які на праві власності належать позивачеві, проте не свідчить про правомірність визначення площі земельної ділянки, яка є базою для нарахування земельного податку.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на складові розрахунку суми податкового зобов`язання, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням та вказує про їх необґрунтованість і відсутність достатніх доказів та відомостей, які б свідчили про наявність підстав для застосування контролюючим органом саме вказаних значень.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність прийнятого рішення.

Отже, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини встановлені судовим рішенням не підлягають повторному дослідженню.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що ним правомірно самостійно визначено нормативну грошову оцінку на підставі рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23, позаяк зазначені аргументи не свідчать про обґрунтованість застосування складових, які наведені у розрахунку до спірного податкового повідомлення-рішення.

Відтак, апелянтом не наведено обґрунтовані доводи та не надано належні та допустимі докази, які б вказували на правомірність дій суб`єкта владних повноважень в межах спірних правовідносин та наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог щодо правомірності дій останнього під час складання розрахунку з земельного податку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки остання прийнято з порушенням вимог законодавства.

Колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позовну заяву та змісту акту перевірки, а отже, доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан