Ухвала

від 23.11.2021 по справі 620/958/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 листопада 2021 року

Київ

справа №620/958/20

адміністративне провадження № К/9901/28191/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Тацій Л.В.,

суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г., -

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівської міської ради (далі - ЧМР) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) до Комунального підприємства Муніципальна варта Чернігівської міської ради (далі - КП Муніципальна варта ), інспектора-ревізора відділу контролю за благоустроєм КП Муніципальна варта ЧМР Холодьона М.О. про визнання протиправним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати припис від 13 березня 2020 року № 000934 про усунення порушень Правил благоустрою м. Чернігова шляхом демонтажу паркану (далі - Спірний припис).

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що починаючи з 2001 року він користується земельною ділянкою, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_1 (на сьогодні - АДРЕСА_1 , на тих же правах що і попередній власник нерухомого майна - ВАТ Чернігіввовна . Цільове призначення - землі промисловості. Спірний паркан був побудований ще ВАТ Чернігіввовна та в межах земельної ділянки, що визначена державним актом на право постійного користування серія ЧН-168 від 05 січня 1994 року. Позивач вказував на те, що наявність паркану жодним чином не порушує права, законні інтереси інших осіб на переміщення, не порушує правила благоустрою в промисловій зоні міста, а також, на території земельної ділянки знаходиться бомбосховище, у близькості до даного паркану. Демонтаж паркану призведе до руйнації державного майна стратегічного значення, а тому, вважає оскаржуваний припис протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 25 травня 2020 року позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував Спірний припис.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що в Спірному приписі інспектором відділу контролю за благоустроєм КП Муніципальна варта не зазначено будь-якого порушення законодавства у сфері благоустрою, вчинене саме позивачем, а також, встановлено термін для демонтажу паркана до 18 березня 2020 року і в той самий час у вимозі № 012/ТО від 12 березня 2020 року зазначено про необхідність звернення до КП Муніципальна варта із правовстановлюючими документами на дану конструкцію та документи, що засвідчують особу, у термін до 18 березня 2020 року; в оскарженому приписі не зазначено про причини та умови, які виявив інспектор, і які можуть спричинити порушення благоустрою міста та не визначено про неналежне утримання якого саме об`єкта благоустрою міста Чернігова такий припис винесений; відповідачі під час розгляду спору так і не надали належних та допустимих доказів, які б дали можливість встановити, що спірний паркан розміщено саме на об`єкті благоустрою; оскаржуване рішення за змістом та суттю не відповідає принципам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже належної перевірки по питанню розміщення та експлуатації паркану уповноваженими особами відповідача перевірки не було проведено, тобто, не встановлено всіх необхідних обставин для винесення припису.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 жовтня 2020 року ЧМР звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах:

- Верховного Суду від 04 вересня 2018 року, 24 квітня 2019 року у справах №№ 823/2042/16, 128/3751/14-а відповідно , щодо розмежування компетенції адміністративних судів у разі якщо позовні вимоги до суб`єкта владних повноважень є похідними від вимог майнового характеру та спрямовані на захист майнових прав позивача;

- Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 910/26993/15 та Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 922/3065/17 щодо правової відмінності договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди);

- Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 щодо необхідності вирішення справи на підставі чинного на час здійснення відповідної дії норми права (в контексті хибного поширення на договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди);

- Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі № 594/347/17, від 28 січня 2019 року у справі № 594/386/17 та від 12 грудня 2018 року у справі № 594/340/17 згідно з якими закон містить імперативну вимогу про повідомлення орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк;

- Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а щодо необхідності застосування судами для цілей встановлення юридичного факту формування земельної ділянки приписів частини першої статті 79 1 Земельного кодексу України;

- Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 826/10228/17, яким визначено, що для правильного вирішення публічно-правового спору, що виник між контролюючим органом у сфері благоустрою та позивачем передусім слід з`ясувати, чи мав позивач законне право розташовувати та здійснювати експлуатацію тимчасової споруди на відповідних об`єктах благоустрою, при тому що формальні недоліки припису про усунення порушення у сфері благоустрою значення не мають.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2020 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стрелець Т.Г., скаргу передано судді-доповідачу.

Верховний Суд ухвалою від 11 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 серпня 2001 року позивач придбав у ВАТ Чернігіввовна нерухоме майно - склад, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У пункті 4.3 вищевказаного договору зазначено, що правовстановлюючим документом, що підтверджує право тимчасового, довгострокового користування продавцем земельною ділянкою загальною площею 31,94 га, на якій знаходиться склад, є державний акт на право постійного користування землею від 05 січня 1994 року, виданий виконавчим комітетом ЧМР та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 168.

Позивач є орендарем земельної ділянки загальною площею 1,2687 га з кадастровим номером 7410100000:01:036:0217, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), укладеного між позивачем та виконкомом ЧМР 16 жовтня 2001 року та зареєстрованого у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею під № 1558, який у подальшому було поновлено на той самий строк і на тих самих умовах у відповідності до частини шостої статті 33 Земельного кодексу України та статті 764 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів припинення або розірвання вищезазначеного договору та повернення вищезазначеної земельної ділянки орендодавцю. Також відповідачем КП Муніципальна варта до відзиву на позов надано заяву позивача на ім`я голови Чернігівської міської ради про його згоду на будівництво автомобільної дороги для під`їзду з АДРЕСА_1 до житлового району по вул. Текстильників з об`єктами інфраструктури та сервісу, що буде відбуватися на частині земельної ділянки площею 0,1948 га по АДРЕСА_1, 57-б, датовану 08 серпня 2012 року. Позивач підтвердив той факт, що ЧМР у 2012 році зверталася до нього, як до орендаря вищезазначеної земельної ділянки щодо питання будівництва дороги.

Спірний паркан був побудований ще ВАТ Чернігіввовна та в межах земельної ділянки, що визначена державним актом на право постійного користування серія ЧН-168 від 05 січня 1994 року.

13 березня 2020 року інспектором-ревізором відділу контролю за благоустроєм КП Муніципальна варта Чернігівської міської ради Холодьоном М.О. складено припис № 000934. Відповідно до змісту вказаного припису встановлено порушення підпункту 9.1.1 пункту 9.1 Правил благоустрою, забезпечення чистоти, порядку утримання і прибирання вуличних, дворових територій, парків, скверів та додержання тиші в громадських місцях м. Чернігова, затверджених рішенням Чернігівської міської ради 24 грудня 2019 року № 49/VII-2 (далі - Правила благоустрою м. Чернігова), ОСОБА_1 запропоновано усунути порушення шляхом демонтажу паркану до 18 березня 2020 року.

Позивач не погодився із прийнятим відповідачем рішенням та звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Колегія суддів перевірила наведені в касаційній скарзі обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, проаналізувала постанови: Верховного Суду від 04 вересня 2018 року, 24 квітня 2019 року у справах №№ 823/2042/16, 128/3751/14-а відповідно , Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 910/26993/15 та Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 922/3065/17 , Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 , Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі № 594/347/17, від 28 січня 2019 року у справі № 594/386/17 та від 12 грудня 2018 року у справі № 594/340/17 , Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а , Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 826/10228/17 , висновки яких, на думку скаржника, не враховано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, вивчила зміст оскаржуваних судових рішень і дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку .

Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19 травня 2020 року (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Проте аналіз зазначених ЧМР постанов Верховного Суду, на які зроблено посилання у касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваних судових рішень не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах правовідносини у яких є подібними.

Так, у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року, 24 квітня 2019 року у справах №№ 823/2042/16, 128/3751/14-а відповідно, що стосується розмежування предметної юрисдикції, суд касаційної інстанції, визначаючи те, що спір не є публічно-правовим, виходив із того, що, в першій справі - вимогами є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов`язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку, а у другій справі - спір виник через те, що позивач не може здійснити реєстрацію права власності на виділену йому рішенням сільради земельну ділянку під його будинковолодінням, оскільки в Державному земельному кадастрі зареєстрована інша земельна ділянка, межа якої проходить через будівлі та надвірні споруди, що належать позивачу на праві власності, та захоплює частину виділеної йому земельної ділянки.

Тоді як у справі, що розглядається, встановлено, що комунальне підприємство наділено повноваженнями щодо здійснення контролю за станом благоустрою населеного пункту, виконанням Правил благоустрою міста Чернігова, а також притягненням винних до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою. Наявність таких контрольних повноважень у сфері публічних правовідносин притаманне саме адміністративним правовідносинам.

Така правова позиція підтверджується і постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року (справа № 826/10330/17), у якій зазначено, що повноваження Комунального підприємства Київблагоустрій в частині благоустрою міста Києва передбачені Положенням про Департамент благоустрою та делеговані КП Київблагоустрій , які були реалізовані ним у цій справі, як владні управлінські функції.

У інших постановах:

- Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 910/26993/15 спір вирішувався у порядку господарського судочинства та виник щодо внесення змін до договору на право тимчасового довгострокового користування землею;

- Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 922/3065/17 спір вирішувався у порядку господарського судочинства та виник щодо зобов`язання відповідача протягом трьох місяців із моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 спір вирішувався у порядку цивільного судочинства та виник щодо визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації належної позивачу квартири, яка перебувала в іпотеці;

- Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі № 594/347/17 , від 28 січня 2019 року у справі № 594/386/17 та від 12 грудня 2018 року у справі № 594/340/17 спір вирішувався у порядку цивільного судочинства та виник щодо визнання недійсним договору оренди землі, визнання договору оренди землі поновленим.

Тоді як у справі, що розглядається, судами встановлено, що в Спірному приписі інспектором відділу контролю за благоустроєм КП Муніципальна варта не зазначено будь-якого порушення законодавства у сфері благоустрою, вчиненого саме позивачем, а також, встановлено термін для демонтажу паркана до 18 березня 2020 року і в той самий час у вимозі № 012/ТО від 12 березня 2020 року зазначено про необхідність звернення до КП Муніципальна варта із правовстановлюючими документами на дану конструкцію та документами, що засвідчують особу, у термін до 18 березня 2020 року; в оскарженому приписі не зазначено про причини та умови, які виявив інспектор, і які можуть спричинити порушення благоустрою міста та не визначено про неналежне утримання якого саме об`єкта благоустрою міста Чернігова такий припис винесений; відповідачі під час розгляду спору так і не надали належних та допустимих доказів, які б дали можливість встановити, що спірний паркан розміщено саме на об`єкті благоустрою; оскаржуване рішення за змістом та суттю не відповідає принципам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже належної перевірки по питанню розміщення та експлуатації паркану уповноваженими особами відповідача перевірки не було проведено, тобто, не встановлено всіх необхідних обставин для винесення припису.

До того ж судами у цій справі не вирішувалося питання права на земельну ділянку, а перевірялося лише питання обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, правовідносини у справі, в якій оскаржено рішення суду апеляційної інстанції, та правовідносини у справах, в яких ухвалено Верховного Суду від 04 вересня 2018 року, 24 квітня 2019 року у справах №№ 823/2042/16, 128/3751/14-а відповідно , Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 910/26993/15 та Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 922/3065/17 , Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 , Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі № 594/347/17, від 28 січня 2019 року у справі № 594/386/17 та від 12 грудня 2018 року у справі № 594/340/17 , Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а , Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 826/10228/17, не є подібними, що виключає касаційний перегляд оскаржуваної постанови апеляційного суду з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС.

Висновки Верховного суду у постановах, на які в касаційній скарзі зроблено посилання в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, не є іншими, ніж висновки викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

Інше вирішення судом апеляційної інстанції спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду справ №№ №№ 823/2042/16, 128/3751/14-а , 910/26993/15, 922/3065/17 , № 6-26цс14 , 594/347/17, 594/386/17, 594/340/17 , 128/3751/14-а , 826/10228/17, обумовлено іншим складом обставин у справі та оцінкою доказів. Сформовані Верховним Судом правові позиції щодо застосування правових норм при розгляді справ цієї категорії повинні враховуватися судом відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС стосовно встановлених обставин у справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене, керуючись статтями 339, 344 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства Муніципальна варта Чернігівської міської ради, інспектора-ревізора відділу контролю за благоустроєм КП Муніципальна варта ЧМР Холодьона М.О. про визнання протиправним та скасування припису, з підстави, встановленої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л.В. Тацій

Судді: А.І. Рибачук

Т.Г. Стрелець